Постанова
Іменем України
06 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 348/1174/17
провадження № 61-16528ск19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Пасічнянська сільська рада, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 17 травня 2019 року, ухвалене в складі судді Флоряк Д. В та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 31 липня 2019 року, прийняту у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Томин О. О., Ясеновенко Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні дорогою та зобов`язання вчинити дії.
Позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 мотивували тим, що вони є користувачем та власником земельних ділянок у АДРЕСА_1 . Вказували, що крім них користувачами земельних ділянок в цій частині вулиці є також ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .
До їх ділянок, через земельну ділянку, якою користується відповідач ОСОБА_3 , проходить дорога.
До 2016 року земельна ділянка перебувала в користуванні чоловіка відповідача - ОСОБА_8 та була виділена йому для будівництва житлового будинку на підставі рішення виконкому Надвірнянської районної Ради народних депутатів від 14 грудня 1983 року № 249.
Згідно будівельного паспорта, схеми виносу в натурі меж земельної ділянки і розбивки будівель визначено дорогу, яка проходить вздовж меж виділеної земельної ділянки.
Позивачі вказували, що наявність дороги також підтверджується: державним актом на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_1 , генеральним планом с. Пасічна та тим, що даною дорогою позивачі фактично користуються понад 40 років для проїзду до своїх земельних ділянок та житлових будинків.
У березні 2017 року відповідач ОСОБА_3 встановила огорожу з двох сторін на частині дороги загального користування по
АДРЕСА_1 , внаслідок чого вони та члени їх сімей позбавлені права користуватися дорогою місцевого значення.
Посилаючись на зазначені обставини, просили усунути перешкоди у користуванні дорогою місцевого значення шляхом зобов`язання
ОСОБА_3 демонтувати металічну огорожу, стовпчики та ворота встановлені нею біля домоволодіння на частині дороги по
АДРЕСА_2 та зобов`язати ОСОБА_3 не вчиняти у майбутньому будь-яких перешкод у користуванні їм дорогою місцевого значення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області
від 17 травня 2019 рокупозов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 громадською дорогою місцевого значення по АДРЕСА_1 довжиною 33 м, шириною 3,5 м, площею 115,5 кв.м, шляхом демонтажу металевої огорожі, стовпчиків та воріт, і не чинити перешкод в користуванні даною дорогою. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що зібраними в справі доказами встановлено, що відповідач ОСОБА_3 , шляхом встановлення огорожі, неправомірно чинить позивачам перешкоди у користуванні дорогою місцевого значення по АДРЕСА_2 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 31 липня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_9 залишено без задоволення, а рішення Надвірнянського районного суду від 17 травня 2019 року залишено без зміни.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом правильно встановлено наявність дороги місцевого значення, яка розділяє земельну ділянку, що перебуває в користуванні ОСОБА_3 , якою довгий час користуються позивачі та треті особи. ОСОБА_3 встановила огорожу на вказаній громадській дорозі - чинить позивачам перешкоди у користуванні дорогою для заїзду до їх земельних ділянок, а тому порушене право позивачів підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача не чинити перешкоди у користуванні дорогою місцевого значення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2019 року ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 17 травня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 31 липня 2019 року, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, не дали оцінку всім зібраним доказам та не встановили, чи дійсно позивачам чиняться перешкоди в доступі до їхніх земельних ділянок, чи є належним обраний ними спосіб захисту.
Суд апеляційної інстанції не розглянув належним чином доводи апеляційної скарги, підійшов до перегляду рішення суду першої інстанції формально, надавши вибіркову оцінку певним доказам, зробив висновки, які не відповідають чинним правовстановлюючим документам на земельні ділянки сторін.
Вказує, що матеріали справи не місять даних, які б вказували на прийняття сільською радою рішення про визначення на місцевості по АДРЕСА_2 дороги загального користування, вулиці, проїзду, які б проходили через земельну ділянку відповідача.
Стверджує, що під час розгляду справи суди взяли до уваги нечинний державний акт про право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_1 .
Вказує, що складені комісією сільської ради акти, в яких ОСОБА_3 рекомендовано не чинити перешкод в користуванні громадською стежкою, не відповідають правовстановлюючим документам на земельні ділянки позивачів, не затверджені сільською радою та в них зазначені різні об`єкти (громадська стежка, дорога). Крім того, ці спірні докази не були їй вручені у порядку, передбаченому частиною дев`ятою статті 86 ЦПК України, тому суди не мали права брати їх до уваги.
Стверджує, що суди не встановили де саме проходить спірний проїзд відносно генерального плану села, чи підтверджується належними та допустимими доказами, що існуючий заїзд є дорогою місцевого значення.
Вказує, що суди попередніх інстанцій зобов`язали її усунути перешкоди вулицею, яка тільки запроектована генеральним планом, який не затверджений у встановленому законом порядку.
Крім того, апеляційний суд не вказав чому вважає будь-яке порушення, якщо таке було вчинено її чоловіком, за відсутності доказів притягнення його до відповідальності, пов`язаним з її діями в контексті заявленого позову.
Вважає, що суд вийшов за межі позовних вимог, заявлених позивачами, а саме: зобов`язав її не вчиняти в майбутньому будь-яких перешкод в користуванні громадською дорогою місцевого значення, шляхом демонтажу металевої огорожі, стовпчиків та воріт і не чинити перешкод в користуванні даною дорогою. При цьому не зазначив кількість стовпчиків, довжину огорожі, яка має бути демонтована. Крім того її зобов`язано не чинити перешкод в невизначеному проміжку часу на майбутнє.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2019 року адвокат Госедло О. Д., діючи як представник в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Звертає увагу, що відповідач є користувачем спірної земельної ділянки, щодо якої належним чином не оформлено її право власності чи право користування.
Звертає увагу на те, що сільською радою було відмовлено відповідачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва житлового будинку та обслуговування господарських будівель та споруд, саме з тих підстав, що вона не вказала дорогу на геодезичній зйомці, яка була долучена до заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
У жовтні 2019 року Пасічнянська сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 17 травня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 31 липня 2019 року без змін, як такі, що ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Крім того треті особі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 подали заперечення проти касаційної скарги, які не можуть бути враховані касаційним судом, оскільки подані без дотримання вимог статті 395 ЦПК України.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області.
У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,5644 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та ведення особистого підсобного господарства, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
Із викопіювання генплану с. Пасічна та графічних матеріалів розміщення земельної ділянки, якою користується ОСОБА_1 , судами встановлена наявність дороги по АДРЕСА_2 .
Спір з приводу користування громадською дорогою існує між сторонами тривалий час.
Актом, складеним земельною комісією Пасічнянської сільської ради
25 вересня 2009 року, ОСОБА_3 зобов`язано не чинити перешкод у користуванні громадською стежкою.
20 серпня 2010 року Надвірнянською районною державною адміністрацією надано відповідь ОСОБА_1 , з якої встановлено, що за результатами перевірки ОСОБА_8 - чоловіку ОСОБА_3 , в користуванні якого до 2016 року перебувала земельна ділянка, видано обов`язковий для виконання в місячний термін припис про усунення порушення земельного законодавства та 19 серпня 2010 року складено протокол про адміністративне правопорушення № 016.
Зі схеми виносу в натурі меж земельної ділянки і розбивки будівель, складеної до будівельного паспорту на забудову земельної ділянки, виданої індивідуальному забудовнику ОСОБА_8 , суди встановили наявність дороги, яка проходить вздовж меж виділеної земельної ділянки.
Із технічної документації по складанню державного акту на право власності на землю громадянину ОСОБА_10 та копії державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_10 , яку, згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, успадкувала ОСОБА_6 , встановлено наявність дороги, яка проходить біля земельних ділянок ОСОБА_3 і ОСОБА_10 .
Рішенням Пасічнянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області від 05 березня 2013 року № 2-21/2013 «Про можливість подальшого користування існуючим генпланом сіл Пасічна, Постоята, Букове, Соколовиця Пасічнянської сільської ради» визнано існуючий генплан сіл Пасічна, Постоята, Букове, Соколовиця Пасічнянської сільської ради розроблений ДУНД1 «Діпромісто» 1982 року можливим для подальшого використання, згідно вимог чинного законодавства.
Актом земельної комісії Пасічнянської сільської ради від 30 вересня 2016 року ОСОБА_3 рекомендовано не чинити перешкод у користуванні дорогою та при виготовленні правовстановлюючих документів на земельну ділянку вказати ширину даної дороги згідно генплану с. Пасічна.
Атом земельної комісії Пасічнянської сільської ради від 03 квітня 2017 року ОСОБА_3 рекомендовано не чинити перешкод у користуванні існуючою дорогою, яка проходить через її земельну ділянку.
З довідки Пасічнянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області від 21 липня 2017 року № 2467 встановлено, що дорога до земельних ділянок ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 проходить поміж земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_3 .
Земельною комісією Пасічнянської сільської ради 23 листопада 2018 року у складі: сільського голови Михайлюка В. В., спеціаліста-землевпорядника Бойковича Г. Д., архітектора КП «Архітектурно-планувального бюро» Колосовської Л. В., членів земельної комісії ОСОБА_11 , ОСОБА_12 у присутності ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , ОСОБА_5 проведено обстеження дороги місцевого значення біля домоволодіння ОСОБА_3 , що знаходиться в АДРЕСА_2 та встановлено, що ОСОБА_3 самовільно захопила дорогу шляхом встановлення металевої огорожі з однієї сторони та дерев`яної з іншої, у результаті чого чинить перешкоди в користуванні даною дорогою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Обстеженням встановлено, що дорога має у довжину 33 м, а в ширину 3,5 м.
Допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідки
ОСОБА_14 , ОСОБА_15 підтвердили факти, встановлені комісією 23 листопада 2018 року.
Свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_17 вважали, що проїзд до будинків позивачів проходить не через земельну ділянку ОСОБА_3 , а з іншої сторони. При цьому ОСОБА_17 пояснив, що йому ОСОБА_3 дозволяє проїзд через свою ділянку.
Згідно складеного на замовлення представника відповідача висновку експерта № 32/3 від 27 грудня 2018 року за результатами проведення земельно-технічної експертизи встановлено, що існуючий на земельній ділянці, якою користується ОСОБА_3 заїзд, що веде до ділянки ОСОБА_6 не відповідає вимогам дороги місцевого значення (вулиці), оскільки відсутні складові елементи вулиці, не співпадає із зображеним шляхом (стежкою, дорогою) на Генеральному плані с. Пасічна. Дорога позначена на плані земельної ділянки, переданій ОСОБА_8 не співпадає із шляхом шляхом (стежкою, дорогою) зображеному на викопіюванні з Генерального плану.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (тут і далі у редакції Кодексу, яка діяла на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Предметом позову у цій справі є вимога позивачів про усунення перешкоди у користуванні дорогою (проїздом). Позов заявлено з тих підстав, що збудувавши на дорозі загального користування огорожу, відповідач перешкоджає позивачам користуватися проїздом до своїх земельних ділянок та житлових будинків.
Згідно з статтею 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно зі статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.
Згідно із статтею 39 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.
Відповідно до частини третьої статті 71 ЗК України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо) (стаття 83 ЗК України).
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно з пунктом «б» частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Відповідно до вимог статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.
Згідно з частиною першою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.
Відповідно до положень статті 391 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.
У розглядуваній справі суди встановили, що через земельну ділянку, яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_3 проходить дорога (проїзд), якою користуються позивачі та треті особи. Відповідач збудувавши огорожу, перекрила вільний доступ до вказаної дороги, чим створює перешкоди позивачам та третім особам у доступі до їх земельних ділянок та житлових будинків. Сільська рада, яка представляє територіальну громаду с. Пасічна, неодноразово вказувала ОСОБА_3 на необхідність не чинити перешкод у користуванні дорогою, натомість відповідач в добровільному порядку не бажає усувати такі перешкоди.
Встановивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 громадською дорогою місцевого значення по АДРЕСА_1 довжиною 33 м, шириною 3,5 м, площею 115,5 кв.м, шляхом демонтажу металевої огорожі, стовпчиків та воріт, і не чинити перешкод в користуванні даною дорогою.
Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, які зроблені із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, за яких судові рішення підлягають скасуванню.
Доводи касаційної скарги про те, що матеріали справи не містять даних про прийняття сільською радою рішень про визначення на місцевості по АДРЕСА_2 , відхилені касаційним судом, з огляду на наявність рішення Пасічнянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області від 05 березня 2013 року № 2-21/2013 «Про можливість подальшого користування існуючим генпланом сіл Пасічна, Постоята, Букове, Соколовиця Пасічнянської сільської ради».
Доводи касаційної скарги загалом аналогічні доводам апеляційної скарги, яким надав оцінку апеляційний суд, зводяться до незгоди із обставинами встановленими судами і спрямовані на переоцінку доказів у справі Верховним Судом.
Разом із тим в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зазначено, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі RuizTorija v. Spain серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.
Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої і апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області
від 17 травня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 31 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта