Постанова

Іменем України

01 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 357/4303/18

провадження № 61-1310св20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_1 ,відповідач треті особи:- ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Якименська Людмила Леонідівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Панченка М. М., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 06 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до рішення Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року визнано удаваним договір купівлі-продажу квартири від 05 жовтня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; визнано, що 05 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір довічного утримання; розірвано договір довічного утримання від 05 жовтня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Отримавши 10 квітня 2018 року інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 дізналася, що ОСОБА_3 06 квітня 2015 року здійснила відчуження спірної квартири, уклавши договір дарування на користь свого сина ОСОБА_2 . Позивач просила суд визнати недійсним з моменту укладення відповідний договір дарування квартири, оскільки ОСОБА_3 не мала права за життя ОСОБА_1 , відчужувати набуте за договором довічного утримання майно (квартиру).

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено; визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 06 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Якименською Л. Л.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки 20 березня 2018 року рішенням Апеляційного суду Київської області визнано удаваним договір купівлі-продажу спірної квартири від 05 жовтня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; визнано, що 05 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір довічного утримання та розірвано цей договір довічного утримання, а тому наразі не має правових підстав для подальшого існування і спірного договору дарування.

Постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено: заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачем при поданні позову було обрано неналежний спосіб захисту порушених прав. Зокрема, правовою підставою для звернення до суду позивач зазначила, зокрема, норми статтей 202 203 216 744 ЦК України, які не регулюють правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем (останнім набувачем спірного майна - квартири), оскільки між позивачем та відповідачем виникли речово-правові відносини щодо права на спірну квартиру, то і належним способом захисту прав позивача на повернення у її власність квартири є відповідний цим правовідносинам речово-правовий спосіб - витребування майна згідно статті 388 ЦК України. У зв`язку із тим, що суд застосував до спірних правовідносин закон, який не підлягав застосуванню, це стало підставою для скасування незаконного рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_1 , не погодившись із постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року, надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 21 лютого 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, зокрема, що при постановленні оскаржуваного судового рішення апеляційний суд неправомірно вийшов за межі доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 . Також зазначає, що нею застосовано належний спосіб захисту її права власності на спірну квартиру, оскільки її метою є повернення у власність її майна, зокрема, шляхом внесення відповідних відомостей до державного реєстру речових права. При цьому, витребування квартири вона не потребує, оскільки спірна квартира перебуває у її користуванні.

Позиції інших учасників

02 квітня 2020 року ОСОБА_3 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу. Однак, відзив надісланий до суду з пропуском строку, визначеного ухвалою суду від 17 лютого 2020 року про відкриття касаційного провадження, тобто після 23 березня 2020 року і він не містить клопотання про поновлення строку на його подання, а тому в силу вимог статті 126 395 ЦПК України даний відзив залишається без розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

05 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

06 квітня 2015 року між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарований) укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Якименською Л. Л.

20 березня 2018 року в справі № 357/3132/15-ц Апеляційним судом Київської області скасовано рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2015 року та ухвалено нове рішення наступного змісту: визнано удаваним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , від 05 жовтня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; визнано, що 05 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання та розірвано договір довічного утримання від 05 жовтня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ, від 15 січня 2020 року (далі - Закон).

У пункті 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» даного Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Таким чином, розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року, слід здійснювати, враховуючи вимоги ЦПК України в редакції до 08 лютого 2020 року.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що спірний договір дарування квартири від 06 квітня 2015 року, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , є недійсним, оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили на час звернення до суду із цим позовом, визнано удаваним та розірвано відповідні попередні договори (купівлі-продажу та довічного утримання) відчуження спірної квартири від первинного власника ОСОБА_1 до ОСОБА_3 ,

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд вказував на застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які не підлягали застосуванню, оскільки позивачем застосовано неналежний спосіб захисту її прав у спірних правовідносинах з метою повернення спірної квартири у її власність - заявлено позовні вимоги про визнання спірного договору дарування недійсним, а не віндикаційний позов про витребування майна від останнього власника згідно статті 388 ЦК України.

Верховний Суд погоджується із відповідними висновками суду апеляційної інстанції,оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленими судом на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих доказів.

Як установлено апеляційним судом та не заперечується сторонами, ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом про визнання недійсним договору дарування спірної квартири АДРЕСА_1 , укладеного 06 квітня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили 20 березня 2018 року (на час звернення до суду із цим позовом), визнано недійсним правочин (договір купівлі-продажу спірної квартири) від 05 жовтня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 а також розірвано договір довічного утримання від 05 жовтня 2011 року, укладений між цими ж сторонами та предметами яких є спірна квартира, що належала ОСОБА_1 , а тому оскільки спірний (наступний) правочин (договір дарування від 06 квітня 2015 року) укладений всупереч вимогам ЦК України, він також є недійсним.

Згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Великої Палати Верховного Суду від16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц).

У відповідності до цивільного законодавства особа, яка вважає, що її речові права порушено, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною ( статті 203 215-235 ЦК України), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 388 ЦК України).

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника(постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17).

Суд може відмовити у позові з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту. Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити належний позов до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц).

Як обгрнутовано встановлено судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , як останнім власником спірної квартири після укладення кількох правочинів щодо відчуження цієї квартири, виникли речово-правові відносини, а тому зважаючи на ці обставини, належним та ефективним способом захисту права власності позивача (повернення у її власність спірної квартири) у спірних правовідносинах являється подання віндикаційного позову про витребування майна (стаття 388 ЦК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, в тому числі, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, в тому числі, застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Ураховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанцій, дослідивши належними чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшов правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні заявленого позову у цій справі у зв`язку із застосуванням позивачем ОСОБА_1 неналежного (неефективного) способу захисту її прав у спірних правовідносинах.

Що стосується доводів касаційної скарги ОСОБА_1 про порушення апеляційним судом норм процесуального права в частині виходу за межі розгляду апеляційної скарги, то вони спростовуються статтею 367 ЦПК України.

Разом із цим, суд також не приймає доводи касаційної скарги, що позивач не потребує витребування спірної квартири, а лише має намір зареєструвати за собою право власності на її квартиру, то слід зазначити, що зважаючи на характер спірних правовідносин, апеляційним судом правильно визначено необхідний до застосування спосіб захисту її права власності, а відповідне рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Зазначені у касаційній скарзі інші аргументи Верховний Суд також вважає необґрунтованими та виключно суб`єктивними судженнями заявника, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими судом в оскаржуваному рішенні.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Апеляційним судом повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук