Постанова

Іменем України

20 липня 2022 року

м. Київ

справа № 350/934/17

провадження № 61-4767св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Перегінська селищна рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнябез повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного судуу складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Пнівчук О. В., Томин О. О., від 18 квітня 2022 року.

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7 , яка діє в своїх інтересах та інтересах своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Перегінська селищна рада, про несумісність спільного проживання у будинку.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що йому на підставі договору дарування від 15 серпня 2008 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Рожнятівської нотаріальної контори, належить будинковолодіння АДРЕСА_1 . Вказував, що 10 січня 1998 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , який був розірваний рішенням суду 05 серпня 2008 року. У шлюбі в них народилось двоє дітей, які разом з колишньою дружиною після розлучення проживають окремо. Повідомляв, що у суді знаходиться справа про вселення відповідачів у будинок.

Позивач посилався на те, що 28 грудня 2014 року його побили власний син ОСОБА_4 , а також ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , з приводу чого він звертався до Рожнятівського відділу поліції. Крім того він звертався до органів поліції 17 серпня 2016 року через проникнення вказаних вище осіб до його житла та вчинення хуліганських дій. Проте останнє звернення не було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань та не було розпочато розслідування.

Позивач стверджував, що спільне проживання відповідачів разом з ним та його престарілою матір`ю є неприпустимим через їх негативну поведінку, сварки тощо. Просив визнати несумісним спільне проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_4 з ним в будинковолодінні АДРЕСА_1 .

Крім того, у жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав позов до ОСОБА_7 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Послався на те, що його колишня дружина та діти проживали у його будинку до 01 липня 2017 року, коли у присутності працівників Рожнятівського відділу поліції забрали свої речі, побутову техніку та переїхали у будинковолодіння по АДРЕСА_2 . Там вони забезпечені житлом. Відповідачі вибули з житлового будинку, більше двох років не проживають у будинку, не беруть участі в оплаті за комунальні послуги, не сплачують кошти за користування майном, що свідчить про відсутність між сторонами будь-яких домовленостей щодо користування майном.

Пославшись на положення частини другої статті 405 Цивільного кодексу України, відповідно до якої член сім`ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, ОСОБА_1 просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування житлом.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області у складі судді Бейка А. М. від 03 лютого 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не виконує рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року про вселення відповідачів до житлового будинку.

Причиною непроживання відповідачів у житловому будинку АДРЕСА_1 є неприязні стосунки позивача з відповідачами, внаслідок чого останні позбавлені можливості вільно та безперешкодно вселитися у спірний житловий будинок та належним чином користуватися ним. Позивач фактично позбавив як колишню дружину ОСОБА_7 , так і своїх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_10 можливості доступу до спірного житлового будинку та проживання у ньому.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 03 лютого 2022 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що непроживання відповідачів в будинку ОСОБА_1 зумовлене його неправомірною поведінкою, яка проявилася у створенні для відповідачів перешкод в користуванні спірним житлом, що підтверджено рішенням Рожнятівського районного суду від 11 липня 2017 року, яке ОСОБА_1 не виконується.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не надав суду переконливих доказів на підтвердження факту відсутності відповідачів у спірному будинку більше одного року без поважних причин, втрати інтересу до житла. Позивач також не довів, що ОСОБА_7 та ОСОБА_4 систематично руйнують чи псують житлове приміщення; використовують його не за призначенням; систематичного порушують правила співжиття, що робить неможливим для позивача та його матері проживання з ними у будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними. Між сторонами склались неприязні стосунки, проте це не є підставою для висновку втрату права на житло.

Узагальнені доводи касаційної скарги

25 травня 2022 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначив неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, у постановах Верховного Суду від 15 травня 2017 року у справі № 734/387/15-ц, від 27 грудня 2018 року у справі № 759/19394/15-ц, від 19 травня 2021 року у справі № 759/19579/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує на те, що суди залишили поза увагою клопотання про виклик свідків, не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявник вказує, що відповідачі 01 липня 2016 року з власної волі покинули домоволодіння АДРЕСА_1 , яке належить йому на праві приватної власності. Рішення покинути зазначене житло було прийнято ОСОБА_7 , яка діяла у свої інтересах та інтересах їх спільних неповнолітніх дітей. Факт припинення сімейних відносин визнається відповідачами та підтверджується матеріалами справи. Відповідачі уже понад шість років не проживають у спірному житловому будинку. Заявник вказує на те, що відповідачі вчиняють протиправні дії, які обмежують його право на користування належним йому будинком на власний розсуд. Відповідачі мають окреме житло. Позивач заперечує проти того, що відповідачі є членами його сім`ї, особливо ОСОБА_7 , оскільки вони не пов`язані спільним побутом, не мають взаємних прав і обов`язків, не ведуть спільного господарства. ОСОБА_7 спільно із їхнім повнолітнім сином ОСОБА_4 та іншими особами уже неодноразово намагалися завдати йому шкоди.

Згідно з доводами позивача відповідачі, переїхавши до іншого місця проживання, не беруть участі в оплаті комунальних послуг, не сплачують йому коштів за користування спірним майном, що свідчить про відсутність будь-яких домовленостей щодо подальшого користування відповідачами спірним житловим приміщенням на договірних засадах.

Також заявником засобами поштового зв`язку було подано до Верховного Суду заяву про долучення до матеріалів справи доказів, однак подана заява до задоволення не підлягає, оскільки у відповідності до положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 350/934/17.

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2022 рокусправу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , яка діє в своїх інтересах та інтересах своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Перегінська селищна рада, про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_7 - ОСОБА_6 посилається на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Вважає, що оскаржені судові рішення ухвалені при повному та всебічному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з додержанням норм матеріального і процесуального права. Вказує, що саме позивач створив умови, які перешкоджають відповідачам користуватися спірним житлом, він не бажає їх вселяти всупереч рішенню Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року у справі № 350/566/17.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить домоволодіння АДРЕСА_1 , що підтверджено договором дарування від 15 серпня 2008 року.

ОСОБА_1 та ОСОБА_7 з 10 січня 1998 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2016 року у справі № 350/907/16-ц. Під час спільного сімейного життя у них народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , 2005 року народження, та ОСОБА_4 , 1999 року народження, яких відповідно до вказаного рішення суду залишено проживати з матір`ю.

Відповідачі зареєстровані у належному позивачеві будинку і їх вселення відбулося зі згоди власника та згоди інших членів його сім`ї.

Відповідно до довідки виконкому Ясенської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області № 367 від 17 лютого 2020 року відповідачі фактично проживають по АДРЕСА_2 разом з ОСОБА_8 та ОСОБА_12 .

Рішенням Рожнятівського районного суду від 11 липня 2017 року у справі № 350/566/17, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 серпня 2017 року та постановою Верховного Суду від 20 червня 2019 року, вселено ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та неповнолітню ОСОБА_3 у житловий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1 .

Судами у справі № 350/566/17 встановлено, що унаслідок конфліктних ситуацій, що стались між колишнім подружжям, ОСОБА_7 разом з дітьми змушена тимчасово проживати у житловому будинку своїх батьків. Відповідач чинить перешкоди ОСОБА_7 та дітям сторін у користуванні житловим будинком. Врахувавши те, що ОСОБА_7 , ОСОБА_4 та неповнолітня ОСОБА_3 зареєстровані та проживали у житловому будинку допоки ОСОБА_1 не створив їм перешкоди у користуванні житлом, суд задовольнив позов про вселення їх у спірний будинок.

У відповідності до довідки № 12.9-29/75 від 02 березня 2020 року, виданої начальником Рожнятівського районного відділу ДВС, та акту державного виконавця від 14 липня 2020 року позивач рішення суду про вселення не виконує та чинить перешкоди, а саме: погрожує завдати шкоди здоров`ю та життю стягувача та не допускає до вхідних дверей будинку.

Висновком органу опіки та піклування Рожнятівської РДА № 348/04-16 від 20 жовтня 2020 року встановлено, що неповнолітня ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_7 та старшим братом ОСОБА_4 проживають в одній кімнаті літньої кухні.

Орган опіки та піклування вважав, що визнання неповнолітньої ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житлом по АДРЕСА_1 , є недоцільним, оскільки суперечить інтересам дитини та призведе до порушення її майнових прав. Висновок щодо недоцільності визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування житлом, було ухвалено також на комісії з питань захисту прав дитини Перегінської селищної ради, яка відбулась 14 липня 2021 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Реалізація права на житло (стаття 47 Основного Закону України) має ключове значення не лише для реалізації інших економічних та соціальних прав людини, через які насамперед утілюється конституційна цінність гарантування гідних умов життя для кожної людини, а й для ефективного здійснення кожним прав і свобод особистого й політичного характеру.

Частиною першою статті 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно із частиною третьою статті 319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Статтею 64 Житлового кодексу України визначено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно із частиною четвертою статті 156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основопложних свобод гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Легітимною метою втручання у право на повагу до житла є захист прав власника будинку, які гарантовані статтею 41 Конституції України, статтями 317 391 ЦК України, а також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Судам необхідно досліджувати питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишніх членів сім`ї власника на користування будинком.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд,враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки відповідачі зареєстровані в належному позивачеві будинку, тривалий час проживали у ньому і не користуються житлом у зв`язку із наявністю перешкод, які створює позивач.

Встановлено, що внаслідок неприязних стосунків, які склалися між колишнім подружжям, відповідачі фактично проживають по АДРЕСА_2 разом з ОСОБА_8 та ОСОБА_12 .

При вирішенні спору судами надано належну оцінку поведінці сторін, обставинам, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, зокрема, взято до уваги обставини, встановленні у справі № 350/566/17, які підтверджують, що ОСОБА_7 разом з дітьми змушена тимчасово проживати у житловому будинку своїх батьків, а ОСОБА_1 чинить перешкоди у користуванні належним йому житловим будинком.

Слід також звернути увагу, що відповідачі проживають в одній кімнаті літньої кухні.

При цьому ОСОБА_1 не виконав рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року у справі № 350/566/17 про вселення ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та неповнолітньої ОСОБА_3 до житлового будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1 .

Отже вимоги позивача про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням у зв`язку із тривалим непроживанням у ньому, суди правильно визнали необґрунтованими.

Таким чином, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, врахувавши доводи сторін спору, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Заявником на наведено об`єктивних доводів, які б свідчили про те, що судами вирішено справу при неповно встановлених обставинах.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявник послався в обґрунтування доводів касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 03 лютого 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта