Постанова
Іменем України
16 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 346/1861/18
провадження № 61-11600св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач (за первісним позовом) ? ОСОБА_1 ,
відповідачі (за первісним позовом): ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
позивач (за зустрічним позовом)- ОСОБА_2 ,
відповідачі (за зустрічним позовом):ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 червня 2021 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Мелінишин Г. П., Томин О. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ земельної ділянки та за зустрічними позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визначення частки та виділ земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ земельної ділянки.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що йому разом із дружиною та двома дітьми на праві власності належить квартира на АДРЕСА_1 . Сторонам у справі видано державний акт про право приватної власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських споруд від 28 жовтня 1999 року, яким передано земельну ділянку під квартирним будинком та прибудинкову територію загальною площею 0,10 га на праві спільної сумісної власності на ім`я трьох співвласників. Між співвласниками досягнута домовленість про розрахунок ідеальних часток земельної ділянки у спільній сумісній власності, виходячи з площ квартир та відповідно до розрахунку ідеальних часток, зробленого Коломийським міським бюро технічної інвентаризації (далі - Коломийське МБТІ). Протягом тривалого часу між співвласниками склався певний порядок користування земельною ділянкою. ОСОБА_1 облаштував окремий заїзд до своєї квартири та обгородив територію земельної ділянки, якою користується, на цій території знаходиться його гараж, жодних претензій від сусідів про такий порядок використання земельної ділянки немає. Проте між відповідачами існує спір щодо розподілу решти земельної ділянки.
Оскільки спірна земельна ділянка перебуває у спільній власності та між сусідами існують спори щодо порядку користування нею, тому позивач просив визначити, що його частка у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,10 га,становить 0,036 га; виділити йому земельну ділянку площею 0,0343 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , у приватну власність, що на схемі розподілу позначена «Діл. № 2»; виділити земельну ділянку площею 0,0047 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що на схемі розподілу позначена «Діл. № 1», у спільну сумісну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а. с. 4, т. 1).
У липні 2018 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визначення частки та виділ земельної ділянки.
Вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що він є співвласником житлового будинку на АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю, виданим 28 жовтня 1999 року на підставі рішення Коломийської міської ради від 21 вересня 1999 року за № 330. Він має право на виділ своєї частки, що необхідно для більш якісного обслуговування частини свого будинку, оскільки між співвласниками не склалося нормальних стосунків і є певні суперечки щодо користування земельною ділянкою. На підставі договору між сторонами не визначено порядок користування земельною ділянкою.
Із урахуванням наведених обставин, ОСОБА_2 просив суд визначити, що його частка у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,10 га, становить 0,045 га; виділити йому земельну ділянку площею 0,045 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , у приватну власність згідно з висновком судового експерта (а. с. 60, т. 1).
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ земельної ділянки задоволено частково.
Визначено, що частка ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 0,10 га, складає 0,036 га з реальним виділенням ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0249 га згідно з долученим висновком експерта від 31 липня 2019 року.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визначення частки та виділ земельної ділянки задоволено частково.
Визначено, що частка ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, що знаходиться на АДРЕСА_2 , становить 0,045 га. Для встановлення порядку користування земельною ділянкою пропонується виділити ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,0232 га згідно з долученим висновком експерта від 31 липня 2019 року. У спільному користуванні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено територію площею 0,0308 га (зайнята житловим будинком) та територію навколо нього шириною 1 метр. Для облаштування заїзду до житлового будинку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пропонується виділити частину земельної ділянки площею 0,0158 га.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішення Коломийської міської ради про виділення земельної ділянки сторонам у справі прийняте в межах повноважень і на момент розгляду справи є чинним. Земельна ділянка була виділена сторонам з дотриманням вимог законодавства. Висновком експерта від 31 липня 2019 року встановлений порядок користування спірною земельною ділянкою між співвласниками, а тому наявні підстави для часткового задоволення первісних та зустрічних позовних вимог.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволені позову, ОСОБА_2 - у зустрічному позові.
Постановою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що апеляційний суд по суті рішення суду першої інстанції не переглянув та зробив передчасний висновок про відмову в задоволенні позову, оскільки у справі не пред`явлено вимог про визнання державного акта на право приватної власності на землю, виданого 28 жовтня 1999 року ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , недійсним. Крім того, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин частини першої статті 42 Земельного кодексу України 2001 року, оскільки сторони у справі набули право власності на спірну земельну ділянку в жовтні 1999 року.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської областівід 12 лютого 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до запропонованого висновком експертів єдиного варіанту встановлення порядку користування земельною ділянкою не дотримано вимог щодо виділення у власність співвласникам земельних ділянок площею пропорційно до їх ідеальних часток (розмір яких сторонами погоджено) у праві спільної сумісної власності. Сторонами не надано суду доказів щодо інших варіантів виділення їм у натурі земельних ділянок площею пропорційно до їх ідеальних часток.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 червня 2021 року, у якій просить суд скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 визнав позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовився від вимог апеляційної скарги у цій частині, про що подав відповідне клопотання, у задоволенні якого безпідставно відмовлено судом апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції, зазначаючи про те, що сторонами не надано доказів щодо інших варіантів виділення їм земельних ділянок, не надав належної оцінки поданої позивачем схеми розподілу спірної земельної ділянки. Судом апеляційної інстанції не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14-ц, постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 138/30/17.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У серпні 2021 року справу № 346/1861/18 передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
В ухвалі Верховного Суду від 29 липня 2021 року про відкриття касаційного провадження вказано, що касаційна скарга подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками житлового будинку на АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 та членам його сім`ї: ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 , на праві спільної сумісної власності в рівних частках належить квартира АДРЕСА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 07 червня 1994 року (а. с. 9, т. 1).
ОСОБА_2 належить на праві власності квартира АДРЕСА_4 , що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав, виданим обласним комунальним підприємством «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» від 01 листопада 2010 року (а. с. 62, т. 1).
ОСОБА_3 на праві власності належить квартира АДРЕСА_5 , що не заперечується сторонами.
28 жовтня 1999 року ОСОБА_1 , ОСОБА_8 та ОСОБА_3 на підставі рішення Коломийської міської ради від 21 вересня 1999 № 330 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована на АДРЕСА_2 , для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що підтверджується державним актом на право власності на землю серії IV-ІФ № 00027/8, виданим Коломийською міською радою (а. с. 7, т. 1).
Відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування земельної ділянки від 11 липня 2007 року ОСОБА_8 подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку площею 450 кв. м, що розташована на АДРЕСА_2 , яка надана для обслуговування житлового будинку та господарських споруд (а. с. 99, т. 1).
Судами встановлено, що сторонами у справі досягнута домовленість про те, що розрахунок ідеальних часток земельної ділянки у спільній власності відповідає розрахунку ідеальних часток у будинку, проведеному Коломийським міським бюро технічної інвентаризації, відповідно до якого ОСОБА_2 належить 45/100 частки земельної ділянки, ОСОБА_3 -19/100 частки земельної ділянки, ОСОБА_1 - 36/100 частки земельної ділянки.
Відповідно до висновку експертів за результатами проведення комісійної земельно-технічної експертизи від 31 липня 2019 року частка ОСОБА_1 у праві власності на земельну ділянку, яка розташована на АДРЕСА_2 , становить 36/100 частки. Частці 36/100, належній ОСОБА_1 від загальної площі земельної ділянки, відповідає 0,036 га (за обставин поділу всієї земельної ділянки між співвласниками без встановлення територій спільного користування). Виділити ідеальну частку земельної ділянки, належну ОСОБА_1 , не представляється можливим.
У спільному користуванні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 необхідно залишити територію площею 0,0308 га (зайнята житловим будинком) та територію навколо нього шириною 1 метр.
Пропонується один варіант встановлення порядку користування земельною ділянкою, за яким ОСОБА_1 пропонується виділити земельну ділянку площею 0,0249 га.
Частка ОСОБА_2 у праві власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , становить 45/100 частки. Частці 45/100, належній ОСОБА_2 від загальної площі земельної ділянки, відповідає 0,045 га, однак виділити ідеальну частку земельної ділянки не представляється можливим.
ОСОБА_2 пропонується встановлення порядку користування земельною ділянкою, при якому йому виділяється земельна ділянка загальною площею 0,0232 га (складається з двох частин площами 0,0038 га та 0,0194).
Для облаштування заїзду до житлового будинку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пропонується виділити частину земельної ділянки площею 0, 0158 га (а. с. 123-143, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 355 ЦПК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників) належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (частина перша статті 368 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.
У разі виділу частки з майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду (частина друга статті 370 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 370 ЦК України виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.
Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.
За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
У разі виділу співвласником у натурі частки зі спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Для здійснення виділу майна в натурі зі спільної сумісної власності суд має встановити частки кожного зі співвласників. При цьому відповідно до припису частини другої статті 370 ЦК України закон встановлює презумпцію рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності. Дана презумпція може бути спростована домовленістю між співвласниками, законом або рішенням суду.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14-ц (провадження
№ 14-302цс19).
Судами встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належить земельна ділянка, площею 0,1000 га, яка розташована на АДРЕСА_2 (а. с. 7, 99, т. 1).
Відповідно до висновку експертів за результатами проведення комісійної земельно-технічної експертизи від 31 липня 2019 року частка ОСОБА_1 у праві власності на спірну земельну ділянку становить 36/100, що відповідає 0,36 га загальної площі земельної ділянки, частка ОСОБА_2 - 45/100, що відповідає 0,045 га загальної площі земельної ділянки.
Експертом встановлено, що виділити частки земельної ділянки, належні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , пропорційно до їх ідеальних часток не виявляється можливим.
Експертом запропоновано один варіант встановлення порядку користування земельною ділянкою, згідно з яким ОСОБА_1 пропонується виділити земельну ділянку площею 0,0249 га, ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 0,0232 га (складається із двох частин площами 0,0038 га та 0,0194 га) (а. с. 123-143, т. 1).
Враховуючи те, що згідно з єдиним варіантом, запропонованим експертом, ідеальна частка у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку ОСОБА_2 становить 45/100 (0,045 га земельної ділянки) та йому виділяється земельна ділянка площею 0,0232 га, тоді як ідеальна частка ОСОБА_1 становить 36/100 (0,036 га земельної ділянки) та йому виділяться земельна ділянка площею 0,0249 га, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що провести у такий спосіб виділ сторонам часток земельної ділянки є неможливим, оскільки у такому випадку не буде дотримано вимог щодо пропорційності часток у праві спільної сумісної власності.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 визнав позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовився від вимог апеляційної скарги у цій частині, про що подав відповідне клопотання, з огляду на таке.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 червня 2021 року у задоволені клопотання ОСОБА_2 про часткову відмову від апеляційної скарги на рішення Коломийського районного суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2020 року відмовлено (а. с. 185-186, т. 2).
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується із висновками апеляційного суду, оскільки вирішення спору у частині позовних вимоги ОСОБА_1 пов`язана з вирішенням питання щодо залишення частини земельної ділянки у спільній сумісній власності співвласників земельної ділянки, а тому апеляційним судом обґрунтовано не прийнято часткову відмову ОСОБА_2 від вимог апеляційної скарги.
Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки наданої позивачем схеми розподілу спірної земельної ділянки (а. с. 8, т. 1), є необґрунтованими, оскільки для з`ясування технічної можливості виділу часток із спірної земельної ділянки необхідні спеціальні знання, а тому допустим доказом є саме висновок експерта.
Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14-ц, постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 138/30/17, є необґрунтованими, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.
Так, у справі № 344/8200/14-ц Велика Палата Верховного Суду передала справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції із тих підстав, що суд апеляційної інстанції, визначаючи частки співвласників у праві спільної сумісної власності, не навів будь-яких доказів на підтвердження своїх висновків, тоді як у цій справі сторонами не оспорюється визначений судом розмір часток у праві спільної сумісної власності.
У справі № 138/30/17 Верховний Суд передав справу новий розгляд до суду першої інстанції із тих підстав, що судами не надана належна оцінка висновку експертизи, яким встановлена технічна можливість поділу земельної ділянки, тоді як у цій справі висновком експерта встановлено, що виділити частки земельної ділянки, які належать сторонам, пропорційно до їх ідеальних часток не виявляється можливим.
Таким чином, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не спростовують висновків суду апеляційної інстанці. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду справи має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 16 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А. І. Грушицький
Судді: А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
В. В. Сердюк