ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 січня 2024 року
м. Київ
справа № 357/2478/21
провадження № 61-7817 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Коннова Ніна Іванівна,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - адвокат Стойчев Роман Володимирович,
треті особи: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Надія Романівна, ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Стойчева Романа Володимировича, на постанову Київського апеляційного суду
у складі колегії суддів:Таргоній Д. О., Голуб С. А., Писаної Т. О. від 30 березня
2023 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Н. Р., ОСОБА_3 , про витребування майна із чужого незаконного володіння.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що йому на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу з реєстру Білоцерківської міської територіальної громади
від 16 лютого 2021 року № 15.2-03/4740, у вищевказаній квартирі зареєстровано
дві особи: він, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є його колишньою дружиною, однак на даний час вона обвинувачується в скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 121 КК України і щодо неї обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Вказував, що через сімейні обставини вінпоїхав жити в село до свого брата, де проживав у нього деякий час, після чого повернувся у свою квартиру, проте коли приїхав, то побачив, що двері у квартиру змінені, через що він не зміг до неї потрапити. Пізніше сусіди повідомили, що власником квартири є інша особа, яка там проживає.
Позивач зазначав, що він звернувся із заявою до поліції про незаконне заволодіння його квартирою шляхом шахрайства. Дані відомості були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12020110030002663 від 01 липня 2020 року.
На день подання позову слідство триває.
Вказував, що під час досудового розслідування йому стало відомо про те, що на його квартиру 12 лютого 2020 року оформлено договір купівлі-продажу, в якому зазначається, що продавцем є ОСОБА_3 , якому квартира належить нібито на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданого Виконкомом Білоцерківської міської ради народних депутатів Київської області від 26 жовтня 1999 року, а також, що право власності за ОСОБА_3 зареєстроване Білоцерківським міжміським бюро технічної інвентаризації в реєстрову книгу 92, реєстровий № 10906, а покупцем є ОСОБА_2 .
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність такого переходу права власності на належне йому майно, з урахуванням положень
статей 387 388 ЦК України, просив суд витребувати від ОСОБА_2 на його користь належну йому квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у складі судді Орєхова О. І. від 08 червня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення районного суду мотивовано тим, щопозивачемне доведено, яким чином він був позбавлений права власності на спірне нерухоме майно, не надано доказів, якими встановлено незаконне відчуження спірного нерухомого майна та відповідно встановлених осіб, які до цього причетні.
При цьому, суд вказав, що ОСОБА_5 набуто право власності на спірне нерухоме майно за цивільно-правовою угодою, він є добросовісним набувачем вказаної квартири. За відсутності доказів обізнаності відповідача про те, що він здобуває річ в особи, яка не мала права на її відчуження, а також відсутності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про права інших осіб, позбавлення добросовісного набувача права власності на набуте у передбачений законом спосіб майно, не відповідатиме принципам справедливості та добросовісності.
Суд першої інстанції послався на відповідні правові висновки, викладені
у постановах Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, рішення Європейського суду з прав людини щодо захисту права власності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 червня
2022 рокускасовано.
Ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено.
Витребувано від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , належну йому на підставі свідоцтва на право власності на житло від 14 травня 1998 року № НОМЕР_2 , виданого виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради (реєстрова книга
№ 112, реєстровий № 12810).
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норму статті 388 ЦК України, належним чином не встановив фактичні обставини у справі,оскільки відчуження спірного нерухомого майна - квартири було здійснено ОСОБА_3 , який не є власником цього майна та жодних дій щодо розпорядження спірним нерухомим майном дійсним
власником - ОСОБА_6 не вчинялося. Тобто спірна квартира вибула з володіння власника поза його волею, тому такі підстави і обставини витребування квартири повністю відповідають критеріям наявності загального (суспільного) інтересу, а посилання відповідача щодо порушення його прав як останнього власника і добросовісного набувача не можуть бути визнані підставою для відмови в позові.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що з урахуванням положень
частини третьої, четвертої статті 390 ЦК України добросовісний набувач, який не заявив зустрічний позов у справі, може заявити до власника майна позов про відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів, та на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. Крім того, кінцевий набувач, із власності якого витребовується нерухоме майно, також не позбавлений можливості відновити права на підставі частини першої статті 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до осіб, в яких було придбано майно, про відшкодування збитків.
Суд апеляційної інстанції послався на відповідні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Стойчев Р. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 02 червня 2023 року визнано наведені представником ОСОБА_2 - адвокатом Стойчевим Р. В, підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними, касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків касаційної скарги.
У наданий судом строк представник ОСОБА_2 - адвокат Стойчев Р. В., надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2023 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Стойчева Р. В., про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено й поновлено цей строк, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 357/2478/21 з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
31 липня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Стойчева Р. В., мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував норми права,
не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних відносинах, викладених у постановах Верховного Суду:від 20 березня 2019 року
у справі № 521/8368/15-ц, від 26 вересня 2019 року справа № 2-4352/11,
від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц,від 26 квітня 2021 року у справі № 320/62/19.
Вказує, що відповідач є добросовісним набувачем квартири, так як квартиру було придбано за відплатним договором, за неї були сплачені грошові кошти, договір купівлі-продажу квартири від 12 лютого 2020 року укладено та зареєстровано відповідно до вимог чинного законодавства, на час придбання квартири набувач не знав і не міг знати про те, що продавець не мав право на її відчуження. ОСОБА_3 надав нотаріусу оригінали всіх необхідних документів для вчинення правочину, нотаріус їх перевірив, сторони вчинили правочин на законних підставах.
Зазначає, що спірна квартира була в занедбаному, критичному стані, мала великі борги за комунальні послуги, які не сплачувались протягом багатьох років.
При цьому позивач не надав суду доказів, яким саме чином він був позбавлений свого права власності, договір купівлі-продажу квартири, укладений між
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позивач не оспорював, недійсним або нікчемним суд його не визнавав.
Послався на відповідну судову практику Європейського суду з прав людини та Великої Палати Верховного Суду щодо захисту права власності.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив від представника
ОСОБА_1 - адвоката Коннової Н. І., на касаційну скаргу, в якому зазначається, що постанова апеляційного суду є обґрунтованою та законною, ухвалена з дотриманням норм матеріального й процесуального права, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення. При цьому, посилається на відповідні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) Застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду;
2) Апеляційним судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази,
що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Стойчева Р. В., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судами встановлено, що розпорядженням виконкому Білоцерківської міської ради Київської області від 14 травня 1998 року № 1-3-257 «Про передачу в особисту власність та спільну власність державних квартир громадянам міста», квартиру
АДРЕСА_1 передано безкоштовно в особисту власність ОСОБА_1 , який проживає і постійно прописаний в даній квартирі один (т. 1, а. с. 155).
Відповідно до свідоцтва на право власності на житло від 14 травня 1998 року
№ НОМЕР_2 , виданого виконкомом Білоцерківської міської ради, реєстрова книга
№ 112, реєстровий № 12810, кв.
АДРЕСА_1 належить на праві особистої власності ОСОБА_1 . Загальна площа квартири становить 21,2 кв. м (т. 1, а. с. 6).
Згідно з відповіддю КП КОР «Південне БТІ» від 30 червня 2020 року № 1662, відповідно до паперових носіїв станом до 01 січня 2013 року право власності на квартиру
АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва на право власності на житло від 14 травня 1998 року № НОМЕР_2 , виданого виконкомом Білоцерківської міської ради, реєстрова книга № 112, реєстровий № 12810
(т. 1, а. с. 7).
Відповідно до витягу з реєстру Білоцерківської міської територіальної громади
№ 15.2-03/4740 від 16 лютого 2021 року, у вищевказаній квартирі зареєстровано
двоє осіб: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1,а. с. 9).
Згідно з договором купівлі-продажу від 12 лютого 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Н. Р., зареєстрованого в реєстрі за № 217, вбачається, що продавцем
ОСОБА_3 було продано квартиру
АДРЕСА_1 ОСОБА_2 . Відповідно до пункту 1.2 вказаного Договору, відчужувана квартира належить продавцю, ОСОБА_3 , на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданого виконкомом Білоцерківської міської ради Київської області 26 жовтня 1999 року, право власності за продавцем зареєстровано Білоцерківським міжміським
бюро технічної інвентаризації в реєстрову книгу № 92, реєстровий № 10906
(т. 1, а. с. 10-11).
Як вбачається з листа КП КОР «Південне бюро технічної інвентаризації»
від 09 березня 2021 року за вих. №503, відповідно до паперових носіїв станом
на 01 січня 2013 року право власності на квартиру
АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва на право власності на житло від 14 травня 1998 року № НОМЕР_2 виданого виконкомом Білоцерківської міської ради (реєстрова книга № 112, реєстровий
№ 12810). Державна реєстрація права власності на вищевказану квартиру станом на 01 січня 2013 року за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності
від 26 жовтня 1999 року № 27111, виданого виконкомом Білоцерківської міської ради, не проводилася.
Також повідомлено, що в реєстровій книжці № 92 реєстровий № 10906 відсутній. Відповідно паперових носіїв за реєстровим №10906 реєстрова книга № 94 зареєстровано інший об`єкт нерухомого майна (т. 1, а. с. 70).
З листа виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 06 грудня 2021 року № 4403/01-14 вбачається, що по документах архівного фонду № 1 за січень та жовтень 1999 pоку розпорядження міського голови виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 26 жовтня 1999 року за № 1-2-42 не виявлено, тому надати копію розпорядження голови Ради виконкому від 26 жовтня 1999 року за
№ 1-2-42 про видачу свідоцтва на право власності на житло № НОМЕР_1 від 26 жовтня 1999 року на ім`я ОСОБА_3 немає можливості (т. 1, а. с. 155).
ОСОБА_1 звернувся до поліції із заявою про незаконне заволодіння його квартирою та вказані відомості були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12020110030002663 від 01 липня 2020 року (т. 1,а. с. 12).
Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 просив витребувати належне йому на праві власності нерухоме майно - спірну квартиру у добросовісного набувача ОСОБА_2 , посилаючись на те, що вказана квартира вибула з його володіння без його волевиявлення.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в частині другій статті 16 ЦК України.
Згідно з положеннями статті 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
У постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140 цс 14, зазначено, що власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного
позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених
статтями 387 та 388 ЦК України.
Відповідно до положень статті 387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦК Україниякщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2022 року у справі № 205/4477/17 (провадження № 61-14693 св 21) дійшов висновку, що право власника згідно з частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).
Виходячи з положень норм права, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має тільки власник цього майна.
Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно, зокрема в добросовісного набувача.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-3104 цс 16 та
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі
№ 674/31/15-ц (провадження № 14-288 цс 18).
При цьому право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсними правочинів, за якими майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Таким чином, доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі
№ 359/3373/16, провадження № 14-2 цс 21). При цьому для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не вважається ефективним способом захисту права власника, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах:
від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18), пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17
(провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148 гс 19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125 цс 20) та інших.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що відчуження спірного нерухомого майна - квартири було здійснено ОСОБА_3 , який не є власником цього майна та жодних дій щодо розпорядження спірним нерухомим майном власником - ОСОБА_6 не вчинялося, тобто спірна квартира вибула з володіння власника поза його волею, тому такі підстави і обставини витребування квартири повністю відповідають критеріям наявності загального (суспільного) інтересу.
При цьому, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція)).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня
2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення
статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України»
від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Такі підстави і обставини витребування квартири повністю відповідають критеріям наявності загального (суспільного) інтересу, а тому посилання відповідача щодо порушення його прав як останнього власника і добросовісного набувача не можуть бути визнані підставою для відмови в позові.
Крім того, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що з урахуванням положень частин третьої, четвертої статті 390 ЦК України добросовісний набувач, який не заявив зустрічні позови у справі, може заявити до власника майна позов про відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів, та на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. Крім того, кінцевий набувач, із власності якого витребовується нерухоме майно, також не позбавлений можливості відновити права на підставі частини першої статті 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до осіб, в яких було придбано майно, про відшкодування збитків. Таким чином, доводи відповідача про те, що він у повному обсязі здійснив оплату за договором купівлі-продажу квартири, оплатив борги за комунальні послуги та вклав грошові кошти в ремонт квартири, є безпідставними, так як він не позбавлений можливості відновити свої порушені права у вказаній частині шляхом пред`явлення відповідного позову.
Зазначене узгоджується з пунктом 9.24. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20, провадження № 14-55 цс 22.
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у відповідних постановах Великої Палати Верховного Суду та постановах Верховного Суду, на які заявник посилається у касаційній скарзі,
є необґрунтованими, висновки суду апеляційної інстанції не суперечать вказаним висновкам Верховного Суду.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у постанові суду апеляційної інстанції, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом,
а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Оскільки касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Стойчева Р. В., залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Стойчева Романа Володимировича, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць