ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 березня 2021 року
м. Київ
справа № 345/3651/16-а
адміністративне провадження № К/9901/19058/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано - Франківської області про визнання бездіяльність протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області у складі судді Кардаш О.І. від 21.11.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Ліщинського А.М., Дової О.І., Запотічного І.І. від 30.01.2017,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2016 року ОСОБА_1 (далі по тексту також ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано - Франківської області (далі по тексту також Калуське ОУ ПФ України, Управління, пенсійний орган, відповідач), у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області щодо ненарахування і невиплати підвищення до пенсії, як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком;
- зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 09.07.2007 по день звернення з цим позовом з урахуванням проведених виплат, а також нараховувати і виплачувати підвищену на 30% надбавку пенсію як дитині війни у повному розмірі в подальшому (довічно);
- стягнути 50000 гривень моральної шкоди.
2. У позовній заяві наводились аргументи про те, що вона є пенсіонером та відповідно до Закону України від 18.11.2004 №2195-IV «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 01.01.2006, їй повинна виплачуватися щомісячна грошова допомога у вигляді надбавки до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
3. Однак, як зазначала позивач, відповідач виплачує їй належне підвищення не в повному розмірі й такі дії відповідача грубо порушують її конституційне право на соціальний захист.
4. Позивач наводила мотиви й про те, що посилання відповідача на урядові постанови, якими з мотивів відсутності бюджетного фінансування зменшується встановлений законом розмір підвищення до пенсії, на її думку, є необґрунтовані, а зміни, внесені у період, що охоплюється предметом спору, у законодавство, яким урегульовано питання соціального забезпечення дітей війни, порушують вимоги частини третьої статті 22 Конституції України, яка гарантує, що «при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод».
5. В обґрунтуванні вимог позову ОСОБА_1 також наголошувала, що з дати набрання чинності Законом України «Про соціальний захист дітей війни» вона не одержує пенсію в повній сумі саме з вини відповідача, який уповноважений призначати і виплачувати пенсію, а тому стягнення недоплачених їй сум підвищення до пенсії має бути проведене за увесь час без обмеження будь-яким строком.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
6. Постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21.11.2016, у задоволенні позову відмовлено.
7. Ухвалюючи таке судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу виплачується підвищення дитині війни у порядку та розмірах, встановлених законодавством, та в межах бюджетних призначень на виплату такого підвищення, визначеного у Законах України про Державний бюджет України на відповідні роки. Тому суд дійшов висновку, що вимога позивачки про виплату їй підвищення до пенсії дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є безпідставною та не підлягає задоволенню.
8. Відмовляючи у задоволенні вимоги позивачки виплачувати підвищення дитині війни в подальшому, суд першої інстанції зауважив, що оскільки право позивача в майбутньому ще не порушено, то така вимога позову є безпідставною і не підлягає задоволенню.
9. Суд першої інстанції, встановивши, що відповідачем здійснюються нарахування та виплата підвищення до пенсії позивачу як дитині війни на підставі та відповідно до чинного законодавства, дійшов висновку й про відсутність підстав для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди.
10. Окрім цього, суд першої інстанції, з метою повного і об`єктивного розгляду справи, дійшов висновку про необхідність поновлення позивачці строку звернення до суду.
11. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2017 ухвалене судом першої інстанції судове рішення в частині позовних вимог за період з 20.04.2016, залишене без змін, а позовні вимоги з 01.01.2006 по 20.04.2016 залишено без розгляду й скасовано постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21.11.2016 в цій частині.
12. Частково залишаючи без змін вищевказане судове рішення, апеляційний суд, виходячи з мотивів, аналогічних викладеним судом першої інстанції, погодився з висновками суду щодо безпідставності позовних вимог у межах строку звернення до адміністративного суду.
13. Разом з тим, апеляційний суд, виходячи з приписів статей 99 100 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній до 15.12.2017, а також враховуючи відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до адміністративного суду, дійшов висновку про наявність підстав для залишення без розгляду позовних вимог за період з 01.01.2016 по 20.04.2016 включно.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14. Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, позивачем подано касаційну скаргу в якій остання, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та задовольнити позов у повному обсязі.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є дитиною війни, у відповідності до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що вбачається з відмітки в пенсійному посвідченні.
16. Листом від 15.08.2016 №347/М-15 на заяву позивача від 05.08.2016 надано відповідь. У якій повідомлено, що їй виплачується підвищення дитині війни в межах бюджетних призначень на виплату такого підвищення визначеного у Законах України про Державний бюджет України на відповідні роки, тобто станом на 01.08.2016 в розмірі 66,43гривень. У цьому ж листі зазначалось, що підстави для проведення нарахувань до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відсутні.
17. Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернулася до суду з цим позовом.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
18. У касаційній скарзі відповідач наполягає на тому, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин статтю 28 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка, на думку скаржниці підлягала застосуванню як правова норма, яка визначає механізм обчислення мінімальної пенсії за віком, встановлює її розмір.
19. Скаржниця висловлює незгоду й з висновками апеляційного суду про те, що виплата підвищення до пенсії здійснюється відповідачем у відповідності з вимогами законодавства, зокрема, у порядку та розмірах, визначених відповідною постановою Кабінету Міністрів України та в межах бюджетних асигнувань, передбачених Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, оскільки це, на її думку, суперечить усталеній практиці Європейського суду з прав людини і статтям 3 8 22 46 92 Конституції України.
20. Окрім цього, ОСОБА_1 звертає увагу на праву позицію, висловлену у постанові Верховного Суду України від 08.07.2014 у справі №21-222а14, відповідно до якої, підвищення до пенсії, яке є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на нього право, нерозривно пов`язано з виплатою пенсії і також має невизначений у часі граничний термін виплати, тому, вирішуючи питання про зобов`язання нарахувати та виплатити відповідні періодичні платежі дітям війни, суди, у разі відсутності спору про право особи на отримання підвищення до пенсії або встановлення такого права в судовому порядку, не мають підстав обмежувати орган, відповідальний за здійснення їх нарахування і виплати, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві.
21. Посилаючись на такі висновки Верховного Суду України позивач вважає, що суди повинні були застосувати їх у спірному випадку, а тому, на її думку, безпідставно відмовили у задоволенні її вимог про зобов`язання виплачувати їй підвищення до пенсії в подальшому у розмірі, у якому вона просила.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
22. Так, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції до 01.01.2015) дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість неї, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
23. Законом України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який набув чинності з 01 січня 2015 року, внесено зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», та частина перша статті 6 цього Закону викладена у наступній редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
24. Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 №1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення» (в редакції від 24.04.2014) дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення, встановлене статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», провадиться у розмірі 66,43 гривні
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
25. У справі, яка розглядається, апеляційний суд підтвердив встановлені судом першої інстанції обставини, що виплата позивачці підвищення до пенсії як дитині війни у період з 20.04.2016 проводилась у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 №1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення».
26. При цьому, колегія суддів наголошує, що згідно пункту 3 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
27. Верховний Суд звертає увагу на Рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 та від 25.01.2012 №3-рп/2012, якими підтверджено конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.
28. Право встановлювати порядок і розмір виплати спірного підвищення до пенсії делеговано Кабінету Міністрів України частиною першою статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і такі положення законодавства неконституційними не визнавались, а відповідні нормативно - правові акти Уряду України, прийняті на виконання таких приписів закону, в силу вимог статті 117 Конституції України, підлягали обов`язковому виконанню, в тому числі й відповідачем.
29. Отже, відповідач, виплачуючи позивачці у 2016 році підвищення до пенсії як дитині війни у порядку та розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 №1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення», діяв правомірно та у межах наданих йому повноважень.
30. Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №602/58/17, правовідносини у якій також виникли щодо виплати у 2016 році підвищення до пенсії як дитині війни та є подібними до правовідносин, що виникли у справі, яка розглядається. Відступу від такої правової позиції колегія суддів не вбачає.
31. Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин статтю 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка, на переконання позивачки, підлягала застосуванню, оскільки починаючи з 01.01.2015 розмір підвищення до пенсії, про виплату якого ОСОБА_1 просила у своєму позові, не обчислюється виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком.
32. Не свідчать про наявність підстав для задоволення касаційної скарги й наведені у ній доводи про те, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи цей спір, проігнорували обов`язкові до врахування висновки Верховного Суду України, викладені у постанові цього Суду від 08.07.2014 у справі №21-222а14, оскільки, як випливає зі змісту оскаржуваних судових рішень, ними не було обмежено орган, відповідальний за здійснення нарахування і виплати підвищення до пенсії, певним часовим проміжком.
33. Більше того, відмовляючи у задоволенні позову щодо зобов`язання здійснювати виплату спірного підвищення до пенсії в подальшому, суди, як уже зазначено вище, виходили з того, що такі вимоги позовної заяви є передчасними і не можуть бути задоволені з огляду на відмову у позові в частині визнання протиправною бездіяльності Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області щодо ненарахування і невиплати підвищення до пенсії, як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
34. Що ж стосується висновків апеляційного суду про наявність підстав для залишення без розгляду частини позовних вимог за період з 01.01.2006 по 20.04.2016 включно, колегія суддів відзначає, що за змістом статей 99 100 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній станом на час розгляду і вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій, встановлювався шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, який, за загальним правилом, обчислювався з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав.
35. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
36. При цьому, колегія суддів зауважує, що порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.
37. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
38. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
39. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
40. Тобто, строк звернення до адміністративного суду може бути поновлений лише за наявності поважних підстав, наявність яких підтверджена відповідними доказами.
41. Такі докази повинні бути ретельно досліджені судом при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, а доводам і обставинам, наведеним в обґрунтуванні поважності підстав для поновлення вказаного строку повинна бути надана належна правова оцінка.
42. Лише дотримання вищевказаних умов може свідчити про відповідність судового рішення, ухваленого судом, в тому числі за наслідком вирішеного ним питання про наявність підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду, критеріям законності та обґрунтованості.
43. Верховний Суд також звертає увагу й на те, що частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
44. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
45. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
46. Для встановлення конкретних ознак (критеріїв) мотивованості судового рішення можна врахувати практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
47. Наприклад, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; пункт 30).
48. У іншому рішенні, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58) зазначено, що призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява №49684/99, пункт 30). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у низці інших рішень ЄСПЛ.
49. Так, в пункті 31 рішення у справі "Волошин проти України" (№15853/08) та пункті 22 рішення у справі "Бацаніна проти Росії" (№3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.
50. У пункті 25 рішення у справі "Проніна проти України" (№63566/00), пункту 13 рішення у справі "Петриченко проти України" (№2586/07) та пункту 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (№ 42310/04) була висловлена позиція, згідно з якою Суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.
51. Крім цього у пункті 42 рішення у справі «Бендерський проти України» (№22750/02) вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (… ). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (…). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.
52. Таким чином, згідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики ЄСПЛ, можна дійти висновку про такі критерії мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.
53. Залишаючи без розгляду частину позовних вимог за період з 01.01.2006 по 20.04.2016, апеляційний суд, як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, узяв до уваги лише дату звернення позивачки до суду, а також відсутність, на його думку, поважних причин для поновлення строку звернення до адміністративного суду.
54. Разом з тим, апеляційний суд не навів жодних мотивів на обґрунтування такого висновку і не проаналізував доводи, вказані позивачкою у суді першої інстанції у якості поважних підстав для поновлення строку звернення до суду, який їй було поновлено. Апеляційний суд не вказав й того, у чому полягало порушення судом першої інстанції норм процесуального права та чому висновок цього суду про наявність підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду не ґрунтується на вимогах закону.
55. За таких обставин оскаржувану ухвалу апеляційного суду, у вищенаведеній частині, не можна визнати законною та обґрунтованою, а викладені у ній висновки стосовно наявності підстав для залишення без розгляду частини позовних вимог є передчасними, оскільки зроблені без з`ясування обставин справи щодо дійсних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, аналізу їх поважності, а також без надання належної оцінки усім аргументам учасників справи та мотивам, з яких суд першої інстанції виходив, поновлюючи позивачці такий строк.
56. В той же час, зважаючи на межі касаційного розгляду справи і повноваження Верховного Суду, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційний суд не має права встановлювати відповідні обставини справи, досліджувати докази і надавати їм оцінку.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
57. Відповідно до частин другої, четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
58. Оскільки, як встановлено за наслідками касаційного розгляду справи, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи судове рішення щодо частини позовних вимог за період з 01.01.2006 по 20.04.2016 включно, допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення у цій частині незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, то це, у відповідності до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення і направлення справи до апеляційного суд для продовження її розгляду.
59. Під час розгляду справи апеляційному суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, зокрема, надати належну і обґрунтовану оцінку усім аргументам сторін і висновкам суду першої інстанції стосовно підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду, встановити, чи є такі підстави поважними, повно і всебічно з`ясувати обставини справи в цій частині, та постановити рішення відповідно до вимог 242 Кодексу адміністративного судочинства України із наведенням у ньому відповідних мотивів.
60. Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 353, 355, 356, підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-IX,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2017 в частині залишення без розгляду позовних вимог за період з 01.01.2006 по 20.04.2016 включно скасувати, а справу в цій частині направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
В решті оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Судді: Я.О. Берназюк
С.М. Чиркін