№ 346/6003/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

09 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 346/6003/19

провадження № 61-3702 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

треті особи: Коломийська міська рада Івано-Франківської області, державний реєстратор управління надання адміністративних послуг Коломийської міської ради Івано-Франківської області Кіщук Мирослав Петрович, державний кадастровий реєстратор відділ у м. Коломия Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області Шульга-Лабич Ірина Вікторівна, Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, товариство з обмеженою відповідальністю «Експерт центр Прикарпаття»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 січня 2021 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В.

Мелінишин Г. П., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Коломийська міська рада Івано-Франківської області, державний реєстратор управління надання адміністративних послуг Коломийської міської ради Івано-Франківської області Кіщук М. П., державний кадастровий реєстратор відділ у м. Коломия Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області Шульга-Лабич І. В., Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, товариство з обмеженою відповідальністю «Експерт центр Прикарпаття» (далі - ТОВ «Експерт центр Прикарпаття»), про визнання договору дарування недійсним, скасування державної реєстрації, визначення частки у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку та визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 02 жовтня 2019 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу він придбав у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 . Власниками іншої частини цього будинку - квартири АДРЕСА_2 є відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 .

На підставі рішення Коломийської міської ради Івано-Франківської області від 31 жовтня 2006 року № 280 ОСОБА_2 06 березня 2007 року отримав державний акт на право власності ЯД №840855, згідно з яким земельна ділянка передана у спільну сумісну власність без визначення розміру часток відповідачам у справі: ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 із присвоєнням кадастрового номера НОМЕР_1 .

Оскільки закріплена за будинком АДРЕСА_3 земельна ділянка передана відповідачам у спільну сумісну власність без визначення розміру часток, то укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_5 вони не могли, тому для вирішення земельного питання ОСОБА_5 у той же день, 02 жовтня 2019 року, надала йому і ОСОБА_8 довіреність бути її представниками по виготовленню технічної документації й отримання необхідних документів щодо поділу і реєстрації вказаної земельної ділянки.

Разом з тим, в силу вимог статті 377 ЦК України, статті 120 ЗК України з 02 жовтня 2019 року разом із купівлею квартири він також набув право спільної сумісної власності разом із ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 2610600000200020046, а відповідно право спільної сумісної власності на земельну ділянку ОСОБА_5 було припинено.

Після купівлі квартири він звернувся до ОСОБА_2 з виготовленим проектом розподілу земельної ділянки пропорційно розміру часток у власності на будинок АДРЕСА_3 , тобто по 1/2 частині за кожною квартирою, однак останній на запропонований варіант розподілу земельної ділянки не погодився.

Відповідачі, не погодившись на запропонований ним варіант розподілу земельної ділянки, без його відома та згоди поділили спірну земельну ділянку на дві ділянки, одну з яких - кадастровий номер 2610600000:20:002:0194, 12 грудня 2019 року подарували ОСОБА_6 , про що він довідався у підготовчому судовому засіданні. Оспорюваний договір дарування уклали сторони, які є близькими родичами: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - батьки, а ОСОБА_4 - сестра обдаровуваного ОСОБА_6 , та знали про негативні наслідки для них у випадку визнання за позивачем права власності на частину ділянки, кадастровий номер 2610600000:20:002:0194.

Отже, відповідачі як сторони договору дарування не бажали реального настання правових наслідків, їхні дії були спрямовані на фіктивний перехід права власності на землю до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому судового рішення про визначення частки у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку та визнання права власності на неї, а дарувальники фактично продовжують володіти і користуватися цим майном.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої, п`ятої статті 203 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним.

Вказував, що на час формування первинних часток співвласників будинку АДРЕСА_3 , його загальна площа становила 116,7 кв. м (квартира АДРЕСА_2 - 61,2 кв. м, квартира АДРЕСА_4 - 55,5 кв. м). Тому з врахуванням пропорційності часток у власності на будинок (власників квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 до його загальної площі), частка земельної ділянки, яка б мала перебувати у користуванні власника квартири АДРЕСА_4 складає 47/100 частки.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 12 грудня 2019 року, реєстровий № 2794, посвідчений приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П. П., за яким ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 подарували ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,0615 га, кадастровий номер 2610600000:20:002:0194, розташовану по АДРЕСА_3 ; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 , номер запису про право власності: 34615614, на вказану земельну ділянку, здійснену на підставі договору дарування земельної ділянки від 12 грудня 2019 року, реєстровий № 2794, посвідченого приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Яцком П. П.; визначити, що частка ОСОБА_1 у праві спільної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2610600000:20:002:0194, цільове призначення 02.01. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), форма власності приватна, площею 0,0615 га, розташовану по АДРЕСА_3 , становить 47/100 частки та виділити її зі спільної сумісної власності;

визначити, що частка ОСОБА_1 у праві спільної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2610600000:20:002:0195, цільове призначення 02.01. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), форма власності приватна, площею 0,0385 га, розташовану АДРЕСА_3 , становить 47/100 частки та виділити її зі спільної сумісної власності; визнати за ОСОБА_1 право власності на 47/100 частини земельної ділянки, кадастровий номер 2610600000:20:002:0194, цільове призначення 02.01. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), форма власності приватна, площею 0,0615 га, розташовану по АДРЕСА_3 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 47/100 частини земельної ділянки, кадастровий номер 2610600000:20:002:0195, цільове призначення 02.01. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), форма власності приватна, площею 0,0385 га, розташовану по АДРЕСА_3 ; стягнути з відповідачів на його користь понесені ним судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2020 року у складі судді Васильковського В. В. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 12 грудня 2019 року, зареєстрований у реєстрі за № 2794, посвідчений приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Яцком П. П., згідно з яким ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 подарували ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,0615 га, що за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер земельної ділянки 2610600000:20:002:0194, у м. Коломия Івано-Франківської області. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,0615 га, запису про право власності № 34615614, що здійснено на підставі договору дарування земельної ділянки від 12 грудня 2019 року.

Визнано, що частка ОСОБА_1 у праві спільної власності на земельну ділянку, площею земельної ділянки 0,0615 га, кадастровий № 2610600000:20:002:0194, цільове призначення 02.01. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер земельної ділянки 2610600000:20:002:0194, у м. Коломия Івано-Франківської області, становить 47/100 частки, виділено її зі спільної сумісної власності, визнано за ОСОБА_1 право власності на вказану земельну ділянку.

Визнано, що частка ОСОБА_1 у праві спільної власності на земельну ділянку площею 0,0385 га, кадастровий № 2610600000:20:002:0195, цільове призначення 02.01. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер земельної ділянки 2610600000:20:002:0194, у м. Коломия Івано-Франківської області, становить 47/100 частки, виділено її зі спільної сумісної власності, визнано за ОСОБА_1 право власності на вказану земельну ділянку.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що до позивача, який придбав за договором купівлі-продажу квартиру, як до нового власника нерухомого майна перейшло право власності на спірну земельну ділянку, тобто він набув право спільної сумісної власності разом із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 на земельну ділянку, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Коли виокремились первинні частки власників двох квартир житлового будинку до власника квартири АДРЕСА_4 - ОСОБА_5 , а також власників квартири АДРЕСА_2 : ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщений будинок пропорційно до розміру часток квартир у цілому будинку, тому частка власника квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_5 відповідно становить 47/100 частки земельної ділянки із загальної площі 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2610600000200020046, розташованої по АДРЕСА_3 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 29 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Коломийського міськрайонного суду від 05 жовтня 2020 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку, визначення частки ОСОБА_1 у праві спільної власності на земельну ділянку площею 0,0615 га, кадастровий номер: 2610600000:20:002:0194, виділення її з спільної сумісної власності та визнання права власності на вказану земельну ділянку скасовано й ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що сторони мали намір укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки після її поділу та оформлення права власності на ім`я ОСОБА_5 . Разом з тим, при укладенні даного договору сторони усвідомлювали, що користування квартирою, яка знаходиться у двоквартирному будинку неможливе без використання земельної ділянки, на якій розміщений будинок.

Отже, при укладенні договору купівлі-продажу квартири сторонами свідомо не зазначено про те, що відчужувана квартира двоквартирного будинку знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває у спільній сумісній власності жильців будинку та має кадастровий номер, а кошти отримані ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу виключно за відчужувану квартиру, без врахування ціни на земельну ділянку, яка перебувала у власності ОСОБА_5 .

Після укладення договору купівлі-продажу квартири жодна із сторін не ставила питання про внесення змін чи доповнень до договору, про розірвання договору чи визнання його недійсним.

Отже, обґрунтованими є вимоги позивача щодо визнання за ним права на земельну ділянку площею 0,0385 га, кадастровий номер 2610600000:20:002:0195, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд.

Колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що на момент переходу права власності на будинок АДРЕСА_3 із державного житлового фонду на користь наймачів двох його квартир в порядку приватизації, при набутті права спільної сумісної власності на земельну ділянку власниками квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 , право власності на земельну ділянку переходить пропорційно до розміру часток цих квартир у цілому будинку.

З огляду на час, коли виокремились первинні частки власників двох квартир будинку АДРЕСА_3 до власника квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_5 , та власників квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщений будинок пропорційно до розміру часток квартир у цілому будинку, то частка власника квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_5 відповідно становить 47/100 частки земельної ділянки.

Колегія суддів вважала помилковим висновок суд першої інстанції про те, що при укладенні договору дарування земельної ділянки площею 0,0615 га, дарувальники ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та обдарований ОСОБА_6 були обізнані з тим, що в межах подарованої земельної ділянки розташована квартира позивача, а право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку припинено, а тому наявні підстави для визнання договору дарування недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права,й залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 710/2564/2012 тощо, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2021 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 346/6003/19 із Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що норма статі 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди.

З набуттям ним 02 жовтня 2019 року права власності на квартиру АДРЕСА_4 до нього як до нового власника цього нерухомого майна, в силу положень статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, перейшло право власності на спірну земельну ділянку, а саме: він набув право спільної сумісної власності разом із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , на земельну ділянку, кадастровий номер 2610600000200020046, а відповідно право спільної сумісної власності на земельну ділянку ОСОБА_5 було припинено. Відповідно ОСОБА_5 не могла дарувати те, що їй не належить.

Суд апеляційної інстанції не зазначив, які саме докази свідчать про те, що сторони договору купівлі-продажу квартири мали намір укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки після її поділу на дві окремі земельні ділянки 0,0615 га і 0,0385 га. Вищезазначений поділ на дві ділянки відбувався штучно без його згоди.

Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на наявну у матеріалах справи заяву ОСОБА_5 про визнання позову і у порушення вимог процесуального закону викликав її до суду апеляційної інстанції для надання пояснень, якими остання повністю змінила свою позицію.

Вказував, що чинним на час подання позовної заяви, 16 грудня 2019 року, законодавством, а саме, Законом України «Про Державний земельний кадастр» та Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 не було передбачено процедуру скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі рішення суду, тому він не мав змоги пред`явити вимоги про скасування реєстрації поділу земельної ділянки.

Вважав, що судом апеляційної інстанції безпідставно долучено до матеріалів справи висновок судового експерта від 21 грудня 2020 року № 59/з, оскільки докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Таких доказів представником відповідача в судове засідання не було надано.

Вказував, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується ним в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку, визначення частки ОСОБА_1 у праві спільної власності на земельну ділянку площею 0,0615 га, кадастровий номер: 2610600000:20:002:0194, виділення її з спільної сумісної власності та визнання права власності на вказану земельну ділянку.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У червні 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 подали відзиви на касаційну скаргу, в яких зазначили, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в силу частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 жовтня 2019 року, між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Обідняк І. В., зареєстровано в реєстрі за № 1316, що підтверджується копією договору серія НОА № 705908 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02 жовтня 2019 року № 183236163.

Відповідно до пунктів 2-3 цього договору відчужувана квартира складається з однієї житлової кімнати, житловою площею 27,8 кв. м, загальною площею 55,5 кв. м, і належить продавцю: 1/2 частка на підставі свідоцтва про право власності на житло виданого Коломийським бюро по приватизації державного житлового фонду 08 липня 1993 року згідно із розпорядженням від 08 липня 1993 року № 1432 та зареєстрованого Коломийським міським бюро технічної інвентаризації 14 вересня 1993 року за № 4419 та 1/2 частка на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Маркеловою І. М. , старшим державним нотаріусом Коломийської державної нотаріальної контори Івано-Франківської області, 02 червня 1994 року за реєстровим № Д-800 та зареєстрованого Коломийським міським бюро технічної інвентаризації 06 червня 1994 року у реєстрову книгу під № 4419. (а.с. 17-18, т. 1).

ОСОБА_5 у той же день 02 жовтня 2019 року нотаріально посвідченою довіреністю уповноважила ОСОБА_1 і ОСОБА_8 бути її представниками в усіх органах, у тому числі державних установах, з питань виготовленню технічної документації й отримання всіх необхідних документів, що стосуються поділу та реєстрації земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_3 . Для цього надала право, зокрема: проводити поділ цього майна, укладати необхідні договори, проводити від її імені будь-які реєстраційні дії, розписуватись за неї, а також вчиняти всі інші юридично значимі дії, пов`язані з цією довіреністю.

Сторони не заперечують, що будинок АДРЕСА_5 складається з двох квартир: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 , і розташований на земельній ділянці загальною площею 0,10 га, яка закріплена за будинком у 1982 році, що підтверджується план-схемою, затвердженою рішенням міськвиконкому від 27 жовтня 1982 року № 347.

Квартира АДРЕСА_4 належала ОСОБА_5 . Інша частина цього будинку - квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 61,2 кв. м, належала на праві спільної сумісної власності в рівних частках ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого згідно з розпорядженням (наказом) від 04 квітня 1994 року, записаного у реєстрову книгу за № 3616.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, убачається: квартира АДРЕСА_6 , форма власності: приватна спільна часткова із розміром частки 1/4 кожного: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , підстави виникнення права власності: рішення суду, справа № 2-654/11, 31 травня 2011 року, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області (а.с. 81-83, т. 2).

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 840855, виданим 06 березня 2007 року ОСОБА_2 на підставі рішення Коломийської міської ради Івано-Франківської області від 31 жовтня 2006 року № 280 на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, цільове призначення (використання) земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 2610600000200020046, зареєстрованим у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010729700207, співвласниками земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_3 , є: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , що підтверджується копіями витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 10, 22-27, т. 1).

Як видно із витягів з Державного земельного кадастру про земельні ділянки, кадастровий номер 2610600000:20:002:0194, площею: 0,0615 га, і кадастровий номер 2610600000:20:002:0195, площею: 0,0385 га, їх державна реєстрація здійснена на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 16 листопада 2019 року, ТОВ «Експерт Центр Прикарпаття»; дата державної реєстрації цих земельних ділянок: 29 листопада 2019 року.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме мано, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна земельна ділянка, кадастровий номер: 2610600000:20:002:0194, площа: 0,0615 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), форма власності: приватна, вид власності: спільна сумісна, розмір частки: 1/1, власники: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 (а.с. 77, т. 1).

Також судом установлено, що згідно з договором дарування земельної ділянки від 12 грудня 2019 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 подарували ОСОБА_6 належну дарувальникам на праві власності земельну ділянку, площею 0,0615 га, розташовану по АДРЕСА_3 , кадастровий номер земельної ділянки: 2610600000:20:002:0194, цільове призначення 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Договір посвідчено приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Яцком П. П., зареєстровано в реєстрі за № 2794.

Відповідно до пункту 2 цього договору підстава виникнення права власності за дарувальниками на земельну ділянку: «Заява, серія та номер: 2574, 2575, 2576, 2577, виданий 18 листопада 2019 року, видавник: приватний нотаріус Яцко П. П.; відомості з Державного земельного кадастру, серія та номер: 15607639, виданий 03 грудня 2019 року, видавник: державний земельний кадастр», що підтверджується інформаційною довідкою: 192817983, яка сформована 12 грудня 2019 року Яцком П. П. , приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Івано-Франківської області. Право власності на земельну ділянку, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03 грудня 2019 року державним реєстратором Кіщуком М. П. Управління надання адміністративних послуг Коломийської міської ради, Івано-Франківська область, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1976407126106, що підтверджується вищенаведеною інформаційною довідкою: 192817983 (а.с. 195-197, т. 1).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме мано, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна земельна ділянка, кадастровий номер: 2610600000:20:002:0194, площа: 0,0615 га, дата державної реєстрації земельної ділянки 29 листопада 2019 року, орган, що здійснив державну реєстрацію Міськрайонне управління в Коломийському районі та м. Коломия Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області; цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); номер запису про право власності: 34615614, дата державної реєстрації 12 грудня 2019 року, державний реєстратор приватний нотаріус Яцко П. П., підстава виникнення права власності: договір дарування земельної ділянки, номер 2794, виданий 12 грудня 2019 року; форма власності: приватна, розмір частки: 1/1, власники: ОСОБА_6 (а.с. 58, т. 2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

За змістом частини першої статті 15 та частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина друга 2 статті 16 ЦК).

Статтею 42 ЗК України 1990 року (в редакції на час виокремлення первинних часток співвласників (приватизації квартир) передбачено, що громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об`єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.

Наступні зміни в розмірі часток у спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі, що сталися у зв`язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін установленого порядку використання та розпорядження земельною ділянкою.

Угода про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою є обов`язковою для особи, яка згодом придбала відповідну частку в спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі. Якщо згоди на використання та розпорядження спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується судом.

Судом встановлено, що державним актом від 06 березня 2007 року на підставі рішення Коломийської міської ради Івано-Франківської області від 31 жовтня 2006 року № 280 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 передано у спільну сумісну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2610600000200020046, розташовану по АДРЕСА_3 , загальною площею 0,1000 га.

За положеннями частини третьої статті 319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Аналізуючи вказані вище норми матеріального права, які були чинними на час зазначених правовідносин та на момент переходу права власності на цей будинок із державного житлового фонду на користь наймачів двох його квартир в порядку приватизації, суд першої інстанції правильно вважав, що у цій справі у разі набуття права спільної сумісної власності на земельну ділянку власниками квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 , право власності на земельну ділянку переходить пропорційно до розміру часток цих квартир у цілому будинку.

Відтак, частка власника квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_5 становила 47/100 частки земельної ділянки із загальної площі 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2610600000200020046, розташованої по АДРЕСА_3 .

За договором купівлі-продажу квартири від 02 жовтня 2019 року ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_4 у цьому будинку, загальною площею 55,5 кв. м.

Частиною першою статті 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), дійшла висновку про те, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статі 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 01 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Наведений підхід підтверджується також і ретроспективним аналізом норм законодавства щодо переходу прав на земельну ділянку у випадку відчуження права власності на нерухоме майно. Радянське законодавство оперувало терміном «основні фонди». Термін «нерухомість» і класифікація майна на нерухоме та рухоме були відображені в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і республік від 31 березня 1991 року (введених в дію з 01 січня 1992 року). Так, відповідно до частини другої статті 4 цих Основ майно поділяється на нерухоме та рухоме; до нерухомого майна належать земельні ділянки і «все, що міцно з ними зв`язано», як-от: будівлі, споруди тощо, а до рухомого належить майно, переміщення якого можливе без неспіврозмірної шкоди його призначенню.

Стаття 30 ЗК Української РСР (1991 року) в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду. Стаття 120 ЗК України (у чинній редакції), стаття 377 ЦК України (у чинній редакції) також передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно. Щодо застосування приписів вказаних статей у відповідних редакціях Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанови від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.17), від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує ці висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 89 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 в день продажу квартири 02 жовтня 2019 року надала ОСОБА_1 і ОСОБА_8 довіреність бути її представником по виготовленню технічної документації й отримання необхідних документів щодо поділу і реєстрації земельної ділянки.

Проте, відповідачі 16 листопада 2019 року через ТОВ «Експерт Центр Прикарпаття» самостійно виготовили технічну документацію про поділ спірної земельної ділянки площею 0,1000 га на два кадастрові номери: 2610600000:20:002:0194 та 2610600000:20:002:0195, відповідно площею: 0,0615 га і 0,0385 га.

Частиною п`ятою статті 89 ЗК України визначено, що співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

Відповідно до частини четвертої статті 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Згідно з частинами другою, третьою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 ЦК України).

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), зокрема, дійшла висновку про те, що укладаючи договір, спрямований на відчуження будинку, сторони не могли не розуміти, що користування будинком неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування будинку.

Задовольняючи вимоги ОСОБА_1 про визнання договору дарування від 12 грудня 2019 року недійсним, суд першої інстанції, аналізуючи дійсні наміри сторін, дійшов правильного висновку про те, що з набуттям ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_4 до нього відповідно до вимог статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України перейшло право спільної сумісної власності разом із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 на земельну ділянку, кадастровий номер 2610600000200020046, площею 01, га. Відповідно, таке право ОСОБА_5 на цю земельну ділянку було припинено, тому вона не могла розпоряджатися вказаною земельною ділянкою.

При цьому судом правильно враховано поведінку відповідачів, які без згоди позивача 29 листопада 2019 року перед укладенням оспорюваного договору дарування поділили спірну земельну ділянку площею 0,1000 га на дві земельні ділянки: площею 0,0615 га, кадастровий номер 2610600000:20:002:0194 і площею 0,0385 га, кадастровий номер 2610600000:20:002:0195, на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 16 листопада 2019 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку, визначення частки ОСОБА_1 у праві спільної власності на земельну ділянку площею 0,0615 га, кадастровий номер: 2610600000:20:002:0194, виділення її з спільної сумісної власності та визнання права власності на вказану земельну ділянку, суд апеляційної інстанції зазначених вимог закону та обставин справи не врахував.

Отже, у справі, що переглядається, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з набуттям ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_4 до нього?як до нового власника цього нерухомого майна, в силу положень статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України перейшло право власності на земельну ділянку, а саме: він набув право спільної сумісної власності разом із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , на земельну ділянку, кадастровий номер 2610600000200020046, а відповідно право спільної сумісної власності на земельну ділянку ОСОБА_5 було припинено.

Отже, вказана земельна ділянка належить позивачу на праві власності у визначеному розмірі та на тих самих умовах, що й ОСОБА_5 .

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium - принцип добросовісності.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документа (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Верховний Суд враховує процесуальну поведінку ОСОБА_5 , яка 09 січня 2020 року подала заяву про визнання позову ОСОБА_1 (а.с. 122, т. 1), а згодом у відзиві на позовну заяву заявила про невизнання позову (а.с. 206-209, т. 1), надавши при цьому суперечливі пояснення щодо обставин справи.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в оскаржуваній частині із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 січня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку, визначення частки ОСОБА_1 у праві спільної власності на земельну ділянку площею 0,0615 га, кадастровий номер: 2610600000:20:002:0194, виділення її з спільної сумісної власності та визнання права власності на вказану земельну ділянку скасувати, рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2020 року в цій частині залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович