№ 352/2271/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 352/2271/18

провадження № 61-5587св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

позивач за первісним позовом- ОСОБА_1 ,

відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Устінського Андрія Вікторовича в інтересах ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Горейко М. Д., Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності на спадкове майно та скасування правовстановлюючих документів.

Позов мотивувала тим, що її баба (рідна сестра її баби) ОСОБА_6 була власником будинковолодіння на АДРЕСА_1 , у якому вони разом проживали.

Право власності на це майно зареєстроване за ОСОБА_6 , не в установленому законом порядку, а лише після її смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а саме - 02 вересня 2008 року, на підставі рішення виконавчого комітету Липівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 22 травня 2002 року.

Зазначила, що домоволодіння складається з житлового будинку та господарських будівель і споруд, інвентарна вартість яких, на час проведення інвентаризації, згідно з технічним паспортом становить 56 963,00 грн.

Крім того, ОСОБА_6 була власником земельної ділянки площею 0,6771 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства на АДРЕСА_1 , право власності на яку підтверджується державним актом від 04 серпня 1998 року серії IV-ІФ № 049501.

Зазначила, що за життя, ОСОБА_6 18 липня 2005 року склала заповіт, який посвідчив секретар Липівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Лесів Г. І. та вніс до реєстру за № 73.

За змістом заповіту спадкодавець заповіла 1/2 частину житлового будинку та господарських будівель і споруд і земельну частку-пай, що перебуває в оренді Фермерського господарства «Карман» (далі - ФГ «Карман») - ОСОБА_7 , та по 1/4 цього ж житлового будинку - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Послалася на те, що заповідачка заповіт не змінювала та не скасовувала, що підтверджується довідкою Липівська сільська рада Тисменицького району Івано-Франківської області від 26 вересня 2018 року № 440.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, у зв`язку з чим, відкрилась спадщина на належне їй майно.

Порядок спадкування спірного будинковолодіння та земельної частки-паю встановлено заповітом.

Решта майна, яке належало ОСОБА_6 , не охоплене заповітом, спадкується за законом на загальних підставах.

На думку позивачки, вона є спадкоємцем за заповітом 1/4 частки спірного будинковолодіння та за законом, за правом представлення іншого майна та відповідно до вимог статті 1235 1262 1266 1268 ЦК України прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6 , у зв`язку з тим, що постійно проживала із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Заяву про відмову від спадщини вона до нотаріальної контори не подавала.

Зазначила, що ОСОБА_2 (її двоюрідний брат) також є спадкоємцем за заповітом 1/4 частки спірного будинковолодіння та за законом, за правом представлення іншого майна, про те він у встановленому законом порядку та спосіб не заявляв про свої спадкові права.

Спадкоємцем за заповітом - 1/2 частки спірного будинковолодіння та земельної частки-пай, що перебуває в оренді ФГ «Карман» та спадкоємцем за законом іншого майна був ОСОБА_7 .

ОСОБА_7 спадщину після смерті своєї сестри прийняв шляхом подачі заяви до нотаріальної контори, проте ІНФОРМАЦІЯ_2 - помер.

Послалася на те, що державний нотаріус Тисменицької районної державної нотаріальної контори Колтун С. В. постановою від 02 листопада 2018 року № 315/02-31 відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно за відсутністю правовстановлюючих документів на домоволодіння і земельні ділянки та рекомендувала питання про встановлення за нею права власності вирішити в судовому порядку.

Із змісту зазначеної постанови, ОСОБА_1 , дізналась про те, що державний нотаріус Тисменицької районної державної нотаріальної контори Колтун С. В., після смерті ОСОБА_7 посвідчив договір про розподіл спадкового майна від 17 червня 2016 року, укладений між спадкоємцями останнього - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зареєстрований в реєстрі № 701. За договором проведено розподіл спадкового майна ОСОБА_7 , зокрема і того, майна, яке він прийняв, але не оформив спадщину, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .

Вважає, що державний нотаріус, згідно із зазначеним договором про розподіл спадкового майна від 17 червня 2016 року, помилково видав свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що змусило її звернутись до суду з цим позовом.

З урахуванням заяви про зміну підстав та предмета позову просила суд:

1.Установити факт, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 є племінником померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .

2. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку будинковолодіння на АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .

3. Визнати нечинним та скасувати договір про розподіл спадкового майна від 17 червня 2016 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений державним нотаріусом Тисменицької районної державної нотаріальної контори Колтун С. В. та зареєстрований в реєстрі № 701.

4. Визнати нечинним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом видане 17 червня 2016 року на ім`я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,4010 га, кадастровий номер 26258882401:02:003:1125, для ведення особистого селянського господарства, у АДРЕСА_1 , зареєстрованого в реєстрі за № 707, спадкова справа № 88/2010р.

5. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 26258882401:02:003:1124, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у АДРЕСА_1 .

6. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку земельної ділянки площею 0,4010 га, кадастровий номер 26258882401:02:003:1125, для ведення особистого селянського господарства, в АДРЕСА_1 .

У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно та скасування правовстановлюючих документів.

Зустрічний позов мотивував тим, що він також є спадкоємцем за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .

Спадщину після смерті спадкодавця він прийняв, заяв про відмову від спадщини до нотаріальної контори не подавав, а тому має право на 1/4 частину домоволодіння на АДРЕСА_1 .

Зазначив, що земельна ділянка площею 0,6771 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у АДРЕСА_1 , заповітом не охоплена, проте ця спірна земельна ділянка та домоволодіння, на якій воно розміщене, є нероздільними та складають в цілому садибу, власником якої, за життя, була ОСОБА_6 .

Оскільки правовий статус земельних ділянок, у разі відчуження розташованих на ній будівель та споруд неодноразово змінювався, вважає що, з огляду на статтю 1225 ЦК України, до нього, як спадкоємця, має перейти і право власності або право користування спірною земельною ділянкою.

Як і первісний позивач, вважає, що свідоцтво про право на спадщину за законом видане ОСОБА_3 - помилково, угода про розподіл спадкового майна і свідоцтво є протиправними.

На підставі викладеного просив суд:

1.Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частку будинковолодіння на АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .

2.Визнати нечинним та скасувати договір про розподіл спадкового майна від 17 червня 2016 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений державним нотаріусом Тисменицької районної державної нотаріальної контори Колтун С. В. та зареєстрований в реєстрі № 701.

3.Визнати нечинним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом видане 17 червня 2016 року на ім`я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,4010 га, кадастровий номер 26258882401:02:003:1125, для ведення особистого селянського господарства, у АДРЕСА_1 , зареєстрованого в реєстрі за № 707, спадкова справа № 88/2010р.

4.Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частку земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 26258882401:02:003:1124, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у АДРЕСА_1 .

5.Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку земельної ділянки площею 0,4010 га, кадастровий номер 26258882401:02:003:1125, для ведення особистого селянського господарства, у АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 13 лютого 2020 року Тисменицький районний суд Івано-Франківської області об`єднав у одне провадження зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно та скасування правовстановлюючих документів з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності на спадкове майно та скасування правовстановлюючих документів (т. 1 а. с. 171, 172).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 19 жовтня 2020 року Тисменицький районний суд Івано-Франківської області первісний та зустрічний позови задовольнив.

Встановив факт, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 , є племінником померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .

Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку будинковолодіння у АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .

Визнав нечинним та скасував договір про розподіл спадкового майна від 17 червня 2016 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений державним нотаріусом Тисменицької районної державної нотаріальної контори Колтун С. В., зареєстрований в реєстрі за № 701.

Визнав нечинним та скасував свідоцтво про право на спадщину за законом видане 17 червня 2016 року на ім`я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,4010 га, кадастровий номер 26258882401:02:003:1125, для ведення особистого селянського господарства у АДРЕСА_1 , зареєстрований в реєстрі за № 707, спадкова справа № 88/2010р.

Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 26258882401:02:003:1124, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 .

Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку земельної ділянки площею 0,4010 га, кадастровий номер 26258882401:02:003:1125, для ведення особистого селянського господарства у АДРЕСА_1 .

Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частку домоволодіння в АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .

Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частку земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 26258882401:02:003:1124, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 .

Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частку земельної ділянки площею 0,4010 га, кадастровий номер 26258882401:02:003:1125, для ведення особистого селянського господарства у АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив із доведеності позовних вимог.

Послався на те, що позивач за первісним позовом і позивач за зустрічним позовом є спадкоємцями за заповітом.

Відповідно до статті 1235, частини третьої статті 1268 ЦК України ОСОБА_1 спадщину після померлої ОСОБА_6 прийняла шляхом постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтверджується довідками Липівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області.

Зазначив, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 , відповідно до статтей 1235 1270 1272 ЦК України, також прийняв спадщину після померлого спадкодавця у зв`язку з тим, що спадкоємцем надана згода на прийняття ним спадщини, тому він до нотаріальної контори подав заяву про прийняття спадщини.

Крім того, власником іншої половини спірного будинковолодіння є відповідач ОСОБА_3 , яку вона успадкувала після смерті свого батька ОСОБА_7 , який прийняв спадщину, але не оформив після померлої ОСОБА_6

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями за заповітом по 1/4 частці спірного домоволодіння, спадщину прийняли у встановлений законом спосіб та порядку, тому мають право на відповідну частку земельної ділянки площею 0,6771 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, власником якої була спадкодавець, на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ІФ №049501, виданого 04 серпня 1998 року.

Послався на те, що спадкодавець ОСОБА_6 у заповіті не встановила будь-який інший розподіл земельної ділянки, що їй належала і на якій розташоване спірне домоволодіння.

Дійшов висновку, що за таких обставин, посвідчений 17 червня 2016 року державним нотаріусом Тисменицької районної державної нотаріальної контори Колтун С. В. договір про розподіл спадкового майна укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та свідоцтво про право на спадщину за законом, на ім`я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,4010 га, кадастровий номер 26258882401:02:003:1125 слід визнати нечинним та скасувати.

Вважав, що оскільки представник відповідачів визнав у судовому засіданні, що ОСОБА_8 є племінником ОСОБА_6 , згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, суд дійшов висновку, що позовна вимога про встановлення того, що померлий ОСОБА_8 є племінником померлої ОСОБА_6 підлягає задоволенню.

Заяву адвоката Легіна В. Б. в інтересах відповідачів за первісним та зустрічним позовом: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - про застосування строку позовної давності відхилив.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення місцевого суду ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 подали апеляційну скаргу, просили його скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного та зустрічного позову.

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 26 січня 2021 року апеляційну скаргу задовольнив частково.

Скасував рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2020 року в частині: встановлення факту, що має юридичне значення, визнання нечинним та скасування договору про розподіл спадкового майна, визнання нечинним та скасування свідоцтва про право на спадщину, визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,4010 га, кадастровий номер 26258882401:02:003:1125 для ведення особистого селянського господарства, визнання за ОСОБА_2 права власності на «?» частину земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , права власності на «?» частину земельної ділянки площею 0,2500 га кадастровий номер 26258882401:02:003:1124 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, визнання права власності на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,4010 га, кадастровий номер 26258882401:02:003:1125 для ведення особистого селянського господарства.

У цій частині ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності на спадкове майно, скасування правовстановлюючих документів, та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно та скасування правовстановлюючих документів відмовив.

Залишив без змін рішення місцевого суду в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/4 частину будинковолодіння у АДРЕСА_1 та визнання права власності на «?» частину земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 площею 0,2500 га кадастровий номер 26258882401:02:003:1124 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Скасовуючи частково рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що первісний позов є необґрунтованим, а місцевий суд під час вирішення справи неправильно застосував норми матеріального права.

Зазначив, що ОСОБА_8 помер до настання смерті ОСОБА_6 і не міг бути спадкоємцем її майна. Крім того, він за ступенем споріднення не входить у перелік осіб, які є спадкоємцями за правом представлення, отже встановлення факту, що має юридичне значення про те, що ОСОБА_8 був племінником ОСОБА_6 не має жодного значення для вирішення цього спору.

Дійшов висновку, що оскільки від зазначеного факту родинних відносин, який просить встановити позивач за первісним позовом ОСОБА_1 , не залежить виникнення її права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , тому ця вимога є необґрунтованою.

Послався на те, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 відноситься до спадкоємців за законом п`ятої черги, проте, в силу наявності спадкоємця за законом другої черги ОСОБА_7 , вона не одержала права на спадкування за законом.

Отже, позивачка ОСОБА_1 спадкує лише за заповітом і прийняла спадщину у встановленому законом порядку, оскільки проживала разом із спадкодавцем ОСОБА_6 на день смерті.

Зазначив, що частка ОСОБА_1 у спадщині на 1/4 частину будинку з господарськими будівлями і спорудами залишилася відкритою, жоден із спадкоємців не отримав на цю частку свідоцтво про право на спадщину, а нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину, тому за нею можливо визнати право власності на 1/4 частину будинку з господарськими будівлями і спорудами в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 .

Місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що право власності на 1/4 частину земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,2500 га, пропорційно до частки у будинку, який успадкувала ОСОБА_1 , оскільки це передбачено статтею 1225 ЦК України.

ОСОБА_2 спадщину після смерті ОСОБА_6 у шестимісячний строк з для відкриття спадщини не прийняв, оскільки не скористався своїм правом на подання заяви нотаріусу про прийняття спадщини.

Він не позбавлений права скористатися своїм правом на вирішення питання щодо визначення додаткового строку для прийняття спадщини в порядку частини третьої статті 1272 ЦК України.

За таких обставин, зустрічний позов є необґрунтованим.

Ухвалою від 19 березня 2021 року Івано-Франківський апеляційний суд виправив описку у повному тексті постанови від 26 січня 2021 року:

Зазначив, що у абзацах № № 4, 5, 28, 29, 60, 100, 131, 132, 134, 136 описової та мотивувальної частин слід вважати вірним:

Абзац № 4 (сторінка 2, 3 повного тексту постанови): Із врахуванням зміни предмету і підстав позову, просила:

- встановити факт, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 є племінником померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 ;

- визнати за нею право власності на 1/4 частину будинковолодіння на АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 ;

- визнати нечинним та скасувати договір про розподіл спадкового майна від 17.06.2017року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений державним нотаріусом Тисменицькою районної державної нотаріальної контори Колтун С. В. та зареєстрований в реєстрі за № 701;

- визнати нечинним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 17 червня 2016 року на ім`я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,4010 га, кадастровий номер 26258882401:02:003:1125, для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 , зареєстрований в реєстрі за № 707, спадкова справа № 88/2010р.;

- визнати за нею право власності на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 26258882401:02:003:1124, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 ;

- визнати за нею право власності на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,4010 га, кадастровий номер 26258882401:02:003:1125, для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 2-9, 143-150).

Також зазначив, що у другому та третьому реченнях абзацу № 5 (сторінка 3 повного тексту постанови) слід читати: Спадщину після смерті спадкодавця він прийняв у встановленому законом порядку, тому просив визнати за ним право власності на 1/4 частину спірного будинковолодіння в порядку спадкування за заповітом та право власності на 1/4 частину спірних земельних ділянок площею 0,25 га та 0,4010 га відповідно до належної його частки в спадковому будинковолодінні, на підставі статті 120 ЗК України та статтей 373 1225 ЦК України. Оскільки державним нотаріусом відповідно договору про розподіл спадкового майна від 17 червня 2016 року, укладеного між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , помилково видано свідоцтва про право на спадщину за законом на земельні ділянки площею 0,25 га та 0,4010 га, які не було охоплено заповітом, просив визнати за ним право власності на 1/4 частку будинковолодіння в АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , 1/4 частину земельної ділянки площею 0,25 га та відповідну частину земельної ділянки площею 0,4010 га, визнати нечинним та скасувати договір про розподіл спадкового майна від 17 червня 2016 року, свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 червня 2016 року на ім`я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,4010 га (т. 1 а. с. 157-164).

Також зазначив, що у п`ятому реченні абзацу № 28 слід читати: Домоволодіння, 1/4 частку якого ОСОБА_2 заповіла ОСОБА_6 , на час смерті спадкодавця знаходилося на земельній ділянці площею 0,6771 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства на АДРЕСА_1 , згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії IV-ІФ № 049501, виданого 04 серпня 1998 року.

У другому реченні абзацу № 29 (сторінка 8 повного тексту постанови) вважати вірним: Зазначає, що 06 жовтня 2006 року ОСОБА_7 (батько та чоловік апелянтів) подав до Тисменицької державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 на 1/2 житлового будинку, з відповідною часткою господарських будівель і споруд та земельну частку-пай.

У п`ятому реченні абзацу № 29 (сторінка 8 повного тексту постанови) вважати вірним: ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер, спадкоємцями за законом першої черги є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також дружина ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями за заповітом, посвідченим 18 липня 2005 року Липівською сільською радою на належні їм по 1/4 частині спірного будинковолодіння.

У дванадцятому реченні абзацу № НОМЕР_1 (сторінка 8 повного тексту постанови)вважати вірним: Також, при вирішенні спору суд правильно виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями за заповітом по 1/4 частці спірного будинковолодіння, спадщину прийняли у встановлений законом спосіб та порядку, тому в порядку переходу права власності на нерухоме майно мають право на відповідну частку (по 1/4 ) земельної ділянки площею 0,6771 га, власником якої була спадкодавець Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін (т. 2 а. с. 33-41).

У абзаці № 60 (сторінки 13, 14 повного тексту постанови) вважати вірним: Із постанови державного нотаріуса Тисменицької районної державної нотаріальної контори Колтун С. В. від 02 листопада 2018 р. встановлено, що ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 на 1/4 частину будинковолодіння на АДРЕСА_1 , на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 26258882401:02:003:1124, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,4010 га, кадастровий номер 26258882401:02:003:1125, для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 , відмовлено через відсутність правовстановлюючих документів (т. 1 а. с. 127).

Абзац № 100 (сторінка 18 повного тексту постанови) вважати вірним: Спадкодавцем визначено, що 1/2 частина будинку з господарськими будівлями і спорудами і земельна частка (пай) у випадку її смерті перейде до ОСОБА_7 , а також по 1/4 частині будинку з господарськими будівлями і спорудами належатиме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У реченні другому абзацу № 131 (сторінка 22 повного тексту постанови) вважати вірним: Її частка у спадщині на 1/4 частину будинку з господарськими будівлями і спорудами залишилася відкритою, жоден із спадкоємців не отримав на цю частку свідоцтво про право на спадщину, а нотаріусом відмовлено їй у видачі свідоцтва про право на спадщину, тому апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що за нею можливо визнати право власності на 1/4 частину будинку з господарськими будівлями і спорудами в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 .

У абзаці № 132 (сторінка 22 повного тексту постанови) вважати вірним: Крім того, суд правильно визнав за позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,2500 га, пропорційно до її частки у будинку, оскільки це передбачено положеннями статті 1225 ЦК України.

У реченні другому абзацу № 134 (сторінка 22 повного тексту постанови) вважати вірним: Так, ОСОБА_3 успадкувала лише 1/2 частину будинку, господарських будівель і споруд, а також 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2500 га для обслуговування будинку, господарських будівель і споруд, яку після смерті ОСОБА_6 успадкував за заповітом її батько - ОСОБА_7 .

Абзац № 136 (сторінки 22, 23 повного тексту постанови) вважати вірним: За таких обставин, рішення суду підлягає скасуванню в частині встановлення факту, що має юридичне значення, визнання нечинним та скасування договору про розподіл спадкового майна, визнання нечинним та скасування свідоцтва про право на спадщину, визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,4010 га, кадастровий номер 26258882401:02:003:1125 для ведення особистого селянського господарства, визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/4 частину земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , права власності на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,2500 га кадастровий номер 26258882401:02:003:1124 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, визнання права власності на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,4010 га, кадастровий номер 26258882401:02:003:1125 для ведення особистого селянського господарства.

У абзацах № 2 та № 4 резолютивної частини повного тексту постанови вважати правильним:

Абзац № 2 (сторінка 23 повного тексту постанови): Скасувати рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2020 року в частині встановлення факту, що має юридичне значення, визнання нечинним та скасування договору про розподіл спадкового майна, визнання нечинним та скасування свідоцтва про право на спадщину, визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,4010 га, кадастровий номер 26258882401:02:003:1125 для ведення особистого селянського господарства, визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/4 частину земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , права власності на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,2500 га кадастровий номер 26258882401:02:003:1124 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, визнання права власності на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,4010 га, кадастровий номер 26258882401:02:003:1125 для ведення особистого селянського господарства.

Абзац № 4 (сторінка 24 повного тексту постанови): Залишити без змін рішення суду в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/4 частину будинковолодіння в АДРЕСА_1 та визнання права власності на 1/4 частину земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 площею 0,2500 га кадастровий номер 26258882401:02:003:1124 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду, скаргу адвокат Устінський А. В. в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 20 травня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України: неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування статей 1225 1272 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 31 жовтня 2019 року у справі № 235/6657/16; від 05 червня 2020 року у справі № 750/146/17; постанові Верховного Суду України від 27 серпня 2008 року у справі № 6-8105св08; а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування 381 ЦК України у подібних правовідносинах.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу адвокат Устінський А. В. в інтересах ОСОБА_2 мотивує тим, що суд апеляційної інстанції, під час вирішення справи, не врахував висновки щодо застосування статей 1225 1272 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 31 жовтня 2019 року у справі № 235/6657/16; від 05 червня 2020 року у справі № 750/146/17; постанові Верховного Суду України від 27 серпня 2008 року у справі № 6-8105св08.

Так, законодавець передбачає як судовий так і позасудовий порядок прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для її прийняття.

Більш того, законодавець не встановив присічний строк застосування як судового так і позасудового порядку прийняття спадщини спадкоємцем.

Позасудовий порядок визначила частина друга статті 1272 ЦК України, згідно з якою у випадку надання письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

У випадку відсутності такої згоди, нотаріус, відповідно до частини четвертої статті 49 Закону України «Про нотаріат» та пункту 3 глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видає вмотивовану постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій, і тільки у такому випадку спадкоємець має право звернутися з відповідним позовом до суду про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до правової позиції, що висловлена в рішенні Верховного Суду України від 27 серпня 2008 року у справі № 6-8105св08 судовий порядок продовження строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України застосовується у випадку, якщо спадкоємці які прийняли спадщину, або хоча б один із них заперечують проти вступу в спадщину особи, яка пропустила цей строк.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення місцевого суду, помилково не врахував зазначену правову позицію Верховного Суду України.

Крім того, вважає, що апеляційний суд даючи тлумачення частинам другій та третій статті 1272 ЦК України помилково вважав, що ОСОБА_2 пропустив строк прийняття спадщини і цей строк може бути йому поновлений судом при тому, що спадкоємець який прийняв спадщину ОСОБА_1 не заперечує щодо прийняття спадщини ОСОБА_2 про що свідчить її заява від 04 квітня 2019 року.

У постанові від 05 червня 2020 року у справі № 750/146/17 (провадження № 61-46040св18) Верховний Суд у подібних правовідносинах дійшов наступних висновків щодо застосування частини другої статті 1272 ЦК України.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

З огляду на пункт 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» у випадку звернення спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з позовом до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини суди відкривають провадження у такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які б могли дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини).

При розгляді цих справ слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність в матеріалах справи обґрунтованої відмови нотаріусу про відмову у вчиненні нотаріальних дій.

На думку заявника, суд апеляційної інстанції помилково не врахував висновки Верховного Суду у постанові від 05 червня 2020 року у справі № 750/146/17 (провадження № 61-46040св18).

Відповідно до частини другої та третьої статті 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом (частина третя статті 1225 ЦК України).

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Цим зумовлюється право власника такого об`єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою.

Саме такого висновку щодо застосування статті 1225 ЦК України дійшов Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі № 235/6657/16.

Проте, апеляційний суд зазначену постанову Верховного Суду, при перегляді рішення місцевого суду, не врахував.

Крім того, на його думку, суд апеляційної інстанції не врахував вимоги статті 381 ЦК України, проте висновок Верховного Суду щодо застосування зазначеної статті - відсутній.

У червні 2021 року ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу.

Вважають, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанції, тому просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 10).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02 вересня 2008 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Липівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 22 травня 2002 року, ОСОБА_6 належало домоволодіння на АДРЕСА_1 .

Зазначене домоволодіння складається із: житлового будинку, позначеного літерою А, площею 74,7 кв. м, сараю, позначеного літерою Б, площею 25,4 кв. м, сараю, позначеного літерою В, площею 56,8 кв. м, сараю, позначеного літерою Г, площею 34,6 кв. м, вбиральні, позначеної літерою Д, вбиральні, позначеної літерою Е, площею 1,4 кв. м, воріт, позначених числом 1, площею 7,2 кв. м, огорожі, позначеної числом 2, площею 60,5 кв. м, огорожі, позначеної числом 3, площею 40,5 кв. м, колодязя, позначеного числом 4.

Право власності на це нерухоме майно зареєстровано Івано-Франківським бюро технічної інвентаризації 02 вересня 2008 року (т. 1 а. с. 17, 18).

Згідно з державним актом на право приватної власності на землею серії IV-ІФ № 049501, виданого 04 серпня 1998 року, на підставі рішення Липівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 30 березня 1993 року, ОСОБА_6 належала земельна ділянка площею 0,6771 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 19).

Із витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 25 лютого 2016 року, вбачається, що земельній ділянці площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на АДРЕСА_1 , присвоєно кадастровий номер - 26258882401:02:003:1124, а земельній ділянці 0,4010 га для ведення особистого селянського господарства, за цією ж адресою - 26258882401:02:003:1125 (т. 1 а. с. 108, 109).

Відповідно до заповіту, посвідченого 18 липня 2005 року секретарем Липівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Лесів Г. І., зареєстрованого в реєстрі за № 73, ОСОБА_6 , заповіла 1/2 частку належного їй житлового будинку та господарських будівель і споруд, належну їй земельну частку-пай, що знаходиться в оренді ФГ «Карман» - ОСОБА_7 , по 1/4 частині зазначеного домоволодіння ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кожному (т. 1 а. с. 16).

Із копії спадкової справи № 88/2010, заведеної після смерті ОСОБА_7 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , об`єднаної із спадковою справою, заведеною після смерті ОСОБА_6 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено наступне.

Після смерті ОСОБА_6 , у визначений законом строк, із заявою про прийняття спадщини звернувся брат померлої - ОСОБА_7 (т. 1 а. с. 98).

Племінниця - ОСОБА_1 зареєстрована у спірному будинку та постійно проживала із спадкодавцем, від спадщини не відмовлялась (т. 1 а. с. 106).

Племінник - ОСОБА_2 звернувся із заявою про прийняття спадщини за заповітом 31 травня 2019 року (т. 1 а. с. 129).

Спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, а також того з подружжя, який пережив спадкодавця, немає.

Інші спадкоємці заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 не подавали.

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а. с. 92).

Його спадкоємцями за законом першої черги є: дружина - ОСОБА_5 , дочка - ОСОБА_3 , син - ОСОБА_4 .

ОСОБА_5 відмовилась від належної їй частки спадщини, після смерті її чоловіка, на користь його дітей - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 91).

За договором про розподіл спадкового майна від 17 червня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зареєстрованим в реєстрі за № 701, сторони договору поділили спадкове майно після смерті ОСОБА_7 , ОСОБА_7 , який прийняв, але не оформив, спадщину після померлої ОСОБА_6 , що складається з 1/2 частини домоволодіння, земельних ділянок, земельної частки (паю) та іншого успадкованого після ОСОБА_7 (т. 1 а. с. 117).

У зв`язку з розподілом спадкового майна, ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 червня 2016 року на:

1/2 частину (половину) житлового будинку із відповідною частиною господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , який розташований на приватизованій земельній ділянці (спадкова справа № 88/2010р., зареєстровано в реєстрі за № 705);

1/2 частину (половину) земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 26258882401:02:003:1124, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 (спадкова справа № 88/2010р., зареєстровано в реєстрі за № 706);

земельну ділянку площею 0,4010 га, кадастровий номер 26258882401:02:003:1125, для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 (спадкова справа № 88/2010р., зареєстровано в реєстрі за № 707).

Постановою від 02 листопада 2018 року державний нотаріус Тисменицької районної державної нотаріальної контори відмовила ОСОБА_1 (за відсутністю правовстановчих документів на майно) у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 на: 1/4 частину будинковолодіння на АДРЕСА_1 ; 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 26258882401:02:003:1124, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за цією ж адресою; 1/2 частину земельної ділянки площею 0,4010 га, кадастровий номер 26258882401:02:003:1125, для ведення особистого селянського господарства, за цією ж адресою (т. 1 а. с. 127) відмовлено.

Відповідно до заяви, посвідченої першим секретарем з консульських питань Посольства України в Італійській Республіці 04 квітня 2019 року, ОСОБА_1 включила в коло спадкоємців громадянина ОСОБА_2 для оформлення свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно після смерті громадянки ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , хоча він пропустив строк для прийняття спадщини (т. 1 а. с. 128).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Щодо вирішення первісного позову

До Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 січня 2021 року звернувся адвокат Устінський А. В. в інтересах ОСОБА_2 та просив суд скасувати у повному обсязі постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого суду, яким задоволено первісний та зустрічний позови, залишити в силі.

Сама ОСОБА_1 касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції не подавала.

У справі відсутні відомості про надання позивачкою за первісним позовом - ОСОБА_1 про надання ОСОБА_2 або його адвокату будь яких повноважень щодо оскарження постанови суду апеляційної інстанції.

Отже, постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення первісного позову не може бути предметом перегляду суду касаційної інстанції та Верховним Судом не переглядається.

Щодо вирішення зустрічного позову

Частина перша статті 15 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Системний аналіз частин першої, третьої статті 1268, частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України дає підстави для висновку про те, що спадкоємець за заповітом чи за законом має прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

За змістом зазначених норм прийняття особою спадщини обумовлюється або постійним проживанням спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, або, у разі відсутності наведених обставин, - поданням до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини у визначений частиною першою статті 1270 ЦК України строк.

Стаття 1272 ЦК України визначила, що якщо спадкоємець протягом встановленого статтею 1270 цього Кодексу строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця (постанова Верховного Суду від 10 січня 2022 року у справі № 577/2233/20 (провадження № 61-2722св21)).

У справі, що переглядається, правовідносини виникли між спадкоємцями за заповітом ОСОБА_6 щодо належності частки спадкового майна визначеного у заповіті.

Суд апеляційної інстанції ретельно дослідив матеріали спадкової справи № 88/2010 і установив, що ОСОБА_2 спадщину після смерті ОСОБА_6 у шестимісячний строк з для відкриття спадщини не прийняв, оскільки не на подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до пунктів 3.18 і 3.19 глави 10 «Видача свідоцтв про право на спадщину» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (у редакції чинній на час надання ОСОБА_1 згоди на прийняття спадщини ОСОБА_2 ), не вимагається звернення до суду для визначення додаткового строку, достатнього для прийняття спадщини, якщо усі спадкоємці, які прийняли спадщину, подадуть письмову заяву про згоду на прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини.

Такі заяви спадкоємців мають бути подані нотаріусу до видачі свідоцтва про право на спадщину.

За наявності такої згоди спадкоємцеві, який пропустив строк для прийняття спадщини, необхідно подати до нотаріуса за місцем відкриття спадщини заяву про її прийняття.

Отже, такий позасудовий порядок прийняття спадщини, після пропущення строку, застосовується за наявності згоди на це усіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину і до видачі свідоцтва про право на спадщину.

Право надавати таку згоду є суто особистим, тому в цих відносинах не може допускатися перехід цього права до інших спадкоємців або його правонаступництво спадкоємцем померлої особи.

У разі смерті хоча б одного із спадкоємців з числа тих, які прийняли спадщину, нотаріус не може посвідчити заяву про згоду на прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк, навіть за умови згоди усіх інших спадкоємців на посвідчення такої заяви.

Враховуючи, що один із спадкоємців за заповітом ОСОБА_6 , а саме - ОСОБА_7 помер, а на його частку у спадщині за заповітом, після смерті ОСОБА_6 , у зв`язку з розподілом спадкового майна, ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 червня 2016 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що згода, яку надала ОСОБА_1 на прийняття спадщини ОСОБА_2 , не має юридичного значення, тому зустрічний позов останнього є необґрунтованим.

Суд апеляційної інстанції, правильно роз`яснив ОСОБА_2 право на звернення до суду щодо визначення додаткового строку для прийняття спадщини в порядку частини третьої статті 1272 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування статей 1225 1272 ЦК України у подібних правовідносинах, висловлених у постановах Верховного Суду: від 31 жовтня 2019 року у справі № 235/6657/16; від 05 червня 2020 року у справі № 750/146/17; постанові Верховного Суду України від 27 серпня 2008 року у справі № 6-8105св08 колегія не знайшли свого підтвердження.

У справі № 6-8105св08 за позовом одного спадкоємця до іншого про визначення додаткового строку для прийняття спадщини Верховний Суд України у постанові від 27 серпня 2008 року аналізував застосування частини другої та третьої статті 1272 ЦК України, на підставі яких вирішується питання щодо наслідків порушення строку для прийняття спадщини та дійшов висновку, що зазначеною нормою встановлено два способи продовження строку для прийняття спадщини: позасудовий і судовий.

Позасудовий порядок прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк, встановлений частиною другою статті 1270 ЦК України, застосовується за наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

Така згода викладається в письмовій заяві та подається нотаріусу до видачі свідоцтва про право на спадщину.

Судовий порядок продовження строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України застосовується у випадках, коли інші спадкоємці, які прийняли спадщину, або хоча б один із них заперечують проти вступу у спадщину особи, що пропустила цей строк.

Верховний Суд у постанові від 05 червня 2020 року у справі № 750/146/17 (провадження № 61-46040св18) надаючи відповідь на доводи касаційної скарги про правомірність звернення спадкоємця з позовом до Чернігівської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом, зазначив наступне.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину, і лише за відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Залучення до участі у справі співвідповідачів, заміна неналежного відповідача можливі лише при розгляді справи у суді першої інстанції за клопотанням самого позивача (стаття 51 ЦПК України).

З огляду на фактичні обставини справи, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав пред`явлення позову до неналежного відповідача.

Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі № 235/6657/16-ц (провадження № 61-29778св18) про визнання права власності на земельну ділянку, дійшов висновку, що відповідно до частини другої та третьої статті 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Враховуючи викладене, врахування зазначених висновків не має правового значення для вирішення цієї справи та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Підставою касаційного оскарження також зазначена відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 381 ЦК України.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Такі правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20).

Відповідно до статті 381 ЦК України, садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

У справі, що переглядається, апеляційний суд відмовив у задоволенні зустрічного позову за безпідставністю, оскільки встановив, що спадкоємець ОСОБА_2 в установленому законом порядку спадщину за заповітом не прийняв.

За таких обставин необхідність у висловленні висновку про застосування статті 381 ЦК України у подібних відносинах відсутня.

Решта доводів касаційної скарги переважно стосується переоцінки доказів у справі та встановлення нових обставин, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Під час касаційного перегляду оскаржених рішень, виявлена явна невідповідність мотивувальної та резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції.

Так, у мотивувальній частині постанови апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість зустрічного позову ОСОБА_2 і відсутність у місцевого суду підстав для його задоволення (т. 2 а. с. 63 на звороті).

Отже, рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову про визнання права власності на 1/4 спірного домоволодіння перебувало предметом апеляційного перегляду справи.

Проте, у абзаці другому резолютивної частини оскарженої постанови про скасування частини рішення місцевого суду відсутнє зазначення, а саме щодо скасування рішення суду першої інстанції у частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/4 частку домоволодіння в АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .

Разом з тим, у абзаці третьому резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції йдеться про ухвалення нового рішення лише у скасованій частині рішення місцевого суду.

Навіть виправляючи описки у повному тексті постанови від 26 січня 2021 року, ухвалою від 19 березня 2021 року, Івано-Франківський апеляційний суд на зазначене уваги не звернув.

Цей недолік може бути виправлений шляхом прийняття додаткової постанови у порядку статті 270 ЦПК України за заявою учасника справи або судом з власної ініціативи.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Устінського Андрія Вікторовича в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук