Постанова

Іменем України

29 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 344/9287/17

провадження № 61-1772св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі- ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 вересня 2021 року у складі судді Татарінової О. А. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року у складі суддів Томин О. О., Пнівчук О. В., Девляшеського В. А.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в Івано-Франківській міській клінічній лікарні № 1 помер його рідний брат - ОСОБА_3 . Після смерті брата він є єдиним спадкоємцем за законом, в результаті чого звернувся в шестимісячний строк до першої нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Однак згодом він довідався про те, що нібито його померлий брат склав заповіт, яким заповів усе своє майно племіннику ОСОБА_3 .

Ознайомившись у 2016 році із вищевказаним заповітом, ОСОБА_1 побачив, що такий складено о 19 годині 25 хвилин. Підпису його брата на заповіті не має, однак є якісь інші підписи. Також як вбачається із змісту заповіту від 02 серпня 2014 року такий посвідчений заступником головного лікаря Івано-Франківської міської клінічної лікарні №1 Кобиляк Я. В. Свідками у заповіті зазначені: лікар анестезіолог ОСОБА_4 та лікар анестезіолог ОСОБА_5 .

Згідно Переліку лікарських посад у закладах охорони здоров`я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України 28 жовтня 2002 року № 385 посада «лікар анестезіолог» віднесена до посадових осіб. Таким чином лікарі анестезіологи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в силу вимог пункту 18 Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріальних, не могли виступати як свідки при складанні та посвідченні заповіту та не мали права у зв`язку із таємністю заповіту взагалі бути присутніми при таких подіях. Також у оспорюваному заповіті відсутні відомості про дату народження лікаря анестезіолога ОСОБА_4 та відомості про дату народження і документів на встановлення особи лікаря анестезіолога ОСОБА_5 .

Позивач вважає, що на час складення та посвідчення заповіту заповідач не усвідомлював своїх дій, а його волевиявлення не відповідало внутрішній волі. Так, тривалий час ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні. В кінці липня 2014 року йому було проведено важку операцію, після якої до самої смерті він перебував у реанімації. Померлий не міг пригадати ані позивача, свого рідного брата, ані двоюрідних братів, не пам`ятав і не усвідомлював тих обставин, що в кінці липня 2014 року померла їхня мати. Таким чином стан його був вкрай важким.

За таких обставин, оскільки відсутня воля заповідача на вчинення заповіту, підпису померлого ОСОБА_3 на заповіті немає, в силу вимог статті 203 ЦК України, частини 1 статті 215 ЦК України заповіт є недійсним.

Позивач просив:

визнати заповіт ОСОБА_3 від 02 серпня 2014 року посвідчений заступником головного лікаря Івано-Франківської міської клінічної лікарні № 1 Кобиляк Я. В. недійсним.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 вересня 2021 року, яке залишене без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним задоволено.

Визнано недійсним заповіт ОСОБА_3 від 02 серпня 2014 року, посвідчений заступником головного лікаря з медичної частини Івано-Франківської міської клінічної лікарні № 1 Кобиляк Я. В., зареєстрований за № 29.

Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що висновком судово-психіатричної експертизи №23/2019 від 26 липня 2019 року та дослідженими письмовими доказами підтверджено недієздатність ОСОБА_3 та його внутрішній, психічний стан саме в момент вчинення правочину - складання заповіту від 02 серпня 2014 року.

Залишаючи без змін рішення суду, апеляційний суд зазначив, що в ході судового розгляду достеменно встановлено, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час вчинення оспорюваного правочину страждав розладом особистості змішаного генезу (токсичного, судинного), вираженим психоорганічним синдромом та глибокою астенією. І саме через ці захворювання останній не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. Вказані факти встановлено за допомогою спеціальних знань в області психіатрії та медицини. Висновок судово-психіатричної експертизи №23/2019 від 26 липня 2019 року є чітким, обґрунтованим та узгоджується з матеріалами справи, зокрема з даними медичних довідок про перебіг хвороби заповідача. По суті експерт дійшов висновку про те, що саме важка хвороба у стадії її загострення спровокувала такий психічний стан ОСОБА_3 , який йому не дозволяв усвідомлювати значення своїх дій на день складання заповіту в тій мірі, щоб волевиявлення його було вільним щодо розпорядження майном. Аналізуючи медичну документацію, показання свідків про стан здоров`я заповідача та описані експертом дослідження, у суду не виникає сумнівів, що на день складення заповіту ОСОБА_3 не міг в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними . З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги про те, що суд належним чином не з`ясував дійсний психічний стан ОСОБА_3 у момент складання заповіту та поклав в основу судового рішення висновок судово-психіатричного експерта, що не містить чітких і однозначних висновків щодо психічного стану заповідача, є необґрунтованими.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У січні 2022 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 вересня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року, постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду про те, що заповідач не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент складання заповіту є суперечливими та такими, що не відповідають наявним в матеріалах справи доказам. Заповіт складений та засвідчений з дотриманням норм чинного законодавства. Суди не звернули уваги на висновок Верховного Суду у справі № 397/1396/19, за яким технічні помилки (описки) в заповіті не впливають на його дійсність, не свідчать про порушення його форми та порядку засвідчення. Висновок судово-психіатричного експерта від 26 липня 2019 року складений упереджено, необґрунтовано та суперечить наявним у справі доказам, ґрунтується на припущеннях. Амбулаторна картка стаціонарного хворого ОСОБА_3 , яка стала підставою для суперечливого висновку, є неналежним доказом, оскільки направлена представником позивача з адвокатським запитом до міської поліклініки № 2 та тривалий час, а саме до 24 вересня 2018 року, знаходилась у позивача. В той же час з відповіді Івано-Франківської міської поліклініки № 2 від 19 липня 2018 року вбачається, що медична картка ОСОБА_3 взагалі не заводилась та не передавалась на відповідальне зберігання хворому чи його родичам. Під час судового розгляду встановлені розбіжності в записах, які внесені до електронного реєстру відвідувань ОСОБА_3 міської поліклініки № 2 та записів лікарів, які містяться в амбулаторній карті. Також є суперечливим висновок судів про те, що підпис на заповіті виконаний з порушенням координації рухів, оскільки експертиза щодо справжності підпису ОСОБА_3 на заповіті проведена не була.

У квітні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін.

В обґрунтування відзиву послався на те, що заповіт не містить повних відомостей щодо паспортних даних, відсутні відомості, до якої нотаріальної контори передається перший примірник, відсутні відомості щодо дати народження свідка. Допитані в судовому засіданні свідки дали суперечливі покази. Незаповнені рядки та інші вільні місця не перекреслені. В даній справі достатньо доказів, що заповіт брат не підписував, не читав, не міг усвідомлювати значення своїх дій і вільно керувати ними. Текст заповіту суперечливий, не містить обов`язкових відомостей. Суди належним чином мотивували заперечення відповідача.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У квітні 2022 року матеріали цивільної справи № 344//9287/17 надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 09 лютого 2022 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 397/1396/19 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьки - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Відповідно до копії виписки з історії хвороби травматичного відділення Івано-Франківської міської клінічної лікарні № 1 від 04 червня 2009 року ОСОБА_3 поступив 01 червня 2009 року із діагнозом «травматичний черезвертельний перелом правого стегна. Гострі розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю. Алкогольний делірій». Дата виписки - 04 червня 2009 року, переведений в ОНД.

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла мати ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - ОСОБА_7

02 серпня 2014 року у Івано-Франківській міській клінічній лікарні складений заповіт, який посвідчений заступником головного лікаря з медичної частини Кобиляком Я. В., зареєстрований в книзі за № 29, за яким ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він за законом матиме право, заповів племіннику ОСОБА_3 . Заповіт посвідчений в присутності свідків: ОСОБА_8 - лікаря анестезіолога, та ОСОБА_5 - лікаря анестезіолога. Також у заповіті міститься відмітка про те, що «Заповіт прочитано мною вголос, відповідає моїй волі, підпис: ОСОБА_3 ». Окрім того, на звороті заповіту від 02 серпня 2014 року міститься запис, що «Заповіт записаний ОСОБА_9 зі слів заповідача ОСОБА_3 . Заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_3 у присутності запрошених свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_5 і власноручно підписаний ним у моїй присутності о 19 год. 25 хв. Особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено».

Того ж дня, 02 серпня 2014 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , помер.

В Першій Івано-Франківській Державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа № 796/2014 після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем майна померлого за законом є його брат - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 07 жовтня 2015 року встановлено факт належності заповіту від 02 серпня 2014 року, складеного ОСОБА_3 , посвідченого заступником головного лікаря з медичної частини Івано-Франківської міської клінічної лікарні № 1 Кобиляком Я. В., на ім`я ОСОБА_3 - ОСОБА_2 .

Згідно відповіді в. о. директора КНП «ЦПМКДД ІФМР» від 08 жовтня 2018 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , дійсно звертався в СП «Міська поліклініка № 2» в період з 2009 року по 02 серпня 2014 року.

ОСОБА_3 , 1958 року народження, лікувався у відділенні інтенсивної терапії Івано-Франківського обласного наркологічного диспансеру, куди поступив з травматологічного відділення МКЛ № 1. Під час лікування з 04 червня 2009 року 18 год. 01 хв. до 05 червня 2009 року 9 год. 45 хв. (перебував в ОНД 16 год. 45 хв.); виставлено діагноз: Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю. Стан абстиненції з делірієм з судомами. F10.41.

Згідно висновку експерта Івано-Франківського НДЕКЦ МВС України Тутецької Н. В. за результатами судової почеркознавчої експертизи від 24 грудня 2020 року №СЕ-19/109/8/-263ПЧ/20 відповісти на питання: «Чи виконаний підпис від імені ОСОБА_3 на заповіті від 02 серпня 2014 року, посвідченого заступником головного лікаря Івано-Франківської міської клінічної лікарні № 1 Кобиляком Я. В. чи іншою особою?» не є можливим по причині не виявлення сукупності ознак, які б індивідуалізували підпис певної особи.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №23/2019 від 26 липня 2019 року під експертний ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 станом на 02 серпня 2014 року страждав стійким хронічним психічним розладом - органічним розладом особистості змішаного ґенезу (токсичного, судинного), вираженим психоорганічним синдромом та глибокою астенією, що згідно МКХ-10 07.8. ОСОБА_3 , не міг усвідомлювати значення своїх дій та вільно керувати ними на момент складання та підписання ним заповіту від 02 серпня 2014 року.

Позиція Верховного Суду

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Тлумачення статей 215 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2022 року у справі № 208/9102/15-ц (провадження № 61-21308св21) зазначено:

«правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (частина перша статті 225 ЦК України). Правила статті 225 ЦК України поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі статті 225 ЦК України звертається: (а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; (б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними»;

«правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень дійшли помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 225 ЦК України, яка передбачає можливість визнати недійсним правочин, вчинений дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, взявши за основу висновки комплексних судових психолого-психіатричних експертиз, згідно з якими на час укладення оспорюваних договорів дарування позивач за своїм психічним станом не в повній мірі міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Доказів того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивач суду не надав, що є його процесуальним обов`язком згідно зі статтями 12 81 ЦПК України (статтями 10 60 ЦПК України 2004 року). Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, наведеного не врахував, не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Апеляційний суд на зазначене уваги також не звернув. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Згідно з частиною першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (частина перша статті 110 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 в якості підстави для визнання недійсним заповіту посилався, в тому числі, на те, що його брат в момент посвідчення заповіту не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними;

ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2018 року призначена посмертна судово-психіатрична експертиза, на вирішення якої поставлені такі питання:

1. Чи страждав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 станом на 02 серпня 2014 року якими-небудь психічними захворюваннями чи іншими розладами психіки?

2. Якщо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 страждав психічними захворюваннями чи іншими розладами психіки, то чи міг ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , усвідомлювати значення своїх дій та/або вільно керувати ними на момент складення та підписання ним заповіту від 02 серпня 2014 року, посвідченого заступником Головного лікаря Івано-Франківської міської клінічної лікарні № 1 Кобиляк Я. В., зареєстрованого в книзі за реєстраційним номером № 29;

за змістом висновку судово-психіатричного експерта №23/2019 від 26 липня 2019 року під експертний ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 станом на 02 серпня 2014 року страждав стійким хронічним психічним розладом - органічним розладом особистості змішаного ґенезу (токсичного, судинного), вираженим психоорганічним синдромом та глибокою астенією, що згідно МКХ-10 07.8. ОСОБА_3 , не міг усвідомлювати значення своїх дій та вільно керувати ними на момент складання та підписання ним заповіту від 02 серпня 2014 року.

За таких обставин встановивши абсолютну неспроможність ОСОБА_3 в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що судові рішення грунтуються на неналежному доказі - амбулаторній карті ОСОБА_3 безпідставні.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини перша-третя статті 77 ЦПК України).

З висновку судово-психіатричного експерта №23/2019 від 26 липня 2019 року вбачається, що при проведенні експертизи, в тому числі були використані дві медичні карти стаціонарного хворого ОСОБА_3 , які містили відомості про стан здоров`я та лікування ОСОБА_3 .

Дані амбулаторні карти були витребувані на підставі ухвал Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 березня 2019 року на виконання клопотання Обласної психоневрологічної лікарні № 3 з метою проведення посмертної судово-психіатричної експертизи.

Отже, порушень вимог норм матеріального та процесуального права при підготовці та проведенні посмертної судово-психіатричної експертизи під час розгляду справи не встановлено, не надав доказів цьому і відповідач.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди не врахували висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 397/1396/19 не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки зроблені за інших фактичних обставин, ніж у справі, що переглядається.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції на підставі статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновку, щодо застосування норм права, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2022 року у справі № 208/9102/15-ц (провадження № 61-21308св21) колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не свідчать про порушення судами норм матеріального та процесуального права, тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення без змін. Оскільки судові рішення залишені без змін підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 вересня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук