Постанова

Іменем України

31 березня 2020 року

м. Київ

справа № 346/1718/17

провадження № 61-37020св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Комісія по розгляду земельних спорів з приводу суміжного землекористування Коломийської міської ради, ОСОБА_2 , Коломийська міська рада Івано-Франківської області

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 06 лютого 2018 року у складі судді Беркещук Б. Б. та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комісії по розгляду земельних спорів з приводу суміжного землекористування Коломийської міської ради (далі - Комісія по розгляду земельних спорів), ОСОБА_2 , Коломийської міської ради Івано-Франківської області (далі - Коломийська міська рада)про визнання незаконними та скасування рішень, зобов`язання здійснити обміри земельної ділянки на місці.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником земельної ділянки площею 0,6 га по АДРЕСА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 27 жовтня

2004 року, яку йому подарувала ОСОБА_3 на підставі договору дарування

від 12 липня 2004 року. Крім того, він є спадкоємцем ОСОБА_3 .

Колишня власниця земельної ділянки ОСОБА_3 перед проведенням будівництва на зазначеній земельній ділянці у встановленому законом порядку отримала будівельний паспорт на її забудову. Із схеми виносу в натурі меж земельної ділянки та розміщення будівель, що є невід`ємною частиною будівельного паспорту, убачається, що частина земельної ділянки була відведена їй для ведення присадибного господарства. Разом з тим, при наданні ОСОБА_3 земельної ділянки 0,6 га по АДРЕСА_1 , з невідомих причин їй не була передана у власність земельна ділянка для ведення присадибного господарства, а залишилась у її вільному та відкритому землекористуванні, а потім перебувала у його фактичному користуванні.

У 2016 році ОСОБА_2 , який є суміжним землекористувачем, вирішив приватизувати землі, в тому числі й зазначену земельну ділянку для ведення присадибного господарства, у зв`язку з чим звернувся до Коломийської міської ради з відповідними заявами.

20 квітня 2017 року Коломийською міською радою прийнято рішення

№ 1468-20/2017, яким погоджено ОСОБА_2 межу земельної ділянки площею 0,1 га (від А до Б по АДРЕСА_2 ) без узгодження з ним, як суміжним землекористувачем. Вважав таке рішення незаконним, оскільки Коломийською міською радою безпідставно збільшено розмір земельної ділянки відповідача ОСОБА_2 , не ураховано наявність документів щодо належності йому на праві землекористування частини земельної ділянки, яку планується незаконно передати відповідачу, та наявність у ОСОБА_2 не тільки земельної ділянки, щодо якої виник спір, а й іншої землі, яка ним використовується, що є порушенням принципу рівності та справедливості. ОСОБА_2 , не маючи жодних правовстановлюючих документів на землю, протиправно та самовільно зайняв спірну земельну ділянку, а тому наведені обставини є підставою для повернення самовільно зайнятої земельної ділянки йому ( ОСОБА_1 ), як законному землекористувачу.

Посилаючись на наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати незаконними та скасувати рішення 20 сесії Коломийської міської ради

від 20 квітня 2017 року № 1468-20/2017 про затвердження протоколів засідань Комісії по розгляду земельних спорів з приводу суміжного землекористування та пункт 3 протоколу засідання Комісії по розгляду земельних спорів

від 07 березня 2017 року про рекомендацію погодження межі земельних ділянок; зобов`язати Комісію по розгляду земельних спорів провести обміри земельних ділянок на місці по АДРЕСА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 06 лютого 2018 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що висновок Комісії по розгляду земельних спорів щодо рекомендації погодження межі земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 07 березня 2017 року прийнятий в межах компетенції комісії, в засіданні приймала участь необхідна кількість членів комісії, за прийняття висновку проголосувала необхідна кількість членів комісії, на засіданні комісії була заслухана думка Ярославського Б. М., доводи якого про те, що внаслідок погодження меж земельної ділянки

ОСОБА_2 порушені його права, як землекористувача суміжної земельної ділянки, комісія вважала необґрунтованими. Законодавчо не встановлено, що орган, який розглядає земельний спір на стадії порушення провадження щодо вирішення земельного спору зобов`язаний перевіряти наявність чи відсутність саме земельного спору та встановлювати причини виникнення такого спору. Рішення Коломийської міської ради від 20 квітня 2017 року № 1468-20/2017 прийнято у межах повноважень ради, визначених статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», статтями 158 159 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Урахувавши зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість та відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування оскаржуваних рішень Комісії по розгляду земельних спорів та Коломийської міської ради. Суд відхилив посилання позивача на те, що при вирішенні питання про погодження відповідачу ОСОБА_2 меж земельної ділянки по

АДРЕСА_2 були порушені його права, як власника земельної ділянки по

АДРЕСА_1 , з посиланням на те, що надана його матері ОСОБА_3 земельна ділянка для ведення підсобного господарства без жодних правових підстав була віднесена до земель, що підлягають приватизації, яку відповідач ОСОБА_2 , самовільно захопив, оскільки вони не підтверджуються зібраними у справі доказами. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Комісії по розгляду земельних спорів провести обміри земельних ділянок по АДРЕСА_1 на місцевості з метою погодження меж суміжних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , суд виходив з того, що відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» проведення землевпорядних та землеоціночних робіт відноситься до ліцензованої діяльності, яка може здійснюватися лише суб`єктами господарювання за наявності спеціальної ліцензії, тоді як Комісія по розгляду земельних спорів до таких суб`єктів не відноситься.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 квітня

2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 06 лютого 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Комісія по розгляду земельних спорів не є юридичною особою, а є узгоджувальним колегіальним органом міської ради, а тому вона не може бути відповідачем у суді, відповідно на комісію не може бути покладений будь-який обов`язок, зокрема і обов`язок здійснити обміри земельних ділянок на місцевості. Належним відповідачем у цьому спорі є Коломийська міська рада, оскільки є юридичною особою, якій підзвітна та підконтрольна діяльність Комісії по розгляду земельних спорів.Встановивши, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник земельний спір з приводу суміжного землекористування та встановлення меж земельної ділянки, за вирішенням якого ОСОБА_2 звернувся із заявою до компетентного органу - Коломийської міської ради, суд першої інстанції правильно вказав, що міська рада в силу наданих статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статтями 158 159 ЗК України повноважень зобов`язана була вирішити цей спір. Апеляційний суд відхилив доводи про те, що відповідач ОСОБА_2 не звертався до ОСОБА_1 з метою погодження меж земельної ділянки, яку він має наміри отримати у власність, зазначивши, що підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації, непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, а тому не надання позивачем своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачеві за умови виготовлення відповідної технічної документації. Встановивши, що технічна документація із землеустрою на земельну ділянку ОСОБА_2 міською радою не затверджувалась, апеляційний суд дійшов до висновку, що позов ОСОБА_1 є передчасним, а наведені у позові факти не свідчать про порушення його прав як власника суміжної земельної ділянки.

Узагальнені доводи касаційної скарги та позиції учасників справи

У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 , у якій він просив скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2018 року, ухвалити у справі нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки його доводам про те, що відповідач

ОСОБА_2 , виготовивши технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, не звернувся спочатку за її погодженням до нього, а одразу подав заяву про погодження меж земельної ділянки до Коломийської міської ради. Разом з тим, підставою звернення до компетентного органу Коломийської міської ради з питань погодження меж земельної ділянки є існування спору, якого на час подання ОСОБА_2 відповідної заяви між сторонами не існувало, а тому звернення ОСОБА_2 до Комісії по розгляду земельних спорів є передчасним. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про передчасність його звернення до суду, вказавши, що факт не погодження меж земельних ділянок не є підставою для відмови у передачі землі у власність, оскільки право власників землі або землекористувачів оскаржити до суду рішення органу місцевого самоврядування з приводу земельного спору закріплене в статті 158 ЗК України. Вважав помилковим висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення його позовних вимог про зобов`язання Комісії по розгляду земельних спорів провести обміри земельних ділянок на місцевості по АДРЕСА_3 , з посиланням на відсутність у комісії відповідних повноважень, оскільки суди не звернули увагу, що метою його вимог було не проведення обмірів земельних ділянок для визначення їх точних координат, що потребують спеціальних знань, а необхідність проведення огляду на місці суміжних земельних ділянок, що дозволило б встановити неможливість та недоцільність передачі ОСОБА_2 земельної ділянки у вказаних ним межах. Суд першої інстанції при розгляді справи допустив порушення норм процесуального права, зокрема після завершення судового розгляду справи в судовому засіданні було оголошено технічну перерву на 5 хвилин, яка затягнулась на 55 хвилин, за цей час адвокат ОСОБА_2 - Прозорова О. М. подала клопотання про відновлення судового розгляду з метою перевірки наявності у Комісії по розгляду земельних спорів повноважень на встановлення наявності між сторонами земельного спору та його вирішення, на заслуховуванні якого наполягала суддя. Зазначені обставини, на думку заявника, свідчать про узгодженість дій суду першої інстанції з представником відповідача, упередженість судді щодо позивача та її особисту зацікавленість у вирішенні спору на користь відповідачів.

У грудні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , у якому він зазначав, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно з`ясували обставини справи та ухвалили законні і обгрунтовані рішення, підстави для їх скасування відсутні.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_3 (матір

ОСОБА_1 ) належала на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,06 га для обслуговування будівель та господарських споруд, що розташована в АДРЕСА_1 , на якій розміщений житловий будинок з господарськими спорудами, на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 10 грудня 1994 року.

ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку та будинок по АДРЕСА_1 з 12 липня 2004 року на підставі укладених між ним та ОСОБА_3 договорів дарування № Д-851, № Д-848, посвідчених приватним нотаріусом Маркеловою І. М. На ім`я позивача виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 27 жовтня 2004 року, згідно з яким земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 0,0600 га, кадастровий номер 2610600000230070039, призначена для індивідуального житлового будівництва, належить позивачу на праві приватної власності.

Згідно з генеральним планом (схемою) земельної ділянки за будинком АДРЕСА_2 , рішенням Коломийського міськвиконкому

від 13 серпня 1954 року № 281/37 за ОСОБА_2 закріплено користування земельною ділянкою площею 1 018,8 кв. м, якою він користується до даного часу і яку має намір приватизувати.

13 грудня 2016 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до Коломийської міської ради із заявою про погодження межі земельної ділянки по

АДРЕСА_2 , яку він має намір приватизувати, із сусіднім землекористувачем ОСОБА_1 .

З протоколу засідання Комісії по розгляду земельних спорів від 07 березня

2017 року встановлено, що комісія прийняла рішення про надання рекомендації щодо погодження межі земельної ділянки по

АДРЕСА_2 із суміжним землекористувачем ОСОБА_1 від А до Б згідно поданого кадастрового плану. На засіданні був присутній позивач.

Рішенням Коломийської міської ради від 20 квітня 2017 року затверджено протокол засідання Комісії по розгляду земельних спорів від 07 березня

2017 року, та погоджено ОСОБА_2 межу земельної ділянки площею

0,1000 га від А до Б по АДРЕСА_2 із суміжним землекористувачем ОСОБА_1 відповідно до представленого кадастрового плану земельної ділянки.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Частинами другою, п`ятою статті 158 ЗК України передбачено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.

Звертаючись до суду з позовом про визнання незаконними та скасування рішення 20 сесії Коломийської міської ради від 20 квітня 2017 року

№ 1468-20/2017 про затвердження протоколів засідань Комісії по розгляду земельних спорів з приводу суміжного землекористування та пункту 3 протоколу засідання Комісії по розгляду земельних спорів від 07 березня

2017 року про рекомендацію погодити межі земельних ділянок,

ОСОБА_4 обгрунтовував свої вимоги тим, що він є користувачем частини земельної ділянки, що була передана ОСОБА_3 для ведення присадибного господарства, яку Комісією по розгляду земельних спорів при встановленні меж земельних ділянок було віднесено до земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_2 , а тому оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування порушує його право користування зазначеною земельною ділянкою та позбавляє його права на отримання її у власність у передбаченому законом порядку.

Відповідно до пунктів 1.3. та 1.4. Положення про комісію по розгляду земельних спорів з приводу суміжного землекористування, затвердженого рішенням Коломийської міської ради від 26 січня 2011 року № 105-2/2011 (далі - Положення) комісія є колегіальним органом, утвореним Коломийською міською радою відповідно до її повноважень, передбачених ЗК України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», яка в своїй діяльності керується Конституцією України ЗК України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», чинними рішеннями міської ради, іншими нормативно-правовими актами та даним положенням.

Згідно пунктів 2.1. та 2.2. Положення комісія відповідно до ЗК України та в межах своєї компетенції розглядає земельні спори на території

м. Коломиї щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства. Основним завданням комісії є врегулювання земельного спору між суміжними землекористувачами.

За змістом частини першої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.

Згідно з положеннями статей 80 91 ЦК України юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді, здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Аналогічні положення містяться у статтях 46-48 ЦПК України, відповідно до яких цивільною процесуальною правоздатністю та дієздатністю наділені фізичні та юридичні особи, які можуть бути сторонами у цивільному процесі.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є виключним правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обгрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.

Ураховуючи, що Комісія по розгляду земельних спорів не є юридичною особою, а є узгоджувальним колегіальним органом, створеним в межах юридичної особи - Коломийської міської ради, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що Комісія по розгляду земельних спорів не є належним відповідачем у справі, а тому на неї не може бути покладений обов`язок здійснити обміри земельних ділянок на місці, що свідчить про необґрунтованість зазначених позовних вимог.

Належним відповідачем у даному спорі є Коломийська міська рада, яка є юридичною особою, якій підзвітна та підконтрольна Комісія по розгляду земельних спорів з приводу суміжного землекористування.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Згідно з статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частиною третьою статті 158 ЗК України визначено, що органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Ураховуючи наведене та, що земельний спір, як вид правовідносин, пов`язаних з розв`язанням розбіжностей, які випливають з порушення права власності та права користування земельною ділянкою, а також відводом або вилученням землі, що виникають між власниками землі та землекористувачами, іншими особами, органами місцевого самоврядування та державними органами, що здійснюють управління земельними ресурсами, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що між позивачем та відповідачем виник земельний спір з приводу суміжного землекористування та встановлення меж земельної ділянки, за вирішенням якого ОСОБА_2 звернувся із заявою до компетентного органу - Коломийської міської ради, яка в силу наданих чинним законодавством України повноважень, зобов`язана була вирішити цей спір.

Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Набуття права власності на земельну ділянку передбачає здійснення комплексу робіт з виготовлення технічної документації: проведення кадастрової зйомки землі з геодезичним встановленням меж земельної ділянки, яка включає, зокрема, і, перенесення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки, погодження цих меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами, тощо.

Відповідно до статті 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі громадянам безоплатно земельних ділянок у власність. Виконання усіх підготовчих робіт з виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку передбачає перевірку того, чи не належить земельна ділянка іншому власнику або правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки.

Згідно з частинами першою, четвертою, сьомою статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

Порядок встановлення та відновлення меж земельних ділянок визначений Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (далі - Інструкція).

Відповідно до абзаці 1 та 5 пункту 3.12. Інструкції закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою. Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Згідно з пунктами 4.1., 4.2., 4.3. Інструкції відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Таким чином, підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Аналогічно не має самостійного значення і прийняття рішення міською радою про затвердження протоколів засідання Комісії по розгляду земельних спорів, якими погоджуються межі земельних ділянок. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Не надання позивачем своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.

Ураховуючи відсутність доказів на підтвердження набуття ОСОБА_1 права користування спірною земельною ділянкою для ведення присадибного господарства, не надання ним проекту відведення зазначеної земельної ділянки, погодженого відповідними державними органами у порядку, передбаченому частиною дев`ятою статті 118 ЗК України, а також те, що технічна документація із землеустрою на земельну ділянку ОСОБА_2 міською радою не затверджувалась, спірна земельна ділянка відповідачу у власність не передавалася, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем порушення його прав чи законних інтересів оскаржуваним рішенням 20 сесії Коломийської міської ради від 20 квітня

2017 року № 1468-20/2017 про затвердження протоколів засідань Комісії по розгляду земельних спорів з приводу суміжного землекористування та пунктом 3 протоколу засідання Комісії по розгляду земельних спорів з приводу суміжного землекористування від 07 березня 2017 року про рекомендацію погодження межі земельних ділянок.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться до переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 400 401 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 06 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак