Постанова
Іменем України
29 липня 2020 року
м. Київ
справа № 348/325/13-ц
провадження № 61-14183св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В.М.,
суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю, Петрова Є. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєдналася ОСОБА_4 , на ухвалу Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2017 року у складі судді Грещука Р. П. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2018 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Малєєва А. Ю., Фединяка В. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог скарги
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Надвірнянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області
(далі - Надвірнянський РВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області).
Скарга мотивована тим, що державним виконавцем НадвірнянськогоРВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області Жолобчуком П. І. у порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» відкрито виконавчі провадження по виконавчим листам, термін пред`явлення до виконання яких пропущено, оскільки виконавчі листи у виконавчому провадженні № 53072040, № 53072141 набрали законної сили 03 вересня 2013 року, виконавчий лист № 53072363 набрав законної сили 24 липня 2009 року, виконавчий лист № 53072258 набрав законної сили 08 серпня 2007 року, проте пред`явлені до виконання лише 07 грудня 2016 року.
Крім того, у порушення частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» до заяви про примусове виконання рішення не було додано квитанцію про сплату авансового внеску, що є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу.
Посилаючись на зазначене, просив суд скасувати:
- постанову про відкриття виконавчого провадження № 53072040 від 07 грудня 2016 року, винесену на підставі виконавчого листа №348/325/13-ц, виданого Надвірнянським районним судом 20 листопада 2013 року про стягнення в солідарному порядку зі ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Надра» 476 500,52 грн боргу;
- постанову про відкриття виконавчого провадження № 53072141 від 07 грудня 2016 року, винесену на підставі виконавчого листа №348/325/13-ц, виданого Надвірнянським районним судом 20 листопада 2013 року про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» 1 720, 50 грн судового збору;
- постанову про відкриття виконавчого провадження № 53072363 від 07 грудня 2016 року, винесену на підставі виконавчого листа № 2-709/09, виданого Надвірнянським районним судом 24 липня 2009 року про стягнення зі
ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 11 945,73 грн;
- постанову про відкриття виконавчого провадження № 53072258 від 07 грудня 2016 року, винесену на підставі виконавчого листа № 2-165/07, виданого Надвірнянським районним судом 20 листопада 2007 року про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 2 224,50 грн боргу.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Надвірнянського районного суду від 14 грудня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2018 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, вважав, що в процесі відкриття оскаржуваних виконавчих проваджень виконавчою службою дотримані вимоги закону, державний виконавець діяв у відповідності до вимог ЗУ «Про виконавче провадження», ним не допускалося порушення прав та свобод учасників виконавчого провадження на цій стадії, а тому немає підстав для скасування зазначених ОСОБА_1 постанов про відкриття виконавчих проваджень.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та короткий зміст вимог
25 лютого 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 , у якій, з урахуванням уточнення вимог, просить суд скасувати ухвалу Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 січня
2018 року, і ухвалити нове судове рішення.
02 листопада 2018 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_4 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2018 року.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 348/325/13-ц та витребувано її матеріали з Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження у справі про розгляд скарги на дії (бездіяльність) органу державної виконавчої служби, Верховний Суд виходив із того, що рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги має значення для формування єдиної правозастосовної практики.
У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2019 року прийнято заяву ОСОБА_4 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_1 .
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 квітня 2020 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Каларашу А. А. та визначено склад суддів, що увійшли в колегію.
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не досліджено матеріали, що мають значення для справи, не надано належної правової оцінки доказам та не встановлено підстави повторного відкриття виконавчих проваджень по одних і тих самих виконавчих листах. Суди поверхнево розглянули справу, застосували норми Закону України «Про виконавче провадження», що втратив чинність, не звернули уваги на введення в оману державним виконавцем, що свідчить про упереджене ставлення судів до заявника як боржника.
Висновки суду першої інстанції про те, що 31 грудня 2015 року виконавчі листи були направлені до Яремчанського ДВС, тобто за дії Закону України
«Про виконавче провадження» у попередній редакції, не можуть бути визнані об`єктивними, оскільки судом не досліджено, коли саме цей відділ виконавчої служби отримав листи.
Крім того, суди не звернули належної уваги на порушення державним виконавцем процедури передачі провадження до іншого відділу державної виконавчої служби, оскільки він не мав законних підстав передавати лише виконавчі листи, а був зобов`язаний передати виконавче провадження зі збереженням єдиного номеру,
і в результаті не було необхідності їх відновлювати.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що рішенням Надвірнянського районного суду
від 12 березня 2007 року стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 2 224,50 грн моральної шкоди.
Рішенням Надвірнянського районного суду від 13 липня 2009 року стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 11 945,73 грн боргу за договором позики.
Рішенням Надвірнянського районного суду від 21 травня 2013 року зі
ОСОБА_1 та ОСОБА_4 стягнуто в солідарному порядку на користь
ПАТ КБ «Надра» 476 500,52 грн боргу за договором позики, 1 720,50 грн понесених витрат у вигляді судового збору.
Зазначені судові рішення набрали законної сили та звернуті до виконання
(а.с.168-171, т. 1).
Постановою ВДВС Надвірнянського районного управління юстиції про повернення виконавчого документа від 16 квітня 2009 року виконавчий лист № 2-165 повернутий стягувачеві ОСОБА_3 , оскільки майна, на яке можна звернути стягнення для погашення боргу не виявлено і розшук майна виявився безрезультатним. У постанові зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 16 квітня 2012 року (а.с.178, т. 1).
На підставі заяви стягувача про примусове виконання рішення суду від 20 травня 2009 року (а.с. 179) державним виконавцем ВДВС Надвірнянського районного управління юстиції Жолобчуком П. І. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 13003559 за виконавчим листом № 2-165/07
від 20 листопада 2007 року про стягнення зі ОСОБА_1 на користь
ОСОБА_3 2 224,50 грн моральної шкоди (а.с. 180, т. 1).
На підставі заяви стягувача про примусове виконання рішення суду від 27 липня 2009 року (а.с.184, т. 1) державним виконавцем ВДВС Надвірнянського районного управління юстиції Жолобчуком П. І. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 13942944 за виконавчим листом № 2-709
від 24 липня 2009 року про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 11 945,73 грн за договором позики (а.с.185, т. 1).
На підставі заяви стягувача про примусове виконання рішення суду від 19 грудня 2013 року державним виконавцем ВДВС Надвірнянського районного управління юстиції Жолобчуком П. І. винесені постанови про відкриття виконавчих проваджень ВП № 41291933 та ВП № 41292245 від 23 грудня 2013 року за виконавчими листами №348/325/13-ц, виданими 20 листопада 2013 року про стягнення із заявника на користь ПАТ КБ «Надра» 476 500,52 грн боргу
та 1 720,50 грн судового збору (а.с.191,197, т. 1).
Постанови по вказаних виконавчих провадженнях сторонами не оскаржувалися і були зведені в єдине провадження.
У ході виконання рішень судів державним виконавцем встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а згідно з відповіддю
ДП «Центр державного земельного кадастру» за ним зареєстрована земельна ділянка в м. Яремче, про що свідчить Державний акт на право власності на земельну ділянку ЯД № 830594 від 26 вересня 2007 року (а.с.183, т. 1), що стало підставою для винесення державним виконавцем на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» постанов про закінчення виконавчого провадження від 25 грудня 2015 року щодо стягнення боргу на користь ОСОБА_3 у розмірі 2 224,50 грн (а.с.181, т. 1), на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 11 945,73 грн (а.с.186, т. 1), на користь
ПАТ КБ «Надра» боргу у розмірі 476 500,52 грн (а.с.193, т. 1) та щодо стягнення судових витрат у розмірі 1 720,50 грн (а.с. 200, т. 1).
Вказані постанови про закінчення виконавчого провадження разом із виконавчими документами було надіслано до Яремчанського відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Івано-Франківській області відповідно до листів
від 31 грудня 2015 року № 02-27/5861. (а. с. 182, 187, 194, т. 1)
03 листопада 2016 року державним виконавцем Яремчанського міського відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Івано-Франківській області Юрчук У. М. на підставі статей 4, 24 Закону України «Про виконавче провадження» винесені повідомлення про повернення виконавчих документів стягувачам без прийняття до виконання (а. с. 174-175, т. 1).
07 грудня 2016 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Жолобчуком П. І. винесені оскаржувані ОСОБА_1 постанови про відкриття виконавчих проваджень за виконавчими листами
№ 348/325/13-ц (виданий Надвірнянським районним судом 20 листопада 2013 року про стягнення в солідарному порядку зі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Надра» 476 500,52 грн боргу) ВП № 53072040 на підставі заяви про примусове виконання, поданої 07 грудня 2016 року (а.с. 151, т. 1),
№ 348/325/13-ц (виданий Надвірнянським районним судом 20 листопада 2013 року про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» 1 720,50 грн судового збору) ВП № 53072141 на підставі заяви про примусове виконання, поданої
07 грудня 2016 року (а.с.153), № 2-709/09 (виданий Надвірнянським районним судом 24 липня 2009 року про стягнення зі ОСОБА_1 на користь
ОСОБА_2 11 945,73 грн) ВП № 53072363 на підставі заяви про примусове виконання, поданої 07 грудня 2016 року (а.с.156, т. 1), № 2-165/07 (виданий Надвірнянським районним судом 20 листопада 2007 року про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 2 224,20 грн боргу) ВП № 53072258 на підставі заяви про примусове виконання, поданої 07 грудня 2016 року (а.с.158, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»
№ 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією
з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка
є обов`язковою для застосування судами відповідно до частини четвертої статті
10 ЦПК України і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Рішення ЄСПЛ у справі «Хорнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece») від 19 березня 1997 року (п. 40).
У Рішенні ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» («Voytenko v. Ukraine»)
від 29 червня 2004 року ЄСПЛ нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
При розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені Законом заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Відповідно до статті 452 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права.
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Отже, за змістом вказаних норм закону, обов`язковою умовою для задоволення скарги сторони виконавчого провадження є встановлення факту порушення прав заявника.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до частини п`ятої статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчих проваджень), у разі, якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з`ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходження боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу.
Відповідно до пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час винесення постанови державним виконавцем) виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.
Передача виконавчих документів від одного державного виконавця до іншого,
від одного органу державної виконавчої служби до іншого або до виконавчої групи здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.
Пунктом 6 розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року
№ 512/5, передбачено, що виконавче провадження передається з одного органу державної виконавчої служби до іншого у разі: якщо місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна знаходиться на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби; відводу (самовідводу) всіх державних виконавців органу державної виконавчої служби; утворення виконавчої групи при кількох органах державної виконавчої служби; якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника відкриті в різних органах державної виконавчої служби; наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення.
Пунктом 7 розділу V зазначеної Інструкції з організації примусового виконання рішень встановлено, щоу такому випадку передача виконавчих проваджень на виконання може здійснюватисяза рішенням державного виконавця, на виконанні у якого перебуває виконавче провадження.
Пунктом 3.16 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція, у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) передбачено, що, у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби відповідно до пункту 10 частини першої статті 49 Закону державний виконавець у постанові про закінчення виконавчого провадження зазначає причини направлення виконавчого документа за належністю, повідомляє про проведені виконавчі дії (якщо стягнення проведено частково, зазначається про фактично стягнену суму коштів), якщо боржник відсутній, вказується дата складання акта про відсутність боржника.
До копії постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець додає також постанови про стягнення виконавчого збору, витрат на організацію та проведення виконавчих дій, копії постанов про накладення арешту на кошти чи майно боржника, копії документів щодо майнового стану боржника та його доходів у разі їх наявності.
Зі змісту постанови про закінчення виконавчого провадження, що була винесена головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Надвірнянського районного управління юстиції Жолобчуком П. І. 25 грудня
2015 року вбачається, що виконавче провадження з примусового виконання виконавчих листів № 348/325/13-ц (виданий Надвірнянським районним судом
20 листопада 2013 року), № 348/325/13-ц (виданий Надвірнянським районним судом 20 листопада 2013 року), № 2-709/09 (виданий Надвірнянським районним судом 24 липня 2009 року), № 2-165/07 (виданий Надвірнянським районним судом 20 листопада 2007 року), було закінчене на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», тобто з підстав направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби.
Таким чином, встановивши, що у зв`язку з відсутністю можливості виконати рішення суду, державний виконавець, отримавши документальне підтвердження про наявне нерухоме майно, зареєстроване на праві власності боржника на території, на яку не поширюється компетенція відділу державної виконавчої служби Надвірнянського районного управління юстиції, дійшов правильного висновку про закінчення виконавчого провадження та передачу виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби.
У зв`язку з зазначеним, посилання касаційної скарги щодо порушення державним виконавцем процедури передачі провадження до іншого відділу державної виконавчої служби, оскільки він не мав законних підстав передавати лише виконавчі листи, а був зобов`язаний передати виконавче провадження зі збереженням єдиного номеру, є безпідставними, тому що, передаючи виконавчий документ за належністю до іншого органу державної виконавчої служби, виконавець діяв у межах вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, зокрема, статей 20, 49 Закону України «Про виконавче провадження».
У справі, що переглядається, судами встановлено, що 03 листопада 2016 року державним виконавцем Яремчанського міського відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Івано-Франківській області Юрчук У. М. на підставі статей 4, 24 Закону України «Про виконавче провадження» винесені повідомлення про повернення виконавчих документів у зв`язку з тим, що при передачі виконавчого документа до матеріалів не було долучено звіт про використання авансового внеску, а також порушено п. 6 розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішення.
Відповідно до пунктів 5, 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Законом не передбачено подання нової заяви стягувача про прийняття виконавчих листів до виконання, видача нових виконавчих листів та сплата авансових внесків по тих виконавчих провадженнях, які були заведені до прийняття вказаного закону і набрання ним чинності і знаходилися в провадженні державних виконавців відповідних органів ДВС.
Таким чином, встановивши, що виконавчі документи надійшли на примусове виконання не від стягувача, а від Яремчанського МВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що державний виконавець діяв у межах Закону України «Про виконавче провадження» при винесені постанов про відкриття виконавчого провадження від 07 грудня 2016 року.
Виходячи із встановлених у справі обставин та проаналізувавши норми закону, якими регулюються спірні правовідносини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 07 грудня 2016 року прийнята державним виконавцем правомірно, без порушення положень Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій).
Колегія суддів також враховує те, що такі дії державного виконавця спрямовані на створення умов для застосування заходів примусового виконання судового рішення, на примушування боржника до повного, правильного і своєчасного виконання вимог, що містяться у виконавчому документі, тобто на реалізацію конституційного принципу обов`язковості виконання рішень. Крім того, оскаржуваними діями державного виконавця не встановлено порушення права чи свободи заявника у зв`язку з тривалим невиконанням судових рішень щодо стягнення з нього заборгованості.
Отже, вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували вказані норми матеріального та процесуального права, встановили фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, та дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги на дії державного виконавця щодо вирішення питання про відкриття виконавчих проваджень.
Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на те, що судом не досліджено, коли саме Яремчанський відділ виконавчої служби отримав листи про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з направленням виконавчого документа за належністю, оскільки вказані обставини не мають правового значення для вирішення скарги по суті заявлених вимог та не впливають на правильність висновків судів щодо законності постанов про відкриття виконавчого провадження.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржених судових рішень, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників із висновками судів щодо їх оцінки, що в силу статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, оскільки повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення - без змін.
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, а тому немає підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєдналася ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Ухвалу Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 січня
2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді: А. А. Калараш
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров
С. П. Штелик