Постанова

Іменем України

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 345/3607/18

провадження № 61-9070 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Калуська міська рада Івано-Франківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду

Івано-Франківської області у складі судді Кардаш О. І. від 20 грудня

2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Василишин Л. В., Максюти І. О.

від 18 квітня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Калуської міської ради Івано-Франківської області, в якому, уточнивши 20 грудня

2018 року позовні вимоги, просила: визнати договір № 147/01-24

від 20 листопада 2001 року, укладений між нею та Калуської міської ради Івано-Франківської області на право тимчасового довгострокового користування землею, з 01 січня 2002 року таким, що діє за правилами чинного ЗК України, поновленим у 2016 році; визнати за нею право на отримання дозволу на безоплатну приватизацію спірної земельної ділянки

за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0830 га з цільовим призначенням: для ведення городництва; визнати протиправними дії та бездіяльність Калуської міської ради,

що стосуються питань поновлення з 2016 дії договору № 147/01-24

від 20 листопада 2001 року, визнати незаконним та скасувати рішення Калуської міської ради №841 від 03 квітня 2017 року «Про відмову в поновленні договору №147/01-24 від 20 листопада 2001 року на право тимчасового довгострокового користування землею» й зобов`язати

Калуську міську раду Івано-Франківської області поновити договір з реєстрацією у відповідному Державному реєстрі.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що 20 листопада 2001 року

між нею та Калуською міською радою Івано-Франківської області було укладено договір №147/01-24 на право тимчасового довгострокового

(15 років) користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,площею

0, 0830 га, цільове призначення - для ведення городництва. У зв`язку з тим, що термін даного договору спливав 20 листопада 2016 року, вона 23 травня 2016 року звернулася до Калуської міської ради із заявою про поновлення договору та про передачу даної земельної ділянки у власність згідно безоплатної приватизації, однак відповідач жодного рішення з цього приводу не прийняв.

Вважала, що вищевказаний договір є поновленим та вона отримала право на замовлення розробки документації із землеустрою без надання дозволу на безоплатну приватизацію названої земельної ділянки від Калуської міської ради, про що письмово повідомила відповідача, надавши розроблену у 2014 році землевпорядну документацію.

Виконавчий комітет Калуської міської ради Івано-Франківської області листом від 24 червня 2016 року повідомив, що міська рада наміру продовжити дію договору оренди не має через порушення нею умов договору, зокрема невнесення протягом трьох років плати за користування ділянкою та нецільове використання земельної ділянки, проте вона зазначала, що наведене не ґрунтується на законі, оскільки є інвалідом

ІІ групи і Податковим кодексом України, що з 01 січня 2011 року набрав чинності, передбачено звільнення від сплати за землю непрацездатних осіб.

На час укладення спірного договору на право тимчасового довгострокового користування землею відносини щодо тимчасового користування землею регулювалися ЗК України (у редакції з 15 травня 1992 року по 31 грудня

2001 року), Законом України «Про оренду землі» у редакції Закону

від 06 жовтня 1998 року, Законом України «Про плату за землю» у редакції Закону від 03 липня 1992 року. Тобто на момент укладення договору чинним законодавством було передбачено можливість укладення як договору про право тимчасового користування землею, так і договору оренди

як особливого виду договору користування землею. При цьому Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005

у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначив, що чіткого розмежування випадків, коли земельні ділянки можуть надаватися

у користування для ведення селянського (фермерського) господарства,

а коли в оренду у ЗК Кодексі не здійснено.

Оскільки договір було укладено 20 листопада 2001 року строком на 15 років, то на момент введення в дію нового ЗК України він чинності не втратив.

У зв`язку з цим після введення в дію чинного ЗК України позивач вважала, що вона зберегла право тимчасового довгострокового користування землею, яке у неї виникло на підставі укладеного із Калуської міською радою договору від 20 листопада 2001 року.

Виконавчий комітет Калуської міської ради порушив договірні зобов`язання, визначені статтями 525 651 ЦК України, та почав діяти відносно неї завідомо незаконно і агресивно, жодного рішення, щонайменше за місяць до 20 листопада 2016 року, часу закінчення договору тимчасового довгострокового користування землею, сесія Калуської міської ради про задоволення чи про відхилення її листа-звернення про поновлення договору оренди №147/01-24 не приймала, а виконавчий комітет ради на такі рішення не має виключних і делегованих повноважень.

Суб`єкт владних повноважень - Калуська міська рада, до виключної компетенції якої віднесено вирішення питання щодо безоплатної приватизації земельних ділянок, що належать їй на праві комунальної власності, не розглянула в місячний термін її заяви-повідомлення та не прийняла за результатами розгляду належного та обґрунтованого рішення,

а тому фактично поновила договір оренди землі від 20 листопада 2001 року й дозволила їй безоплатно приватизувати земельну ділянку у

АДРЕСА_1 , площа 0,0830 га, з цільовим призначенням - для ведення городництва, що перебуває у її користуванні.

Постановою Калуського міськрайонного суду Закарпатської області

від 14 березня 2017 року визнано протиправною бездіяльність Калуської міської ради, що не розглянула на пленарному засіданні сесії її лист-повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки

№147/01-24 від 20 листопада 2001 року та зобов`язано Калуську міську раду розглянути на пленарному засіданні сесії лист-повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки. Рішенням

від 03 квітня 2017 року Калуська міська рада неправомірно відмовила їй в поновленні договору оренди земельної ділянки від 20 листопада 2001 року

і назване рішення суперечить вищевикладеним нормам права.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 20 грудня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент введення в дію ЗК України уредакції від 13 березня 1992 року цей Кодекс передбачав дві підстави для отримання земельних ділянок у тимчасове довгострокове користування, які оформлялися двома видами договорів.

З прийняттям нового ЗК України не передбачалося можливість набуття та здійснення права тимчасового довгострокового користування землею,

а передбачалося можливість набуття та здійснення права оренди землі. Договір на право тимчасового довгострокового користування землею між ОСОБА_1 та виконавчим комітетом Калуської міської ради був укладений 20 грудня 2001 року, цей договір не є різновидом договору оренди і до нього не можуть застосовуватися положення Закону України «Про оренду землі»

і положення статті 8 ЗКУкраїни уредакції 1992 року.

Крім того, застосування частини третьоїстатті 123 ЗК України та

статті 33 Закону України«Про оренду землі» до даних правовідносин є неможливим, оскільки позивачем не спростовано твердження відповідача про те, що вона не зверталася до Калуської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою спірної земельної ділянки.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного судувід 18 квітня 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджено наявні у справі докази, надано їм належної правову оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення. Погодився з тим, що договір на право тимчасового довгострокового користування землею не є договором оренди

Крім того, суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для закриття провадження у справі, оскільки спір підлягає вирішенню у порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та закрити провадження у справі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 345/3607/18 із Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області.

У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2019 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року справу повернуто на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що справа має розглядатися у порядку адміністративного судочинства, так як Велика Палата Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 369/14250/17, провадження №14-377 цс 18 вирішила, що вимога про визнання протиправним рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень, не може вирішуватись у порядку цивільного судочинства.

Інших доводів касаційна скарга не містить

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від міського голови Калуської міської ради Івано-Франківської області Матвійчука І. В., в якому, зазначає, що оскаржувані судові рішення винесені з повним та всебічним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законними та обґрунтованими,

а доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо передачі справи на розгляду Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил юрисдикції є безпідставними.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 просить відзив на касаційну скаргу підписаний міським головою Матвійчуком І. В. , не розглядати, так як ним не підтверджено статус посадової особи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 грудня 2001 року між виконавчим комітетом Калуської міської ради Івано-Франківської області та ОСОБА_1 укладено договір №147/01-24 на право тимчасового довгострокового користування землею, який зареєстровано в книзі записів договорів на право тимчасового довгострокового користування землею 26 грудня 2001 року за №147/01-24 Калуським міським відділом земельних ресурсів в Івано-Франківській області.

Відповідно до пункту 1.1 договору виконавчий комітет Калуської міської ради Івано-Франківської області на підставі рішення від 20 листопада

2001 року № 524 надає, а громадянка ОСОБА_1 приймає в тимчасове довгострокове користування земельну ділянку загальною площею 0,0830 га, згідно з планом землекористування.

Згідно з пунктом 1.2 договору земельна ділянка знаходиться у АДРЕСА_1 і надається в тимчасове довгострокове користування терміном на 15 (п`ятнадцять) років для ведення городництва. Строк дії зазначеного договору на право тимчасового довгострокового користування землею закінчується 21 листопада 2016 року. Договором передбачено права та обов`язки сторін та порядок припинення права користування землею у тому числі і за закінченням терміну, на який було надано земельну ділянку та використання її не за цільовим призначенням (а. с. 13-17).

23 травня 2016 року ОСОБА_1 , керуючись Законом України «Про оренду землі», звернулася до Калуської міської ради Івано-Франківської області

з листом-повідомленням про поновлення договору оренди земельної ділянки з додатковою угодою (а. с. 19, 20-21). Вимоги з приводу передачі земельної ділянки у власність по праву безоплатної приватизації чи на замовлення розроблення документації із землеустрою тощо вказаний

лист-повідомлення не містить.

Розпорядженням міського голови Калуської міської ради Івано-Франківської області від 23 червня 2016 року № 196-р «Про створення тимчасової комісії з обстеження земельної ділянки площею 0,0830 га

за адресою: АДРЕСА_1 » створено тимчасову комісію з обстеження земельної ділянки площею 0,0830 га за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 59).

23 червня 2016 року вищевказаною комісією здійснено виїзд для обстеження вищевказаної земельної ділянки. За результатами візуального обстеження комісією встановлено, що територія даної земельної ділянки частково огороджена, на ділянці знаходяться багаторічні насадження (сад), бур`яни, на частині земельної ділянки викладено бруковане покриття та влаштовано паркан з металевими воротами, зроблено висновок,

що ОСОБА_1 неналежно виконує умови договору на право тимчасового дострокового користування землею про що складено акт (а. с. 60).

За результатами розгляду листа ОСОБА_1 , Калуською міською радою Івано-Франківської області листом від 24 червня 2016 року № 1851/02-15/20 її повідомлено про те, що міська рада не має наміру продовжувати термін дії договору на право тимчасового довгострокового користування землею

№ 147/01-24 (а. с. 22-24).

Не погоджуючись з такою відмовою, ОСОБА_1 звернулася до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області з адміністративним позовом про визнання протиправною бездіяльність органу місцевого самоврядування.

Постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області

у справі № 345/2457/16-а від 14 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною бездіяльність Калуської міської ради Івано-Франківської області, що не розглянула на пленарному засіданні лист-повідомлення ОСОБА_1 про поновлення договору оренди земельної ділянки №147/01-24 від 20 листопада 2001 року (а. с. 25-28).

На виконання вищезазначеної постанови районного суду Калуською міською радою Івано-Франківської області прийнято рішення від 03 квітня 2017 року № 841 «Про відмову у поновленні договору №147/01-24

від 20 листопада 2001 року» у зв`язку з неналежним виконанням умов договору (а. с. 29).

Відповідно до довідки фінансового управління Калуської міської ради

Івано-Франківської області від 28 вересня 2018 року №04-12/381 по коду бюджетної класифікації «плата за землю» за період 2013-2018 років (станом на 26 вересня 2018) платежів до місцевого бюджету від ОСОБА_1

не надходило (а. с. 62).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі

в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій

і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Системний аналіз норм процесуального права свідчить про те, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц (провадження

№ 14-120 цс 18); від 15 травня 2018 року у справі № 809/739/17 (провадження № 11-252 апп 18); від 20 вересня 2018 року у справі

№ 126/1373/17 (провадження № 14-292 цс 18); від 20 березня 2019 року

у справі № 756/5081/14-ц (провадження № 14-69 цс 19).

Ураховуючи наведене, колегія суддів, погоджується з висновками суддів, що справа повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

Інших доводів незаконності судових рішень касаційна скарга не містить, визначати підстави касаційного оскарження належить виключно заявникові і суд касаційної інстанції не знаходить правових підстав для виходу за межі доводів і вимог касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Таким чином, наведені доводи в обґрунтування касаційної скарги,

не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони є безпідставними й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 20 грудня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк