Постанова

Іменем України

30 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 345/1326/17

провадження № 61-7700св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Виконавчий комітет Калуської міської ради Івано-Франківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 19 липня 2022 року в складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Пнівчук О. В., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Калуської міської ради Івано-Франківської області про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Калуської міської ради.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що рішенням Виконавчого комітету Калуської міської ради від 20 грудня 2016 року № 267 їй було відмовлено у взятті на квартирний облік з тих підстав, що її сім`я забезпечена встановленим розміром жилої площі, а саме по 6 кв. м на особу за місцем фактичного проживання сім`ї у складі трьох, зокрема їй належить однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , а також їй та дочці належить по 1/5 частки двокімнатної квартири АДРЕСА_2 .

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивачка просила визнати його недійсним та скасувати, зобов`язавши Виконавчий комітет Калуської міської ради поновити її разом із сім`єю на квартирній черзі з 24 липня 1985 року, а на пільговій - з 1986 року.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 07 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним та скасовано рішення виконавчого комітету Калуської міської ради № 267 від 20 грудня 2016 року та зобов`язано Виконавчий комітет Калуської міської ради взяти ОСОБА_1 на квартирний облік.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що жиле приміщення, яке надано позивачці для проживання, не відповідає нормам забезпечення житлом, при цьому законних підстав для зняття її з квартирного обліку не встановлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник позивачки адвокат Савчук Р. Р. 14 липня 2022 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що його довірителька фактично позбавлена можливості відновити своє порушене право, оскільки суд, повністю задовольнивши позов, не зобов`язав Виконавчий комітет Калуської міської ради поновити її на квартирній черзі з 24 липня 1985 року, а на пільговій - з 04 червня 1986 року.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 липня 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду від 07 грудня 2017 року у вказаній справі.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подана з пропуском строку на апеляційне оскарження. При цьому судом встановлено, що заявниця була повідомлена про розгляд справи, брала участь у її розгляді і була присутня разом зі своїм представником під час проголошення оскаржуваного рішення. Обставин непереборної сили, внаслідок яких заявник пропустила строк на апеляційне оскарження, судом не встановлено.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

07 серпня 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку, направила на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 19 липня 2022 року у вказаній справі, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що апеляційним судом не прийнято до уваги, що після ухвалення Калуським міськрайонним судом рішення від 07 грудня 2017 року позивач протягом тривалого періоду часу намагалася захистити своє право щодо поновлення на квартирній черзі, зокрема шляхом звернення до відповідного відділу державної виконавчої служби з заявою про примусове виконання рішення, до Калуського міськрайонного суду з заявами про роз`яснення судового рішення, а згодом про ухвалення додаткового рішення. Проте, незважаючи на вжиті ОСОБА_1 заходи її порушене не було захищено та не відновлено, справу за її позовом по суті не вирішено. Заявник вважає, що наведені обставини вказують на поважність пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У вересні 2022 року Виконавчий комітет Калуської міської ради Івано-Франківської області подав до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення у справі - без змін.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що рішенням Калуського міськрайонного суду від 07 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним та скасовано рішення Виконавчого комітету Калуської міської ради № 267 від 20 грудня 2016 року та зобов`язано Виконавчий комітет Калуської міської ради взяти ОСОБА_1 на квартирний облік.

07 грудня 2017 року в судовому засіданні було проголошено вступну і резолютивну частини судового рішення.

Відповідно до журналу судового засідання від 07 грудня 2017 року позивачка та її представник були присутні під час розгляду справи та проголошення судового рішення.

Отже, строк на апеляційне оскарження рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2017 року розпочався 08 грудня 2017 року та закінчився 18 грудня 2017 року.

Апеляційну скаргу на вказане рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв ОСОБА_2 , подала 14 липня 2022 року, тобто більше ніж через чотири роки після закінчення строку на апеляційне оскарження.

При цьому у грудні 2021 року ОСОБА_1 зверталася до суду першої інстанції з заявою про роз`яснення рішення Калуського міськрайонного суду від 07 грудня 2017 року. Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 січня 2022 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Роз`яснено, що вона перебуває на квартирній черзі за місцем проживання з 24 липня 1985 року, а на пільговій - з 1986 року.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції про роз`яснення судового рішення, Виконавчий комітет Калуської міської ради звернувся до суду з апеляційної скаргою на вказану ухвалу.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року апеляційну скаргу Виконавчого комітету Калуської міської ради задоволено. Ухвалу Калуського міськрайонного суду від 13 січня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз`яснення судового рішення. При цьому апеляційний суд виходив з того, що рішення Калуського міськрайонного суду від 07 грудня 2017 року набрало законної сили, було звернуто до примусового виконання та виконано боржником, що підтверджується копією рішення Виконавчого комітету Калуської міської ради від 10 серпня 2020 року №156 «Про взяття на квартирний облік ОСОБА_1 ».

Крім того, 12 жовтня 2020 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Боберським Р. П. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом).

У квітні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до місцевого суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, посилаючись на те, що при вухваленні рішення судом не вирішено питання про поновлення ОСОБА_1 на квартирній черзі з 24 липня 1985 року, а на пільговій квартирній черзі - з 04 червня 1986 року.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 25 травня 2022 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 липня 2022 року, у задоволенні заяви представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Савчука Р. Р. про ухвалення додаткового судового рішення відмовлено з підстав фактичного виконання рішення суду від 20 грудня 2016 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку;

ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

За пунктом 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У пункті 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, судові рішення, що ухвалені до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, однак до розгляду таких скарг застосовуються правила, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частина перша статті 294 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) передбачала, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Разом з тим, право суду на поновлення строку не є безмежним.

Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

Із практики ЄСПЛ випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження остаточного судового рішення є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці ЄСПЛ.

Так, у параграфі 41 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Аналогічні висновки викладені ЄСПЛ у рішеннях у справах «Науменко проти України» від 09 листопада 2004 року, «Полтораченко проти України» від 18 січня 2005 року та «Тімотієвич проти України» від 08 листопада 2005 року.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, пропущеного на значний термін, є порушенням вимог статті 6 Конвенції щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.

Згідно з частиною четвертою статті 357 ЦПК України суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними.

Крім того, відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

За частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).

Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення ЄСПЛ у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року).

Враховуючи вищевикладене, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, оскільки апеляційна скарга подана поза межами строку апеляційного оскарження.

Заявниця була присутня разом зі своїм представником під час проголошення оскаржуваного рішення суду першої інстанції 07 грудня 2017 року, нею у 2021 та 2022 роках подавалися до суду заяви про роз`яснення судового рішення та про ухвалення додаткового рішення, проте з апеляційної скаргою на вказане судове рішення звернулася лише 14 липня 2022 року. При цьому виникнення обставин непереборної сили апеляційний суд не встановив, а заявниця їх не довела. Отже, за таких обставин виключення, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України, відсутні.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що можливість подання апеляційної скарги на оскаржуване рішення з моменту, коли особа дізналася про його наявність, залежить лише від волевиявлення самого скаржника, тобто має суб`єктивний характер. Необхідність перегляду судового рішення, що набрало законної сили та є чинним понад 4 роки, має бути зумовлена виключними обставинами (оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення), наявність яких є очевидною та безспірною, що обґрунтовувало би порушення принципу правової визначеності, який вимагає поваги до остаточного рішення суду, та виправдовувало таке порушення необхідністю відновлення прав та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулася до суду за таким переглядом, а також неможливістю цієї особи відновити свої права шляхом використання передбачених законом інших способів захисту.

Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Враховуючи наведене, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 19 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська