Постанова

Іменем України

29 січня2020 року

м. Київ

справа № 357/11714/17

провадження № 61-37825св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті»,

представник позивача - Руденко Андрій Олександрович,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2018 року у складі судді Ярмоли О. Я. та постанову Апеляційного суду Київської області

від 15 травня 2018 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В.,

Лівінського С. В., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» (далі - ТОВ «Аверс-Сіті», товариство) звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1 про визнання договору цесії недійсним.

На обгрунтування позовних вимог зазначало, що 25 жовтня 2010 року між товариством та ОСОБА_1 укладений договір уступки вимоги (цесії) № 3/АС, за умовами якого цедент передає цесіонарієві, а цесіонарій набуває право інвестора, належне цедентові, і стає замовником за наступними договорами: інвестиційний договір від 20 вересня 2008 року № 170/НП/2, інвестиційний договір від 27 вересня 2008 року № 194/НП/2; інвестиційний договір

від 185/НП/2 від 13 вересня 2008 року, інвестиційний договір від 13 вересня

2008 року № 2/84. За передане право вимоги до боржника цесіонарій сплачує цеденту грошову суму у розмірі 339 442,95 грн, у тому числі ПДВ - 56 573,83 грн, 27 жовтня 2010 року або до цієї дати.

Зважаючи на зміну керівництва товариства у 2012 році, про наявність зазначеного договору позивачеві стало відомо 23 січня 2017 року з клопотання представника ОСОБА_2 про долучення документів у справі № 367/5964/16-ц за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Коцюбинка» до ОСОБА_2 , третя особа - ТОВ «Аверс-Сіті» про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні нерухомим майном.

Посилаючись на те, що спірний договір було вчинено з метою приховування договору факторингу, який сторони насправді уклали, оскільки відбулося фінансування у розмірі 339 442,95 грн під відступлення права вимоги за зазначеними вище інвестиційними договорами, хоча ТОВ «Аверс-Сіті» не є фінансовою установою та не має відповідної ліцензії на здійснення факторингових операцій, позивач просив визнати недійсним договір уступки права вимоги (цесії) від 25 жовтня 2010 року № 3/АС.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2018 року у задоволенні позову ТОВ «Аверс-Сіті» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за своєю правовою природою укладений між сторонами правочин не є договором факторингу, оскільки за вказаним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а тому відсутні підстави вважати, що метою укладення оспорюваного договору є отримання прибутку. Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, до того ж заміна кредитора у зобов'язанні допускається протягом усього часу його існування, якщо інше не суперечить договору та не заборонено законом. Продаж відповідачем права вимоги до боржника за інвестиційними договорами (отримання у майбутньому нерухомого майна) на підставі договору відступлення права вимоги не є фінансовою операцією, а тому оспорюваний договір не є удаваним, який вчинено з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили, а саме договору факторингу.

Суд першої інстанції також дійшов висновку, що у позивача була об`єктивна можливість довідатися про порушення свого права з часу укладення оспорюваного договору, а тому до вимог про визнання недійсним договору уступки вимоги (цесії) № 3/АС спливла позовна давність, про застосування якої заявлено відповідачем, яка, однак, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, з огляду на недоведеність заявлених вимог.

Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Київської області від 15 травня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Аверс-Сіті» залишено без задоволення, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «Аверс-Сіті», у якій заявник просив скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київськоїобласті від 15 лютого 2018 року і постанову Апеляційного суду Київської області від 15 травня 2018 рокута ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій не навівши відповідних мотивів, фактично відступили від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 14 квітня 2016 року у справі № 3-238гс16 та від 25 травня 2016 року у справі № 3-477гс16, та не врахували, що за договором цесії від 25 жовтня 2010 року № 3/АС фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останньому грошової вимоги цієї особи до третьої особи - боржника,оскільки грошова вимога до боржника уступається цедентом в обмін на грошові кошти у розмірі 339 442,95 грн, які цесіонарій зобов`язується йому сплатити, а тому суди дійшли помилкового висновку про відсутність в оспорюваному договорі ознак договору факторингу.

Не грунтуються на фактичних обставинах справи та нормах матеріального права і висновки судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем позовної давності, оскільки про порушення оспорюваним договором прав, позивачеві стало відомо лише 23 січня 2017 року.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє у межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 25 жовтня 2010 року між ТОВ «Аверс-Сіті» та ОСОБА_1 укладений договір уступки вимоги (цесії) № 3/АС, за умовами якого цедент передає цесіонарієві, а цесіонарій набуває право інвестора, належне цедентові, і стає замовником за наступними договорами: інвестиційний договір від 20 вересня 2008 року № 170/НП/2, інвестиційний договір від 27 вересня 2008 року № 194/НП/2; інвестиційний договір

від 13 вересня 2008 року № 185/НП/2, інвестиційний договір від 13 вересня

2008 року № 2/84.

Відповідно до пункту 8 договору, за передане право вимоги до боржника цесіонарій сплачує цеденту27 жовтня 2010 року або до цієї дати,грошову суму в розмірі 339 442,95 грн, у тому числі ПДВ - 56 573,83 грн.

На обгрунтування наміру сторін укласти договір факторингу, позивач надав укладені між ТОВ «Аверс-Сіті» та ОСОБА_1 : договори купівлі-продажу майнових прав від 25 жовтня 2010 року № 185/НП/2_ИП, від 25 жовтня

2010 року № 170/НП/2_ИП, від 25 жовтня 2010 року № 194/НП/2_ИП,

від 25 жовтня 2010 року № 2/84_ИП, згідно з якими ОСОБА_1 має сплатити ТОВ «Аверс-Сіті» грошову суму у розмірі 339 442,95 грн; договір уступки вимоги (цесії) від 25 жовтня 2010 року № 3/АС, відповідно до якого ТОВ «Аверс-Сіті» має сплатити ОСОБА_1 339 442,95 грн та договір від 27 жовтня 2010 року №29/10/10 про зарахування зустрічних однорідних вимог, за яким сторони дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог за вказаними вище договорами.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ТОВ «Аверс-Сіті» не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

ТОВ «Аверс-Сіті» на обгрунтування своїх вимог посилалося на те, що договір уступки вимоги (цесії) № 3/АС, укладений з метою приховати іншу угоду, а саме договір факторингу, який у свою чергу суперечить положенням статті 1079 ЦК України, статтям 1, 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки позивач не є фінансовою установою та не має ліцензії на здійснення факторингових операцій.

Відповідно до статті 203 цього Кодексу, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу, як кредитної операції, міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Згідно із статтею 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Аналіз статей 512 1077 ЦК України дає підстави для висновку, що ЦК України проводить розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, зокрема правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

Відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України, статті 350 Господарського кодексу України, частиною п`ятою статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

Перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах визначений у статті 1054 ЦК України. Такими є банк або інша фінансова установа.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг.

Відповідно до частини першої, другої статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України).

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18).

Відмовляючи у задоволення вимог про визнання недійсним договору уступки вимоги (цесії) № 3/АС, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно встановив, що відповідно до статей 512-519 ЦК України цедент передав цесіонарієві за плату, а цесіонарій набув, належне цедентові, право інвестора і став замовником за наступними договорами: інвестиційний договір від 20 вересня 2008 року № 170/НП/2, інвестиційний договір від 27 вересня 2008 року № 194/НП/2; інвестиційний договір від 185/НП/2 від 13 вересня 2008 року, інвестиційний договір від 13 вересня

2008 року № 2/84. Тобто між сторонами укладений саме договір відступлення права вимоги, а не договір факторингу, а тому наявність чи відсутність у

ТОВ «Аверс-Сіті» ліцензії не має правового значення для вирішення спору.

Позовна давність у разі її пропуску за відсутності поважних причин її поновлення, застосовується лише за доведеності позовних вимог, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій. Посилання заявника на необгрунтовність висновків судів щодо її пропуску, не спростовують законності оскаржуваних судових рішень, оскільки суди відмовили у задоволенні позовних вимог за недоведеністю позовних вимог ТОВ «Аверс-Сіті», а не з підстав спливу позовної давності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги ТОВ «Аверс-Сіті».

Керуючись статтями 400 409 410 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 15 травня

2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко