Постанова

Іменем України

11 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 348/618/15-ц

провадження № 61-9592св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачі за первісним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі за первісним позовом: Бистрицька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_3 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_4 ,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Бистрицька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2018 року у складі судді Міськевич О. Я. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Томин О. О., Ясеновенко Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Бистрицької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області (далі - Бистрицька сільська рада), ОСОБА_3 про визнання рішень нечинними, визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно та державного акта на право приватної власності на землю недійсними, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно.

Позовна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотивована тим, що з 1958 року їхні батьки: ОСОБА_3 (мати) та ОСОБА_5 (батько), перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого побудували житловий будинок та господарські споруди, що знаходяться в АДРЕСА_1 .

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 19 грудня 1989 року шлюб між їхніми батьками розірваний та проведений поділ майна подружжя, а саме вказаного домоволодіння.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько - ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно.

Вказували, що після смерті батька користувались спадковим майном, проводили поточний та капітальний ремонт домоволодіння, фактично вступили в управління спадковим майном.

Рішенням Бистрицької сільської ради від 11 липня 2000 року право власності на ціле домоволодіння оформлено на їх матір ОСОБА_3 . На підставі цього рішення 24 грудня 2003 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності на це нерухоме майно. Також рішенням Бистрицької сільської ради від 13 грудня 2000 року в приватну власність їх матері надані земельні ділянки загальною площею 1,2814 га, в тому числі і земельну ділянку площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку і господарських будівель. 25 січня 2001 року ОСОБА_3 отримала державний акт на право приватної власності на землю серії І-ІФ №009430.

Зазначали, що оспорювані рішення сільської ради та правовстановлюючі документи, що видані на їх підставі, порушують їхні законні права та інтереси як спадкоємців першої черги після смерті їх батька ОСОБА_5 .

Оскільки про наявність вказаних рішень сільської ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та державного акта їм стало відомо в листопаді 2014 році, вважали, що пропустили позовну давність з поважних причин.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили визнати нечинними рішення Бистрицької сільської ради від 11 липня 2000 року в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок та рішення Бистрицької сільської ради від 13 грудня 2000 року; визнати недійсними свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 24 грудня 2003 року та державний акт на право приватної власності на землю від 25 січня 2001 року; встановити факт прийняття ними спадщини та визнати за ними право власності на спадкове майно - по 1/4 частини домоволодіння в АДРЕСА_1 .

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Бистрицької сільської ради про визнання нечинними рішень сільської ради, визнання недійсними свідоцтва про право власності на нерухоме майно, державного акта на право приватної власності на землю, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно.

Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2015 року вказані позови об`єднано в одне провадження.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовів, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачі не довели порушення їх спадкових прав та що такі підлягають захисту чи відновленню у способи, визначені статтею 16 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У травні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні його позовних вимог, не врахували, що згідно з положеннями статті 56 ЗК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, безоплатно у власність громадян надавались земельні ділянки у розмірі не більше 0,6 га, оспорюваним рішенням сільської ради від 13 грудня 2000 року у власність відповідачу надані земельні ділянки у загальному розмірі 2,1420 га.

Також суди не надали належної правової оцінки тій обставині, що рішення сільської ради від 11 липня та 13 грудня 2000 року прийняті посадовими особами органу місцевого самоврядування, а не сесією чи виконавчим комітетом ради. У зв`язку із чим вказані рішення відсутні як у Бистрицькій сільській раді, так і в архівному відділі Надвірнянської районної державної адміністрації. Також рішення виконавчого комітету Бистрицької сільської ради про передачу у приватну власність ОСОБА_3 спірного домоволодіння суперечить рішенню Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 19 грудня 1989 року, яким шлюб між батьками розірвано та поділено спільне майно.

Також суди дійшли помилкового висновку про те, що він не прийняв спадщину після смерті батька, не врахували, що він здійснив дії з фактичному вступу в управління спадковим майном, а саме: огородив земельну ділянку, облаштував ставок, провів водопровід та інші робіти.

Вказував на те, що про порушення своїх прав він дізнався наприкінці 2014 року, коли ОСОБА_3 надала йому копію заповіту, відповідно до якого спірне домоволодіння та земельні ділянки в рівних частках заповіла всім дітям. Тоді ж надала згоду на будівництво нового житлового будинку.

Також суди не врахували, що ОСОБА_6 сільська рада фактично визнала позов, оскільки не подавала заперечення на його позов.

Судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України, в касаційному порядку не переглядаються.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У листопаді 2019 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року залишено без руху для надання документа про сплату судового збору та копії касаційної скарги з доданими до неї матеріалами відповідно до кількості учасників справи.

У жовтні 2019 року заявник у встановлений судом строк зазначений недолік касаційної скарги усунув.

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 05 травня 1958 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 19 грудня 1989 року.

Також рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 19 грудня 1989 року проведено розподіл майна подружжя - житлового будинку з господарськими спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 , а саме, ОСОБА_3 виділено 52/100 його частки, а ОСОБА_5 - 48/100 частки.

Згідно з записом акта про шлюб № 6 шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 від 05 травня 1978 року не розірваний.

Відповідно до листа Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Надвірнянського районного управління юстиції від 22 жовтня 2015 року № 515/03.2-04-48 актовий запис про розірвання шлюбу, складеного на ОСОБА_7 та ОСОБА_3 відсутній.

ОСОБА_5 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 помер, після смерті якого відкрилась спадщина на спадкове майно - 48/100 частки домоволодіння у с. Бистриця Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Згідно з довідкою Бистрицької сільської ради від 23 квітня 2015 року № 327/02224 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 з 2000 року постійно особисто сплачувала земельний податок.

24 грудня 2003 року на підставі рішення виконавчого комітету Бистрицької сільської ради від 11 листопада 2000 року № 25 ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на домоволодіння з господарськими спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 .

На підставі рішення Бистрицької сільської ради від 13 грудня 2000 року № 53 25 січня 2001 року ОСОБА_3 виданий державний акт серія І-ІФ № 009430 на право власності на земельні ділянки загальною площею 2,1420 га для обслуговування жилого будинку і господарських будівель та ведення особистого підсобного господарства, що розташовані на території с. Бистриця Бистрицької сільської ради.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

За змістом статті 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

За положеннями статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Згідно з частинами першою, другою статті 549 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

За змістом статті 553 ЦК УРСР вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що оспорюваними ним рішеннями сільської ради, свідоцтвом про право власності на нерухоме майно та державний актом, які видані на ім`я його матері ОСОБА_3 , порушені його спадкові права, оскільки він прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом вступу в управління чи володіння спадковим майном.

З урахуванням змісту статті 76 ЦПК України прийняття спадщини шляхом вступу в управління чи володіння спадковим майном може підтверджуватися будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанції про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.

У справі, що переглядається, установлено, що ОСОБА_2 у строк, передбачений законом, не подавав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті батька та не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він протягом шести місяців після смерті батька вступив в управління чи володіння спадковим майном.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Подібний за змістом висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили із того, що захисту підлягає тільки порушене право.

Установивши, що позивач не довів порушення його прав чи інтересів оспорюваними ним рішеннями сільської ради, свідоцтвом про право власності на нерухоме майно та державний актом, які видані на ім`я його матері ОСОБА_3 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄМПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), § 2).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк І. А. Воробйова Р. А. Лідовець