Постанова

Іменем України

13 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 347/1000/16-ц

провадження № 61-21402св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2019 року у складі судді Крилюк М. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Горойко М. Д., Матківського Р. Й.,

Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2

про визнання права власності на Ѕ частину спадкового майна.

В обґрунтування позову зазначав, що він є рідним братом відповідача

та проживає за адресою:

АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їхня мати

ОСОБА_3 , яка проживала за цією ж адресою, після смерті якої відкрилася спадщина на зазначений будинок із надвірними спорудами. За життя мати

не залишила заповідального розпорядження, спадщину фактично прийняли він та його брат ОСОБА_2 , так як вони постійно проживали разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

06 червня 2016 року він звернувся до приватного нотаріуса Косівського районного нотаріального округу Кабина А. Р. з проханням оформити спадщину

за законом після смерті матері, на що отримав відмову, оскільки не надав нотаріусу свідоцтво про право власності або інший документ, який підтвердив

би право власності ОСОБА_3 на вказаний житловий будинок.

Посилаючись на те, що за життя мати не оформила право власності на вказаний вище будинок з надвірними спорудами й свідоцтво про право власності

їй не видавалося, позивач просив визнати за ним право власності на Ѕ частину вказаного спадкового майна в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину спадкового майна

за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , розташованого за адресою:

АДРЕСА_1 , яке складається з Ѕ частини житлового будинку загальною площею 101,5 кв. м, житловою площею 74,5 кв. м, та Ѕ частини господарських будівель і споруд: стайні, стайні, стодоли, літньої кухні, літньої кухні, навісу, вбиральні, криниці.

Рішення суду мотивоване тим, що після смерті матері позивач вступив

в управління частиною спадкового майна, яке складається з будинку

з надвірними спорудами, так як фактично проживав у будинку на час смерті спадкодавця. Враховуючи, що відповідачем та його представником не надано жодних доказів, які могли б бути підставою для відмови в позові, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 повністю доведені в судовому засіданні та підлягають задоволенню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вважав,

що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене

з дотриманням норм матеріального і процесуального права й не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у листопаді 2019 року,

ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судами обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що під час розгляду справи та прийняття оскаржуваних судових рішень судами не з`ясовано обставини,

які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно, чи виділялась така земельна ділянка під забудову; чи отримано спадкодавцем дозволи

на спорудження будинку, господарських будівель і споруд; чи виготовлено

та затверджено проект на спорудження будинку, господарських будівель

і споруд; коли спадкодавцем було завершено спорудження будинку;

чи дотримано при будівництві проекту на спорудження будинку, вимог державних будівельних, протипожежних, санітарних норм; чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку.

Вказує, що судами не враховано його доводи про те, що житловий будинок,

який за твердженням позивача належав спадкодавиці ОСОБА_3 , побудований в 1927 році її матір`ю ОСОБА_4 , яка померла в 1987 році. Документи на будівництво цього будинку з господарськими будівлями

в сільській раді відсутні. Земельна ділянка під будівництво вказаного житлового будинку у приватну власність не надавалася та знаходиться у власності Пістинської сільської ради (землі запасу).

У зв`язку з викладеним вважає, що позивачем не доведено, що саме їхня мати ОСОБА_3 на момент відкриття спадщини була власником спірного будинку

з надвірними спорудами. Також не доведено, що саме він, ОСОБА_2 ,

є належним відповідачем у цій справі, оскільки спірний житловий будинок

є об`єктом самочинного будівництва та знаходиться на земельній ділянці,

що належить Пістинській сільській раді.

Заявник вважає, що вирішуючи справу, суди допустили порушення статей 2 5 6 51 175 177 185 263 ЦПК України, неправильно застосував статтю 392 ЦК України, не застосував положення статті 376 ЦК України.

Позиція інших учасників справи

Заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2 до Верховного Суду не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 347/1000/16-ц

з Косівського районного суду Івано-Франківської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є рідними братами, батьками яких є ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , що ніким не оспорюється.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати сторін - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 27 травня 2016 року.

Після її смерті відкрилась спадщина на належне їй майно, а саме будинок

з надвірними спорудами і будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку та господарських будівель і споруд, а саме: стайні, стайні, стодоли, літньої кухні, літньої кухні, навісу, вбиральні, криниці.

За вказаною адресою ОСОБА_3 проживала постійно до дня смерті.

За життя ОСОБА_3 не склала заповітного розпорядження щодо належного

їй майна, а тому як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 є спадкоємцями першої черги за законом після її смерті та мають право на спадкування майна своєї матері

в рівних частинах, тобто по Ѕ частині кожен.

Після смерті матері позивач вступив в управління частиною спадкового будинку з надвірними спорудами, оскільки фактично проживає у ньому, однак право власності у встановленому законом порядку не оформив.

06 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Косівського районного нотаріального округу Кабина А. Р. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, однак постановою від 06 червня 2016 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що залишився після смерті матері

ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки він не надав нотаріусу документи, які підтверджують право власності спадкодавця на вказаний житловий будинок.

Спірний будинок із надвірними спорудами, розташований по АДРЕСА_1 , побудований у 1928 році бабою сторін

ОСОБА_4 .

За даними довідки Пістинської сільської ради Косівського району

Івано-Франківської області від 31 травня 2016 року № 141/02-22 ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 1980 року до дня смерті постійно проживав

у вказаному вище будинку. У цьому будинку постійно проживали та були зареєстровані спадкоємці ОСОБА_5 : дружина ОСОБА_3 , яка з 1980 року до дня смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала в цьому будинку, сини:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які з 1980 року проживають в цьому будинку, невістка ОСОБА_6 , яка з 1991 року проживає в цьому будинку, внук ОСОБА_3 ,

який з 1992 року до 2009 року проживав у будинку, внучка ОСОБА_7 ,

яка з 1996 року до дня видачі довідки постійно проживає у будинку.

Відповідно до копії технічного паспорта на садибний житловий будинок

АДРЕСА_2 , складеного 17 травня 1988 року Коломийським міжміським бюро технічної інвентаризації, на схематичному плані земельної ділянки за вказаною адресою значиться житловий будинок під літ. А, дві стайні під літ. Б, В, стодола літ. Г, дві літні кухні під літ. Д, Ж, навіс літ. З, вбиральня

літ. N, криниця № 1. Відповідно до характеристики будинку, господарських будівель та споруд будинок літ. А побудований у 1933 році, стайня літ. Б побудована в 1986 році. Площа житлового будинку літ. А становить 200,3 кв. м, площа стайні літ. Б - 22,7 кв. м, стайні літ. В - 26,2 кв. м, площа стодоли літ. Г - 18,9 кв. м, площа літньої кухні літ. Д - 64,9 кв. м, літньої кухні літ. Ж - 31,9 кв. м, навісу літ. З - 25,7 кв. м. За даними експлікації до плану будинку в графі самочинно зведені чи переобладнані площі записи відсутні.

Із довідки Пістинської сільської ради від 24 травня 2017 року № 1011 житловий будинок, який знаходиться у АДРЕСА_2 , відповідно

до записів погосподарської книги № 8 погосподарського номера 683 за 2011 - 2015 роки, побудований на земельній ділянці, що була у постійному користуванні ОСОБА_3

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України

в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положеннями частини другої статі 389 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи

в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу,

про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги).

Статтями 1216 1218 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав

та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця),

до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до положень статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється

за заповітом або за законом.

Згідно з частиною першою статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування

за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця

та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частиною третьою статті 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець,

який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Таким чином, виходячи з аналізу вказаних норм закону, а також із встановлених у справі обставин, зокрема з того, що на день смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею в житловому будинку, що знаходиться

за адресою:

АДРЕСА_1 , проживали її сини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вирішуючи даний спір суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно дійшов висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як спадкоємці першої черги після смерті матері ОСОБА_3 , які у встановленому законом порядку прийняли спадщину, мають право на спадкування її майна, а тому обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 та визнання за ним права власності на Ѕ частину спірного будинку з надвірними спорудами.

Доводи ОСОБА_2 про те, що суди першої й апеляційної інстанцій не встановили належним чином обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема щодо з`ясування, чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, господарських будівель і споруд;

чи виготовлено та затверджено проект на спорудження будинку, господарських будівель і споруд; коли спадкодавцем було завершено спорудження будинку;

чи дотримано при будівництві проекту на спорудження будинку й вимог державних будівельних, протипожежних, санітарних норм; чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку,

не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Реєстрація (оформлення) права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них (надалі - об`єкти), що закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року регулюється Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (надалі - Порядок).

Відповідно до Закону України від 15 квітня 2014 року № 1212-VII «Про внесення змін до статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав

на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо особливостей державної реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна, закінчені будівництвом

до 05 серпня 1992 року, статтю 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» доповнено частиною третьою, якою передбачено, що для здійснення державної реєстрації прав власності,

з подальшою видачею відповідного свідоцтва про право власності, на об`єкти (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них), що розташовані на територіях сільських рад та які закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, проведення технічної інвентаризації не потребується. Документом, що замінює технічний паспорт у разі його відсутності, є виписка з погосподарської книги,

яка надається виконавчим органом сільської ради (у разі, якщо такий орган

не створений, - сільським головою) або відповідною архівною установою.

Згідно з пунктом 42 Порядку, для державної реєстрації права власності

на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом

до 05 серпня 1992 року, подаються: технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Для проведення державної реєстрації прав власності на об`єкти, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об`єктів нерухомості є необов`язковим.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси,

не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано

в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

Пунктом 43 Порядку встановлено, що для державної реєстрації права власності на об`єкти, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на території сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, замість документів, передбачених пунктом 42 цього Порядку, можуть бути подані: документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, у тому числі рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність чи відомості

про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність

з погосподарської книги; виписка з погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений, - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою.

Відповідно до примітки пункту 10 Інструкції про порядок реєстрації будинків

та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня

1966 року, яка втратила чинність на підставі Наказу Держжитлокомунгоспу

№ 56 від 13 грудня 1995 року, якщо будівля збудована до 1941 року, матеріалами, що свідчать про закінчення будівництва і введення її в експлуатацію,

є інвентаризаційні документи.

Отже, з наведених норм закону вбачається, що спірний об`єкт нерухомого майна не потребує прийняття в експлуатацію, оскільки, як встановлено судами

та не заперечувалось сторонами у справі, збудований до 1941 року (у 1928 році).

Наведеним вище також спростовуються доводи касаційної скарги про те, що спірний будинок з надвірними спорудами є самочинним, у зв`язку з чим

ОСОБА_1 може претендувати тільки на Ѕ частину будівельних матеріалів, використаних під час будівництва цього будинку та господарських споруд.

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності

у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями Цивільного кодексу (далі - ЦК) УРСР 1963 року, Законом України «Про власність», Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 12 травня 1985 року № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністерства юстиції УРСР від 19 січня

1976 року № 1/5, та іншими нормативними актами.

Отже, при вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами

про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо. Записи у погосподарських книгах визнаються актами органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності, хоча самі погосподарські книги та виписки з них не є правовстановлюючими документами на об`єкти нерухомого майна.

Відповідно до частини другої статті 548, пункту 1 частини першої статті 549 ЦК України, в редакції, чинній на час смерті ОСОБА_4 , прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління

або володіння спадковим майном.

Судом першої інстанції встановлено, що на час смерті ОСОБА_4 в 1987 році сім`я ОСОБА_3 проживала в належному останній будинку з надвірними спорудами, тобто ОСОБА_3 фактично вступила в управління спадковим майном після смерті матері.

Виходячи з встановлених судами обставин справи та враховуючи особливості оформлення права власності на житлові, садові, дачні будинки та господарські будівлі, які побудовані до 05 серпня 1992 року, суди дійшли правильного висновку, що спірний будинок з надвірними спорудами належав матері сторін

та після її смерті ввійшов до складу спадкової маси, отже позивач ОСОБА_1 має право на спадкування за законом як спадкоємець першої черги Ѕ частини цього об`єкта нерухомого майна, оскільки у встановленому порядку прийняв спадщину. ОСОБА_2 є належним відповідачем у справі, оскільки також

є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_3 та прийняв спадщину.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо тлумачення норм процесуального

й матеріального права, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів, зокрема апеляційного суду під час апеляційного перегляду справи, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини

та переоцінювати докази.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що оскаржувані судові рішення прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального права й не можуть бути скасовані з підстав, викладених у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки такі судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що судом касаційної інстанції рішення не змінюється

та не ухвалюється нове рішення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції,

а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи

у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Є. Червинська