Постанова
Іменем України
14 січня 2022 року
м. Київ
справа № 347/1474/16
провадження № 61-9833св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
відповідач за первісним позовом - Космацька сільська рада Косівського району Івано-Франківської області,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 08 жовтня 2020 року в складі судді Гордія В. І. та на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року в складі колегії суддів Василишин Л. В., Бойчука І. В., Максюти І. О.,
ВСТАНОВИВ :
Історія справи
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Космацької сільської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.
У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно.
07 грудня 2016 року ухвалою Косівського районного суду вказані позови об`єднані в одне провадження.
Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 08 жовтня 2020 року первісний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду в зв`язку з повторною неявкою належно повідомленого про розгляд справи позивача в судове засідання.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що її мати ОСОБА_2 за життя проживала в успадкованому господарстві своїх батьків за адресою: АДРЕСА_1 . 27 травня 2004 року ОСОБА_2 вчинила остаточне заповідальне розпорядження на випадок її смерті про те, що все належне їй майно заповіла дочці ОСОБА_2 . Вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її мати померла, після чого відкрилась спадщина на все належне їй майно, зокрема, домоволодіння по АДРЕСА_1 . Звернувшись до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, позивачка отримала відмову з посиланням на відсутність у спадкодавця правовстановлюючого документа на вказане майно.
З огляду на викладене ОСОБА_2 просила суд визнати за нею право власності на спадкове нерухоме майно - житловий будинок разом з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 08 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року, зустрічний позов задоволено: визнано за ОСОБА_2 право власності на спадкове нерухоме майно - житловий будинок разом з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Судові рішення мотивовані тим, що позивачка за зустрічним позовом відповідно до останнього заповіту ОСОБА_2 є її єдиною спадкоємицею, однак у зв`язку з відсутністю у спадкодавиці правовстановлюючого документа на спірне нерухоме майно позивачка позбавлена можливості в позасудовий спосіб оформити спадкові права. Суди встановили, що померла ОСОБА_2 була єдиною власницею (в порядку спадкування) житлового будинку разом з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , а тому за позивачкою підлягає визнанню право власності на все домоволодіння в порядку спадкування за заповітом.
Аргументи учасників справи
11 червня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення й просив їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що ОСОБА_1 був головою домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 , тобто особою, яка є відповідальною за нерухоме майно та, як правило, його власником. Посилався також на те, що суди не перевірили, чи не було спірне нерухоме майно спільною власністю подружжя (його батьків). При цьому зазначав, що на момент смерті батька він постійно проживав у спірному домоволодінні та вважається таким, що прийняв спадщину після смерті батька. За таких обставин уважав, що ОСОБА_2 у порядку спадкування могла претендувати лише на частку нерухомого майна, яка належала матері сторін, а не на все домоволодіння.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 30 червня 2021 року зазначено, що заявник оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, вказуючи що суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 289/1818/16-ц, а також не дослідили зібрані в справі докази.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що сторони є рідними братом і сестрою, а померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 - їх матір`ю.
ОСОБА_2 за життя склала два заповіти.
07 листопада 1999 року вона склала заповіт, за умовами якого все своє майно заповіла сину ОСОБА_1 .
27 травня 2004 року ОСОБА_2 змінила своє заповідальне розпорядження й склала заповіт, згідно з яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, заповіла дочці ОСОБА_2
ОСОБА_1 оскаржив останній складений матір?ю заповіт до суду. Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 28 липня 2017 року в справі №347/1933/16, яке набрало законної сили, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним відмовлено.
09 серпня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Косівського районного нотаріального округу Ромовської О. В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посилаючись на те, що спадщину вона прийняла як така, що постійно проживала зі спадкодавцем.
Постановою від 06 вересня 2016 року нотаріус відмовив ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв?язку з відсутністю документа, який би підтверджував право власності спадкодавця на житловий будинок в АДРЕСА_1 .
Згідно копії виписки з інвентаризаційних матеріалів, виданої обласним КП «Коломийське МБТІ» за № 56595 від 09 серпня 2016 року, право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстровано.
Рішенням виконкому Космацької сільської ради від 29 жовтня 2003 року вирішено призначити головою господарства господарського номеру 1664, що в АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , 1931 року народження, та оформити право власності на житловий будинок з господарськими будівлями робітничого двору погосподарського номеру 1664 за ОСОБА_2 ; Коломийському інвентарбюро видати документ про право власності на житловий будинок з господарськими будівлями погосподарського номеру 1664 на ім?я ОСОБА_2 .
За даними довідки, виданої Космацькою сільською радою 05 вересня 2016 року за № 299, ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно з 1967 року проживала в успадкованому будинку 1928 року побудови, який знаходиться в АДРЕСА_1 . За цією ж адресою на день смерті спадкодавця були зареєстровані: з 1967 року дочка померлої ОСОБА_2 та син ОСОБА_1 .
Суди встановили, що спадкодавець ОСОБА_2 була єдиним власником домоволодіння по АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів не приймає доводи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
З урахуванням установлених судом обставин щодо відмови нотаріуса у видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину в зв`язку з відсутністю у спадкодавця правовстановлюючого документа наявні підстави для висновку, що позивачка за зустрічним позовом обрала ефективний спосіб захисту порушеного права.
За правилами статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
Установивши, що останній заповіт ОСОБА_2 складено 27 травня 2004 року, згідно якого все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, спадкодавиця заповіла доньці, суди зробили правильний висновок про те, що єдиною спадкоємицею ОСОБА_2 є позивачка за зустрічним позовом.
З огляду на викладене обставиною, яка підлягала встановленню судами, є правовий режим спірного домоволодіння, зокрема, як особистої приватної власності спадкодавиці чи спільної сумісної власності.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати касаційного цивільного суду 04 листопада 2021 року в справі № 452/888/19 (провадження № 61-5247св20) зазначено, що: «відповідно до статті 563 ЦК Української РСР в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається. Якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовуються правила цього розділу. Особисте майно членів колгоспного двору після їх смерті переходить до спадкоємців на загальних підставах. Правила цієї статті застосовуються також при спадкоємстві майна в господарстві громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сільському господарстві. Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників. Отже, застосування судами норм статей 120 123 ЦК Української РСР без належного з`ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір є помилковим».
Аналіз матеріалів справи свідчить, що домогосподарство за адресою: АДРЕСА_1 є робітничим, а не колгоспним двором, у зв`язку з чим положення статей 120 123 ЦК УРСР щодо спільності права власності членів колгоспного договору не застосовується.
За таких обставин колегія суддів не приймає доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 у період з 1999 по 2003 роки був головою домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 , тобто особою, яка є відповідальною за нерухоме майно та його власником (співвласником).
Колегія суддів також відхиляє посилання ОСОБА_1 на те, що суди не перевірили, чи не було спірне нерухоме майно спільною власністю подружжя (його батьків), оскільки суди встановили, що домогосподарство за адресою: АДРЕСА_1 було збудоване в 1928 році (до народження ОСОБА_2 та, відповідно укладення нею шлюбу з батьком сторін) і успадковане нею.
З огляду на викладене обставина прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті батька, який не був співвласником домогосподарства за вказаною адресою, не має правового значення.
Установивши, що спадкодавиця була єдиним власником спірного домоволодіння, суди зробили правильний висновок про наявність підстав для визнання за ОСОБА_2 права власності на спірне нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом після смерті матері.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати касаційного цивільного суду 04 листопада 2021 року в справі № 452/888/19 (провадження № 61-5247св20), не дають підстав уважати, що оскаржені судові рішення прийняті без дотримання норм матеріального та процесуального права, тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 08 жовтня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук