Постанова

Іменем України

19 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 346/4596/16-ц

провадження № 61-6641св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - державний нотаріус Коломийської міської державної

нотаріальної контори,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 грудня 2019 року у складі судді П`ятковського В. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 березня 2020 року у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним заповіт, посвідчений 02 жовтня 2015 року державним нотаріусом Коломийської міської державної нотаріальної контори від імені ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 .

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба (мати батька) ОСОБА_3 , яка за життя 17 червня 2011 року склала заповіт на ім`я її матері ОСОБА_4 , що посвідчений державним нотаріусом Коломийської міської державної нотаріальної контори.

Після звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини мати дізналась, що 02 жовтня 2015 року ОСОБА_3 склала інший заповіт на ім`я ОСОБА_2 .

Вважає, що вказаний заповіт є недійсним, оскільки внаслідок психічного захворювання її баба не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними.

Єдиним спадкоємцем за законом на майно був син померлої, її (позивачки) батько ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому згідно статті 1266 ЦК України на даний час вона є єдиним спадкоємцем за законом.

Посилаючись на зазначені обставини та те, що вона є спадкоємцем за законом за правом представлення, просила задовольнити позов.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 27 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, врахувавши висновок судово-психіатричної експертизи від 04 січня 2019 року, проведеної Комунальним закладом «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» щодо неможливості встановити, чи могла ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними на час укладення 02 жовтня 2015 року оспорюваного заповіту, відмовив у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 березня 2020 року рішення Коломийського міськрайонного суду від 27 грудня 2019 року змінено з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Апеляційний суд вважав, що оскільки оспорюваним правочином не порушено право позивача на спадкування за законом за правом представлення, тому саме з цих підстав необхідно відмовити у позові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України у справі № 6-9цс12, у постанові Верховного Суду у справі № 1111/4895/12 та справі № 369/3186/17 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Суд першої інстанції ухвалив рішення, виходячи з висновку експертів, який проведено всупереч вимогам статті 104 ЦПК України, жодної оцінки суд не надав тій обставині, що ОСОБА_3 потребувала стороннього догляду, не надав оцінки довідкам експертної медичної допомоги, чим порушив вимоги статті 89 ЦПК України.

Апеляційний суд не врахував, що вона вправі оспорювати заповіт, посвідчений ОСОБА_3 на користь її (позивачки) матері.

Заповіт, посвідчений на користь ОСОБА_2 , позбавив її права спадкувати після смерті баби, тому відповідно до статті 16 ЦК України вона вправі звернутися за захистом порушеного майнового права.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

ОСОБА_2 подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, які ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області справу № 346/4596/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Коломийської міської державної нотаріальної контори, про визнання заповіту недійсним.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_3 є бабусею позивачки ОСОБА_1

17 червня 2011 року ОСОБА_3 склала заповіт, за яким усе належне їй майно, з чого б воно не складалось та де б воно не знаходилось і взагалі, все те, на що за законом матиме право і що буде належати їй на момент смерті, заповіла ОСОБА_4 (матері позивачки). Заповіт посвідчений державним нотаріусом Коломийської міської державної нотаріальної контори Мануляк І. В. та зареєстрований у реєстрі за № 1403.

В подальшому 02 жовтня 2015 року ОСОБА_3 склала інший заповіт, посвідчений державним нотаріусом Коломийської міської державної нотаріальної контори Мануляк І. В. та зареєстрований у реєстрі за № 1204, за яким усе належне їй майно, з чого б воно не складалося та де б воно не знаходилось і взагалі все те, на що вона за законом матиме право і що буде належати їй на момент смерті, заповіла ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, після її смерті відкрилась спадщина на належне їй на праві власності майно.

19 лютого 2016 року з заявою про прийняття спадщини за заповітом звернулась ОСОБА_4 , 02 серпня 2016 року заяву про прийняття спадщини за законом подала ОСОБА_1 .

Крім того, 12 серпня 2016 року із заявою про прийняття спадщини за заповітом звернулась ОСОБА_2 .

Обґрунтовуючи підстави позову, позивачка посилалась на те, що оспорюваний заповіт є недійсним в силу статті 225 ЦК України, оскільки внаслідок психічного захворювання її бабуся ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Так, підставами касаційного оскарження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 грудня 2019 року та постанову Івано- Франківського апеляційного суду від 04 березня 2020 року є посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України у справі № 6-9цс12, у постанові Верховного Суду у справі № 1111/4895/12 та справі № 369/3186/17 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача.

Згідно частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до положень частини другої-четвертої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.

Тобто, чинність попереднього заповіту не відновлюється у випадку, коли новий заповіт був визнаний недійсним, за виключенням випадків, коли недійсність нового заповіту зумовлена вчиненням його заповідачем у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними (стаття 225 ЦК України), або якщо новий заповіт визнаний судом недійсним як такий, що було вчинено під впливом насильства (стаття 231 ЦК України). Існування таких винятків обумовлено відсутністю волі спадкодавця на складання нового заповіту, а відтак - презумпцією волі на збереження чинними умов попередньо складеного заповіту.

Аналогічний за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 755/15670/16-ц (провадження № 61-27010св18) та від 30 жовтня 2019 року у справі № 695/506/13-ц (провадження № 61-21968св18).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка як на підставу для визнання оспорюваного заповіту недійсним, посилалась на те, що в момент його посвідчення заповідач ОСОБА_3 , унаслідок стану здоров`я, не усвідомлювала значення своїх дій, тому заповіт не відповідав її волевиявленню. При цьому, зазначала, що вона є спадкоємцем за законом за правом представлення.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально- правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

У вказаній нормі зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що «застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам».

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Відтак, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Апеляційний суд під час розгляду справи встановив, що згідно з матеріалами спадкової справи № 6/2016, заведеної після смерті ОСОБА_3 , окрім сторін у справі, у зв`язку із наявністю заповіту, посвідченого державним нотаріусом Коломийської міської державної нотаріальної контори Мануляк І. В. 17 червня 2011 року, заяву про прийняття спадщини подала мати позивачки ОСОБА_4 . Від спадщини ОСОБА_4 не відмовилась.

Ураховуючи те, що позивачка просила визнати заповіт від 02 жовтня 2015 року недійсним на підставі статті 225 ЦК України, що передбачає можливість відновлення чинності попереднього заповіту від 17 червня 2011 року й прийняття спадщини ОСОБА_4 , та, виходячи з того, що ОСОБА_1 , як спадкоємець за законом за правом представлення не довела порушення її права чи інтересу, тому обраний нею спосіб судового захисту прав та законних інтересів не призводить до поновлення права, порушення якого не доведено, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Висновки апеляційного суду не суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги з приводу невідповідності висновку повторної судово-психіатричної експертизи вимогам статті 104 ЦПК України є безпідставними, оскільки апеляційний суд відмовив позивачці у позові з огляду на те, що її права та інтереси, як спадкоємиці за законом за правом представлення, не зачіпаються у зв`язку з тим, що визнання заповіту недійсним на підставі статті 225 ЦК України відновлює попередній заповіт (стаття 1254 ЦК України).

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, зводяться до невірного тлумачення ним норм матеріального права та переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень розгляду справи у суді касаційної інстанції, передбачених у статті 400 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені рішення суду першої інстанції у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду залишити без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 грудня 2019 року у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун