ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2025 року

м. Київ

справа № 354/612/15-ц

провадження № 61-375св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд): Гудими Д. А., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач)

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скаргизаступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель»

на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2023 року у складі судді Остап`юк М. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Фединяка В. Д.

у справі за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель» (далі - ТОВ «Буковель»), треті особи: Державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство» (далі - ДП «Ворохтянське лісове господарство»), ОСОБА_3 , про визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки,

ухвалив постанову про наступне:

I. Вступ

1. У вересні 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» подав до суду позов до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність.

2. Поляницька сільська рада, ОСОБА_2 та ТОВ «Буковель» позовні вимоги не визнали.

3. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив.

4. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння скасував та провадження у справі в цій частині закрив, роз`яснивши, що розгляд таких вимог віднесений до юрисдикції господарського суду, в іншій частині - залишив без змін.

5. Заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів Українита ТОВ «Буковель»оскаржили рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказали те, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду, перелік яких навели у касаційних скаргах, а також порушили норми процесуального права.

6. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), у зв`язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.

Аналіз змісту касаційних скарг свідчить, що заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову, та постанову апеляційного суду в частині закриття провадження у справі, а ТОВ «Буковель» не погоджується з мотивами, якими суди обґрунтували свої рішення, щодо протиправності набуття права власності на земельну ділянку та її відчуження. В частині закриття провадження у справі ТОВ «Буковель» постанову апеляційного суду не оскаржує.

ІІ. Короткий зміст позовних вимог

7. Позов обґрунтований так:

- із рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 11 вересня 2003 року № 37, яке є речовим доказом у кримінальній справі № 248436, встановлено, що ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку в урочищі «Вільшенець» в с. Поляниця площею 0,2499 га з кадастровим номером 2611092001220020094;

- на підставі цього рішення 17 листопада 2003 року ОСОБА_1 видано держаний акт на право власності на земельну ділянку серії ІФ № 091907;

- в ході судового розгляду кримінальної справи встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки не приймалося у встановленому законом порядку, а самостійно було складене сільським головою;

- передана ОСОБА_1 спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акта на право постійного користування землею від 10 листопада 2001 року ІІ-ІФ № 002701 та знаходиться у кварталі 8 виділ 30-31 Поляницького лісництва;

- постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року у справі № 1-6/11 встановлено, що Поляницький сільський голова ОСОБА_4 та інженер-землевпорядник ОСОБА_5 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міської ради, всупереч вимог законодавства, за погодженням з начальником Яремчанського міського управління земельних ресурсів, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи - рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 14 лютого 2002 року № 4, від 12 вересня 2002 року № 32, від 10 жовтня 2002 року № 36, від 15 листопада 2002 року № 40, від 13 лютого 2003 року № 6, від 10 липня 2003 року № 27 «Про вилучення земельних ділянок» у Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови»;

- в подальшому були підроблені рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради за 2002-2003 роки з додатками, в тому числі рішення від 11 вересня 2003 року № 37 в частині передачі у приватну власність незаконно вилучених у ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельних ділянок лісового фонду 105 фізичним особам, прізвища яких зазначені у постанові Галицького районного суду Івано-Франківської області;

- упродовж 2002-2003 років сільський голова ОСОБА_4 , інженер-землевпорядник ОСОБА_5 , начальник Яремчанського міського управління земельних ресурсів ОСОБА_6 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків землі державного лісового фонду 105 фізичним особам, в тому числі ОСОБА_1 , які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом Поляницької сільської ради не приймались;

- постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року у справі № 1-6/11 посадових осіб Поляницької сільської ради звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження закрито. Цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» про стягнення завданих збитків державі залишено без розгляду;

- 20 липня 2006 року ОСОБА_1 продала спірну земельну ділянку ОСОБА_7 , який 25 серпня 2006 року відчужив її ОСОБА_2 , а остання, в свою чергу, відчужила ТОВ «Буковель»;

- оскільки фіктивність рішення, на підставі якого видано ОСОБА_1 державний акт про право власності, встановлена судовим рішенням за результатами розгляду кримінальної справи № 1-6/11, воно не підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

8. З огляду на викладене перший заступник прокурора Івано-Франківської області, із врахуванням заяв (клопотань) про зміну предмета позову, просив суд:

- поновити позовну давність;

- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 17 листопада 2003 року серії ІФ № 091907;

- витребувати у ТОВ «Буковель» земельну ділянку площею 0,2499 га з кадастровим номером 2611092001220020094, яка розташована в с. Поляниця, з чужого незаконного володіння у власність держави в особі землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство».

ІII. Короткий зміст рішень суду першої інстанції

9. Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26 жовтня 2015 року у зв`язку із зміною предмета позову залучено до участі у справі співвідповідача ОСОБА_2 та третю особу ОСОБА_3 .

10. Ухвалами Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 06 серпня 2021 року залучено до участі у справі правонаступника Поляницької сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області - Поляницьку сільську раду Надвірнянського району Івано-Франківської області, а також співвідповідача ТОВ «Буковель».

11. Ухвалами Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 08 серпня 2022 року залучено до участі у справі в якості третьої особи ДП «Ворохтянське лісове господарство» та позовні вимоги першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Буковель», третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки залишено без розгляду.

12. Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

13. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з таких мотивів:

- спірна земельна ділянка у встановленому порядку органом місцевого самоврядування не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, рішення Поляницькою сільською радою про передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки не приймалося;

- вилучення у постійного землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство» спірної земельної ділянки та надання її безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 здійснено без дотримання вимог законодавства, а до державного акта, який посвідчує право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, внесені неправдиві відомості про рішення, як підставу набуття останньою земельної ділянки;

- спірний державний акт не відповідає вимогам законодавства, оскільки виданий без будь-якої правової підстави, та до якого внесено неправдиву інформацію про рішення органу місцевого самоврядування, яким не надавалася у приватну власність земельна ділянка ОСОБА_1 ;

- вимога про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку не є ефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові в цій частині;

- земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею, а ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку у порядку безоплатної передачі громадянам у власність земельних ділянок без жодної правової підстави. В подальшому ОСОБА_1 продала земельну ділянку ОСОБА_3 , ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 відчужила її ТОВ «Буковель»;

- є правові підстави для задоволення позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки від кінцевого власника ТОВ «Буковель», проте прокурор звернувся до суду з позовом поза межами загальної позовної давності;

- про незаконне вилучення землі лісового фонду у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, в межах якого розташована земельна ділянка, прокурор мав об`єктивну можливість довідатися раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме з 11 березня 2005 року - дня надання висновку комісійної судово-земельної експертизи у кримінальній справі;

- оскільки підстав для визнання причин пропуску прокурором строку звернення до суду поважними немає, позовні вимоги про витребування земельної ділянки у ТОВ «Буковель» задоволенню не підлягають через пропуск позовної давності.

14. Розглядаючи підставність закриття провадження у справі в частині позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, що лежать в основі цього спору, не є господарськими відносинами у розумінні статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК), а є цивільно-правовими, витребування земельної ділянки у кінцевого власника - юридичної особи є наслідком незаконної передачі її первісному власнику - фізичній особі, відтак спірні правовідносини нерозривно пов`язані між собою, дійшов висновку, що судовий розгляд окремо вказаних позовних вимог за правилами різного судочинства не гарантує принципу правової визначеності, тому відсутні підстави для закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог.

IV. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

15. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України задоволено частково. Апеляційну скаргу ТОВ «Буковель» з урахуванням клопотання про закриття провадження у справі задоволено частково. Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння скасовано. Провадження у справі в цій частині закрито, роз`яснено прокурору, що розгляд зазначених вимог віднесений до юрисдикції господарського суду. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

16. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі в частині вимог про витребування земельної ділянки, апеляційний суд виходив з таких мотивів:

- за ТОВ «Буковель» зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, яку воно використовує в господарській діяльності;

- учасниками спору є держава, від імені якої звернулася прокуратура, та юридична особа;

- задоволення позовної вимоги щодо визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку не призведе до захисту або відновлення порушеного права позивача (у разі його наявності), зокрема, повернення у володіння чи користування спірної земельної ділянки. Тобто, у справі відсутня ознака «пов`язаності» кількох позовних вимог;

- позовні вимоги у цій справі є такими, які належить розглядати в порядку різного судочинства. При цьому прокурор у межах розгляду справи про витребування земельних ділянок з чужого володіння на підставі статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) вправі посилатися, зокрема, на незаконність державного акта про право власності на землю ОСОБА_1 без заявлення вимоги про визнання його недійсним, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване;

- спір у цій справі в частині позовних вимог прокурора про витребування земельної ділянки є спором про стверджуване порушення цивільного права та законного інтересу позивача як власника землі з боку юридичних осіб, зокрема, щодо права власності на нерухоме майно;

- з огляду на суб`єктний склад сторін, справа в частині вирішення вказаних позовних вимог віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.

17. Разом з тим, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту своїх прав шляхом визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку першого набувача землі ( ОСОБА_1 ), що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

18. Апеляційний суд також зазначив, що строки позовної давності не застосовуються до вимог, у задоволенні яких відмовлено, а щодо застосування таких строків в частині вимог про витребування земельної ділянки, помилково заявлених до ТОВ «Буковель» в порядку цивільного судочинства, не надав оцінку, оскільки виснував, що позов в цій частині підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

V. Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

19. У касаційній скарзі заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову, а також скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині вимог про витребування земельної ділянки та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

20. Касаційна скарга заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури обґрунтована такими обставинами:

- повернення спірної земельної ділянки не є можливим без визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та державного акта про право власності, які стали підставою для вибуття спірної земельної ділянки із володіння держави;

- закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом, коли стало відомо про порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів;

- підставою звернення до суду із вказаним позовом стала не сама наявність чи незаконність рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради, на підставі якого ОСОБА_1 отримала земельну ділянку, а саме установлений факт підроблення такого рішення у постанові суду;

- зважаючи на презумпцію невинуватості, прокуратура до прийняття Галицьким районним судом Івано-Франківської області постанови від 04 березня 2015 року не могла стверджувати про наявність факту підроблення рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради, а отже, не мала і законних підстав для звернення до суду із цим позовом;

- вимога до ТОВ «Буковель» про повернення земельної ділянки є похідною, задоволення якої залежить від задоволення основної вимоги про визнання недійсним державного акта;

- задоволення лише однієї позовної вимоги про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на спірну земельну ділянку жодним чином не поновить порушених інтересів держави, оскільки власником землі є інша особа (ТОВ «Буковель»). Таке рішення фактично не призведе до повернення земельної ділянки державі як законному власнику;

- вирішення питання про повернення земельної ділянки від ТОВ «Буковель» як теперішнього власника без визнання недійсним первинного державного акта, виданого фізичній особі, неможливе;

- у цій справі жодних господарських правовідносин між ТОВ «Буковель» та ДП «Ворохтянське лісове господарство» і Державним агентством лісових ресурсів України не виникало, що, у свою чергу, виключає можливість розгляду вказаного спору в порядку господарського судочинства;

- апеляційний суд неправильно застосував положення частини першої статті 155 Земельного кодексу України та порушив вимоги частини першої статті 19, частин першої, другої, четвертої статті 263 ЦПК;

- суди першої та апеляційної інстанцій застосували в оскаржуваних судових рішеннях норми права без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 904/1083/18, Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 466/3737/18, від 12 вересня 2023 року у справі № 904/2720/22, від 06 червня 2023 року у справі № 920/277/22, від 10 травня 2023 року у справі № 920/343/22, від 10 травня 2023 року у справі № 920/155/22, від 02 травня 2023 року у справі № 920/225/22, від 23 травня 2023 року у справі № 925/352/22, від 21 січня 2020 року у справі № 922/807/19, від 23 червня 2021 року у справі № 917/1372/20, від 03 серпня 2023 року у справі № 910/13049/22, від 19 січня 2022 року у справі № 367/3254/15, від 31 серпня 2022 року у справі № 367/5171/17.

21. У касаційній скарзі ТОВ «Буковель» просить змінити мотивувальні частини рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, виключивши з них висновки з питань, що стосуються протиправності набуття права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку та її подальшого відчуження. Резолютивні частини постанови апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у нескасованій частині просить залишити без змін.

22. Касаційна скарга ТОВ «Буковель» обґрунтована так:

- суд першої інстанції мав би здійснити оцінку ефективності обраного прокурором способу захисту порушеного права, не вдаючись при цьому до дослідження та встановлення будь-яких обставин справи, а також оцінки обґрунтованості доводів сторін щодо суті спору, що є передчасним з огляду на визначену Верховним Судом стадійність судового розгляду;

- враховуючи, що в основу судового рішення було покладено висновок про неефективність обраного прокурором способу захисту, то не підлягали дослідженню та встановленню судом обставини щодо: належності спірної земельної ділянки до земель державної форми власності та її нібито перебування у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство»; відсутності спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки рішення повноважного органу виконавчої влади; незаконності набуття ОСОБА_1 земельної ділянки та відсутності у неї належних повноважень щодо її подальшого відчуження;

- в мотивувальних частинах рішень судами обох інстанцій зроблено висновки, які безпосередньо стосуються прав і обов`язків ТОВ «Буковель» та мають характер встановлення преюдиційних обставин, які в подальшому можуть вплинути на права та обов`язки товариства;

- висновки щодо фактичних обставин справи, викладені в мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, повинні бути виключені, оскільки могли бути зроблені виключно при розгляді належної позовної вимоги про витребування земельної ділянки, яка наразі не була предметом розгляду з огляду на закриття провадження у справі в цій частині;

- суди попередніх інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2023 року у справі № 910/1821/19, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 715/2438/21, від 25 квітня 2024 року у справі № 910/18072/21, від 25 травня 2022 року у справі № 909/246/20, від 19 лютого 2020 року у справі № 911/269/19, від 29 травня 2024 року у справі № 354/608/15-ц, від 17 червня 2024 року у справі № 354/600/15-ц, від 26 червня 2024 року у справі № 354/602/15-ц, від 05 листопада 2024 року у справі № 354/657/15-ц.

23. Разом з тим, ТОВ «Буковель» погоджується із постановою апеляційного суду в частині закриття провадження у справі щодо вимоги про витребування у нього земельної ділянки.

VІ. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

24. 16 лютого 2025 року заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ТОВ «Буковель» залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій скасувати з підстав, викладених у його касаційній скарзі.

VІІ. Рух справи у суді касаційної інстанції

25. 09 січня 2025 року заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції.

26. Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2025 року касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишено без руху.

27. 29 січня 2025 року ТОВ «Буковель» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на ці ж судові рішення.

28. Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Буковель», а ухвалою від 31 березня 2025 року - за касаційною скаргою заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури.

29. Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 16 квітня 2025 року.

VIІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

30. У постійному користуванні Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства (далі - Ворохтянський держлісгосп) перебували землі для ведення лісового господарства площею 4358,5 га, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 002701, виданим на підставі рішення Поляницької сільської ради від 11 січня 2001 року № 3.

31. Згідно з наказом Державного комітету лісового господарства України від 03 квітня 2006 року № 87 Ворохтянський держлісгосп був перейменований в 2006 році на ДП «Ворохтянське лісове господарство».

32. 23 березня 2004 року порушено кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України.

33. Згідно з постановою слідчого службові особи Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, зловживаючи службовим становищем, діючи в інтересах третіх осіб, всупереч Генеральному плану забудови с. Поляниця, в порушення вимог законодавства, протягом 2002-2003 років без розгляду на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40,69 га земель лісового фонду, без згоди державних органів лісового господарства, незаконно змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, і безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків. Внаслідок таких дій незаконно вилучено 40,69 га земельних угідь лісового фонду, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.

34. Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року, яка набрала законної сили, сільського голову с. Поляниця ОСОБА_4 , інженера-землевпорядника ОСОБА_5 , начальника Яремчанського міського управління земельних ресурсів ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

35. За змістом цієї постанови сільський голова ОСОБА_4 , інженер-землевпорядник ОСОБА_5 в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міськради, незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких не приймались, а також склали завідомо неправдиві офіційні документи.

36. 17 листопада 2003 року ОСОБА_1 отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ № 091907, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 010329800094.

37. Зі змісту державного акта встановлено, що на підставі рішення № 37 виконавчого комітету Поляницької сільської Ради народних депутатів від 11 вересня 2003 року ОСОБА_1 передано земельну ділянку площею 0,2499 га, розташовану у с. Поляниця Яремчанської міської ради, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

38. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2611092001220020094.

39. Згідно з листом Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01 жовтня 2004 року № 464 земельна ділянка площею 0,2500 га, яка надана безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 , розташована у кв. 8 діл. НОМЕР_1 , НОМЕР_2 території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу.

40. 20 липня 2006 року ОСОБА_1 продала спірну земельну ділянку ОСОБА_7 , а ОСОБА_7 продав її ОСОБА_2 , яка в свою чергу обміняла землю ТОВ «Буковель».

IХ. Позиція Верховного Суду

41. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 6), Верховний Суд зазначає наступне.

Щодо вимоги про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку

42. Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту своїх прав.

43. Верховний Суд погоджується з цим висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

44. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК).

45. Верховний Суд раніше висловлював правову позицію щодо застосування відповідних норм права, що враховується у цих правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.

46. Так, цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 20 березня 2025 року у справі № 354/680/15-ц (провадження № 61-12821св24)).

47. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК).

48. Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника.

49. Верховний Суд також сформував сталу практику в аналогічних справах за позовами прокурора про витребування на користь держави (територіальної громади) земельних ділянок, отриманих з порушенням приписів законодавства та відчуженої на користь третіх осіб.

50. Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17).

51. Власник з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19).

52. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК, є неефективними.

53. У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.

54. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а скасування рішення чи запису про проведену державну реєстрацію права не є належним способом захисту порушеного права. У такому випадку державний реєстратор здійснює відповідну реєстраційну дію на підставі рішення суду про витребування майна.

55. Такий висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), згідно з яким вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК є ефективним способом захисту порушеного права.

56. Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові вказала на те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

57. Враховуючи зазначене, а також те, що спірна земельна ділянка зареєстрована на праві приватної власності за ТОВ «Буковель», Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту своїх прав шляхом визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку першого набувача землі ( ОСОБА_1 ), що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

58. У цій справі права держави на земельну ділянку порушує не сам державний акт на землю першого набувача землі, а обставини її отримання з порушенням закону та відчуження у подальшому ТОВ «Буковель», тому ефективним способом захисту права державної власності є віндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право власності на земельну ділянку.

59. З огляду на викладене у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку суди відмовили внаслідок правильного застосування норм матеріального права та з урахуванням практики Верховного Суду у подібних правовідносинах.

60. Доводи касаційної скарги прокурора про те, що витребування земельної ділянки, яка на праві власності належить державі, є неможливим без визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та державного акта про право власності, які стали підставою вибуття спірної земельної ділянки із володіння держави, є безпідставними.

61. Для касаційного перегляду справи з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.

62. З метою оцінювання правовідносин на предмет подібності суд, насамперед, має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

63. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

64. У постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 466/3737/18 (провадження № 61-3224св21), на яку посилається прокурор, Верховний Суд зробив висновок про відмову в позові про витребування земельної ділянки, зазначивши, що повернення спірної земельної ділянки не є можливим без визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та державного акта про право власності, які стали підставою вибуття спірної земельної ділянки із володіння позивачки. Встановивши, що первинною підставою набуття права власності на спірну земельну ділянку є рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів та державний акт на право приватної власності на землю, які є чинними, колегія суддів суду касаційної інстанції виснувала про відмову в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що позивачка неправильно обрала спосіб захисту свого порушеного права, а саме не оспорила первинну підставу вибуття спірної земельної ділянки із її володіння.

65. Колегія суддів враховує ієрархію висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, тобто принцип, згідно з яким, коли існують відмінності щодо вирішення певного питання у висновках колегії, палати, об`єднаної палати або Великої Палати, то суд застосовує висновок Великої Палати Верховного Суду (щодо цього принципу див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (пункт 16.4), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2023 року у справі № 707/898/17, від 27 липня 2023 року у справі № 759/29344/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року у справі № 465/2502/20, від 30 листопада 2023 року у справі № 216/7637/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 278/1821/22).

66. Отже, постанова Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 466/3737/18 (провадження № 61-3224св21) не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо закриття провадження у справі в частині вимоги про витребування земельної ділянки

67. Статтею 19 ЦПК встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

68. Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК 2004 року в редакції, яка діяла під час відкриття провадження у справі, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

69. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

70. У пункті 6 частини першої статті 12 ГПК в редакції, яка діяла під час відкриття провадження у справі, вказано, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав (крім винятків, передбачених пунктом 1 цієї частини); справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

71. Спір у цій справі в частині позовних вимог про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння від ТОВ «Буковель» у власність держави є спором про порушення права власності держави.

72. Отже, з огляду на суб`єктний склад сторін, справа у частині позовних вимог прокурора в інтересах держави до юридичної особи (господарського товариства) віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині у порядку цивільного судочинства.

73. З урахуванням характеру спірних правовідносин у цій справі, предмет спору та з`ясовані судами обставини, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про закриття провадження у справі в частині позовних вимог прокурора до ТОВ «Буковель».

74. Слід також зазначити, що витребування земельної ділянки слід вважати єдиною ефективною позовною вимогою.

75. Зазначене спростовує доводи прокурора про те, що позовні вимоги нерозривно пов`язані між собою, а тому їх необхідно розглядати в межах одного провадження у порядку цивільного судочинства.

76. Прокурор не позбавлений права на вирішення спору про витребування земельної ділянки у порядку господарського судочинства.

77. Схожі висновки у подібних правовідносинах, де останнім набувачем земельних ділянок виступає ТОВ «Буковель», висловлені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 354/608/15 (провадження № 61-549св24), від 17 червня 2024 року у справі № 354/600/15-ц (провадження № 61-552св24), від 26 червня 2024 року у справі № 354/602/15-ц (провадження № 61-2560св24).

Щодо доводів касаційної скарги ТОВ «Буковель» про необхідність зміни мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень

78. Доводи касаційної скарги ТОВ «Буковель» про необхідність зміни мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень щодо констатації протиправності набуття ОСОБА_1 земельної ділянки та її подальшого відчуження, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

79. Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги не підлягають задоволенню (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20)).

80. Звертаючись до суду з позовом, прокурор просив суд визнати недійсним державний акт та витребувати земельну ділянку з чужого незаконного володіння товариства.

81. Суди попередніх інстанцій у межах позовних вимог дослідили надані сторонами докази та встановили обставини вибуття земельної ділянки з володіння держави, набуття ОСОБА_1 прав щодо спірної земельної ділянки та її подальшого відчуження, взявши до уваги, зокрема, обставини, встановлені у кримінальній справі.

82. Слід враховувати, що згідно з частиною шостою статті 82 ЦПК, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

83. Кримінальне провадження постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року, яка набрала законної сили, було закрито не з причин відсутності події або складу злочину, а саме у зв`язку із закінченням строків давності, що є нереабілітуючою обставиною.

84. Висновок про відому у задоволенні позовних вимог з підстав обрання неналежного способу захисту порушеного права базується на обставинах, встановлених судами. Суди дійшли мотивованих висновків, що земельна ділянка лісового фонду вибула з володіння держави внаслідок вчинення злочинів, а отже держава може вимагати захисту права власності шляхом її витребування від добросовісного набувача з дотриманням правил юрисдикційності.

Х. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

85. Враховуючи характер спірних правовідносин та застосовані судами норми права, наведена в касаційних скаргах практика Верховного Суду (див. пункти 20, 22) не свідчить про застосування норм права у цій справі без урахування висновків, що містяться у зазначених постановах.

86. Доводи касаційних скарг не дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.

87. Незгода осіб, які подають касаційні скарги, із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанови апеляційного суду. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК).

88. Суд першої інстанції у частині, яка не скасована, та апеляційний суд належним чином, з дотриманням норм статті 89 ЦПК щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановили обставини справи та правильно вирішили спір.

89. За результатами розгляду касаційних скарг Верховний Суд вважає, що немає підстав для скасування рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанови суду апеляційної інстанції, а тому касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, що відповідатиме частині третій статті 401 та статті 410 ЦПК.

90. Оскільки рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін, судовий збір покладається на осіб, які подали касаційні скарги.

ХІ. Щодо клопотання про розгляд справи у судовому засіданні за участю сторін

91. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться (частина тринадцята статті 7 ЦПК).

92. Попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (частина перша статті 401 ЦПК).

93. Тлумачення вказаних норм свідчить, що попередній розгляд справи у суді касаційної інстанції проводиться без повідомлення учасників справи. Тому у задоволенні клопотання заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури належить відмовити.

Із цих підстав,

керуючись статтями 400 401 409 410 415 416 419 ЦПК, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволені клопотання заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури про розгляд справи Верховним Судом у судовому засіданні за участю сторін відмовити.

2. Касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та касаційну скаргу ТОВ «Буковель»залишити без задоволення.

3. Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2023 року у нескасованій частині та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:П. І. Пархоменко Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков