Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 344/9319/19

провадження № 61-16066св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Горейко М. Д., Василишин Л. В., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням.

Позовні вимоги мотивував тим, що згідно ордеру № 66 від 21 травня 1985 року, виданого квартирно-експлуатаційною частиною Івано-Франківського Прикарпатського військового округу, йому та членам його сім`ї: дружині ОСОБА_5 та синам ОСОБА_6 і ОСОБА_7 надано право на зайняття житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 .

У 2005 році за вказаною адресою без згоди квартиронаймачів була зареєстрована колишня дружина його сина ОСОБА_6 - ОСОБА_2 , яка не є членом їх сім`ї, оскільки шлюб між нею та його сином розірвано 27 червня 2003 року. Також в квартирі зареєстрований син відповідачки - ОСОБА_3 (колишнє прізвище - ОСОБА_8 ).

Позивач зазначає, що відповідачі більше трьох років у спірній квартирі не проживають, спільне господарство не ведуть, участі у витратах по утриманню квартири не приймають. Будь-які особисті речі відповідачів у квартирі відсутні. Фактично відповідачі проживають по АДРЕСА_2 в будинку, що належить відповідачці ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору дарування.

Посилаючись на наведене та положення статей 71 72 Житлового кодексу Української РСР, позивач просив визнати відповідачів такими, що втратили право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_4 в особі представника - адвоката Савчука Р. Р. подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.

Визнано ОСОБА_2 і ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем доведено факт відсутності відповідачів понад шість місяців в спірній квартирі - з літа 2018 року, а відповідачі не довели наявність поважних причин такої відсутності чи наявність обставин, які б об`єктивно свідчили про те, що позивач чинив їм перешкоди у користуванні квартирою.

Узагальнені доводи касаційної скарги

29 вересня 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року.

В касаційній скарзі заявник просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

02 листопада 2021 року на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від представника ОСОБА_4 - адвоката Савчука Р. Р. надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому позивач просить суду касаційну скаргу відповідачки відхилити, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

28 жовтня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Встановлено, що згідно ордеру № 66 від 21 травня 1985 року, виданого квартирно-експлуатаційною частиною Івано-Франківського Прикарпатського військового округу, ОСОБА_4 та членам його сім`ї: дружині ОСОБА_5 та синам ОСОБА_6 і ОСОБА_7 надано право на зайняття житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Крихівецької сільської ради № 23 від 22 листопада 1996 року вул. Шевченка перейменована на вул. Данила Галицького.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 03 березня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 травня 2005 року, за ОСОБА_9 та її неповнолітнім сином ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано право на користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 .

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою. Позовна заява була мотивована тим, що з 1985 року він є наймачем квартири АДРЕСА_1 . Крім нього, у вказаній квартирі зареєстровані, однак фактично не проживають, відповідачка ОСОБА_2 та її син ОСОБА_3 . Зазначав, що у 2003 році його син ОСОБА_11 розлучився з ОСОБА_2 , а з 2009 року відповідачка не проживає за місцем реєстрації у вказаній квартирі, її речей немає, витрат щодо утримання житла вона не несе. На теперішній час відповідачка проживає в іншому місці. Посилаючись на статті 71 72 ЖК Української РСР, просив суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 25 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою, відмовлено. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_2 змушена була неодноразово звертатися до правоохоронних органів внаслідок насильства у сім`ї, оскільки їй із сином погрожували, замки у квартирі були поміняні, а відтак причини відсутності відповідачки у спірному житловому приміщенні є поважними.

Згідно довідки Крихівецької сільської ради № 603 від 19 квітня 2019 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (голова д/г), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (дружина), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (невістка), ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (онук).

З актів обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 18 жовтня 2018 року № 2230, від 19 квітня 2019 року б/н, з листа Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради № 14/45.20-08/809 від 11 травня 2019 року та довідки Старолисецької сільської ради від 15 квітня 2019 року № 573 вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_10 за адресою реєстрації - в квартирі АДРЕСА_1 не проживають, а проживають в АДРЕСА_2 .

Домоволодіння по АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору дарування від 16 травня 2009 року, укладеного між ОСОБА_12 та ОСОБА_2 , посвідченого державним нотаріусом Тисменицької державної нотаріальної контори Колтун С.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1680.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 народила сина ОСОБА_13 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 , виданим 25 травня 2019 року Івано-Франківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції ОСОБА_3 , який є повнолітньою та дієздатною особою, до суду касаційної інстанції не оскаржена, тому в частині вирішення позовних вимог до нього, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, перегляду в касаційному порядку не підлягає.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71 72 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц, від 22 грудня 2021 року у справі № 758/12823/17.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідачі понад шість місяців - з літа 2018 року та до дати подання позову - не проживали у спірній квартирі без поважних причин.

Проте, з висновком суду про відсутність ОСОБА_2 у вказаній квартирі без поважних причин понад встановлений законом строк погодитись неможливо, оскільки в матеріалах справи містяться неодноразові звернення ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про надання доступу до квартири АДРЕСА_1 .

Крім того, встановлені рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2017 року факти наявності погроз та сімейного насильства відносно ОСОБА_2 , тривалого існування особистих неприязних стосунків між сторонами у справі,свідчать про наявність перешкод у проживанні останньої у спірному житловому приміщенні.

Разом із тим, поза увагою апеляційного суду залишився той факт, що відповідачка ОСОБА_2 у вказаний період часу була вагітною та готувалася до народження дитини.

Зазначене свідчить про наявність поважних причин не проживання ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 з літа 2018 року та до дати подання позову.

На вказане суд апеляційної інстанції належної уваги не звернув та помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, оскільки позивачем не доведено факт відсутності ОСОБА_2 понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з`ясованих обставин справи, а тому це рішення, відповідно до статті 413 ЦПК України, в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду у вказаній частині вимог - скасувати.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, скасувати.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов