Постанова

Іменем України

04 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 353/870/17-ц

провадження № 61-1688св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2018 року у складі судді Лущак Н. І. та постанову Івано-Франківської області від 10 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Ясеновенко Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовну заяву мотивовано тим, що 19 липня 1980 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який заочним рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 29 грудня 2009 року було розірвано.

За час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 ними спільно було побудовано домоволодіння з господарськими будівлями та спорудами, що складається із житлового будинку, літньої кухні, сараю та вбиральні, розташоване на АДРЕСА_1 , яке добровільно поділити вони не змогли.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд виділити йому у власність 1/2 частину домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_1 ; визнати за ним право власності на 1/2 частину цього домоволодіння. Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будинковолодіння, розташоване на АДРЕСА_1 , припинено право приватної власності ОСОБА_2 на вказаний об`єкт та проведено його поділ.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинковолодіння, яке знаходиться на АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину будинковолодіння, яке знаходиться на АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що спірне домоволодіння було побудовано під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі за спільні кошти подружжя, а тому спірне домоволодіння є об`єктом права спільної сумісної власності, що підлягає поділу між співвласниками цього домоволодіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції на підставі наданих сторонами і досліджених судом доказів дійшов правильного висновку про існування між сторонами правовідносин спільної сумісної власності подружжя та необхідності поділу майна подружжя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нову постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

ОСОБА_2 зазначала, що спірний житловий будинок є її особистою приватною власністю, оскільки його було побудовано за особисті кошти та кошти, які вона позичала у знайомих та колег по роботі.

Вважала, що судами попередніх інстанцій необґрунтовано не застосовано до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2019 року було відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 353/870/17-ц із Тлумацького районного суду Івано-Франківської області.

У квітні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 19 липня 1980 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому народилися двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно із рішенням виконкому Тлумацької міської Ради народних депутатів Івано-Франківської області від 26 серпня 1992 року № 334 ОСОБА_2 виділено земельну ділянку, площею 0,1000 га, під будівництво на АДРЕСА_1 .

У 1993 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розпочали будівництво літньої кухні (у тому числі сараю та вбиральні), яка станом на 1994 рік була вимурована та накрита шифером.

У березні 2001 року ОСОБА_1 поїхав на роботу у Францію.

Відповідно до рішення Тлумацької міської ради Івано-Франківської області від 23 березня 2007 року, ОСОБА_2 26 червня 2007 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 858880, площею 0,1000 га, кадастровий номер 2625610100:03:004:0010, яка розташована на АДРЕСА_1 , цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Рішенням виконкому Тлумацької міської ради Івано-Франківської області від 23 квітня 2008 року № 83 вирішено затвердити акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію індивідуального житлового будинку та господарських будівель на АДРЕСА_1 ОСОБА_2 площею 191,0 кв. м, житловою площею 90,3 кв. м, допоміжною площею 100,7 кв. м та господарські будівлі; оформити право власності на індивідуальний житловий будинок та господарські будівлі на АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та виготовити свідоцтво на право власності на зазначене будинковолодіння (а. с. 74 т. 1).

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 31 липня 2009 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 на праві приватної власності належить домоволодіння, яке складається із: житловий будинок «А» 191,0 кв. м; літня кухня «Б» 45,8 кв. м; сарай «В» 21,5 кв. м; вбиральня «Г» 2,0 кв. м, на АДРЕСА_1 (а. с. 75, т. 1).

Вартість житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 згідно зі зведеним актом, станом на 09 квітня 2009 року становила 627 818,00 грн.

Згідно з даними технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 09 квітня 2009 року житловий будинок, господарські будівлі та споруди на АДРЕСА_1 побудовані у період з 2005 року до 2008 року (а. с. 116-119, т. 1).

Заочним рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 29 грудня 2009 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а. с. 9, т. 1).

Ухвалою Тлумацького районного суду від 07 вересня 2017 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення про розірвання шлюбу залишено без задоволення (а. с. 10, 11, т. 1).

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 29 грудня 2009 року залишено без змін (а. с. 124, 125, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України (тут і далі в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновків, що касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення норм статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Водначас, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування цієї презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

За змістом статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У статті 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно зі статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 70 СК України передбачено два випадки, коли суд має право відступити від засад рівності часток подружжя у праві спільної власності.

По-перше, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя у спільній сумісній власності подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. По-друге, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Крім цього, згідно із Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII, частину другу статті 70 СК України викладено із змінами: «2. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї».

Відповідно до роз`яснень, що містяться в абзаці третьому пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України).

Аналіз наведених норм сімейного законодавства України дає підстави для висновку про те, що майно, яке набуте подружжям під час перебування у шлюбі, є об`єктом права спільної сумісної власності цього подружжя та у разі вирішення питання про його розподіл підлягає поділу між сторонами у рівних частках.

Частиною першою статті 356 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішуючи спір, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що спірне нерухоме майно набуте сторонами за час зареєстрованого шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу між ними у рівних частках та дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про те, що спірний житловий будинок було побудовано за кошти, які ОСОБА_2 позичала у своїх знайомих та колег по роботі є необґрунтованими, оскільки ці обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Посилання у касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин не застосовано наслідки спливу позовної давності є необґрунтованими виходячи з такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною другою статті 72 СК України та роз`яснень, викладених у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

При визначені початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Наведене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15.

Про те, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано заочним рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 29 грудня 2009 року ОСОБА_1 дізнався 03 серпня 2017 року, після того, як повернувся до України із Франції, де він перебував на роботі. Водночас, він дізнався і про порушення його права власності щодо спірного житлового будинку, оскільки ОСОБА_2 , заперечуючи його право на частину у спільному майні, чинила йому перешкоди у користуванні спірним майном.

У зв`язку із чим 15 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із відповідною заявою про перегляд вказаного рішення, а також із позовом про поділ майна подружжя.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду в межах строків, передбачених частиною другою статті 72 СК України, у зв`язку із чим у суду першої інстанції не було правових підстав для задоволення, як зазначено у касаційній скарзі ОСОБА_2 , її усного клопотання щодо застосування наслідків спливу позовної давності.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржених судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та переоцінки доказів у справі, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції, що відповідач не подавала заяви про застосування позовної давності, не вплинули на правильність по суті правильного рішення, з урахуванням встановлених обставин про те, що позивач звернувся до суду з позовом у межах передбачених статтею 72 СК України строків, а тому подання чи неподання заяви про застосування позовної давності не мала при таких обставинах правового значення, оскільки позовна давність не пропущена.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість судових рішень, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги належним чином не підтверджені та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, шо призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович