Постанова

Іменем України

20 жовтня 2022 року

м. Київ

Справа № 349/381/19

Провадження № 51-67 км 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - ОСОБА_4.,

суддів: ОСОБА_5., ОСОБА_6.,

при секретарі ОСОБА_7.,

за участю прокурора ОСОБА_8.,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12018090210000317за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за касаційною скаргою представника цивільного відповідача ПП «Прикарпатський експрес» - адвоката ОСОБА_9. на вирок Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2022 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 04 травня 2022 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2022 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі статті 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановлено іспитовий строк тривалістю 2 роки, та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.

Ухвалено відповідно до статті 165 КВК України іспитовий строк обчислювати з моменту проголошення вироку.

Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ПП «Прикарпатський експрес» про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Ухвалено стягнути з ПП «Прикарпатський експрес» на користь ОСОБА_2 120 000 гривень моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено.

Цивільний позов ТОВ «Завод Стеко» до ПП «Прикарпатський експрес» про відшкодування майнової шкоди задоволено. Ухвалено стягнути з ПП «Прикарпатський експрес» на користь ТОВ «Завод Стеко» матеріальну шкоду у розмірі 23 620, 59 гривень.

Вирішено питання про процесуальні витрати, скасування арешту автобуса марки «VanHool T-017 Altano», р. н. НОМЕР_1 та вантажного автомобіля марки «Тата», р. н. НОМЕР_2 , і про речові докази у кримінальному провадженні.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 травня 2022 року вирок районного суду змінено в частині відшкодування потерпілому ОСОБА_2 моральної шкоди та витрат на правову допомогу.

Ухвалено стягнути з ПП «Прикарпатський експрес» на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди заподіяної злочином 300 000 гривень, а з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 - на відшкодування витрат на правову допомогу 26 000 гривень.

В решті вирок Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2022 року залишено без змін.

За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 22 грудня 2018 року приблизно о 22 годині 20 хвилин, керуючи автобусом марки «VanHool T-017 Altano», р. н. НОМЕР_1 , рухався ділянкою автодороги сполученням «Мукачево-Львів», через с. Підкамінь у напрямку м. Львова. У цей час, попереду автобуса та в попутньому з ним напрямку своєю смугою рухався автомобіль марки SKODA та вантажний автомобіль марки «Тата», р. н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 . Ця ділянка автодороги з обмеженою оглядовістю, оскільки по напрямку руху до м. Львова має поворот вправо, йде на підйом. Проїзна частина має по одній смузі для руху в кожному напрямку, які розділені між собою лінією дорожньої розмітки 1.1 (вузька суцільна лінія), перетинати, яку відповідно до п. 34.1 ПДР України заборонено. Зліва примикає другорядна дорога.

ОСОБА_1 , ігноруючи вимоги ПДР України, проявив неуважність, не передбачив при цьому можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на смугу зустрічного руху на ділянку дороги із обмеженою оглядовістю, розпочав маневр обгону легкового автомобіля марки SKODA та одразу ж вантажного автомобіля марки «Тата», р. н. НОМЕР_2 , що рухались у попутному напрямку. У процесі виконання маневру обгону, майже порівнявшись передньою частиною автобуса із кабіною вантажного автомобіля, обвинувачений побачив, що йому назустріч зустрічною смугою рухається автомобіль з-за повороту. З метою уникнення зустрічного зіткнення ОСОБА_1 почав автобусом намагатися максимально прийняти праворуч, повернутись на свою смугу руху. При цьому, повернувши праворуч, не дотримався безпечного бокового інтервалу і передньою правою частиною в районі накладки панелі передка та нижньої правої частини вітрового вікна, та правої частини ущільнювача на смузі напрямку руху до м. Львова, зіткнувся із лівою передньою частиною причепа вантажного автомобіля марки «Тата», р. н. НОМЕР_2 , в районі передньої частини рами причепа та передньої частини лівого борта причепа.

При цьому ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.3 «д», п. 10.1, п. 13.3, п. 14.6 «г» Правил дорожнього руху України, у результаті чого відбулась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої потерпілий ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, як такі, що є небезпечними для життя в момент спричинення.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник цивільного відповідача ПП «Прикарпатський експрес» - адвокат ОСОБА_9. просить змінити постановлені судові рішення в частині вирішення цивільного позову про стягнення з ПП «Прикарпатський експрес» грошових коштів, відмовивши у задоволенні цивільного позову в цій частині. Зазначає про те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 завдано шкоду потерпілому ОСОБА_2 саме під час і у зв`язку з виконанням ним трудових обов`язків, а сам факт перебування у трудових відносинах з ПП «Прикарпатський експрес» в момент виникнення ДТП само по собі не являється підставою для відшкодування шкоди володільцем джерела підвищеної небезпеки. На думку адвоката ОСОБА_9. це твердження стосується як цивільного позову ОСОБА_2 , так і позовних вимог ТОВ «Завод СТЕКО». На обґрунтування своїх доводів посилається на постанови Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі № 905/1391/19, від 05 травня 2018 року у справі № 910/14685/17, від 21 лютого 2019 року у справі № 355/1394/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 640/4185/15-ц.

Позиції учасників судового провадження

До початку касаційного розгляду на адресу Суду надійшли заперечення на касаційну скаргу від засудженого ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_2 .

Потерпілий ОСОБА_2 просить касаційний розгляд проводити без його участі, подану касаційну скаргу залишити без задоволення, а постановлені судові рішення - без зміни.

Засуджений ОСОБА_1 частково підтримує касаційну скаргу представника цивільного відповідача ПП «Прикарпатський експрес» - адвоката ОСОБА_9. Вважає, що присуджена апеляційним судом на користь потерпілого ОСОБА_2 сума моральної шкоди у розмірі 300 000 тисяч гривень є необґрунтованою.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_8. заперечила проти задоволення касаційної скарги представника цивільного відповідача ПП «Прикарпатський експрес» - адвоката ОСОБА_9., судові рішення просила залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України у касаційному порядку не оспорюються, а тому касаційним судом не перевіряються.

Перевіривши доводи, наведені у касаційній скарзі представника цивільного відповідача, Верховний Суд не знаходить підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини 2 статті 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до частини 1 статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до частини 5 статті 128 КПКУкраїни цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 129 КПК України суд, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому залежно від доведеності підстав і розміру позову.

Згідно з вимогами частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

За приписами частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Узвичаєна практика застосування значеного положення цивільного законодавства виходить з того, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація, з якою працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу.

Положення частини 1 статті 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (частина 2 статті 1187 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

За матеріалами кримінального провадження, засуджений ОСОБА_1 на момент ДТП працював у ПП «Прикарпатський експрес». ДТП мало місце з участю автобуса «Van Hool Atlano», який належить ПП «Прикарпатський експрес» та яким керував ОСОБА_1 під час виконання трудових обов`язків, а саме за вказівкою, з відома та дозволу керівника здійснював транспортування вказаного транспортного засобу до міста Львова для ремонту, про який і домовився безпосередньо керівник ОСОБА_1 , а отже тягар відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, згідно з положеннями ч. 2 ст. 1187 ЦК України покладається на ПП «Прикарпатський експрес».

Колегія суддів касаційного суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що з аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

За приписами ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування такої шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Тлумачення частини 1 статті 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц. Схожі за змістом висновки зроблені і у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі №910/14685/17, від 21.08.2020 у справі № 905/1391/19.

Разом з тим, апеляційний суд вірно зазначив, що розмір відшкодування такої шкоди, що присуджується, має кореспондувати глибині та силі страждань, які мав потерпілий у зв`язку із порушенням його прав, а також відповідати поведінці завдавача шкоди.

Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, приймаючи до уваги конкретні обставини кримінального правопорушення, тяжкість тілесних ушкоджень, завданих потерпілому ОСОБА_2 , тривалість лікування, порушення нормального способу його життя, колегія суддів апеляційного суду дійшла обґрунтованого висновку про те, що розмір суми відшкодування моральної шкоди, який необхідно стягнути з Приватного підприємства «Прикарпатський експрес», підлягає збільшенню до 300 000 гривень.

Правильно судом першої інстанції було вирішено цивільний позов ТзОВ «Завод Стеко» (відповідно до остаточної позовної заяви від 12.03.2020 року), у якому товариство просило стягнути із відповідача майнову шкоду, не покриту страховою виплатою, у розмірі 23620,59 грн. саме з ПП «Прикарпатський експрес».

Згідно із частиною 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З огляду на вказані приписи закону та вимоги ст. 1172 ЦК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цивільного позову ТОВ «Завод Стеко» та стягнення не відшкодованої страховою виплатою збитків з ПП «Прикарпатський експрес» у розмірі 23620,59 грн, які завдані ОСОБА_1 під час виконання трудових обов`язків як працівником ПП «Прикарпатський експрес».

Виходячи із аналізу вище зазначених норм матеріального та процесуального права, суди дійшли обґрунтованого висновку, що шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов`язки та керував автобусом, який на відповідній правовій підставі належить роботодавцю, відшкодовується останнім, а не безпосередньо винним водієм.

Доводи касаційної скарги про те, що на момент виникнення ДТП ОСОБА_1 не виконував трудові обов`язки, є необґрунтованими, оскільки даний факт було встановлено судом першої інстанції, і матеріали справи не місять належних та достатніх доказів, які б свідчили про протилежне.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б вказували на безумовні підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

А тому колегія суддів вважає, що касаційну скаргу представника цивільного відповідача ПП «Прикарпатський експрес» - адвоката ОСОБА_9. необхідно залишити без задоволення, а постановлені судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2022 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 04 травня 2022 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу представника цивільного відповідача ПП «Прикарпатський експрес» - адвоката ОСОБА_9. - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6