Постанова

Іменем України

16 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 350/1721/18

провадження № 61-20258св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гавриленка Віктора Григоровича на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 01 липня 2019 року у складі судді Бейка А. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Василишин Л. В., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Гавриленка Віктора Григоровича на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 01 липня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та повернення автомобіля.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що він був власником транспортного засобу марки «LANDWIND Х6 COMFORTABLE», 2008 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , видане першим МРВ ДАІ м. Івано-Франківська 26 вересня 2009 року.

У червні 2018 року при зверненні до територіального сервісного центру № 2641 м. Івано-Франківська за довідкою для оформлення субсидії він дізнався, що автомобіль був перереєстрований 08 вересня 2016 року на нового власника за договором купівлі-продажу, згідно якого автомобіль проданий ОСОБА_2 своєму батьку ОСОБА_3 за 10 000,00 грн.

Згідно довіреності від 11 січня 2013 року, виданої приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко О. В., позивач надав відповідачу ОСОБА_2 та його дружині ОСОБА_2 право укладати від його імені договори цивільно-правового характеру щодо розпорядження та користування даним транспортним засобом, одержувати за ними належні власнику грошові суми. Однак, за відчужений своєму батькові автомобіль ОСОБА_2 гроші позивачу не повернув.

Згідно довідки від 15 вересня 2018 року № 19112 незалежного оцінювача майна ОСОБА_4 середньостатистична вартість автомобіля становить 171 923,00 грн.

Позивач вказує, що ОСОБА_2 , який діяв за довіреністю, фактично вступив у змову зі своїм батьком ОСОБА_3 , з метою одержати власну чи обопільну вигоду або створити негативну ситуацію для позивача. Правочин з продажу належного позивачу автомобіля вчинений відповідачами внаслідок зловмисної домовленості. ОСОБА_2 усвідомлював, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажав їх настання, а також існувала домовленість представника однієї сторони з іншою стороною, через що виникли несприятливі наслідки для довірителя.

З урахуванням викладених обставин позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 08 вересня 2016 року, марки «LANDWIND Х6 COMFORTABLE», 2008 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований за ОСОБА_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , видане територіальним сервісним центром № 2642 в Івано-Франківській області як такий, що вчинений внаслідок зловмисної домовленості між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та повернути автомобіль.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 01 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та повернення автомобіля - відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 отримав 11 січня 2013 року від відповідача ОСОБА_3 кошти за автомобіль, після чого приватним нотаріусом посвідчено довіреність від позивача на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_2 щодо розпорядження автомобілем марки «LANDWIND Х6 COMFORTABLE», 2008 року випуску, шасі № НОМЕР_1 . Ні позивач, ні його представник не надали достатньо доказів того, що між відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено недійсний правочин, і він не створює юридичних наслідків та не здобуто доказів, що спірний правочин оформлений внаслідок зловмисної домовленості сторін.

Не погодившись із цим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Гавриленко В. Г. подав до суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гавриленка В. Г. залишено без задоволення, рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 01 липня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У листопаді 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Гавриленка В. Г. надійшла касаційна скарга на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 01 липня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

25 листопада 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що позивачу на праві власності належав автомобіль LANDWIND Х6 COMFORTABLE», 2008 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .

11 січня 2013 року ОСОБА_1 видав нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважив ОСОБА_2 та його дружину ОСОБА_2 керувати з правом використання автомобіля за межами України, а також розпоряджатися (продати, обміняти, заставити, здати в оренду), належним йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САА № НОМЕР_6 транспортним засобом марки «LANDWIND Х6 COMFORTABLE», 2008 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 . Згідно довіреності надано право представляти інтереси власника в органах нотаріату, Державтоінспекції або в будь-яких інших установах, підприємствах та організаціях з усіх питань, пов`язаних з експлуатацією та відчуженням транспортного засобу, при потребі одержати свідоцтво про реєстрацію для поїздки за кордон, зняти транспортний засіб з обліку і одержати транзитні номери, укладати від імені власника договори цивільно-правового характеру щодо розпорядження та користування транспортним засобом, одержувати за ними належні власнику грошові суми, у випадку спричинення транспортним засобом в результаті дорожньо-транспортної пригоди пошкодження іншим особам чи заподіяння шкоди іншим транспортним засобам під час керування, укладати при необхідності від імені власника угоди про відшкодування заподіяної шкоди, одержувати та сплачувати за такими угодами грошові суми, страхувати транспортний засіб.

Вказана довіреність видана терміном до 11 січня 2023 року з правом передоручення.

Згідно договору купівлі-продажу від 08 вересня 2016 року ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 автомобіль «LANDWIND Х6 COMFORTABLE», 2008 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 за ціною 10 000,00 грн.

Автомобіль «LANDWIND Х6 COMFORTABLE», 2008 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 перереєстрований на нового власника за договором купівлі-продажу, що підтверджено змістом відповіді Територіального сервісного центру від 23 червня 2018 року № 2641.

Копією довідки про середньостатистичну, ймовірно можливу вартість автомобіля підтверджено, що на 15 серпня 2018 року вартість автомобіля марки «LANDWIND Х6 COMFORTABLE», 2008 року випуску могла б орієнтовно становити 171 923,00 грн.

Із належним чином засвідченої суддею копії розписки від 11 січня 2013 року убачається, що позивач ОСОБА_1 підтвердив відсутність у нього матеріальних претензій щодо сплати за автомобіль марки «LANDWIND Х6 COMFORTABLE», 2008 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У силу частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Частиною третьою статті 238 ЦК України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Відповідно до положень статей 1003, 1004 та 1006 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності чітко визначаються юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. До обов`язків повіреного відноситься: повідомлення довірителю на його вимогу всіх відомостей про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання повірений зобов`язаний негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

За змістом зазначеної норми закону необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і іншої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) вчинення представником дій в межах наданих йому повноважень.

Верховний Суд України в пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначив, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди попередніх інстанцій, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановили, що у відповідачів при укладенні договору купівлі-продажу не було зловмисної домовленості з метою отримання вигоди, оскільки право розпорядження автомобілем передбачено довіреністю, тобто дії представника здійснювалися в межах наданих йому повноважень від ОСОБА_1 .

Також не встановлено жодних негативних наслідків для довірителя, а його незгода полягає у неотриманні коштів за відчужений автомобіль, що не є підставою для визнання правочину недійсним згідно заявлених позовних вимог. Крім того, в матеріалах справи наявна належним чином засвідчена суддею копія розписки ОСОБА_1 від 11 січня 2013 року, із якої убачається, що позивач підтвердив відсутність у нього матеріальних претензій щодо сплати за автомобіль марки «LANDWIND Х6 COMFORTABLE», 2008 року випуску, шасі № НОМЕР_7 НОМЕР_8 , державний номерний знак НОМЕР_2 .

Таким чином, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, із урахуванням вказаних норм матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні, оскільки останнім 11 січня 2013 року добровільно видано ОСОБА_2 нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважив останнього та його дружину ОСОБА_2 керувати з правом використання автомобіля за межами України, а також розпоряджатися (продати, обміняти, заставити, здати в оренду). Видаючи довіреність, позивач мав усвідомлювати, що наділив відповідача правом продажу транспортного засобу будь-якій особі на умовах, визначених повіреним на власний розсуд. Вказана довіреність позивачем не оспорювалася.

Доводи касаційної скарги про неотримання позивачем коштів від відповідача за продаж спірного автомобіля є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гавриленка Віктора Григоровича залишити без задоволення.

Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 01 липня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев