№ 345/2935/21 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 345/2935/21

провадження № 61-2472св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «МедКомп Сервіс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2021 року в складі судді Кардаш О. І., постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2022 року в складі колегії суддів: Томин О. О., Девляшевського В. А., Пнівчук О. В., та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МедКомп Сервіс» на додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 січня 2022 року в складі колегії суддів: Томин О. О., Девляшевського В. А., Пнівчук О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МедКомп Сервіс» (далі - ТОВ «МедКомп Сервіс») про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі.

В обґрунтування позову зазначила, що у період з 10 квітня 2019 року до 14 червня 2021 року вона працювала на посаді головного бухгалтера в ТОВ «МедКомп Сервіс». 14 червня 2021 року директором ТОВ «МедКомп Сервіс» ОСОБА_5 наказ № 125/2021 про її звільнення з посади головного бухгалтера з 14 червня 2021 року за прогули з 01 по 04 червня 2021 року - з 14:00 год до 18:00 год та в період часу з 07 по 10 червня 2021 року.

Однак всупереч вимогам статті 149 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) директором ОСОБА_5 не виявлено бажання отримати від позивача письмові пояснення до застосування дисциплінарного стягнення. Також позивач вказує, що з 08 по 09 червня 2021 року у ТОВ «МедКомп Сервіс» відбувалася інвентаризація товарно-матеріальних цінностей і вона була присутня на роботі з 09:00 год до 18:00 год 08 червня 2021 року. 09 червня 2021 року інвентаризація товарно-матеріальних цінностей відбувалася з 09:00 год до 17:00 год, у тому числі й під час належної їй обідньої перерви. Виконання ОСОБА_2 обов`язків головного бухгалтера ТОВ «МедКомп Сервіс» у зазначені в наказі від 14 червня 2021 року № 124/2021 дні та години підтверджується долученими до позовної заяви документальними доказами.

З огляду на наведені обставини, позивач просила суд визнати незаконним та скасувати наказ від 14 червня 2021 року № 124/2021 за підписом директора ТОВ «МедКомп Сервіс» ОСОБА_5 про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за прогули головного бухгалтера; визнати незаконним та скасувати наказ від 14 червня 2021 року № 125/2021 за підписом директора ТОВ «МедКомп Сервіс» ОСОБА_5 про звільнення позивача з посади головного бухгалтера ТОВ «МедКомп Сервіс».

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2022 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «МедКомп Сервіс» 11 500,00 грн судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що факт відсутності позивача на робочому місці в періоди часу з 01 по 04 червня 2021 року; 07 і10 червня 2021 року підтверджується матеріалами справи. Натомість даних про наявність порушень законодавства при розірванні трудового договору з позивачем у випадку прогулу судом не встановлено. Не виявлено таких і перевіркою Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 16 липня 2021 року. Отже, доводи ОСОБА_2 свого об`єктивного підтвердження не знайшли, належними та допустимими доказами не підтверджені, позиція позивача фактично зводиться до незгоди з рішеннями, прийнятими директором ТОВ «МедКомп Сервіс» з приводу її звільнення.

Додатковою постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 січня 2022 року заяву ТОВ «МедКомп Сервіс» про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «МедКомп Сервіс» 3 300,00 грн за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

Апеляційний суд, приймаючи у справі додаткову постанову та розподіляючи витрати, понесені ТОВ «МедКомп Сервіс» на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 300,00 грн з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиція інших учасників справи

14 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позов в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не надали належної оцінки тому, що директор ТОВ «МедКомп Сервіс» ОСОБА_5, всупереч вимогам пункту 3 частини першої статті 29 КЗпП України не визначив позивачу робоче місце ні до початку роботи за укладеним трудовим договором, ні під час зміни місцезнаходження юридичної особи, ні під час припинення надомної роботи після посиленого карантину, ні під час запровадження з 18 березня 2021 року для позивача частково дистанційної (надомної) роботи;

- не врахували, що час та інші особливості поєднання позивачем часткової дистанційної (надомної) роботи з роботою на робочому місці у приміщенні чи на території роботодавця, мали бути визначені роботодавцем або у обов`язковому письмовому трудовому договорі, або в наказі, в якому роботодавець запроваджував для позивача таку форму організації праці, однак сторонами не було укладено обов`язкового письмового трудового договору, а наказ відповідача від 01 березня 2021 року не визначає вказаних особливостей роботи позивача;

- не звернули увагу на те, що у всіх касових ордерах, долучених позивачем до позовної заяви, а також у відповідних витягах долучених відповідачем чітко простежується факт підписання (візування) директором ТОВ «МедКомп Сервіс» ОСОБА_5 кваліфікованим електронним підписом документів після підписання (візування) кваліфікованим електронним підписом позивачем як головним бухгалтером, а отже, директор ТОВ «МедКомп Сервіс» ОСОБА_5 підписуючи останні не міг не помітити роботи позивача і умисно відображав (вносив) недостовірну інформацію щодо годин її роботи у табелі обліку використання робочого часу;

- не врахували, що пунктом 4 наказу директора ТОВ «МедКомп Сервіс» ОСОБА_5 від 01 березня 2021 року «Про утримання надмірно виплачених грошових коштів та зміну істотних умов праці» запроваджено залучення позивача до надурочних робіт та до роботи у вихідний день на безперервній та безоплатній основі з 18 березня 2021 року, а отже порушено (обмежено) трудові права позивача, а саме: право на відпочинок та право на своєчасне отримання винагороди за працю, а також заробітну плату, не нижчу від визначеної законом;

- не звернули увагу на те, що відповідач не надіслав позивачу жодного документа, який підтверджує понесені ним витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції, що позбавило позивача можливості подати до суду клопотання про зменшення розміру таких витрат у суді першої інстанції;

- не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17, від 31 березня 2021 року у справі № 607/1422/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 756/2114/17; додатковій постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18; постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 712/9213/18.

Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у правовідносинах, подібних до тих, що склалися між сторонами, а саме: чи правомірно звільняти працівника за прогул без поважних причин, з яким не було укладено письмовий трудовий договір про дистанційну роботу, та якому не було визначено час та інші умови поєднання частково дистанційної роботи з роботою на робочому місці, яке також не було визначне роботодавцем.

21 лютого 2022 року ТОВ «МедКомп Сервіс» із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 січня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення у частині відмови у задоволенні його заяви про стягнення витрат на правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги вказаної заяви у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- не звернув увагу на те, що аналіз апеляційної скарги ОСОБА_1 , додатків до неї та підготовка проєкту відзиву на апеляційну скаргу потребувала тривалого часу, що є суб`єктивною оцінкою та не є критерієм абсолютним, тому визначення судом часу, який є необхідним і достатнім для надання певних послуг є порушенням права відповідача на відшкодування витрат на правничу допомогу з огляду на те, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог;

- врахував лише фактичну тривалість судових засідань, тобто фактичну участь адвокатів Романів О. П. та Івасів О. І. у судовому процесі, проте залишив поза увагою витрачений адвокатами час на дорогу для участі у судовому засіданні та інші вчинені процесуальні дії;

- проігнорував те, що позивач не надала доказів фінансової неспроможності відшкодувати, понесені відповідачем витрати на правничу допомогу;

- не звернув увагу на те, що згідно з інформацією із загальнодоступних джерел позивач зареєстрована фізичною особою-підприємцем, приймає участь у державних закупівлях та отримує достойний заробіток;

- не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18, від 01 грудня 2021 року у справі № 641/7612/16-ц, від 29 березня 2018 року у справі № 907/357/16.

21 квітня 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 електронною поштою подав до Верховного Суду заяву про зупинення виконання рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2021 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2022 року в частині стягнення судових витрат до закінчення перегляду цих рішень у касаційному порядку.

Заява обґрунтована тим, що постановою державного виконавця від 11 квітня 2022 року відкрито виконавче провадження № 68779226 та стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір. Примусове стягнення з позивача коштів є надмірним тягарем для ОСОБА_1 , яка стала безробітною.

16 травня 2022 року ТОВ «МедКомп Сервіс» із застосуванням засобів поштового зв`язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначило про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

17 травня 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ТОВ «МедКомп Сервіс»,в якому зазначила, що доводи касаційної скарги відповідача зводяться до формальної незгоди із висновками суду апеляційної інстанції, а також те, що у касаційній скарзі не конкретизовано, які норми права суд апеляційної інстанції застосував без врахування висновків, які містяться у постановах Верховного Суду, а тому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги.

03 червня 2022 року до Верховного Суду надійшло клопотання від ТОВ «МедКомп Сервіс» про вирішення питання щодо зловживання ОСОБА_1 процесуальними правами та застосування до неї заходів впливу. Клопотання обґрунтоване тим, що ОСОБА_1 подано до суду завідомо неправдиву інформацію про те, що вона є безробітною та не має доходу.

28 червня 2022 року до Верховного Суду надійшла зава ОСОБА_1 з додатками, а саме: оригіналом індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-7 від 30 травня 2022 року, копією довідки з місця роботи від 26 серпня 2021 року № 00000000001, копією листка непрацездатності серія АЛБ № 890670, копією заяви-розрахунку у Фонд соціального страхування про призначення допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, які заявник просила врахувати при розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Також 28 червня 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду заперечення на заяву ТОВ «МедКомп Сервіс» про вирішення питання щодо зловживання нею процесуальними правами та застосування до неї заходів впливу, в якому зазначила про необґрунтованість та безпідставність доводів заяви, а також про відсутність підстав для вирішення судом питання про зловживання нею своїми процесуальними правами та застосування до неї заходів впливу.

Крім того, у цей день ОСОБА_1 подала до Верховного Суду письмові пояснення щодо доводів відзиву ТОВ «МедКомп Сервіс» та заяву про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 42 000,00 грн.

07 липня 2022 року до Верховного Суду надійшли заперечення ТОВ «МедКомп Сервіс» на заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в яких зазначено, що вказана заява є абсолютно безпідставною, а розмір витрат позивача на правову допомогу є надмірно завищеним.

08 липня 2022 року ТОВ «МедКомп Сервіс» із застосуванням засобів поштового зв`язку подало до Верховного Суду заперечення на письмові пояснення ОСОБА_1 , в яких зазначило, що наведені у поясненнях доводи є необґрунтованими і безпідставними; факти, які наведені у відзиві на касаційну скаргу позивач розтлумачує та оцінює на свій розсуд; позиція позивача полягає фактично у незгоді із рішенням судів попередніх інстанцій, за відсутності підстав для скасування судових рішень. Також ТОВ «МедКомп Сервіс» просило залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2022 року - без змін, стягнути з позивача витрати на правничу правову допомогу, понесені відповідачем на стадії касаційного провадження.

Також 08 липня 2022 року ТОВ «МедКомп Сервіс» із застосуванням засобів поштового зв`язку подало до Верховного Суду заяву на заперечення позивача проти заяви від 30 травня 2022 року, в яких повторно просило вирішити питання щодо зловживання ОСОБА_1 процесуальними правами та застосувати до неї заходів впливу.

25 липня 2022 року до Верховного Суду електронною поштою надійшли заперечення ОСОБА_1 на доводи, що викладені у запереченні ТОВ «МедКомп Сервіс» на заяву позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

01 серпня 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду заперечення на повторну заяву ТОВ «МедКомп Сервіс» від 08 липня 2022 року про вирішення питання щодо зловживання нею процесуальними правами та застосування заходів впливу.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 14 та 23 лютого 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2021 року, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2022 року та касаційну скаргу ТОВ «МедКомп Сервіс» на додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 січня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ТОВ «МедКомп Сервіс» з підстав визначених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано із Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області матеріали цивільної справи № 345/2935/21; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задоволено, зупинено виконання рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2021 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2022 року в частині стягнення судових витрат до закінчення касаційного провадження у справі.

У травні 2022 року матеріали справи № 345/2935/21 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 10 квітня 2019 року до 14 червня 2021 року ОСОБА_2 працювала на посаді головного бухгалтера в ТОВ «МедКомп Сервіс», що підтверджується копією її трудової книжки від 01 липня 2013 року серії НОМЕР_1 , копією наказу від 09 квітня 2019 року № 18/2019 «Про прийняття на роботу ОСОБА_2 ».

Наказом директора ТОВ «МедКомп Сервіс» від 01 березня 2021 року № 99/2021 «Про утримання надмірно виплачених грошових коштів та зміну істотних умов праці» в товаристві встановлено новий режим роботи для працівників з підсумковим обліком робочого часу, з обліковим періодом - рік, зокрема для головного бухгалтера - графік роботи з понеділка по п`ятницю з 09:00 год до 18:00 год, перерва - з 13:00 год до 14:00 год; запроваджено візування касових документів в системі електронного документообігу в режимі дистанційної (надомної) роботи директору і головному бухгалтеру підприємства у позаробочий та вихідний день даної категорії керівників з 18 березня 2021 року. З цим наказом ОСОБА_2 ознайомлено 01 березня 2021 року.

31 травня 2021 року позивач звернулась із заявою на ім`я директора ТОВ «МедКомп Сервіс» про звільнення її з 14 червня 2021 року за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України. Відповідно до змісту резолюції на цій заяві роботодавцем погоджено дату звільнення із займаної посади та зобов`язано ОСОБА_2 здійснити позапланову інвентаризацію і оформити акт приймання-передачі справ до 14 червня 2021 року.

Також директором ТОВ «МедКомп Сервіс» видано наказ «Про проведення позапланової інвентаризації» від 01 червня 2021 року № 107/2021, яким встановлено строки проведення інвентаризації, з яким ОСОБА_2 ознайомлено 01 червня 2021 року, та видано наказ від 01 червня 2021 року № 108/202 «Про створення комісії для передачі справ» з подальшим внесенням змін, з якими позивач також була ознайомлена.

З 01 червня 2021 року затверджено у новій редакції Правила внутрішнього трудового розпорядку ТОВ «МедКомп Сервіс» від 01 березня 2021 року. Зокрема, згідно з підпунктом 2 пункту 5.1 розділу V «Робочий час і його використання» вищевказаних правил для головного бухгалтера, директора встановлено наступний режим роботи: початок роботи - 09:00 год, перерва 13:00 - 14:00 год, закінчення роботи 18:00 год.

Позивача із Правилами внутрішнього трудового розпорядку у новій редакції ознайомлено, що підтверджується її підписом, та свідчить про її обізнаність з режимом роботи ТОВ «МедКомп Сервіс».

Згідно з копіями доповідних записок директора ТОВ «МедКомп Сервіс» ОСОБА_5 . ОСОБА_2 була відсутня на роботі з 01 до 04 червня 2021 року з 14:00 год. до 18:00 год. та 07 червня 2021 року, 10 червня 2021 року у вказані години, на телефонні дзвінки не відповідала.

На підставі зазначених доповідних записок працівниками ТОВ «МедКомп Сервіс» складено акти про відсутність на роботі головного бухгалтера ОСОБА_2 .

Наведене підтверджується також копією табеля обліку використання робочого часу з 01 до 14 червня 2021 року.

14 червня 2021 року директором ТОВ «МедКомп Сервіс» ОСОБА_5 запропоновано ОСОБА_2 надати письмові пояснення щодо відсутності на робочому місці з 01 до 04 червня 2021 року, 07 та 10 червня 2021 року з 14:00 год до 18:00 год, однак вона відмовилась надати пояснення, нічим не мотивуючи свою відмову, про що директором ТОВ «МедКомп Сервіс», представником трудового колективу Тимчишин Н. М., бухгалтером ОСОБА_6 , продавцем-консультантом ОСОБА_7 складено та підписано акт «Про відмову надати письмові пояснення щодо прогулів ОСОБА_2 » від 14 червня 2021 року.

Того ж дня директором ТОВ «МедКомп Сервіс» прийнято наказ «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за прогули головного бухгалтера ТОВ «МедКомп Сервіс» ОСОБА_2 » № 124/2021, з яким ОСОБА_2 ознайомлена 14 червня 2021 року о 16:52 год, що підтверджується її підписом та внесено подання «Про отримання згоди на звільнення працівника, який вчинив прогул» на розгляд трудового колективу.

Відповідно до протоколу № 6 загальних зборів членів трудового колективу ТОВ «МедКомп Сервіс», на яких також була присутня ОСОБА_2 , прийнято рішення: надати згоду на звільнення головного бухгалтера ОСОБА_2 з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України (у зв`язку з прогулами без поважних причин) з наданням їй гарантій і компенсацій при звільненні, передбачених чинним законодавством.

Наказом директора ТОВ «МедКомп Сервіс» від 14 червня 2021 року № 125/2021 головного бухгалтера ТОВ «МедКомп Сервіс» ОСОБА_2 звільнено з 14 червня 2021 року за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. З даним наказом позивач також ознайомлена 14 червня 2021 року о 16:53 год, що підтверджується її підписом.

Поряд з цим, правомірність звільнення ОСОБА_2 була предметом інспекційного відвідування Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області, про що свідчить копія акта від 16 липня 2021 року № ІФ 1958/539/АВ.

За результатами перевірки встановлено, що в цьому випадку порушення щодо розірвання трудового договору у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин відсутні; зафіксовано порушення законодавства про працю при виплаті звільненому працівникові належних до виплати сум.

Наказом від 09 липня 2021 року № 137/2021 внесено зміни до пункту 2.1 наказу від 14 червня 2021 року № 125/2021, а саме в частині кількості днів невикористаної відпустки, призначених для розрахунку суми компенсації невикористаної відпустки, кількість днів з «33 календарних днів» змінено на «37 календарних днів»; відповідно до зміненої кількості днів невикористаної відпустки проведено перерахунок суми компенсації та доплату до суми, зазначеної у правильному розрахунку зі сплатою всіх податків та нарахувань.

14, 23 червня та 12 липня 2021 року ТОВ «МедКомп Сервіс» виплатило ОСОБА_2 належні при звільненні кошти (заробітну плату, лікарняні та відпускні).

Згідно з копією свідоцтва про шлюб від 19 серпня 2021 року серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 змінила прізвище на « ОСОБА_2 ».

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування

- щодо касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2022 року

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з трудовим законодавством працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення догана або звільнення.

Згідно із статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Дисциплінарним проступком визнаються діяння, що пов`язуються з невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх обов`язків без поважних причин. Тобто наявність поважних причин у такому разі свідчить про відсутність вини працівника.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Верховний Суд зазначає, що під час розгляду позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Законодавством не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання поважності відсутності працівника на роботі, звільненого згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені статтею 76 ЦПК України.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що факт відсутності позивача на робочому місці в періоди часу з 01 до 04 червня 2021 року; 07 та 10 червня 2021 року підтверджується матеріалами справи. Роботодавець дотримався вимог, передбачених пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, при розірванні трудового договору з позивачем, тому відсутні підстави для скасування дисциплінарного стягнення позивача у формі звільнення та поновлення її на роботі.

Також, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що доводи позовної заяви свого об`єктивного підтвердження не знайшли, належними та допустимими доказами не підтверджені, а позиція позивача фактично зводиться до незгоди з рішеннями, прийнятими директором ТОВ «МедКомп Сервіс» з приводу її звільнення.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що директор ТОВ «МедКомп Сервіс» ОСОБА_5 не визначив позивачу робоче місце ні до початку роботи за укладеним трудовим договором, ні під час зміни місцезнаходження юридичної особи, ні під час припинення надомної роботи після посиленого карантину, ні під час запровадження з 18 березня 2021 року для позивача частково дистанційної (надомної) роботи, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 3 Закону України «Про зайнятість населення» робоче місце - місце (приміщення), на якому працівник постійно чи тимчасово перебуває в процесі трудової діяльності і яке визначене, зокрема на підставі трудового договору (контракту).

Згідно з частиною першою статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

За загальним правилом місцезнаходженням підприємства, установи, організації збігається з місцем його виробничої діяльності.

Але на деяких підприємствах з особливим характером роботи їх місцезнаходження не збігається з місцем розташування об`єктів і територій, на яких фактично виконують роботу працівники, тобто дільниці можуть бути розташовані за межами населеного пункту, в якому знаходиться офіс підприємства.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридична особа, ТОВ «МедКомп Сервіс», знаходиться за адресою: вул. Ринкова, 4, корпус В, м. Калуш, Івано-Франківська область. У відповідача відсутні відокремлені підрозділи, а тому робочим місцем є місцезнаходження виробничої діяльності цієї юридичної особи.

Згідно з Правилами внутрішнього трудового розпорядку ТОВ «МедКомп Сервіс» від 01 березня 2021 року (в редакції від 01 червня 2021 року) робоче місце працівників товариства знаходиться в будівлі, в якій розташоване дане підприємство (т. 1, а. с. 78-81). З Правилами внутрішнього трудового розпорядку головного бухгалтера ОСОБА_1 ознайомлено.

Отже, робоче місце ОСОБА_1 було визначено роботодавцем і воно знаходилось за місцезнаходженням ТОВ «МедКомп Сервіс» - вул. Ринкова, 4, корпус В, м. Калуш, Івано-Франківська область.

Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах є необґрунтованими, оскільки існує стала судова практика щодо питання звільнення з роботи за прогул на підставі пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Зокрема свої висновки у подібних правовідносинах Верховний Суд виклав у постановах: від 21 квітня 2021 року у справі № 569/9738/20 та від 17 червня 2022 року у справі № 336/795/21.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що у всіх касових ордерах, долучених позивачем до позовної заяви, а також у відповідних витягах долучених відповідачем чітко простежується факт підписання (візування) директором ОСОБА_5 кваліфікованим електронним підписом документів після підписання (візування) кваліфікованим електронним підписом позивачем як головним бухгалтером, а отже, директор ТОВ «МедКомп Сервіс» ОСОБА_5 підписуючи останні не міг не помітити роботи позивача і умисно відображав (вносив) недостовірну інформацію щодо годин її роботи у табелі обліку використання робочого часу, зводиться до переоцінки доказів у справі, що за положеннями статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо запровадження ТОВ «МедКомп Сервіс» для позивача частково дистанційної (надомної) роботи та її неналежне оформлення, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 60 КЗпП України в редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» за письмовим погодженням між працівником і роботодавцем незалежно від форми власності або уповноваженим ним органом для працівника може встановлюватися гнучкий режим робочого часу, що передбачає саморегулювання працівником часу початку, закінчення роботи та тривалості робочого часу упродовж робочого дня, на визначений строк або безстроково, під час прийняття на роботу або пізніше. У такому разі норми частини третьої статті 32 цього Кодексу не застосовуються.

На час загрози поширення епідемії, пандемії та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру гнучкий режим робочого часу може встановлюватися наказом (розпорядженням) роботодавця. З таким наказом (розпорядженням) працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження гнучкого режиму робочого часу.

Гнучкий режим робочого часу - це форма організації праці, за якою допускається встановлення іншого режиму роботи, ніж визначений правилами внутрішнього трудового розпорядку, за умови дотримання встановленої денної, тижневої чи іншої, встановленої на певний обліковий період (тиждень, місяць, квартал, рік тощо), норми тривалості робочого часу.

Дистанційна (надомна) робота - це така форма організації праці, коли робота виконується працівником за місцем його проживання чи в іншому місці за його вибором, у тому числі за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, але поза приміщенням роботодавця.

При дистанційній (надомній) роботі працівники розподіляють робочий час на свій розсуд, на них не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не передбачено у трудовому договорі. При цьому загальна тривалість робочого часу не може перевищувати норм, передбачених статтями 50 і 51 цього Кодексу.

Відповідно до наказу директора ТОВ «МедКомп Сервіс» від 01 березня 2021 року № 99/2021 «Про утримання надмірно виплачених грошових коштів та зміну істотних умов праці» в товаристві запроваджено візування касових документів в системі електронного документообігу в режимі дистанційної (надомної) роботи директору і головному бухгалтеру підприємства у позаробочий та вихідний день даної категорії керівників з 18 березня 2021 року (т. 1, а. с. 77).

Також вищевказаним наказом, Правилами внутрішнього трудового розпорядку ТОВ «МедКомп Сервіс» від 01 березня 2021 року (зі змінами від 01 червня 2021 року) встановлено для головного бухгалтера та директора графік роботи з понеділка по п`ятницю: початок роботи - 09:00 год, перерва 13:00 - 14:00 год, закінчення роботи 18:00 год; вихідні дні: субота, неділя (т. 1, а. с. 77, 78-81).

З огляду на викладене, головному бухгалтеру ТОВ «МедКомп Сервіс» ОСОБА_1 надано можливість виконувати надомну роботу у позаробочий та вихідний день.

Водночас, доказів про надання відповідачем ОСОБА_1 права працювати дистанційно у досліджуваний період її відсутності на роботі матеріали справи не містять.

Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 на те, що пунктом 4 наказу директора ТОВ «МедКомп Сервіс» ОСОБА_5 від 01 березня 2021 року «Про утримання надмірно виплачених грошових коштів та зміну істотних умов праці» запроваджено залучення позивача до надурочних робіт та до роботи у вихідний день на безперервній та безоплатній основі з 18 березня 2021 року, а отже порушено (обмежено) трудові права позивача, а саме: право на відпочинок та право на своєчасне отримання винагороди за працю, а також заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, Верховний Суд відхиляє, оскільки законність вказаного наказу ТОВ «МедКомп Сервіс» не є предметом перевірки у цій справі.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17, від 31 березня 2021 року у справі № 607/1422/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 756/2114/17; додатковій постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18; постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 712/9213/18 також підлягають відхиленню з огляду на таке.

У постановах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У наведених заявником постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ та відсутні спільні риси між спірними правовідносинами, а тому доводи заявника про не врахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставним.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що відповідач не надіслав позивачу жодного документа, який підтверджує понесені ним витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції, що позбавило позивача можливості подати до суду клопотання про зменшення розміру таких витрат у суді першої інстанції, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи 02 серпня 2021 року ТОВ «МедКомп Сервіс» звертаючись до суду першої інстанції із відзивом на позовну заяву надало суду попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які поніс та очікує понести відповідач у зв`язку з розглядом справи, і такий розмір склав 5 800,00 грн. Копію вказаного відзиву із додатками надіслано позивачу (т.1 а. с. 114, 121).

07 жовтня 2021 року ТОВ «МедКомп Сервіс» у своїй заяві повідомило суд, що згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України докази щодо розміру судових витрат, які відповідач сплатив або має сплатити за правову допомогу будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення (т. 1, а. с. 238).

Із протоколу судового засідання Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 жовтня 2021 року вбачається, що головуючий суддя о 10 год 20 хв у присутності представника позивача ОСОБА_9 оголосив в судовому засіданні вказану заяву відповідача щодо судових витрат (т. 1, а. с. 238).

12 жовтня 2021 року ТОВ «МедКомп Сервіс» подало до суду першої інстанції заяву про стягнення із позивача судових витрат у розмірі 11 500,00 грн з доказами їх надання.

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2021 року такі судові витрати були стягнуті з позивача на користь відповідача.

Отже, представнику позивача ОСОБА_9 і особисто позивачу було відомо про можливе стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, тому вони мали можливість надати свої заперечення щодо вказаного розміру судових витрат. Однак, матеріали справи не містять жодного заперечення або клопотання ОСОБА_1 чи її представника про зменшення щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Також, з огляду на обставини цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку про те, що ненадання позивачу відповідачем документів, які підтверджують понесені останнім судові витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції не означає, що позивач була позбавлена можливості заперечити проти розміру витрат, про відшкодування яких ставиться питання.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів, які їх обґрунтовано спростували, та не можуть бути підставами для скасування правильних по суті рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2021 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2022 року.

- щодо касаційної скарги ТОВ «МедКомп Сервіс» на додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 січня 2022 року

Статтею 59 Конституції України визначено, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з частиною 2 статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Апеляційним судом у цій справі встановлено, що разом із відзивом на апеляційну скаргу ТОВ «МедКомп Сервіс» подало попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона очікує понести у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції (т. 2, а. с. 51).

У заяві від 09 грудня 2021 року представником відповідача зазначено, що докази щодо розміру судових витрат, які ТОВ «МедКомп Сервіс» сплатив або має сплатити, будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення (т. 2, а. с. 72).

У заяві від 10 січня 2022 року ТОВ «МедКомп Сервіс» просило ухвалити додаткове рішення по справі, яким стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 300,00 грн. Зокрема, за вивчення та юридичний аналіз апеляційної скарги, підготовку проєкту відзиву (3 год) - 3 000,00 грн; участь у судових засіданнях в Івано-Франківському апеляційному суді 13 грудня 2021 року та 05 січня 2022 року (1,5 год) - 2 500,00 грн; контроль та моніторинг за актуальністю судової практики по подібних правовідносинах та за процесуальним рухом справи (протягом всього часу ведення справи) - 500,00 грн; вивчення письмових пояснень ОСОБА_3 та підготовка проєкту заперечення на письмові пояснення (0,5 год) - 500,00 грн; ознайомлення з матеріалами справи в Івано-Франківському апеляційному суді (1,0 год) - 800,00 грн.

На підтвердження вказаних витрат відповідачем у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, надано суду копію Додаткової угоди від 08 грудня 2021 року № 2 до Договору про надання правової допомоги від 26 липня 2021 року № 26/07/21 (т. 2, а. с. 100-101), копію акта прийому-передачі наданих послуг від 05 січня 2022 року до Договору про надання правової допомоги від 26 липня 2021 року № 26/07/21 (т. 2, а. с. 102-103), копії рахунків від 08 грудня 2021 року № 52/21 на суму 4 800,00 грн та від 05 січня 2022 року № 01/22 на суму 2 500,00 грн (т. 2, а. с. 104, 105), копії платіжних доручень від 29 грудня 2021 року № 1492 на суму 4 800,00 грн та від 10 січня 2022 року № 1590 на суму 2 500,00 грн.

Також в матеріалах справи містяться ордер адвоката Івасів О. І. від 09 грудня 2021 року серії АТ №1017662 на представництво інтересів ТОВ «МедКомп Сервіс» в Івано-Франківському апеляційному суді (т. 2, а. с. 69), ордер адвоката Романів О. П. від 13 грудня 2021 року серії АТ № 1017781 на представництво інтересів ТОВ «МедКомп Сервіс» в Івано-Франківському апеляційному суді (т. 2, а. с. 76), копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Романів О. П. серії ІФ № 001268 від 23 лютого 2018 року (т. 2, а. с. 75), копія Договору про надання правової допомоги від 26 липня 2021 року № 26/07/21, укладеного між ТОВ «МедКомп Сервіс» та адвокатами Романів О. П. та Івасів О. І. (т. 1, а. с. 108-113).

19 січня 2022 року позивач ОСОБА_3 подала до суду клопотання, яким просила відмовити відповідачу у стягненні витрат на правничу допомогу по справі або їх зменшити. Зазначила, що нею не отримано доказів на підтвердження понесення таких витрат, а заявлена до відшкодування сума судових витрат не може істотно перевищувати суму, заявлену в попередньому розрахунку, та повинна бути обґрунтованою. Крім того, стягнення з неї таких витрат ставить її у скрутне матеріальне становище.

Надавши повну та всебічну оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо розподілу судових витрат за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, дотримуючись норм процесуального права, навівши у судовому рішенні необхідне мотивування, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо належного розподілу судових витрат, ухваливши відповідне додаткове рішення.

При цьому апеляційний суд, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, фінансового стану сторін, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, дійшов правильного висновку про можливість зменшення розміру та стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «МедКомп Сервіс» витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції до розміру 3 300,00 грн.

Доводи касаційної скарги ТОВ «МедКомп Сервіс» про те, що апеляційний суд врахував лише фактичну тривалість судових засідань, тобто фактичну участь адвокатів Романів О. П. та Івасів О. І. у судовому процесі, проте залишив поза увагою витрачений адвокатами час на дорогу для участі у судовому засіданні та інші, вчинені процесуальні дії, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Так, участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні.

З огляду це такі стадії, як прибуття до суду чи іншої установи та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. З урахуванням наведеного час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами.

Такі висновки узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19 та від 01 грудня 2021 року у справі № 641/7612/16-ц.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У наявному у справі у акті прийому-передачі наданих послуг до договору № 26/07/21 про надання правової допомоги від 05 січня 2021 року наявна інформація про такий вид юридичних послуг, як участь адвокатів в судових засіданнях в Івано-Франківському апеляційному суді: 13 грудня 2021 року та 05 січня 2022 року протягом 1,5 години із вартістю 2 500,00 грн.

Натомість у вказаному документі відсутня згадка про такі складові правової допомоги ТОВ «МедКомп Сервіс», як прибуття до адвокатів суду та очікування судових засідань. Не вказано час, який витрачено на ці послуги та й вартість таких послуг.

Тому при визначенні розміру витрат на правничу допомогу апеляційний суд правильно врахував лише фактичну тривалість судових засідань, тобто фактичну участь адвокатів Романів О. П. та Івасів О. І. у судовому процесі, без урахування таких складових правової допомоги, як прибуття до адвокатів суду та очікування судових засідань.

Посилання у касаційній скарзі ТОВ «МедКомп Сервіс» на те, що позивач не надала доказів фінансової неспроможності відшкодувати, понесені відповідачем витрати на правничу допомогу, а також на те, що згідно з інформацією із загальнодоступних джерел позивач зареєстрована фізичною особою-підприємцем, приймає участь у державних закупівлях та отримує достойний заробіток, а тому має хороший фінансовий стан, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги ТОВ «МедКомп Сервіс» про те, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у постановах: від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18, від 29 березня 2018 року у справі № 907/357/16, є безпідставними з урахуванням того, що висновки, наведені у вказаних постановах суду касаційної інстанції, не суперечать висновкам, наведеним в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду.

Інші наведені у касаційній скарзі ТОВ «МедКомп Сервіс» доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі не спростовано доводами касаційних скарг, оскаржувані судові рішення винесені відповідно до норм матеріального та процесуального права, то Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ «МедКомп Сервіс» підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо клопотань ТОВ «МедКомп Сервіс» про вирішення питання щодо зловживання ОСОБА_1 процесуальними правами та застосування до неї заходів впливу

Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Тобто цивільне процесуальне законодавство містить застереження щодо заборони учасникам судового процесу зловживати наданими їм процесуальними правами.

Відповідно до частин першої, другої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Отже на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав. Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб`єктивного процесуального права.

Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.

При цьому наведений у частині другій статті 44 ЦПК України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер.

Вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина третя статті 44 ЦПК України).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 757/61850/18-ц (провадження № 61-22707св19), від 15 липня 2021 року у справі № 420/698/21 (провадження № К/9901/18953/21).

Перевіривши доводи клопотань ТОВ «МедКомп Сервіс»про вирішення питання щодо зловживання ОСОБА_1 процесуальними правами та застосування до неї заходів впливу, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення, оскільки не вбачає в діях ОСОБА_1 ознак зловживання процесуальними правами при поданні заяви про зупинення виконання рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2021 року, постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2022 року.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо поновлення виконання оскаржуваних судових рішень

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2021 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2022 року зупинено в частині стягнення судових витрат ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року, то воно підлягає поновленню з огляду на закінчення розгляду цієї справи касаційним судом.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю «МедКомп Сервіс» про вирішення питання щодо зловживання ОСОБА_1 процесуальними правами та застосування до неї заходів впливу відмовити.

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «МедКомп Сервіс» залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2021 року, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2022 року та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 січня 2022 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2021 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2022 року в частині стягнення судових витрат.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний