Постанова

Іменем України

02 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 355/909/19

провадження № 61-15053св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С. (суддя-доповідач),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Немировської О. В., Ящук Т. І., Махлай Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на 1/2 частину майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності.

Позов обґрунтований тим, що з 2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 почали проживати разом як одна сім`я, мали спільні побут та бюджет. У березні 2007 року вони за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 51,9 кв. м, зробили в ній капітальний ремонт.

У квітні 2016 року за спільні кошти придбали легковий автомобіль марки «Mercedes-Benz Е-240», 2002 року випуску, та автобус марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI», 2001 року випуску.

З листопада 2018 року вони разом не проживають.

У зв`язку з цим позивачка просила встановити факт проживання однією сім`єю з відповідачем без реєстрації шлюбу з 2001 року до листопада

2018 року, визнати за нею право власності на 1/2 частину спільно набутого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 ; легкового автомобіля марки «Mercedes-Benz Е-240», 2002 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 ; автобуса марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI», 2001 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , на загальну суму 223 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 11 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 просила встановити факт спільного проживання з відповідачем з 2001 року, що суперечить вимогам статті 25 СК України, оскільки сторони перебували у зареєстрованих шлюбах до жовтня 2005 року і чинний до 01 січня 2004 року Кодекс про шлюб та сім`ю не передбачав регулювання таких правовідносин. Спори про поділ майна осіб, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, вирішувались на підставі статті 17 Закону України «Про власність». За відсутності правових підстав для задоволення вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд вважав, що немає підстав, передбачених статтею 74 СК України, вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року рішення Баришівського районного суду Київської області від 11 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з жовтня 2005 року до листопада 2018 року.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що квартира АДРЕСА_1 була придбана за спільні кошти сторін, а отже є їх спільною сумісною власністю. У задоволенні позовних вимог про визнання автомобіля марки «Mercedes-Benz Е-240» та автобуса марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI» спільною сумісною власністю, суд відмовив з огляду на недоведеність позову у цій частині, а саме придбання цього майна за спільні кошти сторін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частину автомобіля та автобуса та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог. В іншій частині судове рішення не оскаржується.

Заявник посилається на те, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції

Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Баришівського районного суду Київської області від 22 вересня 2005 року, яке набрало законної сили, у справі № 2-522/2005, розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . У цьому судовому рішенні зазначено, що підставою для розірвання шлюбу ОСОБА_2 зазначав, що протягом останніх двох років він проживає разом з іншою жінкою, з якою має намір створити сім`ю (а. с 185, т. 2).

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 21 вересня 2005 року, яке набрало законної сили, у справі № 2-521/2005, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . В рішенні суду зазначено, що ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що останні 5 років вони разом не проживають, не ведуть спільного господарства і не підтримують шлюбних відносин (а. с 184, т. 2).

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період з жовтня 2005 року по листопад 2018 року.

Установлено, що у цей період було набуто наступне майно:

- 28 березня 2007 року відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 51,9 кв. м,вартістю 8 000 грн;

- 23 березня 2016 року згідно з договором купівлі-продажу ОСОБА_2 придбав автомобіль марки «Mercedes-Benz Е-240», 2002 року випуску, вартістю 40 000 грн;

- 17 жовтня 2017 року відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_2 придбав автобус марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI», 2001 року випуску, вартістю 48 467 грн.

Вирішуючи питання щодо поділу цього майна, набутого у період спільного проживання сторін, суд апеляційної інстанції встановив, що квартира АДРЕСА_1 , була придбана сторонами за рахунок спільних коштів, що не заперечувалося під час розгляду справи обома сторонами, а отже, вона є їхньою спільною сумісною власністю.

Апеляційний суд відмовив у визнанні спільною сумісною власністю сторін автомобіля марки «Mercedes-Benz Е-240» та автобуса марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI», оскільки вважав, що це майно було придбано

ОСОБА_2 за особисті кошти, отримані 02 лютого 2016 року від продажу належної йому земельної ділянки, у сумі 118 000 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Колегія суддів звертає увагу на те, що предметом касаційного оскарження ОСОБА_1 є постанова Київського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року в частині відмови у задоволенні її позовних вимог про визнання за нею права власності на 1/2 частину автомобіля та автобуса. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується.

З огляду на положення статті 400 ЦПК України колегією суддів Верховного Суду у касаційному порядку переглядається постанова Київського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року в межах заявлених вище доводів та вимог касаційної скарги ОСОБА_1 .

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає цим вимогам в оскаржуваній частині.

Відповідно до частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що для визнання майна спільною власністю на підставі статті 74 СК України, потрібно підтвердити факт проживання осіб однією сім`єю без шлюбу - у той період, коли було придбане спірне майно. Для цього важливе підтвердження фактів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, а також придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

У справі, яка переглядається, встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з жовтня 2005 року по листопад 2018 року, що не оспорюється сторонами. Встановлено, що у цей період позивач мала з відповідачем спільний бюджет, вони вели спільне господарство, були пов`язані виконанням взаємних прав і обов`язків та спільним побутом, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Майно, щодо якого наявний спір, зокрема, автобус марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI» та автомобіль марки «Mercedes-Benz Е-240», було набуто саме у цей період - 17 жовтня 2017 року та 23 березня 2016 року.

Вирішуючи спір в частині визнання спільною сумісною власністю сторін автомобіля марки «Mercedes-Benz Е-240» та автобуса марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI», суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що хоча це майно і було набуто у період спільного проживання сторін, однак було придбано ОСОБА_2 за особисті кошти, отримані від продажу належної йому в порядку спадкування земельної ділянки, у сумі 118 000 грн.

На думку колегії суддів, висновок апеляційного суду про придбання автомобіля та автобуса за власні кошти ОСОБА_2 ґрунтується на припущеннях, оскільки апеляційний суд не навів доказів та обґрунтування ухвалення такого рішення.

Так, суд апеляційної інстанції визначив вартість придбаних відповідачем автобіля та автобуса на підставі договорів купівлі-продажу, зокрема вартість автомобіля марки «Mercedes-Benz Е-240» визначена у сумі 40 000 грн, а автобуса марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI» у сумі 48 467 грн.

Разом із цим суд не надав оцінки іншим доказам у справі, зокрема, доданим до матеріалів апеляційної скарги звіту автотоварознавчого дослідження

від 19 листопада 2019 року, відповідно до якого ринкова вартість

автобуса марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI» становила 257 560 грн

(а. с. 60-76, т. 1), та звіту автотоварознавчого дослідження автомобіля марки

«Mercedes-Benz Е-240», відповідно до якого станом на 23 березня 2016 рокуринкова вартість цього автомобіля становила 337 420 грн (а. с. 99-115, т. 1).

Апеляційний суд наведених вище розбіжностей у вартості автомобіля та автобуса не оцінив, не відхилив доводів позивачки про заниження їх вартості у договорах, а отже, не дослідив правову природу походження коштів, за які вони були придбані, зокрема не з`ясував чи вистачило б відповідачу коштів за реалізовану земельну ділянку на придбання цих транспортних засобів.

При новому розгляді справи апеляційному суду належить перевірити вказані вище обставини та надати оцінку наданим сторонами доказам у їх сукупності, а також взяти до уваги правові позиції Верховного Суду, наведені у постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), від 18 квітня 2018 року у справі № 180/254/15-ц (провадження № 61-5231св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 761/17775/15-ц (провадження № 61-4420св18), від 09 січня 2019 року у справі № 643/4589/15-ц (провадження № 61-5361св18), у аналогічних справах.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Оскільки суд апеляційної інстанцій порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не дослідив зібраних у справі доказів, а суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому немає правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судового рішення.

Таким чином, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину легкового автомобіля марки «Mercedes-Benz Е-240», та автобуса марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI», з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

В іншій частині постанова Київського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року не оскаржувалася, а тому не переглядалася колегією суддів.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину легкового автомобіля марки «Mercedes-Benz Е-240», 2002 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , та автобуса марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI», 2001 року випуску, скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О.С. Ткачук