Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 352/1919/17

провадження № 61-39060св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3 , на постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2018 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Девляшевського В. А., Малєєва А. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, посилаючись на те, що 18 липня 2013 року його рідна сестра - ОСОБА_4 склала заповіт, за яким все своє майно, де б воно не було і з чого б не складалося, заповіла йому. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Про заповіт йому стало відомо тільки в червні 2017 року, коли він отримав позовну заяву ОСОБА_2 про визнання за ним права власності в порядку спадкування за законом. До червня 2017 року він не міг здогадатися про заповіт та був переконаний, що після смерті ОСОБА_4 майно успадкували її діти - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , однак вони як спадкоємці першої черги за законом не зверталися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини і не оформили право на спадщину. ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не відкривалася і нотаріус не вчиняв дій щодо виклику його як спадкоємця за заповітом, зокрема через публічне оголошення або повідомлення у пресі, що свідчило б про належне сприяння здійсненню особистого розпорядження ОСОБА_4 02 серпня 2017 року він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 , однак отримав відмову у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визначити йому додатковий тримісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2018 року у складі судді Струтинського Р. Р. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами тих обставин, що причини пропуску ним строку прийняття спадщини були поважними. Долучений до матеріалів справи заповіт є копією з першого примірника, що знаходився саме у спадкодавця. Позивачу було відомо про складання на його користь заповіту, однак він не скористався своїм правом та не прийняв спадщину у встановлений законом строк.

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк - три місяці для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті спадкодавця ОСОБА_4 у селі Узин Тисменицького району Івано-Франківської області.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спадкоємець ОСОБА_1 постійно не проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, про існування заповіту на його користь йому не було відомо. Спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не заведена та відповідно статті 63 Закону України «Про нотаріат» посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, не повідомила ОСОБА_1 про наявність заповіту, не роз`яснила спадкоємцям право подати заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття. Оскільки в ОСОБА_1 були перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини, то він пропустив шестимісячний строк з поважних причин.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У червні 2018 року ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2018 року та залишити без змін рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю позовних вимог та ухвалив рішення, яке відповідає встановленим обставинам справи, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи, не дослідив у повному обсязі доказів і не звернув уваги на доводи сторони відповідача про те, що заповіт завжди зберігався у позивача і він знав про відкриття спадщини, оскільки допомагав проводити поховання. Зазначивши про те, що ОСОБА_1 не знав про існування заповіту, апеляційний суд не вказав, на підставі яких доказів від дійшов такого висновку, і фактично переоцінив докази, досліджені судом першої інстанції. На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 разом з нею постійно проживав її син та батько ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , який вважається таким, що прийняв спадщину. Інший син ОСОБА_4 - ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і його спадкоємцями є ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , яких позивач не залучив до участі в цій справі як співвідповідачів. Вказані особи можуть претендувати на спірне спадкове майно, тому судове рішення в цій справі впливає на їх права.

У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, зазначивши про її законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. Висновок апеляційного суду про те, що він пропустив строк для прийняття спадщини з поважних причин повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17. Судове рішення в цій справі не впливає на права ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , оскільки вони не є спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 , а ОСОБА_5 (чоловік ОСОБА_7 та батько ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не проживав разом зі спадкодавцем на час смерті, заяву про прийняття спадщини нотаріусу не подавав, а відтак вважається таким, що не прийняв спадщину. Також ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не мають права на спадкування майна за правилом спадкової трансмісії в порядку, передбаченому статтею 1276 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Крім того, у справі № 352/1046/17 за його позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 подали заяви про те, що визнають позов і на спірне (спадкове) майно не претендують.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Тисменицького районного суду Івано-Франківської області.

14 серпня 2018 року справа № 352/1919/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтями 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Згідно з частинами першою-третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. У разі відсутності такої згоди, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , яка є сестрою позивача та бабою відповідача.

За життя ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений 18 липня 2013 року секретарем виконкому Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області та зареєстрований в реєстрі за № 7, яким заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все, що їй буде належати і на що вона за законом матиме право. За змістом заповіту його було посвідчено у двох примірниках, перший з яких зберігається у справах виконавчого комітету Узинської сільської ради за адресою: АДРЕСА_1 , а другий - видано заповідачу ОСОБА_4 .

Згідно з довідкою виконавчого комітету Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 05 липня 2017 року № 398 за ОСОБА_4 - головою колгоспного двору, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , значиться домоволодіння по АДРЕСА_2 . До дня смерті ОСОБА_4 в житловому будинку був зареєстрований і проживав її син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також були зареєстровані і не проживали - її син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та онук ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заповіт ОСОБА_4 в Узинській сільській раді посвідчений 18 липня 2013 року за реєстровим № 7 і не скасований.

Довідкою виконавчого комітету Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року № 557 підтверджено, що заповіт, посвідчений 18 липня 2013 року Узинською сільською радою Тисменицького району Івано-Франківської області та зареєстрований в реєстрі за № 7, ОСОБА_1 не видавався, за його дублікатом він не звертався.

За довідкою Тисменицької районної державної нотаріальної контори від 31 січня 2018 року № 36/01-16 спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не заведена і ніхто із спадкоємців не повідомлявся про відкриття спадщини.

16 червня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання за ним права власності на домоволодіння по АДРЕСА_2 , посилаючись на те, що спадкоємець за заповітом ОСОБА_1 у встановлений законом строк не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , тому належну їй 1/2 частину вказаного домоволодіння успадкував його батько ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22 червня 2017 року відкрито провадження у справі № 352/1046/17 за позовом ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

02 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Тисменицького районного нотаріального округу Івано-Франківської області Угорчак Н. М. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 , проте йому було відмовлено у зв`язку з неподанням заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що лише в червні 2017 року з позовної заяви ОСОБА_2 йому стало відомо про заповіт, складений ОСОБА_4 . Спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не відкривалася і нотаріус не вчиняв дій щодо виклику його як спадкоємця за заповітом, зокрема через публічне оголошення або повідомлення у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 26 вересня 2012 року № 6-85цс12, від 04 листопада 2015 року № 6-1486цс15.

Як роз`яснено у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України. Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України), а також за відсутності

інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Згідно з підпунктами 2.2, 3.2 пункту 2 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту. Для того, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що ОСОБА_1 постійно не проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_4 і до червня 2017 року не був обізнаний про наявність складеного на його користь заповіту, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову та визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку на прийняття спадщини.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 06 вересня 2017 року в справі № 6-496цс17, яка правильно врахована апеляційним судом.

Судом апеляційної інстанції при ухваленні рішення враховано також те, що спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не була заведена та відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, не повідомляла ОСОБА_1 про наявність заповіту на його користь.

Вказана норма права була правильно застосована апеляційним судом для правового обґрунтування його висновку, зробленого на підставі оцінки зібраних доказів у їх сукупності, про те, що позивач не знав про існування складеного на його користь заповіту ОСОБА_4 .

Доводи касаційної скарги про те, що заповіт завжди зберігався у позивача і він знав про відкриття спадщини до червня 2017 року, не підтверджені наявними у справі доказами і таких обставин суди не встановили.

Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Натомість згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги про те, що син ОСОБА_4 - ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і його спадкоємцями є дружина цього сина - ОСОБА_7 та діти - ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , яких позивач не залучив до участі в цій справі як співвідповідачів, є безпідставними, оскільки судами встановлено, що спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не заводилася і ОСОБА_5 не проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини. За таких обставин ОСОБА_5 не може вважатися таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , а спадкоємці ОСОБА_5 - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 - такими, що набули права на спадкування майна померлої ОСОБА_4 . Тому вказані особи не є належними відповідачами в цій справі, а відтак не повинні були залучатися до участі в ній.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-80 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов