№ 350/1785/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

01 червня 2022 року

м. Київ

справа № 350/1785/17

провадження № 61-16423св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ,

позивач за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_4 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 30 грудня 2020 року у складі судд Калиній Г. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Девляшевського В. А., Максюти І. О.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 , ОСОБА_2 звернулися з позовом до ОСОБА_3 про визнання заповітів недійсними.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є рідними братами.

12 лютого 2014 року ОСОБА_7 заповів їм літню кухню, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , а онукові ОСОБА_3 - жилий будинок, стайню, стодолу, господарські будівлі, крім літньої кухні, а також все майно, яке належить йому на день його смерті за цією ж адресою.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько ОСОБА_7 .

Після смерті батька, у жовтні 2017 року у нотаріальній конторі вони дізналися, що є ще один заповіт від 14 травня 2015 року, яким батько заповів усе своє майно тільки онукові ОСОБА_3 , в тому числі і літню кухню.

Вважають, що заповіт від 14 травня 2015 року є недійсним, оскільки рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року батько ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнаний недієздатним.

Позивачі просили визнати недійсним заповіт від 14 травня 2015 року на підставі рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року про визнання ОСОБА_7 недієздатним.

27 листопада 2017 року позивачі подали заяву про доповнення до позовної заяви в якій зазначили, що дізналися про існування ще одного, третього заповіту, складеного від імені їх батька ОСОБА_7 02 лютого 2014 року, відповідно до якого ОСОБА_7 на випадок своєї смерті заповів своєму онукові ОСОБА_3 свій житловий будинок, літню кухню, стайню, стодолу і всі господарські споруди, які знаходяться по АДРЕСА_1 , а також все своє майно, яке буде належати йому на день смерті.

У грудні 2017 року ОСОБА_3 подав до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 зустрічну позовну заяву про усунення від права на спадкування за законом.

Зустрічний позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід, ОСОБА_7 , після смерті якого відкрилася спадщина на належне спадкодавцю нерухоме майно. Спадкоємцями за законом, крім нього, як спадкоємця за правом представлення, оскільки його мати - дочка спадкодавця померла до відкриття спадщини, є позивачі за первісним позовом, діти померлого: ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Його дід на день смерті був особою похилого віку. За життя часто хворів, протягом останніх років життя не міг самостійно себе обслуговувати та потребував постійної сторонньої допомоги. Доглядом діда, забезпеченням його ліками, продуктами та побутовим обслуговуванням займався виключно він.

Через безпорадний стан діда він звернувся з позовною заявою до суду про визнання його недієздатним.

Рішенням Рожнятівського районного суду від 04 березня 2015 року ОСОБА_7 визнано недієздатним, а його призначено опікуном.

Про безпорадний стан ОСОБА_7 було добре відомо його синам ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , які проживають в інших значно віддалених населених пунктах та не приїжджали до батька, не надавали та не мали наміру надавати йому будь-яку допомогу.

Просив усунути ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від права на спадкування за законом на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У березні 2019 року ОСОБА_4 звернувся із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання недійсними заповітів, визнання права власності на частку у майні в порядку спадкування за законом.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_7 .

Спадковим майном після його смерті є будинковолодіння по АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,2293 га за цією ж адресою, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Згідно довідки Першої Рожнятівської державної нотаріальної контори від 11 січня 2019 року № 20/02-14 після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведена спадкова справа № 226/2017 від 04 серпня 2017 року. Спадкоємцем за заповітом є онук спадкодавця - ОСОБА_3 . Заяви про прийняття спадщини подали: онук спадкодавця - ОСОБА_3 та діти спадкодавця - ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 .

Він прийняв спадщину у відповідності до статті 1269 ЦК України.

Від імені ОСОБА_7 посвідчувалися заповіти 02 і 12 лютого 2014 року та 14 квітня 2015 року.

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року визнано недієздатним ОСОБА_7 , опікуном призначено ОСОБА_3 . Рішення суду набрало законної сили 16 березня 2015 року.

Отже відповідно до частини першої статті 40 ЦК України ОСОБА_7 був недієздатним з 16 березня 2015 року та з того часу не мав права вчиняти будь якого правочину.

Крім цього, в рамках цивільної справи № 350/1589/15-ц за позовом ОСОБА_3 , який діяв як законний представник ОСОБА_7 до Липовицької сільської ради, ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсними договору оренди земельної ділянки та свідоцтва про право власності, призначалась судово-психіатрична експертиза. Згідно висновку № 212/2016 від 07 липня 2016 року ОСОБА_7 страждав стійким хронічним психічним розладом - вираженою судинною деменцією. Зазначене захворювання позбавляло його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час 16 грудня 2013 року.

Оскільки вищевказаними двома судовими психіатричними експертизами встановлено, що померлий ОСОБА_7 як мінімум з 16 грудня 2013 року не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, то можна достовірно вважати, що у 2014 році він імовірно теж не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

За таких обставин, заповіт, посвідчений 14 квітня 2015 року від імені ОСОБА_7 є нікчемним, так як вчинений недієздатною особою. Заповіти ОСОБА_7 , посвідчені 02 та 12 лютого 2014 року підлягають визнанню недійсними у відповідності до частини першої статті 225 ЦК України, у разі якщо судово-психіатрична експертиза підтвердить, що заповідач у момент вчинення спірних заповітів не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними.

Просив:

визнати нікчемним заповіт ОСОБА_7 від 14 квітня 2015 року,

визнати недійсним заповіт ОСОБА_7 , посвідчений сільським головою Липовицької сільської ради Рожнятівського району 02 лютого 2014 року, реєстровий № 4 та 12 лютого 2014 року реєстровий № 8,

визнати за ним право власності на 1/6 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та земельної ділянки площею 0,2293 га, розташованих у АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У квітні 2019 року ОСОБА_3 подав зустрічний позов до ОСОБА_4 про усунення від права спадкування.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_4 , як і іншим дітям спадкодавця, було відомо про безпорадний стан ОСОБА_7 та його потребу в сторонньому догляді.

Однак ОСОБА_4 жодної допомоги своєму батькові не надавав, не піклувався про нього та не здійснював за ним догляду, а лише після його смерті став претендувати на спадкове майно.

З урахуванням збільшення позовних вимог просив:

усунути ОСОБА_4 від права на спадкування за законом на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

визнати за ним право власності на спадкове будинковолодіння, яке розташоване в АДРЕСА_1 .

У липні 2019 року ОСОБА_4 подав позов до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання права власності на спадкове майно.

Позов мотивований тим, що в АДРЕСА_1 у власному будинковолодінні 1961 року забудови, проживали його батьки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Документи про право власності на належне їм на праві спільної сумісної власності подружжя нерухоме майно, батьки за свого життя не оформляли.

ІНФОРМАЦІЯ_3 мати померла.

Після смерті матері відкрилася спадщина на спадкове майно, тобто на 1/2 частину будинковолодіння по АДРЕСА_1 .

Після смерті матері спадщину прийняли в рівних долях він та його батько, оскільки з 2003 року по день смерті ОСОБА_8 вони проживали в спірному будинковолодінні.

ОСОБА_4 звернувся в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через відсутність правовстановлюючого документа на спадкове домоволодіння та попуском строку прийняття спадщини.

Іншими можливими спадкоємцями першої черги за законом є: його брати ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , сестри ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та племінник ОСОБА_3 за правом представлення після смерті сестри ОСОБА_9 . Відповідачі по справі після смерті ОСОБА_8 у встановлений законом строк не зверталися в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини та про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, тому на спірне спадкове майно не можуть претендувати.

Просив визнати за ним право власності на спадкове майно - 1/4 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 , власником якої на день смерті була його мати ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 30 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про визнання заповітів недійсними задоволено частково.

Встановлено, що заповіт, від імені ОСОБА_7 , посвідчений 14 квітня 2015 року державним нотаріусом Першої Рожнятівської державної нотаріальної контори є нікчемним та ухвалено здійснити спадкування спадкового майна спадкодавця ОСОБА_7 за заповітом від 12 лютого 2014 року, посвідченим сільським головою Липовицької сільської ради.

Позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно, що належало спадкодавцю ОСОБА_7 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/12 частину спадкового домоволодіння, яке знаходиться у АДРЕСА_1 та належало його батькові ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання права власності на частину спадкового майна, яке належало його матері ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовлено, за їх безпідставністю.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , та ОСОБА_4 про усунення від права на спадкування відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_3 , про визнання права власності на спадкове майно задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 11/12 частин спадкового домоволодіння, яке знаходиться у АДРЕСА_1 та належало ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд першої інстанції зробив висновок, що заповіт, складений від імені спадкодавця 14 травня 2015 року, є нікчемним в силу частини першої статті 1257 ЦК України, як такий, що складений особою, яка не мала на це права, оскільки на час складання зазначеного заповіту існувало рішення суду, що набрало законної сили, яким спадкодавця ОСОБА_7 визнано недієздатним. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторонами не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_7 на час складання заповітів 02 та 12 лютого 2014 року не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тому саме у заповіті від 12 лютого 2014 року виражена свідома воля спадкодавця, який розпорядився належним йому майном на випадок своєї смерті. Суд першої інстанції зробив висновок, що у випадку спадкування за законом всі інші спадкоємці, крім ОСОБА_3 судом мали б бути усунуті від права на спадкування. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 на час смерті спадкодавця ОСОБА_7 був непрацездатним, а отже має право на обов`язкову частку у спадщині. Судом не встановлено обставин для зменшення розміру цієї частики, а тому враховуючи, що спадкоємцями за законом є п`ятеро дітей спадкодавця та онук за правом представлення, тобто 6 осіб, то у випадку спадкування за законом позивачу-відповідачу належала б 1/6 частина спадкового майна. Таким чином розмір його обов`язкової частки у спадщині становить 1/6:2 =1/12 частина.Суд першої інстанції визнав безпідставною вимогу ОСОБА_4 про визнання за ним права на спадкування частини спадкового домоволодіння після смерті матері ОСОБА_8 , оскільки він не прийняв спадщину після її смерті.Також суд першої інстанції зробив висновок про безпідставність позовної вимоги ОСОБА_4 про визнання за ним права власності на частину земельної ділянки, оскільки він не надав суду доказів про те, що спадкодавцю ОСОБА_7 на час смерті на праві власності належали земельні ділянки. Виходячи із змісту заповіту, відповідно до якого ОСОБА_7 заповів своєму онукові ОСОБА_3 житловий будинок та господарські споруди, а літню кухню своїм синам ОСОБА_1 та ОСОБА_11 для їхнього приїзду та проживання, враховуючи відмови синів спадкодавця від спадкування на користь позивача ОСОБА_12 , що не створює для нього ніяких юридичних наслідків, визнаючи за останнім право на обов`язкову частку у спадщині, суд першої інстанції зробив висновок, що за ОСОБА_3 необхідно визнати право власності на 11/12 частин спадкового майна належного спадкодавцю.

Додатковим рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 13 січня 2021 року стягнуто з ОСОБА_3 в доход держави не доплачений ним судовий збір в розмірі 981,39 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 30 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про визнання заповітів недійсними задоволено.

Визнано недійсними заповіти, складені від імені ОСОБА_7 , посвідчені 02 лютого 2014 року та 12 лютого 2014 року сільським головою Липовицької сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області.

Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом на 1/6 частину домоволодіння, яке знаходиться у АДРЕСА_1 та належало його батькові ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про усунення від права на спадкування відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом на 1/6 частин домоволодіння, яке знаходиться у АДРЕСА_1 та належало ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Враховуючи те, що оспорюваний заповіт ОСОБА_7 посвідчив після того як його було визнано недієздатним на підставі рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року, яке набрало законної сили 16 березня 2015 року, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про його нікчемність. Однак, встановив, що суд першої інстанції помилково зазначив про встановлення нікчемності заповіту у резолютивній частині рішення суду, оскільки нікчемність встановлюється на підставі закону та підтверджується судом лише у мотивувальній частині рішення суду.Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що посвідчення від імені ОСОБА_7 заповіту, який є нікчемним, не скасувало дію попереднього заповіту, тобто заповіту, посвідченого 12 лютого 2014 року, яким ОСОБА_7 , заповів своїм синам: ОСОБА_4 та ОСОБА_2 літню кухню, яка розташована по АДРЕСА_1 , для їхнього приїзду і проживання в ній, а своєму онукові ОСОБА_3 - житловий будинок, стайню, стодолу, господарські будівлі, крім літньої кухні, а також все майно, яке буде належати йому на день його смерті. Позовні вимоги в частині визнання недійсними заповітів, посвідчених від імені ОСОБА_7 02 лютого 2014 року та 12 лютого 2014 року, підлягають задоволенню, оскільки проведена у справі експертиза встановила неспроможність ОСОБА_7 в момент складення заповітів усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що спірне майно слід спадкувати за законом.Спадщину після смерті ОСОБА_7 прийняли його діти та онук - ОСОБА_3 , який є спадкоємцем за законом першої черги за правом представлення, оскільки його мати - дочка спадкодавця померла до часу відкриття спадщини. Спадкоємці першої черги, які прийняли спадщину: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , в подальшому заяви про відмову від прийняття спадщини подали після закінчення строку, встановленого на їх подання, отже у суду відсутні підстави для врахування таких заяв при розподілі спадкового майна.Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про усунення від спадкування, суд апеляційної інстанції виходив з того, що він не надав жодних доказів на підтвердження нагальної потреби спадкодавця в отриманні допомоги саме ОСОБА_4 та інших двох братів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , за умови її надання іншими особами, а також, що зазначені спадкоємці мали матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 щодо визнання права власності на частину земельної ділянки, суд апеляційної інстанції виходив з того, що доказів того, що спадкодавцеві ОСОБА_7 на момент відкриття спадщини належала зазначена ОСОБА_4 земельна ділянка, не надано. Суд апеляційної інстанції прийняв до уваги відомості, які містяться у довідці сільської ради про записи у погосподарській книзі та на цій підставі задовольнив вимоги ОСОБА_4 про визнання за ним права власності на 1/6 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що за адресою: АДРЕСА_1 . Також суд визнав за ОСОБА_3 право власності на 1/6 частину спірного житлового будинку в порядку спадкування за правом представлення. Така частка у праві власності на житловий будинок зумовлена тим, що право на спадкування після смерті ОСОБА_7 мають усі шість спадкоємців за законом першої черги, які прийняли спадщину.

Додатковою постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року скасовано додаткове рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 13 січня 2021 року.

Ухвалено у цій справі нове додаткове рішення.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 558,22 грн (витрат зі сплати судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 3 474,54 грн витрат зі сплати судового збору.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 81,78 грн (витрат зі сплати судового збору.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь держави 2 153,02 грн витрат зі сплати судового збору.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь держави 2 153,02 грн витрат зі сплати судового збору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2021 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Рожнятівського районного суду від ЗО грудня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю, зокрема усунути ОСОБА_4 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від права на спадкування за законом на спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7 , та визнати ОСОБА_3 право власності на спадкове будинковолодіння, що розташоване в АДРЕСА_1 , в задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 - відмовити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок, який викладений у постанові Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 727/9908/17-ц. Висновок експертизи є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами. Івано-Франківський апеляційний суд взяв за основу висновок судово-психіатричної експертизи № 97/2021 від 07 червня 2021 року, згідно якого ОСОБА_7 страждав на психічний розлад (хронічне психічне захворювання, недоумство) в момент складання заповіту станом на 02 лютого 2014 року та заповіту від 12 лютого 2014 року у формі судинної (атеросклеротичної) деменції. В момент складання вказаних заповітів, ОСОБА_7 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Такий висновок експертизи суду апеляційної інстанції слід було оцінити критично, оскільки він повністю суперечить іншим матеріалам справи, і окрім того, ґрунтується на неналежній та недостатній для такого висновку медичній документації. Вважає, що волевиявлення ОСОБА_7 на складання спірних заповітів було вільним і відповідало його внутрішній волі. Він жодного разу не лікувався в психіатричній лікарні, не стояв на диспансерному обліку з цього приводу і не хворів психічними захворюваннями. Фізична недуга дідуся протягом посліднього року його життя в жодному разі не позбавляла його здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними. Суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки показанням свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 . Під час судового розгляду справи жоден з учасників процесу - дітей спадкодавця ОСОБА_7 , не ставили під сумнів здатність останнього правильно розуміти значення своїх дій та керувати ними, як і не ставили під сумнів психічну повноцінність спадкодавця. Позиція суду першої інстанції про те, що спадкування за заповітом унеможливлює усунення від права на спадкування спадкоємців за законом, що мають обов`язкову частку у спадщині, є помилковою. Переглядаючи позовну вимогу про усунення від спадкування інших спадкоємців, суд апеляційної інстанції хоча і посилається на правові висновки, які наведені в постановах Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 19 червня 2010 року у справі №491/1111/15-ц, від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18, від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, проте неправильно витлумачив їх зміст. Суд апеляційної інстанції не врахував правового висновку, який викладений у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 390/1635/15-ц).

Аргументи учасників справи

У січні 2021 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відхилити, постанову Івано- Франківського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року - залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що суд апеляційної інстанції правильно визнав недійсними заповіти, складені від імені ОСОБА_7 , посвідчені 02 лютого 2014 року та 12 лютого 2014 року сільським головою Липовицької сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області на підставі статті 225 ЦК України, оскільки проведена у справі експертиза встановила неспроможність ОСОБА_7 в момент складення заповітів усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Апеляційний суд, оцінюючи докази в сукупності, враховуючи категоричний висновок судово-психіатричного експерта № 97/2021 від 07 червня 2021 року, а також інші висновки судово-психіатричних експертиз № 212/2016 від 07 липня 2016 року та № 409 від 29 грудня 2014 року як письмові докази справи, вірно визнав оскаржувані заповіти недійсними та не взяв до уваги показання вказаних свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_13 , які не є фахівцями у галузі психіатрії, щоб давати оцінку психічному здоров`ю особи. Суди обох інстанцій правильно відмовили в задоволенні такої позовної вимоги. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи ОСОБА_3 в цій частині позовних вимог, навів обґрунтовані мотиви своїх висновків, з посиланням на правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, які не суперечать правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 390/1635/15-ц, на який посилається ОСОБА_3 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з суду першої інстанції.

У січні 2021 року матеріали цивільної справи № 350/1785/17 надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року зазначено, що як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Крім того, касаційна скарга містить посилання на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що підпадає під підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заповітом, посвідченим 02 лютого 2014 року сільським головою Липовицької сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області, зареєстрованим в реєстрі за № 4, ОСОБА_7 , 1936 року народження, заповів своєму онукові ОСОБА_3 , 1982 року народження, житловий будинок, літню кухню, стайню, стодолу і всі господарські споруди, які розташовані по АДРЕСА_1 , а також все майно, яке буде належати йому на день його смерті.

Заповітом, посвідченим 12 лютого 2014 року сільським головою Липовицької сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області, зареєстрованим в реєстрі за № 8, ОСОБА_7 , 1936 року народження, заповів своїм синам: ОСОБА_4 та ОСОБА_2 літню кухню, яка розташована по АДРЕСА_1 , для їхнього приїзду і проживання в ній, а своєму онукові ОСОБА_3 житловий будинок, стайню, стодолу, господарські будівлі, крім літньої кухні, а також все майно, яке буде належати йому на день його смерті.

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року, ОСОБА_7 , жителя с. Липовиця Рожнятівського району Івано-Франківської області визнано недієздатним. ОСОБА_3 призначено його опікуном.

Заповітом, посвідченим 14 травня 2015 року ОСОБА_15 , державним нотаріусом Першої Рожнятівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_7 все належне йому майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що йому належатиме і на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 212/2016, дата проведення експертизи - 07 липня 2016 року, ОСОБА_7 страждав стійким хронічним психічним розладом - вираженою судинною деменцією. Зазначене захворювання позбавляло підекспертного ОСОБА_7 здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними на час 16 грудня 2013 року.

Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 409, дата проведення експертизи - 29 грудня 2014 року, ОСОБА_7 страждає стійким хронічно-психічним розладом - атеросклеротичною деменцією. Зазначене захворювання позбавляє підекспертного ОСОБА_7 здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина, яку прийняли: ОСОБА_3 (онук), ОСОБА_6 (дочка), ОСОБА_2 (син), ОСОБА_4 (син), ОСОБА_5 (дочка), ОСОБА_4 (син).

Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 97/2021, дата проведення експертизи - 07 червня 2021 року, ОСОБА_16 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , страждав на психічний розлад (хронічне психічне захворювання, недоумство) в момент складення заповіту станом на 02 лютого 2014 року та заповіту від 12 лютого 2014 року у формі судинної (атеросклеротичної) деменції. Крім того, в момент складання вказаних заповітів, ОСОБА_7 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Матеріали справи містять заяви ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про відмову від спадщини на користь ОСОБА_3 , та заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про відмову від спадщини на користь ОСОБА_4 . Заяви про відмову від прийняття спадщини подані після закінчення строку, встановленого на їх подання.

Згідно довідки Липовицької сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області від 05 жовтня 2017 року № 854, ОСОБА_7 , згідно з записом № 445-1 в погосподарській книзі № 5 виконавчого комітету Липовицької сільської ради належить на праві особистої власності житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 .

Згідно технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленим станом на 11 квітня 2014 року, загальна площа житлового будинку становить 101,5 кв. м. До будинку відносяться такі господарські будівлі та споруди: літня кухня (літ. Б), гараж (літ. В), погріб (літ. Г), сарай (літ. Д), сарай (літ. Е), вбиральня (літ. Є), ворота (літ. N1), огорожа (літ. N2).

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).

Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.

При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).

Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.

Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248 1249 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

Статтею 1257 ЦК України передбачений вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним. Згідно частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2021 року у справі № 727/9908/17-ц (провадження № 61-3574св19), на яку посилається ОСОБА_3 у касаційній скарзі, зазначено, що «у постановах Верховного Суду вказується, що розгляд вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 225 ЦК України здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12; постанова Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі №6-1531цс16; постанова Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №161/17119/16-ц; постанова Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі №522/25597/13-ц; постанова Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №311/3823/15).

Тобто висновок експертизи є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами».

Підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Встановлення неспроможності особи в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними такого стану на момент вчинення заповіту відбувається з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення заповіту особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Будь-якими доказами висновок судово-психіатричного експерта № 97/2021 від 07 червня 2021 року не спростований.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, враховуючи те, що висновком судово-психіатричного експерта № 97/2021 від 07 червня 2021 року встановлена абсолютна неспроможність ОСОБА_7 в момент складання заповіту станом на 02 лютого 2014 року та заповіту від 12 лютого 2014 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин та вимог обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про визнання заповітів недійсними.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) - частина перша статті 1216 ЦК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У постанові Верховного Судуу складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 390/1635/15-ц (провадження № 61-45215св18), на яку посилається ОСОБА_3 у касаційній скарзі зазначено, що «суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 688/132/21 (провадження № 61-17954св21) зазначено, що «під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Тлумачення частини п`ятої статті 1224 ЦК України свідчить, що усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини. Крім того, при розгляді такої справи суду належить з`ясовувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу. При цьому відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування».

Встановивши, що відсутні умови, передбачені частиною п`ятою статті 1224 ЦК України для усунення відповідача від права на спадкування за законом, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 щодо усунення ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 від права на спадкування.

Аргументи касаційної скарги висновку суду апеляційної інстанції не спростовують. Постанова суду апеляційної інстанції є достатньо мотивованою та такою, що відповідає нормам закону та не суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 727/9908/17-ц (провадження № 61-3574св19), від 01 квітня 2020 року у справі № 390/1635/15-ц (провадження № 61-45215св18), на які посилаються ОСОБА_3 у касаційній скарзі.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо помилкової позиції суду першої інстанції про те, що спадкування за заповітом унеможливлює усунення від права на спадкування спадкоємців за законом, що мають обов`язкову частку у спадщині, оскільки рішення суду першої інстанції скасовано апеляційним судом, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

Висновки Верховного Суду

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 688/132/21 (провадження № 61-17954св21), не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, постанову апеляційного суду без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук