Постанова

Іменем України

20 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 357/1262/21

провадження № 61-15325св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, Комунальний заклад Білоцерківської міської ради Білоцерківська дитяча музична школа № 2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Комунальний заклад Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Запаскіним Максимом Романовичем, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2021 року в складі судді Бебешко М. М. та постанову Київського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Мережко М. В., Верланова С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради (тут і далі найменування в редакції рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 29 грудня 2020 року № 84-06-VIIІ, згідно з яким перейменовано Відділ культури і туризму Білоцерківської міської ради на Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради) (далі - Управління культури і туризму), Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська дитяча музична школа № 2 (далі - ДМШ № 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Комунальний заклад Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3 (далі - БМШ № 3), про визнання незаконним та скасування наказу про переміщення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтований тим, що з січня 2000 року він працював у Білоцерківській музичній школі № 3, яку було перейменовано на БМШ № 3, на посаді викладача по класу акордеону за безстроковим трудовим договором.

Наказом відповідача від 21 грудня 2020 року № 60-к його переміщено на роботу в ДМШ № 2 на посаду викладача-спеціаліста першої категорії на підставі статті 32 КЗпП України.

Переміщення його на іншу роботу є незаконним, оскільки він не був ознайомлений з наказом відповідача від 18 грудня 2020 року «Про зміни до штатного розпису комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківської музичної школи № 3, а також проведення змін в організації виробництва та праці»; немає рішення її засновника Білоцерківської міської ради про скорочення штату працівників школи; ДМШ № 2 та БМШ № 3 є окремими юридичними особами, а тому переміщення з однієї школи в іншу без його згоди є порушенням частини першої статті 32 КЗпП України; він не перебував у трудових відносинах з Управлінням культури і туризму, а тому наказ від 21 грудня 2020 року № 60-к виданий начальником Управління культури і туризму поза його повноваженнями.

У зв`язку з протиправним переміщенням йому завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що переміщення відбулось під час карантинних заходів, спричинених коронавірусом SARS-CoV-2 (COVID-19), коли він не мав можливості працевлаштуватись.

Посилаючись на те, що переміщення на іншу роботу здійснене з порушенням трудового законодавства, ОСОБА_1 просив визнати протиправним та скасувати наказ від 21 грудня 2020 року № 60-к «Про переміщення викладача-спеціаліста І категорії ОСОБА_1 », поновити його на посаді викладача БМШ № 3або її правонаступника з 21 грудня 2020 року, стягнути з Управління культури і туризму на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня його переміщення до дня поновлення на роботі, відшкодувати моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2021 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року, в позові відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Відмовивши в позові, суди виходили з того, що наказ Управління культури і туризму про переміщення позивача без його згоди з БМШ № 3до ДМШ № 2, які підзвітні та підконтрольні Управлінню культури і туризму, не суперечить вимогам частини другої статті 32 КЗпП України, оскільки відбулась лише фактична зміна робочого місця, проте посада, спеціальність, кваліфікація, розмір посадового окладу та інші істотні умови праці залишилися незмінними.

Суди не взяли до уваги посилання ОСОБА_1 на відсутність у начальника Управління культури і туризму повноважень щодо видання наказу про переміщення, оскільки станом на момент його видачі у БМШ № 3не було ні штатної посади директора, ні штатного розпису, так і штатний розпис, а тому дії начальника Управління культури і туризму, яке є вищою установою щодо музичних шкіл, не суперечать вимогам трудового законодавства.

Суди дослідили Положення про управління культури і туризму (нова редакція), затверджене рішенням Білоцерківської міської ради від 30 серпня 2018 року № 2569-55-VII (далі - Положення), посадову інструкцію начальника Управління культури і туризму, затверджену 16 серпня 2020 року міським головою Білоцерківської міської ради Диким Г. А. (далі - Посадова інструкція), а також Статути ДМШ № 2 і БМШ № 3, що дало підстави для висновку про відмову у позові.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що позивач не надав доказів порушення його трудових прав внаслідок його переміщення.

В іншій частині позову відмовлено, з огляду на те, що інші позовні вимоги є похідними від основної.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2021 року ОСОБА_1 через адвоката Запаскіна М. Р. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року, просив їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що позивача було переміщено, проте згідно з обставинами справи фактично відбулось його переведення на підставі частини першої статті 32 КЗпП України.

Факт передачі трудової книжки з одного комунального закладу до іншого свідчить про зміну роботодавця, а наявність запису у трудовій книжці ОСОБА_1 - про його переведення, а не переміщення.

У Статутах БМШ № 3та ДМШ № 2 немає посилань на те, що вказані юридичні особи є структурними підрозділами Управління культури і туризму.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, не врахував, що виключно повноваженнями директора шкільного закладу є призначення на посади та звільнення з посад педагогічних працівників та інших працівників цього закладу.

Суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі № 161/7272/20, провадження № 61-5969св21, від 02 червня 2021 року у справі № 688/2531/20, провадження № 61-3135св21, від 14 квітня 2021 року у справі № 579/663/18, провадження № 61-20187св19, від 08 квітня 2020 року у справі № 753/3357/18, провадження № 61-23184св19, від 19 вересня 2018 року у справі № 201/10435/16-ц, провадження № 61-34551св18.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу Управління культури і туризму мотивований тим, що БМШ № 3припинив свою роботу з 21 грудня 2020 року, немає фінансування, в закладі немає штату працівників та учнів.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 20 січня 2000 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу викладачем по класу акордеона в БМШ № 3.

На підставі рішення атестаційної комісії Білоцерківської музичної школи від 10 травня 2011 року № 3 ОСОБА_1 присвоєно кваліфікаційну категорію «спеціаліст першої категорії».

Рішенням Білоцерківської міської ради від 22 грудня 2016 року № 398-22-VII назву закладу перейменовано на БМШ № 3.

Відповідно до наказу начальника Управління культури і туризму від 18 грудня 2020 року № 112 «Про зміни до штатного розпису комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківської музичної школи № 3» (далі - наказ № 112) з 24 грудня 2020 року зі штату БМШ № 3 скорочено посаду директора та виключено її зі штатного розпису вказаного навчального закладу.

Згідно з наказом начальника Управління культури і туризму від 21 грудня 2020 року № 114 «Про внесення змін до наказу від 18 грудня 2020 року № 112 «Про зміни до штатного розпису комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківської музичної школи № 3» (далі - наказ № 114) дату 24 грудня 2020 року, пункти 1-3 наказу від 18 грудня 2020 року № 112 , вважати датою 21 грудня 2020 року.

Відповідно до наказу начальника Управління культури і туризму від 21 грудня 2020 року № 113 «Про зміну до штатного розпису Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківської музичної школи № 3» (далі - наказ № 113) з 21 грудня 2020 року зі штату БМШ № 3 скорочено посади: викладача-спеціаліста без категорії; викладача-спеціаліста другої категорії; викладача-спеціаліста першої категорії; завгоспа та виключено їх зі штатного розпису.

Згідно з наказом начальника Управління культури і туризму від 21 грудня 2020 року № 60-к викладача-спеціаліста першої категорії ОСОБА_1 , працівника БМШ № 3, переміщено на посаду викладача-спеціаліста першої категорії до закладу ДМШ № 2 зі збереженням посадового окладу без зміни істотних умов праці згідно штатного розпису.

Відповідно до запису в трудовій книжці ОСОБА_1 від 21 грудня 2020 року його переміщено як викладача-спеціаліста першої категорії з БМШ № 3 на посаду викладача-спеціаліста першої категорії в ДМШ № 2.

22 грудня 2020 року складено акт передачі особової справи та трудової книжки викладача за фахом акордеон ОСОБА_1 директору ДМШ № 2 Готні О. П. , у зв`язку з його переміщенням згідно з наказом від 21 грудня 2020 року № 60-к.

28 грудня 2020 року відповідно до наказу начальника Управління культури і туризму № 120 сім учнів викладача-спеціаліста першої категорії ОСОБА_1 переміщено в ДМШ № 2.

Відповідно до листка непрацездатності, серія АДЮ № 846015, ОСОБА_1 звільнений від роботи з 16 грудня 2020 року до 07 січня 2021 року.

Наказом директора ДМШ № 2викладача ОСОБА_1 переведено в простій для з`ясування обставин. Підставою для видання цього наказу зазначено те, що ОСОБА_1 , який 21 грудня 2020 року був письмово повідомлений про переміщення на роботу в ДМШ № 2, не з`явився на роботу, всі спроби встановити зв`язок з викладачем є безрезультатними.

19 квітня 2021 року директор ДМШ № 2направив начальнику Управління культури і туризму доповідну про відсутність на робочому місці працівника ОСОБА_1 , який після переміщення в цей заклад на роботу не з`явився, на телефонні дзвінки не відповідав.

За грудень 2020 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено заробітну плату в повному обсязі, за січень 2021 року - 2/3 частини заробітної плати, за березень та квітень 2020 року - не нараховувалась.

Відповідно до довідки про доходи, виданої Управлінням культури і туризму, ОСОБА_1 працює в ДМШ № 2, за грудень 2020 року йому нараховано заробітну плату у розмірі 6 418,12 грн, за січень 2021 року - 5 185,51 грн, за лютий-квітень 2021 року - не нараховано через прогули.

Суд апеляційної інстанції встановив, що засновником ДМШ № 2 і БМШ № 3 є Білоцерківська міська рада, ці заклади засновані на комунальній власності територіальної громади (міської ради).

Рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 26 грудня 2013 року «Про затвердження переліку комунальних закладів культури базової мережі міста Біла Церква» затверджено перелік комунальних закладів культури базової мережі міста Біла Церква. Згідно з додатком до вказаного рішення до мережі увійшли такі заклади: Білоцерківська школа мистецтв № 1; Білоцерківська дитяча музична школа № 2; Білоцерківська музична школа № 3; Білоцерківська школа мистецтв № 4; Білоцерківська школа мистецтв № 5; комунальний заклад Білоцерківської міської ради Білоцерківська школа мистецтв № 6; міська централізована бібліотечна система; комунальний заклад Білоцерківської міської ради «Білоцерківський міський Будинок органної та камерної музики»; Білоцерківський міський парк культури та відпочинку імені Т. Г. Шевченка; комунальний заклад Білоцерківської міської ради «Кінотеатр ім. О. Довженка»; Будинок урочистих подій. Форма власності комунальна. Тип закладів культури згідно зі статтею 23 Закону України «Про культуру».

Відповідно до пункту 1. 3. Статуту БМШ № 3 заклад має статус державного закладу освіти, підзвітний та підпорядкований Управлінню культури і туризму, як і ДМШ № 2.

На час виникнення спірних правовідносин керівником БМШ № 3 був в. о. директора Кучерук О. П. , трудовий договір з яким розірвано з 18 грудня 2020 року відповідно до наказу від 18 грудня 2020 року № 59-к на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до наказу від 28 грудня 2020 року № 118 «Про зняття з фінансування на 2021 рік комунальний заклад Білоцерківської міської ради Білоцерківську музичну школу № 3» БМШ № 3 знято з фінансування на 2021 рік , виключено з облікової та фінансової документації у 2021 році.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Відповідно до статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених законодавством. Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або обладнанні у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Роботодавець не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я.

Тлумачення частини другої статті 32 КЗпП України дозволяє зробити висновок, що поняття «переміщення» передбачає у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором, зміну: робочого місця (тобто місця безпосереднього виконання роботи); структурного підрозділу у тій самій місцевості; роботи на іншому механізмі або агрегаті. Переміщення може здійснюватися тільки за умови, що не змінюється жодна з істотних умов трудового договору працівника. Тобто, якщо переведення на іншу роботу пов`язане зі зміною трудових функцій працівника, місця роботи (місцевості), то переміщення в інший структурний підрозділ передбачає збереження обумовленого трудовим договором місця роботи і трудових функцій.

Суди встановили, що згідно з наказами № № 112, 113, 114 з 21 грудня 2020 року зі штату БМШ № 3скорочено та виключено зі штатного розпису посади, зокрема, директора та викладача-спеціаліста першої категорії. До виконання своїх обов`язків ОСОБА_1 не приступив, у зв`язку з чим директор ДМШ № 2 видав наказ про його переведення в простій, а також направив доповідну записку на ім`я начальника Управління культури і туризму про відсутність на робочому місці працівника ОСОБА_1 .

Жодних заперечень щодо переміщення до ДМШ № 2 позивач не висловив. З моменту переміщення (з 21 грудня 2020 року) він табелювався як працівник ДМШ № 2, з нарахуванням заробітної плати.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, відмовивши в позові, виходив із того, що переміщення ОСОБА_1 відбулося із дотриманням вимог трудового законодавства, зокрема, його переміщено у межах підзвітних та підконтрольних Управлінню культури і туризму комунальних закладів культури, БМШ № 3 і ДМШ № 2, на ідентичну посаду - викладача-спеціаліста першої категорії, зі збереженням посадового окладу, без зміни істотних умов праці та залишенням незмінними всіх суттєвих умов трудового договору (спеціальність, кваліфікація, найменування посади), що не потребує згоди працівника.

Подібні правові висновки щодо встановлення характеру правовідносин між сторонами у трудових спорах, пов`язаних з переміщенням працівника, викладені у постанові Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 6-1471цс17, постановах Верховного Суду від 15 лютого 2021 року у справі № 645/139/19, провадження № 61-15863св19, від 29 червня 2022 року у справі № 357/1279/21, провадження № 61-124св22.

Верховний Суд погоджується з судом апеляційної інстанції, який, дослідивши Положення про Управління культури і туризму, статути ДМШ № 2 та БМШ № 3, дійшов висновку, що хоча вказані заклади і були самостійними юридичними особами, проте засновані на комунальній власності, мали єдину і спільну централізовану бухгалтерію, яка була структурним підрозділом відповідача, що спростовує доводи ОСОБА_1 про його переведення на інше підприємство, з огляду на таке,

Відповідно до абзацу третього статті 1 Закону України від 22 червня 2000 року № 1841-III «Про позашкільну освіту» освіту (тут і далі у редакції на час виникнення спірних правовідносин) мистецька школа - заклад спеціалізованої мистецької освіти: музична, художня, хореографічна, хорова, школа мистецтв тощо, який надає початкову мистецьку.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про позашкільну освіту» заклад позашкільної освіти є юридичною особою. Форма власності закладу позашкільної освіти визначається відповідно до законодавства.

Заклад позашкільної освіти діє на підставі статуту, що затверджується засновником закладу (частина перша статті 13 Закону України «Про позашкільну освіту»).

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України від 05 вересня 2017 року № 2145-VIII «Про освіту», (тут і далі у редакції на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон), засновник закладу освіти є орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа, рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов`язків засновника.

Згідно з частиною четвертою статті 14 Закону державні заклади позашкільної освіти утворюються центральними органами виконавчої влади та фінансуються за кошти державного бюджету. Інші заклади позашкільної освіти утворюються органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, у тому числі релігійними організаціями, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку, іншими юридичними і фізичними особами, за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних та інших працівників.

Управління закладом освіти в межах повноважень, визначених законами та установчими документами цього закладу, здійснюють: засновник (засновники); керівник закладу освіти; колегіальний орган управління закладу освіти; колегіальний орган громадського самоврядування; інші органи, передбачені спеціальними законами та/або установчими документами закладу освіти (стаття 24 Закону).

Суд апеляційної інстанції встановив, що рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 26 грудня 2013 року № 1135-51-VI затверджено перелік комунальних закладів культури базової мережі міста Біла Церква до якого входять, зокрема, ДМШ № 2 і БМШ № 3, засновником є Білоцерківська міська рада, форма власності - комунальна, тип закладів культури згідно зі статтею 23 Закону України «Про культуру».

ДМШ № 2 і БМШ № 3 є початковими спеціалізованими мистецькими навчальними закладами (школа естетичного виховання), належать до системи позашкільної освіти у сфері культури (пункт 1. 1 Статутів).

ДМШ № 2 і БМШ № 3 засновані на комунальній формі власності. Засновником є Білоцерківська міська рада Київської області. Заклади мають статус державного закладу освіти, підзвітні та підпорядковані Управлінню культури і туризму (пункти 1. 2, 1. 3, 5. 1 Статутів).

Відповідно до частини другої статті 17 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Управління культури і туризму є структурним підрозділом Білоцерківської міської ради (пункт 1.1 Положення).

Згідно з пунктом 6.1 Положення Управління культури і туризму очолює начальник, який призначається та звільняється за розпорядженням міського голови на конкурсній основі. Управління, зокрема, затверджує в установленому порядку штатні розписи підвідомчих закладів культури, здійснює у встановленому законом порядку призначення та звільнення керівників підвідомчих закладів культури, працівників централізованої бухгалтерії відділу, діє в межах повноважень, визначених посадовою інструкцією, яка затверджується міським головою, Положенням та чинним законодавством.

Структурним підрозділом Управління культури і туризму є централізована бухгалтерія, яка обслуговує адміністративний апарат управління та підвідомчі заклади культури (пункт 7.5 Положення).

Відповідно до матеріалів справи у штаті БМШ № 3, у зв`язку із звільненням викладачів за власним бажанням, залишилось три викладачі, зокрема, ОСОБА_1 . У закладі відсутня чисельність працівників, контингент учнів, штатний розпис (нульовий), його знято з фінансування та виключено з облікової та фінансової документації у 2021 році. З метою оптимізації структури підвідомчих закладів, раціоналізації робочих місць, з огляду на зміни в організації виробництва і праці, начальник Управління культури і туризму видав, зокрема, оскаржуваний наказ про переміщення позивача до іншого комунального закладу культури, підвідомчого Управлінню.

Відповідно до чинного законодавства начальник Управління культури і туризму призначає та звільняє працівників управління, керівників закладів культури комунальної форми власності та працівників цих закладів культури комунальної форми власності у разі відсутності керівника даного закладу (пункт 2.2 Посадової інструкції).

Оскільки станом на 21 грудня 2020 року в БМШ № 3 була відсутня посада директора начальник Управління культури і туризму Ковальська Ю. І. правомірно, у межах наданих їй повноважень, винесла оскаржуваний наказ щодо переміщення ОСОБА_1 з БМШ № 3 до ДМШ № 2.

Тому, посилання позивача в касаційній скарзі на відсутність у відповідача повноважень щодо видання наказу від 21 грудня 2020 року № 60-к є безпідставним, оскільки суди встановили, що трудовий договір з в.о. директора БМШ № 3 розірваний згідно з наказом від 18 грудня 2020 року № 59-к, а тому дії начальника Управління культури і туризму щодо видання оскаржуваного наказу відповідають пункту 2.2 його посадової інструкції.

Верховний Суд зауважує, що трудові відносини не перериваються, при переміщенні збереглися всі істотні умови праці позивача (спеціальність, кваліфікація, найменування посади, посадовий оклад).

Факт передачі трудової книжки жодним чином не підтверджує доводів позивача про те, що відбулось його переведення відповідно до частини першої статті 32 КЗпП України, а не переміщення відповідно до частини другої статті 32 КЗпП України.

Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що переміщення позивача здійснене на інше робоче місце, в інший комунальний заклад спеціалізованої мистецької освіти який підзвітний, підпорядкований Управлінню культури і туризму, як і БМШ № 3 (попереднє місце роботи позивача), у тій же місцевості та в межах відповідної посади (викладача-спеціаліста першої категорії), тобто відбулась лише зміна робочого місця (місця безпосереднього виконання роботи), та не змінилась жодна з істотних умов трудового договору.

Верховний Суд бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що у статутах БМШ № 3 та ДМШ № 2 немає посилань на те, що вказані юридичні особи є структурними підрозділами Управління культури і туризму, на що посилаються суди в оскаржуваних судових рішеннях, проте помилкове визначення підвідомчих закладів як структурних підрозділів Управління культури і туризму у цій справі не вплинуло на правильність вирішення спору по суті, а тому згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 357/1279/21, провадження № 61-124св22.

З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин та застосованих норм права, хоча БМШ № 3 і ДМШ № 2 є самостійними юридичними особами, вони засновані на комунальній власності, мали єдину і спільну централізовану бухгалтерію (структурний підрозділ Управління культури і туризму, який обслуговує підвідомчі йому комунальні заклади культури, зокрема, БМШ № 3 і ДМШ № 2), тому переміщення ОСОБА_1 з одного закладу в інший без зміни істотних умов праці не може вважатися переведенням на інше підприємство.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі № 161/7272/20, провадження № 61-5969св21, від 02 червня 2021 року у справі № 688/2531/20, провадження № 61-3135св21, від 14 квітня 2021 року у справі № 579/663/18, провадження № 61-20187св19, від 08 квітня 2020 року у справі № 753/3357/18, провадження № 61-23184св19, від 19 вересня 2018 року у справі № 201/10435/16-ц, провадження № 61-34551св18.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі № 161/7272/20, провадження № 61-5969св21, сформульовані висновки про незаконне звільнення, через незгоду працівника з переведенням на іншу штатну посаду в іншому комунальному медичному закладі, тобто фактичні обставини, підстави позову і правове регулювання є неподібними у справі, що переглядається.

Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 579/663/18, провадження № 61-20187св19, сформульовані виходячи з фактичних обставин, встановлених судами, що заява на звільнення позивачки написана у зв`язку з психологічним тиском на неї і не є вільним виявленням її згоди, тому не застосовні у справі, що переглядається.

У постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 753/3357/18, провадження № 61-23184св19, викладено висновок щодо оцінки законності переведення працівника з однієї посади на іншу в межах філії за інших фактичних обставин і відмінного правового регулювання, ніж у справі, що переглядається.

У постанові Верховного Суду відвід 02 червня 2021 року у справі № 688/2531/20, провадження № 61-3135св21, викладено висновок щодо зобов`язання укласти трудовий договір з працівником, запрошеним на посаду в порядку переведення, з часу надання нею документів, необхідних для укладення договору, тобто фактичні обставиниінші, ніж у справі, що переглядається.

Узагальнені висновки у вказаних вище постановах Верховного Суду сформульовані щодо процедури переведення працівника або незаконного звільнення працівника та не застосовні у справі, що переглядається, з огляду на те, що ОСОБА_1 було не переведено, а переміщено зі збереження усіх істотних умов праці.

Висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 201/10435/16-ц, провадження № 61-34551св18, нерелевантні у справі, що переглядається.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, дійшов висновку, що ОСОБА_1 не довів, що при його переміщенні з БМШ № 3 до ДМШ № 2 було порушено норми трудового законодавства про переведення працівника, його доводи зводяться до власного тлумачення норм права та незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, переоцінкою доказів у справі та не спростовують мотивів і висновків судів попередніх інстанцій.

У резолютивній частині касаційної скарги ОСОБА_1 просив розглянути справу за участю його представника. Верховний Суд відхилив це клопотання, з огляду на відсутність необхідності заслухати пояснення сторін (статті 43 402 ЦПК України).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Запаскіним Максимом Романовичем, залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко