Постанова
Іменем України
05 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 351/1549/18
провадження № 61-20827св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Томин О. О., Мелінишин Г. П., Ясеновенко Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення.
20 березня 2019 року до суду подано уточнену позовну заяву, в якій співпозивачем зазначено ОСОБА_2 , а відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
В обґрунтування позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначали, що є співвласниками житлового будинку по
АДРЕСА_1 .
21 листопада 2011 року до ОСОБА_1 звернувся батько відповідача ОСОБА_3 з проханням про тимчасовий найм житла для нього, його сина та невістки. ОСОБА_1 погодилась, однак письмового договору вони не укладали.
В травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до відповідачів з проханням звільнити будинок, оскільки вона, як власник, разом із сином та його сім`єю має намір проживати в своєму будинку.
На вказану пропозицію відповідачі не погодились і на даний час продовжують проживати в будинку.
Позивач вказувала, що не має можливості користуватися та розпоряджатися власним будинком, не має змоги самостійно обирати час та день свого приїзду до будинку, оскільки ключі від нього знаходяться у відповідачів, а на подвір`я будинку вони її не пускають.
При цьому, жодних документів на право користування цим житлом відповідачі не мають.
Вона вживала заходи досудового врегулювання спору, а саме: 01 червня 2018 року звернулась у нотаріальну контору із заявою про виселення відповідачів разом з малолітніми дітьми: ОСОБА_6 , 2011 року народження, та ОСОБА_5 , 2014 року народження, в добровільному порядку.
01 грудня 2018 року нотаріусом було направлено відповідачам пропозицію про добровільне виселення із спірного житлового будинку, однак вони на неї не відреагували.
Посилаючись на порушення своїх прав, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд усунути перешкоди в користуванні житловим будинком по
АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 разом з малолітніми дітьми ОСОБА_6 та
ОСОБА_5 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області
від 14 серпня 2019 року, ухваленим у складі судді Собка В. М., позов задоволено.
Усунуто перешкоди в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві приватної власності, шляхом виселення з нього ОСОБА_3 , 1988 року народження, ОСОБА_4 , 1980 року народження, разом із малолітніми дітьми ОСОБА_6 , 2011 року народження, та ОСОБА_5 , 2014 року народження.
Ухвалюючи рішення про задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до наданих доказів спірний житловий будинок належить на праві власності позивачам, остаточний розрахунок за будинок відповідач ОСОБА_3 не провів, договір купівлі-продажу не укладений, а тому подальше проживання в ньому відповідачів створює для позивачів перешкоди в користуванні власним будинком, в якому вони мають намір проживати.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 14 серпня 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції не визначився з колом осіб, які повинні брати участь у розгляді справи, що має значення для правильного її вирішення, зокрема у справі, яка безпосередньо стосується прав неповнолітніх дітей на користування житлом, суд не залучив орган опіки та піклування, участь якого згідно закону є обов`язковою.
Крім того апеляційний суд вважав, що виселення відповідачів має оцінюватися з урахуванням прав дітей на житло та добросовісності дій сторін щодо укладення договору купівлі-продажу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року та залишити в силі рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 14 серпня 2019 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Снятинського районного суду Івано-Франківської області.
У грудні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотивована помилковістю висновків апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову.
Вважали, що апеляційний суд помилково застосував статтю 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» яку не можна застосувати до спірних правовідносин, оскільки спірне житло не належить батькам дітей на праві власності, а тому діти не мають жодних прав щодо такого майна, і, як наслідок, немає порушення прав дітей.
Суд апеляційної інстанції безпідставно не надав належної оцінки тому факту, що твердження відповідачів про намір в подальшому укласти договір купівлі-продажу будинку не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки розписка про отримання коштів датована 2012 роком, і з цього часу відповідачі не вчинили жодних дій для укладення договору купівлі-продажу. Грошові кошти, про які зазначені в розписці, відповідачі оплатили в рахунок орендної плати за житло.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У грудні 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду, просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Вважали, що касаційна скарга базується лише на формальних та заплутаних міркуваннях позивачів, не підтверджених ані фактами, ані чинним законодавством.
Наголошують на тому, що вони виховують двох малолітніх дітей, тому рішення про виселення їх з житла становить небезпеку для життя дітей особливо в осінньо-зимовий період.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1 .
Згідно розписки від 19 березня 2012 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_3 1 800 доларів США та 5 000 грн як завдаток за житловий будинок. Решту коштів було домовлено оплатити після зняття з реєстрації ОСОБА_2
01 червня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Першої Снятинської державної нотаріальної контори для передачі ОСОБА_3 заяви щодо добровільного звільнення протягом трьох місяців належного їй на праві власності житлового будинку АДРЕСА_1 , яку нотаріусом передано ОСОБА_3 листом № 1337/01-16 від 01 грудня 2018 року.
ОСОБА_1 є власником 2/3 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , а власником 1/3 частки вказаного будинку є ОСОБА_2
В житловому будинку АДРЕСА_1 , зареєстрований та не проживає ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; проживають, однак не зареєстровані: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягають залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтями 317 319 ЦК України передбачено, що власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частиною першою статті 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Положеннями статей 391 396 ЦК України передбачено, що позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Апеляційним судом встановлено, що відповідачі вселилися у спірний будинок у 2012 році з дозволу ОСОБА_1 (співвласника) з метою укладення в подальшому договору купівлі-продажу цього будинку та на час вирішення справи проживають у будинку разом з малолітніми дітьми.
Відповідно до частини четвертої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п`ята статті 19 СК України).
Встановивши, що спір стосується прав дітей на користування житлом, заявлено вимоги про виселення дітей, а суд першої інстанції не залучив до участі у справі орган опіки та піклування, участь якого при розгляді судом таких спорів є обов`язковою в силу статті 19 СК України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Доводи касаційної скарги про помилкове застосування заявником апеляційним судом Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» та ненадання оцінки доказам, що вказують на відсутність у відповідачів наміру укласти договір купівлі-продажу будинку не впливають на правильність висновку апеляційного суду про відмову у задоволенні позову, оскільки спір безпосередньо стосується права дітей на користування житлом, а тому у відповідності до статті 19 СК України участь органу опіки та піклування у розгляді такої справи є обов`язковою.
При цьому, касаційним судом враховано, що відмова апеляційного суду в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з підстав незалучення до участі у справі органу опіки та піклування, не позбавляє позивачів можливості повторно звернутись до суду за захистом своїх прав власників житла, у тому числі з аналогічними вимогами, за умови залучення до участі в справі органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою,який має надати судуписьмовий висновок щодо розв`язання спору.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду щодо необхідності участі у справі органу опіки та піклування та не дають підстав вважати, що цим судом неправильно застосовано норми матеріального права та допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції залишенню без змін.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400 402 409 410 416 418 419 ЦПК України,
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович