№ 357/11050/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

05 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 357/11050/19

провадження № 61-12826св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Сільськогосподарський виробничий кооператив «Розаліївський»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

третя особа - служба у справах дітей Білоцерківської районної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2020 року у складі судді Ярмола О. Я., постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року Сільськогосподарський виробничий кооператив (далі - СВК) «Розаліївський» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - служба у справах дітей Білоцерківської районної державної адміністрації, про виселення та стягнення заборгованості за орендну плату.

Позов мотивовано тим, що СВК «Розаліївський» є власником будинку АДРЕСА_1 . Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебуваючи у трудових відносинах з позивачем, 23 грудня 2000 року уклали договір користування житловим приміщенням, яким є вказаний вище будинок. Однією з умов проживання в цьому будинку було те, що робітник має працювати у позивача.

Позивач вказує, що у жовтні 2005 року ОСОБА_1 , а у жовтні 2009 року ОСОБА_2 , звільнилися з кооперативу за власним бажанням, однак у порушення умов вказаного договору вони будинок не звільнили.

01 лютого 2015 року позивачем із ОСОБА_1 було укладено договір оренди, за умовами якого останній надано в строкове платне користування будинок АДРЕСА_1 на період з 01 лютого 2015 року по 31 грудня 2017 року.

Листами від 22 лютого 2018 року, 05 липня 2018 року та 11 червня 2019 року позивачем повідомлено відповідачів про необхідність звільнити орендований будинок, у зв`язку з тим, що вони не перебувають у трудових відносинах з СВК «Розаліївський» та мають заборгованість по орендній платі за період з 01 січня 2017 року.

Оскільки відповідачі вимоги власника будинку не виконують,добровільно будинок не звільняють, СВК «Розаліївський» звернувся з цим позовом до суду.

На підставі викладеного, уточнивши вимоги,СВК «Розаліївський» просив суд виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житла; стягнути з ОСОБА_1 борг за орендну плату у розмірі 6 200 грн, інфляційні втрати в сумі 1 770, 46 грн та 3 % річних у розмірі 480,54 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2020 року (з урахуванням ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2021 року про виправлення описки) позов СВК «Розаліївський» задоволено.

Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 без надання іншого житла з будинку АДРЕСА_1 .

Стягнено з ОСОБА_1 на користь СВК «Розаліївський» заборгованість по орендній платі у розмірі 6 200 грн, інфляційні втрати в сумі 1 770, 46 грн та 3% річних у розмірі 480,54 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що термін дії договору найму жилого приміщення закінчився, відповідачі не працюють в СВК «Розаліївський» та не пропрацювали в ньому визначені договором оренди 15 років, унаслідок чого підлягають виселенню з житлового будинку без надання іншого житлового приміщення.

У зв`язку з несплатою ОСОБА_1 орендної плати за проживання у орендованому житловому будинку утворилася заборгованість перед СВК «Розаліївський», яка підлягає стягненню із урахуванням положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року рішення місцевого суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано, з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу СВК «Розаліївський» просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК Українипередбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

28 вересня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу житлового будинку від 21 серпня 1996 року ОСОБА_6 продав, а колгосп імені Кірова купив житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 . Згідно з реєстровим написом вказаний будинок в серпні 1996 року зареєстрований в Білоцерківському міському бюро технічної інвентаризації за колгоспом імені Кірова, правонаступником якого є СВК «Розаліївський».

Відповідно до довідки від 17 вересня 2019 року № 59 житловий будинок АДРЕСА_1 знаходиться на балансі СВК «Розаліївський».

23 грудня 2000 року між СВК «Розаліївський» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 був укладений договір, який був затверджений рішенням правління СВК «Розаліївський» (протокол №30 від 23 грудня 2000 року), відповідно до якого позивач надає жилий будинок з надвірними будівлями у АДРЕСА_1 для мешкання робітникам: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Згідно з пунктом 2.3 цього договору, робітник зобов`язується сплачувати позивачу квартплату згідно рішення правління та діючих норм.

Відповідно до пункту 2.4 договору, робітник та його дружина зобов`язуються відпрацювати в СВК «Розаліївський» по п`ятнадцять років кожний, при умові виробітку встановленого мінімуму вихододнів.

Згідно з пунктом 2.5 договору, після того як робітник та його дружина відпрацює в СВК «Розаліївський» 15 років, господарство зобов`язується передати у власність робітника жилий будинок з надвірними будівлями без оплати.

У пункті 2.7 договору вказано, що якщо робітники покинуть роботу в господарстві до 15 років, то вони зобов`язані покинути займаний будинок.

Відповідно до довідки від 10 вересня 2019 року № 54, ОСОБА_1 працювала в СВК «Розаліївський» з грудня 2000 року по 22 жовтня 2005 року.

Згідно з копією наказу №86/1 від 01 жовтня 2009 року ОСОБА_2 , оператора цеху для приготування кормів, з 01 жовтня 2009 року звільнено з СВК «Розаліївський» за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

Установлено, що 01 лютого 2015 року СВК «Розаліївський» уклав з ОСОБА_1 договір оренди житлового приміщення № 0102134, за умовами якого ОСОБА_1 надано в строкове платне користування будинок АДРЕСА_1 на період з 01 лютого 2015 року по 31 грудня 2017 року.

У відповідності до пункту 10.5 договору, вказана угода може бути розірвана на вимоги однієї із сторін у разі невиконання іншою стороною обов`язків, передбачених цим договором.

СВК «Розаліївський» листами від 22 січня 2018 року, 05 липня 2018 року та 11 червня 2019 року попередив відповідача ОСОБА_1 про необхідність звільнити орендований будинок, у зв`язку з не перебуванням в трудових відносинах з СВК «Розаліївський» та у зв`язку із наявною заборгованістю по орендній платі.

Відповідно до довідки від 18 березня 2020 року № 02-11-99, виданої виконавчим комітетом Розаліївської сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , 2002 року народження, ОСОБА_4 , 1991 року народження, ОСОБА_5 , 1993 року народження, та ОСОБА_2 , 1966 року народження, зареєстровані в АДРЕСА_1 , але за даною адресою не проживають.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 9 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Встановлено, що 23 грудня 2000 року між СВК «Розаліївський» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 був укладений договір, який був затверджений рішенням правління СВК «Розаліївський» (протокол №30 від 23 грудня 2000 року), відповідно до якого позивач надає жилий будинок з надвірними будівлями у АДРЕСА_1 для мешкання робітникам: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Встановлено, що 22 жовтня 2005 року ОСОБА_1 та 01 жовтня 2009 року ОСОБА_2 було звільнено із займаних посад за власним бажанням. Отже, відповідачі пропрацювали менше 15 років в СВК «Розаліївський».

У відповідності до пункту 10.5 договору, він може бути розірваний на вимоги однієї із сторін у разі невиконання іншою стороною обов`язків, передбачених цим договором.

Встановлено, що ОСОБА_1 з 01 січня 2017 року належним чином не виконувала свого обов`язку зі сплати орендної плати, внаслідок чого у неї виникла заборгованість по орендній платі у розмірі 6 200 грн.

Відповідно до частини першої та другої статі 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною першою статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Згідно зі статтею 169 ЖК Української РСР у разі припинення договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить наймодавцю на праві приватної власності, наймач і особи, які проживають разом з ним, зобов`язані звільнити жиле приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Задовольняючи позовні вимоги СВК «Розаліївський», суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки відповідачі займали спірний будинок на підставі договору оренди, строк якого закінчився, орендар обов`язків, передбачених цим договором, належним чином не виконував, вони не мають будь-яких законних прав на вказане житлове приміщення, яке добровільно не звільняють, чим порушують права власника на володіння, користування та розпорядження своїм майном. При таких обставинах порушене право позивача підлягає захисту шляхом задоволення позовних вимог про виселення відповідачів зі спірного житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення.

Суди дійшли такого висновку з урахуванням балансу інтересів обох сторін та пропорційності переслідуваній легітимній меті, згідно зі статтею 8 Конвенції.

При цьому суди дослідили належним чином докази у справі, перевірили обґрунтованість доводів сторін у справі, встановили характер спірних правовідносин та норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, з`ясували, що вказаний будинок не є єдиним постійним житлом для відповідачів.

Також суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що умовами договору оренди житлового приміщення № 0102134від 01 лютого 2015 року визначені розмір і порядок обчислення орендної плати, місце та строки виконання цього обов`язку.

Оскільки відповідачка ОСОБА_1 не надала суду доказів на підтвердження належного виконання нею зобов`язань щодо здійснення оплати за оренду житлового приміщення, наданий позивачем розрахунок заборгованості не спростувала, суди зробили правильний висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з орендаря заборгованості за договором оренди.

У відповідності до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановивши, що між сторонами існували правовідносини за договором оренди та те, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала свого обов`язку зі сплати орендної плати з 01 січня 2017 року по 01 серпня 2019 року, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що орендар повинна сплатити заборгованість зі сплати орендної плати з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних.

Посилання відповідача на відсутність права власності позивача на спірний будинок обґрунтовано було відхилено апеляційним судом, оскільки вказані доводи спростовуються матеріалами справи.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов