№ 346/2420/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 346/2420/23

провадження № 51 - 5217 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023096180000104 від 26 квітня 2023 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Коломия Івано-Франківської області, громадянки України, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

за ст. 125 ч. 1 КК України, та

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Києва, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого,

за ст. 126 ч. 1 КК України,

за касаційними скаргами захисників засуджених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2024 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року і касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, ОСОБА_10 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2024 року засуджено:

ОСОБА_6 за ст. 125 ч. 1 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 850 гривень;

ОСОБА_7 за ст. 126 ч. 1 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 850 гривень.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Частково задоволено цивільний позов ОСОБА_11 і стягнуто на її користь з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по 10 000 гривень відшкодування моральної шкоди та по 11 000 гривень судових витрат на правничу допомогу з кожного.

Вироком суду ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнано винуватими і засуджено за вчинення кожним з них кримінального правопорушення за таких обставин.

18 квітня 2023 року близько 20 години 40 хвилин ОСОБА_6 , перебуваючи перед дитячим розважальним центром «Hubba Бубба», що в м. Коломия по вул. Майданського, 12, де на ґрунті тривалих неприязних відносин у ході словесного конфлікту із ОСОБА_11 , умисно, усвідомлюючи небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, нанесла останній декілька ударів правою долонею в ділянку обличчя, чим спричинила потерпілій ОСОБА_11 легке тілесне ушкодження.

18 квітня 2023 року близько 20 години 40 хвилин ОСОБА_7 , перебуваючи в тому ж місці, на ґрунті неприязних відносин у ході словесного конфлікту із ОСОБА_11 , умисно, усвідомлюючи небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, наніс останній один удар правою ногою в ділянку сідниць, який завдав фізичного болю і не спричинив тілесних ушкоджень.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року апеляційні скарги захисника обвинуваченої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 , захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 та заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_12 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить в порядку ст. 440 284 КПК України скасувати вирок та ухвалу і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 , оскільки в її діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 ч. 1 КК України, та залишити цивільний позов без розгляду. Надаючи власну оцінку доказам у кримінальному провадженні, зокрема відеозаписам події, зазначає, що суди обох інстанцій належним чином не з`ясували усі обставини конфлікту, який спровокувала потерпіла, а ОСОБА_6 діяла відповідно до ст. 36 КК України у стані необхідної оборони, оскільки намагалася відвернути застосування сили щодо себе і нанесла удар по щоці потерпілої ОСОБА_11 . За таких обставин захисник вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявні обставини, які виключають кримінальну протиправність дій засудженої за ст. 125 ч. 1 КК України, оскільки остання перебувала в стані необхідної оборони. Крім того захисник, посилаючись на практику касаційного суду, не погоджується із прийнятим рішенням за цивільним позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_6 , яке, на її думку, є несправедливим, а розмір стягнутих витрат на правову допомогу - завищеним.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_9 просить в порядку ст. 440 284 КПК України скасувати вирок та ухвалу і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 , оскільки в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126 ч. 1 КК України, та залишити цивільний позов без розгляду. Надаючи власну оцінку доказам у кримінальному провадженні, зокрема відеозаписам події, зазначає, що суди обох інстанцій належним чином не з`ясували усі обставини конфлікту, який спровокувала потерпіла, а ОСОБА_7 перебував відповідно до ст. 36 КК України у стані необхідної оборони, оскільки він наніс удар ногою потерпілій, виключно з метою припинення протиправного посягання ОСОБА_11 на ОСОБА_6 . За таких обставин захисник вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявні обставини, які виключають кримінальну протиправність дій засудженого за ст. 126 ч. 1 КК України, оскільки він перебував у стані необхідної оборони. Також захисник, посилаючись на практику касаційного суду, не погоджується із прийнятим рішенням за цивільним позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_7 , яке, на його думку, є несправедливим, а розмір стягнутих витрат на правову допомогу - завищеним.

Захисники вважають, що підставами для скасування вироку та ухвали відповідно до ст. 438 ч. 1 п. 1 2 КПК України є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає рішення апеляційного суду щодо залишення без зміни вироку в частині призначеного покарання необґрунтованим. На думку прокурора, призначене ОСОБА_6 за ст. 125 ч. 1 КК України та ОСОБА_7 за ст. 126 ч. 1 КК України покарання у виді штрафу є м`яким і таким, що не відповідає тяжкості вчиненого кожним з них кримінального правопорушення та особі кожного з них. Зазначає, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора щодо м`якості призначеного місцевим судом покарання та в порушення вимог ст. 370 419 КПК України не навів в ухвалі підстави, з яких визнав апеляційну скаргу прокурора необґрунтованою. Таке порушення процесуального закону прокурор вважає істотним відповідно до ст. 412 ч. 1 КПК України і таким, що відповідно до ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України є підставою для скасування ухвали апеляційного суду.

Заперечень на касаційні скарги захисників та прокурора від учасників судового провадження не надходило.

До початку касаційного розгляду захисник ОСОБА_9 подав клопотання про можливість здійснення касаційного розгляду без його участі та у відсутність засудженого ОСОБА_7 .

До початку касаційного розгляду захисник ОСОБА_8 подала клопотання про можливість здійснення касаційного розгляду без її участі та у відсутність засудженої ОСОБА_6 .

Позиції учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вважав касаційну скаргу прокурора обґрунтованою та просив її задовольнити. Касаційні скарги захисників вважав необґрунтованими і просив залишити їх без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційних скаргах захисників, не є відповідно до вимог ст. 433 ч. 1, ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у заподіянні умисного легкого тілесного ушкодження, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 ч. 1 КК України, а також ОСОБА_7 у завданні умисного удару, який завдав фізичного болю і не спричинив тілесного ушкодження, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126 ч. 1 КК України, відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими і оціненими доказами.

Вирішуючи питання щодо доведеності вини ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за пред`явленим кожному з них обвинуваченням, які свою вину не визнали, суд першої інстанції безпосередньо дослідив та дав оцінку усім доказам у кримінальному провадженні і на підтвердження винуватості увчиненні інкримінованого кожному з них кримінального правопорушення у вироку обґрунтовано послався на такі докази.

Потерпіла ОСОБА_11 надала суду показання, в яких повідомила обставини події, за яких виник словесний конфлікт на ґрунті тривалих неприязних стосунків між нею та ОСОБА_6 . Вказала, що ОСОБА_7 наніс їй 2 удари по голові та один удар ногою по сідницях, а ОСОБА_6 у ході суперечки нанесла їй один удар в обличчя, після чого вона у відповідь нанесла удар в обличчя ОСОБА_6 .

Суд дослідив та надав оцінку протоколу огляду відеозапису від 09.05.2023 року з камери відео спостереження, розміщеної на фасаді приміщення дитячого розважального центру «Hubba Бубба», що в м. Коломия по вул. Майданського, 12, та самому відеозапису, який складається із трьох відеофайлів, відповідно до яких на відео зафіксовані події, що відбулися на майданчику перед дитячим розважальним центром «Hubba Бубба» 18.04.2023 в період часу з 20:36:00 по 20:48:50 за участю ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , чоловіка потерпілої ОСОБА_15 та двома дітьми. З цього відеозапису суд встановив обставини, за яких ОСОБА_6 та ОСОБА_7 нанесли удари потерпілій ОСОБА_11 у ході виниклого між ними конфлікту.

Свідок ОСОБА_14 показала суду, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 її сусіди і 18 квітня 2023 рокувона стала очевидцем конфлікту та бійки між ними, де були присутні ОСОБА_7 , таксист та чоловік ОСОБА_11 , які разом з нею намагалися розборонити жінок. Пізніше вона бачила як ОСОБА_6 вдарила ОСОБА_11 по обличчю, після чого ОСОБА_11 вдарила ОСОБА_6 .

Свідок ОСОБА_13 показав суду, що 18 квітня 2023 року став очевидцем конфлікту і бійки між ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , він їх розбороняв та відтягував ОСОБА_11 від ОСОБА_6 і посадив її до машини. Всі учасники конфлікту були під впливом алкоголю, словесні суперечки були з усіх сторін.

Врахував місцевий суд і висновок судово-медичного експерта № 51 від 27 квітня 2023 року, згідно якого у потерпілої ОСОБА_11 виявлені тілесні ушкодження, що відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 94 КПК України оцінив досліджені в судовому засіданні докази та прийшов до такого висновку.

Між потерпілою ОСОБА_11 та ОСОБА_6 відбувся конфлікт на ґрунті неприязних відносин, агресію фізично розпочала потерпіла відносно ОСОБА_6 , у ході конфлікту одна одній завдавали удари, тягали за волосся. В подальшому до нанесення ударів потерпілій приєднався ОСОБА_7 . Цей конфлікт припинявся неодноразово сторонніми людьми, а саме очевидцями події свідками ОСОБА_13 та ОСОБА_14 . Конфлікт об`єктивно міг бути припиненим, оскільки учасники конфлікту неодноразово опинялися в різних частинах майданчику, мали можливість розійтися, зокрема сісти в автівки, зайти в приміщення закладу, однак конфлікт продовжувався далі з ініціативи обвинувачених, останні наносили удари потерпілій, що зафіксовано на відео з камери відеоспостереження (на 20:37:40, 20:38:21, 20:39:34 год. зафіксовано як ОСОБА_6 раптово завдає удари потерпілій ОСОБА_11 рукою в область обличчя, також на 20:37:28, 20:37:39, 20:38:24, 20:38:59 год. зафіксовано як ОСОБА_7 рукою наносить удар потерпілій по тулубу, удар рукою потерпілій в область голови, один удар ногою в область сідниць, правою та лівою руками удари потерпілій в обличчя). Нанесення ОСОБА_6 удару в область обличчя потерпілої та ОСОБА_7 удару в область сідниць потерпілої, що саме інкримінується останнім, відбувалося в момент, коли потерпіла не посягала на життя та здоров`я обвинувачених і не спрямовувала свої дії на завдання їм тілесних ушкоджень.

Допитані судом свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 підтвердили обставини кримінальних правопорушень, очевидцями яких вони були та безпосередньо брали участь в припиненні бійки між потерпілою та ОСОБА_6 . Свідок ОСОБА_14 підтвердила нанесення ОСОБА_6 удару правою рукою в обличчя потерпілій ОСОБА_11 . При цьому суд оцінив покази свідків у частині того, що вони не бачили як ОСОБА_7 наносив удари потерпілій та, перебуваючи в епіцентрі подій, об`єктивно не могли слідкувати за діями кожного з учасників, і це не виключає нанесення ОСОБА_7 ударів потерпілій, що підтверджується відео з камери відеоспостереження. Крім того, висновком судово-медичної експертизи щодо кількості, характеру, морфології, локалізації, часу та механізму утворення тілесних ушкоджень у потерпілої ОСОБА_11 підтверджується спричинення останній в ході подій, що стали предметом судового розгляду, легких тілесних ушкоджень у вигляді синців на обличчі.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 інкримінованого кожному з них кримінального правопорушення та правильно кваліфікував їх дії за ст. 125 ч. 1КК України та ст. 126 ч. 1 КК України відповідно. При цьому всім наявним дослідженим доказам, суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Закріплене в ст. 36 КК України право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань (ст. 27 ч. 3 Конституції України).

Особливістю кримінального правопорушення, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.

Таким чином, для вирішення питання щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Виходячи із фактичних обставин кримінального провадження, суд першої інстанції встановив, що нанесення ОСОБА_6 удару в область обличчя потерпілої ОСОБА_11 та ОСОБА_7 удару в область сідниць потерпілої, що їм інкримінувалось, відбувалося в момент, коли потерпіла не посягала на їх життя та здоров`я і не спрямовувала свої дії на завдання тілесних ушкоджень ОСОБА_6 .

За таких обставин місцевий суд критично оцінив показання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо невизнання ними своєї вини, визнавши їх позицію щодо вчинення дій у стані необхідної оборони такими, що не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та надані з наміром уникнути притягнення їх до відповідальності.

Отже, доводи касаційних скарг захисників щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень ст. 36 КК України є безпідставними.

Суд першої інстанції, безпосередньо дослідивши в судовому засіданні усі докази, на які послався у вироку, забезпечив стороні захисту можливість давати пояснення та показання з приводу обвинувачення, збирати і подавати суду докази, висловлювати в судовому засіданні свою думку та користуватись своїми правами.

Всі фактичні дані у цьому провадженні, що досліджені судом, отримані стороною обвинувачення із застосуванням належної правової процедури, позаяк, виходять із належних процесуальних джерел, зібрані уповноваженими суб`єктами і в належному процесуальному порядку за наявності на те правових підстав.

Досліджені у цьому провадженні докази як кожен окремо, так і у їх сукупність, підтверджують обставини, що передбачені ст. 91 КПК України, щодо події кримінального правопорушення (його часу, місця, способу, обставин його вчинення), причетності обвинувачених до вчинення інкримінованих кожному з них діянь, їх винуватості, форми вини, та водночас дають повне уявлення щодо усіх елементів і ознак інкримінованого ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в даному провадженні кримінального правопорушення кожному відповідно.

Обставина того, що потерпіла ОСОБА_11 розпочала конфлікт із ОСОБА_6 сама по собі не дає підстав вважати, що подальші дії ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з розривом у часі є необхідною обороною за змістом ст. 36 КК України, а тому доводи касаційних скарг в цій частині також є необґрунтованими. Наявність іншого кримінального провадження щодо ОСОБА_11 не впливає на встановлені місцевим судом фактичні обставини цього кримінального провадження і це провадження не було відповідно до ст. 337 КПК України предметом судового розгляду за обвинуваченням ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Крім того, відповідна оцінка дій ОСОБА_11 у конфлікті з ОСОБА_6 буде надана в ході іншого кримінального провадження щодо неї.

Потерпіла ОСОБА_11 також звернулася до суду з цивільним позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про відшкодування шкоди завданої їй вчиненим кожним з них кримінальним правопорушенням, в якому просила стягнути з кожного цивільного відповідача на її користь по 30 000 гривень моральної шкоди, та понесені нею судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 22 000 грн.

Відповідно до ст. 128 ч. 1 5 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Місцевим судом встановлено, що внаслідок вчинених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, потерпілій ОСОБА_11 були спричинені тілесні ушкодження у виді синця на обличчі, а також завдано удару по сідницям, що завдало фізичного болю, а відтак їй була заподіяна моральна шкода, яка полягає у фізичному болю, стражданнях та шкоді її здоров`ю. Крім цього, потерпіла у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї зазнала душевних страждань, що також призвело до заподіяння їй моральної шкоди.

Враховуючи характер та обсяг фізичних страждань, яких зазнала потерпіла ОСОБА_11 , їх незначну тривалість, відсутність звернень потерпілої за медичною допомогою як безпосередньо після заподіяння їй тілесного ушкодження, так і в подальшому, а також з урахуванням глибини душевних страждань, враховуючи обстановку заподіяння шкоди потерпілій та її поведінку, що передувала завданню їй ударів з боку обвинувачених, зважаючи на вимоги розумності та справедливості, суд першої інстанції вирішив за необхідне задовольнити позовні вимоги частково і стягнути з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь потерпілої по 10 000 грн з кожного в рахунок відшкодування моральної шкоди, належним чином мотивувавши своє рішення.

Відповідно до ст. 118 КПК України витрати на правову допомогу є одним із видів процесуальних витрат.

Відповідно до ст. 120 ч. 2 КПК України витрати, пов`язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження.

Відповідно до ст. 124 ч. 1 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Суд першої інстанції дотримався вказаних вимог процесуального закону, визнав підтвердженими документально вимоги потерпілої ОСОБА_11 про стягнення з відповідачів процесуальних витрат, що складаються з витрат на правову допомогу в сумі 22 000 грн, та стягнув ці витрати на її користь з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 урівних частках, а саме по 11 000 грн з кожного. Розмір цих витрат підтверджено договором про надання правничої допомоги від 21.06.2023 року № 49-06/23, додатковою угодою № 1 до договору від 08.01.2024, актом прийому-передачі наданих послуг від 08.01.2024, фіскальним чеком про оплату 22 000 грн згідно договору.

Підстав вважати, що вказане відшкодування витрат на правничу допомогу є явно завищеним у касаційних скаргах не наведено, а тому доводи касаційних скарг захисників в цій частині є необґрунтованими.

Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями

368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених

у статтях 2 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційних скарг захисника обвинуваченої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 , захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 , належним чином перевірив викладені у них доводи, які аналогічні доводам касаційних скарг, про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Апеляційний суд, повторно дослідивши частину доказів, визнав такі доводи апеляційних скарг безпідставними та належним чином мотивував своє рішення і зазначив підстави, з яких їх визнано необґрунтованими. При цьому апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що сукупність зібраних доказів підтверджує вину ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні кожним з них кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 ч. 1 КК України та ст. 126 ч. 1 КК України відповідно. Апеляційний суд також визнав, що суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 91 КПК України встановив обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, і з урахуванням доводів сторони захисту дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кожному з них кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені в ній доводи про м`якість призначеного ОСОБА_6 та ОСОБА_7 судом першої інстанції покарання, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу прокурора визнано необґрунтованою.

Апеляційний суд зазначив, що, призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є кримінальним проступком, дані про особу винної та обставини, що обтяжують покарання, зокрема те, що ОСОБА_6 вчинила кримінальне правопорушення в присутності малолітніх дітей. Також суд врахував те, що вона позитивно характеризується за місцем проживання, раніше не судима, не працює, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, а також її сімейний стан та наявність на утриманні малолітньої дитини. Суд врахував і ставлення ОСОБА_6 до вчиненого, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, а також наявність обставини, що обтяжує покарання. За таких обставин апеляційний суд погодився із місцевим судом щодо призначення їй покарання в межах санкції ст. 125 ч. 1 КК України у виді штрафу, яке буде необхідним та достатнім для досягнення мети покарання за вчинене, і буде слугувати для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Оцінюючи вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання ОСОБА_7 , апеляційний суд вказав, що місцевим судом відповідно до вимог ст. 65 КК України враховано ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є кримінальним проступком, дані про його особу та обставину, що обтяжує покарання. Також суд врахував ставлення ОСОБА_7 до вчиненого, його позитивну характеристику за місцем проживання, те, що він раніше не судимий, працює, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, його сімейний стан та наявність на утриманні малолітньої дитини, а також відсутність обставин, що пом`якшують покарання. Апеляційний суд погодився з тим, що покарання, призначене місцевим судомОСОБА_7 у виді штрафу в межах санкції ст. 126 ч. 1 КК України буде необхідним та достатнім для досягнення мети покарання за вчинене.

Врахувавши всі зазначені обставини у їх сукупності, у тому числі й ті, на які посилається прокурор у касаційній скарзі, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що призначення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 покарання у виді штрафу в межах санкцій ст. 125 ч. 1 КК України та ст. 126 ч. 1 КК України відповідно є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження вчинення ними нових кримінальних правопорушень і таким, що відповідає загальним засадам призначення покарання, є законним, справедливим і таким, що відповідає принципам індивідуалізації покарання та гуманізму, не визнавши його явно м`яким для кожного з них.

Покарання, призначене ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у виді штрафу кожному, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення кожного з них і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50 65 КК України.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених

ст. 125 ч. 1 КК України та ст. 126 ч. 1 КК України відповідно, та правильність кваліфікації їх дій.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог статей 10 22 КПК України та врахували практику Європейського суду з прав людини, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальні правопорушення вчинені і засуджені є винними у їх вчиненні.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.

За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг, скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 і призначення нового розгляду в суді першої або апеляційної інстанції не знаходить.

Керуючись статтями 436 438 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2024 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників засуджених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, ОСОБА_10 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3