Постанова

Іменем України

09 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 344/8701/19

провадження № 61-15371св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Мелінишин Г. П., Бойчук Л. М.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на 1/2 частину квартири.

Позовні вимоги мотивовано тим, що факт спільного проживання

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу підтверджується народженням в цей період спільної дитини, поясненнями свідків, фотографіями та іншими доказами.

За час проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу придбано майнові права на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим вказане майно підлягає поділу між сторонами в рівних частках як таке, що придбане за час фактичного шлюбу.

Тому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила встановити факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період

з 01 лютого 2012 року по 31 січня 2013 року та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 30 січня 2020 року позов задоволено частково.

Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 лютого 2012 року по

31 січня 2013 року.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 39/100 часток квартири АДРЕСА_1 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 200,00 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт ведення нею та відповідачем спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, тобто спільного проживання з відповідачем як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу в період з 01 лютого 2012 року по 31 січня 2013 року, а оскільки спірне майно набуте сторонами за час перебування у фактичних шлюбних відносинах, то належить їм на праві спільної сумісної власності і підлягає поділу. Разом з тим, враховуючи, що

у фактичних шлюбних відносинах сторонами придбано нежитлове приміщення площею 79,6 кв. м, то саме на половину від площі даного об`єкту позивач має право в порядку поділу.

Заява відповідача про застосування позовної давності задоволенню не підлягає, оскільки належних доказів на підтвердження того, що про порушення свого права на спільне розпорядження або поділ спірним об`єктом нерухомості позивач довідалася раніше, ніж це зазначено у позові, відповідачем суду не надано.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Стягнено із

ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 305,20 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Апеляційний суд виходив з того, що на підтвердження факту проживання сторін однією сім`єю позивачем надано фотографії, які не є належними та допустимими доказами на підтвердження наявності між сторонами у справі спільного побуту, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо. Спільний відпочинок на морі, спільні поїздки, спільне святкування свят не

є беззаперечними доказами факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу, оскільки без належних підтверджень інших ознак факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу, не є достатніми доказами, а можуть свідчити лише про наявність дружніх стосунків, періодичне спільне проведення вільного часу. Крім того, переважна більшість світлин, судячи з віку дитини, стосуються періоду після 31 січня 2013 року, до якого просила встановити факт спільного проживання позивач. Суду не надано доказів, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі тощо, а також допустимих доказів про придбання спірного майна внаслідок спільної праці та внаслідок проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу в період, протягом якого придбано спірне майно. Пояснення свідків, допитаних

в судових засіданнях, не підтверджують беззаперечно існування між сторонами відносин, притаманних подружжю, зокрема ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та побуту. Періодичне спільне проживання сторін не є достатньою підставою для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у розумінні статті 74 СК України.

Позивач не надала будь-яких доказів внесення нею майнового або трудового вкладу у придбання, а згодом і в реконструкцію спірного нерухомого майна, тому підстави для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності та його поділу між сторонами відсутні. Твердження позивача та її представника про те, що показами допитаних в якості свідків в суді першої інстанції батьків позивача підтверджується факт позики ними коштів на придбання спірного нерухомого майна не заслуговують на увагу, оскільки за змістом статті 1051 ЦК України факт вчинення правочину, виконання зобов`язань, що виникли з правочину, не може доводитися показаннями свідків.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити

в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права - статей 3 60 74 СК України та частини четвертої статті 368 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 175/3500/16, від 22 листопада 2018 року у справі

№ 755/3111/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 360/2244/15-ц, згідно

з якими необхідно враховувати показання свідків, як докази спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Верховний Суд вказує на презумпцію спільності права власності на майно, яке набуте за час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, яка визначена статтею 60 СК України з урахуванням вимог статті 74 СК України. Проте апеляційний суд не надав будь-якої правової оцінки показанням свідків, які допитані в суді першої інстанції, а постанова суду фактично суперечить презумпції, передбаченій частиною першою статті 60 СК України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 30 жовтня 2019 року у справі

№ 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19) вказано, що при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово- експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини».

Позивач та відповідач спільно проживали протягом тривалого періоду часу

в одному житловому приміщенні в одній кімнаті, в цей період в них народилась спільна дочка ОСОБА_4 , яка відразу після народження оселилась та була зареєстрована за місцем спільного проживання позивача та відповідача, права і обов`язки щодо виховання та утримання дитини сторони виконували взаємно. За період спільного проживання в сторін склались усталені взаємовідносини, в яких позивач та відповідач були наділені правами та обов`язками, що притаманні подружжю, зокрема, відповідач не офіційно працював в одній зі служб таксі, а позивач навчалась та водночас мала значний неофіційний заробіток, що підтверджується відповідними виписками з її банківського рахунку, після народження дитини - займалась її доглядом. Вказані обставини визнані сторонами та жодними доказами не спростовуються.

Апеляційний суд не дослідив та не дав жодної правової оцінки долученому до матеріалів справи доказу, який досліджувався судом першої інстанції - технічному аудіозапису розмови позивача та відповідача. Згідно із вказаним аудіозаписом відповідач в розмові з позивачем визнає факт їх спільного придбання спірного нерухомого майна та пропонує позивачу компенсацію за її частку в такому майні.

Зазначені обставини підтверджуються належними та допустимими доказами, показаннями свідків, які були допитані за клопотанням позивача:

ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , а також за клопотанням відповідача: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , яка є мамою відповідача.

Відповідач не спростовував факту спільного проживання з позивачем, спільного придбання ним з позивачем побутових речей, техніки, меблів, ні

в поданому ним відзиві на позовну заяву, ні в усних поясненнях наданих суду. Тому відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини проживання позивача та відповідача протягом наведеного періоду не потребують доказування і її слід вважати встановленою.

Посилання апеляційного суду на відсутність доказів, які б підтверджували придбання спірного майна внаслідок спільної праці та внаслідок проживання однією сім`єю є безпідставним, оскільки чинне законодавство України не вимагає встановлення факту придбання майна внаслідок спільної праці чи внаслідок проживання однією сім`єю, а лише містить положення про необхідність встановлення факту придбання майна за час спільного проживання однією сім`єю, що не є тотожними поняттями.

Разом з тим апеляційний суд проігнорував та не надав жодної правової оцінки історіям по картковому рахунку ОСОБА_1 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», які підтверджують, що в період її спільного з відповідачем проживання однією сім`єю вона мала значні доходи, які використовувала для придбання спірного житлового приміщення. Натомість відповідач не надав будь-яких доказів, які б підтверджували наявність в нього чи його батьків грошових коштів, необхідних для придбання квартири.

Постанова суду апеляційної інстанцій оскаржується в частині відмови

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання за ОСОБА_1 право власності на 39/100 часток

у праві спільної власності на квартиру, тому в іншій частині судові рішення

в касаційному порядку не переглядаються.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі

№ 175/3500/16, від 22 листопада 2018 року у справі № 755/3111/16-ц, від

30 січня 2019 року № 360/2244/15-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі

№ 643/6799/17).

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

27 квітня 2012 року між ПАТ «Промбуд» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення загальною площею 79,6 кв. м у першому під`їзді першого пускового комплексу, розташованого в групі житлових будинків з закладами громадського призначення, який знаходиться за будівельною адресою: АДРЕСА_1 ), яке буде створене у майбутньому. Відповідно до пункту 2.1 даного договору його загальна сума на момент укладення становить 103 275,00 грн (т. 1, а. с. 7-9).

Відповідно до копій платіжних доручень за період з 01 серпня 2012 року по

23 жовтня 2012 року ОСОБА_2 на рахунок ПАТ «Промбуд» кошти

в сумі 75 000,00 грн та тричі по 9 425,00 грн, всього 103 275,00 грн (т. 1, а. с. 51-54).

Згідно копії витягу з переліку інвесторів, які брали участь в інвестуванні об`єкта будівництва по АДРЕСА_1 , який видано ПАТ «Промуд», одним із інвесторів був ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 11).

Згідно копії акта прийому-передачі по АДРЕСА_1 від 25 квітня 2013 року ПАТ «Промбуд» передало, а ОСОБА_2 прийняв нежитлове приміщення № 146 загальною площею 79,60 кв. м (т. 1, а. с. 10).

Протоколом зборів співвласників багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2 надано дозвіл на реконструкцію нежитлового приміщення № 146 загальною площею 79,6 кв. м, яку в подальшому було проведено (т. 1, а. с. 135).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта:

ОСОБА_2 є власником нежитлового приміщення (вбудоване) № 146 за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 79,6 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 508793226101. Дата та час державної реєстрації: 21.11.2014 14:17:26. Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 24.11.2014. (т. 1, а. с. 12-13).

ОСОБА_2 є власником квартири загальною площею 102,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 508793226101. Дата та час державної реєстрації: 21.11.2014 14:17:26. Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 24.11.2014 (т. 1, а. с. 39-39а).

На даний час спірний об`єкт нерухомого майна має статус квартири загальною площею 102,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 в, яка утворилася внаслідок реконструкції нежитлового приміщення.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 познайомилися у 2011 році.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася донька ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 5).

На роздруківках наданих фотознімків зображено сторони та їх дитину під час спільного відпочинку, хрещення дитини, в домашній обстановці.

Відповідно до довідки № 02-02/00628 КП «МІУК» дитина сторін ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , яка є адресою реєстрації відповідача та його батька (т. 1, а. с. 6).

Відповідно до відповіді від 24 липня 2019 року КНП «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги Івано-Франківської міської ради» ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала на обліку

у лікаря-педіатра СП «МДП» в педіатричному відділенні № 7 вул. Галицька, 124А, в період з 27 серпня 2012 року по 12 лютого 2013 року. В медичній документації педіатричного відділення відображено, що адреса проживання дитини: АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 88).

Згідно з відповіддю ТОВ «Житлово-Експлуатаційне Об`єднання» від 21 жовтня 2019 року № 1 від 04 жовтня 2019 року ОСОБА_1 в період з 30 травня 2005 року по 29 липня 2017 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 (т. 1, а. с. 125-126).

В анкеті вагітної ОСОБА_1 зазначено її місце проживання - АДРЕСА_6 (т. 1, а. с. 120). Така ж адреса вказана позивачем і в її заяві про проведення вступного тестування та участі у конкурсі до зарахування на заочну скорочену форму навчання ректору Української державної академії залізничного транспорту від 16 лютого

2012 року (т. 1, а. с. 118).

У відповіді Львівського коледжу транспортної інфраструктури Дніпровського національного університету залізничного транспорту імені академіка

В. Лазаряна № 329 від 30 жовтня 2019 року вказано, що ОСОБА_1 навчалась у даному навчальному закладі на заочній формі навчання. З січня 2012 року екзаменаційні сесії відбувались у періоди з 03 лютого 2012 року по 16 лютого 2012 року та з 23 березня 2012 року по 03 квітня 2012 року (т. 1,

а. с. 154).

Відповідно до історії по картковому рахунку, оформленому на ім`я

ОСОБА_1 протягом періоду з лютого 2011 року по грудень 2012 року на рахунок надходили кошти, які вона знімала з картки (т. 1, а. с. 183-189).

Згідно з копією платіжних доручень щодо сплати за період з квітня 2012 року по січень 2013 відповідач та його батьки сплачували комунальні послуги по АДРЕСА_4 .

Факт проживання сторін однією сім`єю підтвердили також свідки

ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ОСОБА_8 , які вказали, що вважали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 чоловіком та дружиною, характер їх відносин був сімейним.

Матір Відповідача ОСОБА_13 підтвердила ту обставину, що ОСОБА_1 проживала у їх квартирі під час та після вагітності та народження дитини;

у сторін була окрема кімната; ОСОБА_2 пропонував ОСОБА_1 зареєструвати шлюб. Сторони жили у відокремленій кімнаті квартири, в якій знаходилося дитяче ліжечко. Після народження дитини позивач займалася її доглядом, відповідач працював.

Впродовж періоду з лютого 2012 року по січень 2013 року сторони у інших шлюбних відносинах не перебували.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

У частині другій статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають

у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що

є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19) встановлено, що «проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації».

Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня

2018 року у справі № 175/3500/16, від 03 жовтня 2018 року у справі

№ 175/3500/16 (провадження № 61-27931св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від

22 листопада 2018 року у справі № 755/3111/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 755/3111/16-ц (провадження № 61-18336св18), від 30 січня

2019 року у справі № 360/2244/15-ц (провадження № 61-18548св18), на які містяться посилання в касаційній скарзі.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо,

а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частинами першою та другою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд першої інстанції встановив, що наявні в матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні докази свідчать про те, що впродовж відповідного періоду часу між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю, що підтверджується поясненнями свідків

ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ОСОБА_8 , матері відповідача ОСОБА_13 ; впродовж лютого 2012 року по січень 2013 року сторони проживали за місцем проживання ОСОБА_2 , в квартирі його батьків; після народження дитини ОСОБА_4 її місце проживання зареєстровано за цим місцем проживання та поставлено на облік до лікаря-педіатра у цьому районі; ОСОБА_1 навчалася у вищому навчальному закладі, виношувала дитину від ОСОБА_2 , яку згодом народила,

і займалася її доглядом та вихованням; у вільний час сторони разом гостювали у друзів, проводили дозвілля разом із дитиною, гуляли з нею.

Згідно з відзивом на позовну заяву ОСОБА_2 , заперечуючи в цілому проти наявності сімейних прав і обов`язків, разом з тим вказав, що співжиття

в одному житловому приміщенні з позивачем мало місце протягом 8 місяців (лютий - вересень 2012 року), що за доведеності позивачем підстав для визнання нерухомості такою, що придбана під час спільного проживання однією сім`єю, внаслідок спільних трудових та фінансових затрат, вона може претендувати на 32 % (або 8/25 часток) квартири (т. 1, а. с. 46, 47).

Встановивши, що за час перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах на ім`я ОСОБА_2 придбавався об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення площею 79,6 кв. м., а станом на час розгляду справи спірний об`єкт нерухомого майна має статус квартири загальною площею 102,7 кв. м., яка утворилася внаслідок реконструкції придбаного за час перебування

у фактичних шлюбних відносинах нежитлового приміщення, враховуючи принцип рівності часток подружжя, суд першої інстанції зробив висновок про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 39/100 часток у праві спільної власності на квартиру в порядку поділу спільного майна подружжя.

Апеляційний суд, без прийняття та дослідження нових доказів, зробив висновок про недостатність, неналежність та недопустимість наданих позивачем доказів на підтвердження її вимог, однак такий висновок належним чином не мотивував, не спростував висновків суду першої інстанції про прийняття ним зазначених аргументів позивача та доказів на підтвердження її вимог, у зв?язку з чим помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Вирішуючи заяву відповідача про застосування позовної давності суд першої інстанції встановив, що належних доказів на підтвердження того, що про порушення свого права на спірний об`єкт нерухомості позивач довідалася раніше, ніж це зазначено у позові (лютий 2019 року), відповідачем суду не надано, тому зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог позивача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що судове рішення в оскарженій частині ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку

з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині залишити в силі.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України

у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, то сплачений нею судовий збір при зверненні з касаційною скаргою підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 141 400 402 413 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року

в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання право власності на 39/100 часток у праві спільної власності на квартиру скасувати.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 05 лютого 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання право власності на 39/100 часток у праві спільної власності на квартиру залишити в силі.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук