Постанова

Іменем України

26 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 357/5469/15-ц

провадження № 61-39005св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу у Київській області Губенко Тетяна Анатоліївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2018 року у складі судді Кошель Л. М. та постанову Апеляційного суду Київської області від 16 травня 2018 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У квітні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», банк), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» (далі - ТОВ «Росвен Інвест Україна»), звернулося до суду з позовом, надалі уточненим, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу у Київській області Губенко Т. А., про звернення стягнення на предмет іпотеки.

На обґрунтування позову банк посилався на такі обставини. 18 вересня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 18-07-Ип/40, відповідно до умов якого позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 200 000 дол. США. На забезпечення виконання зобов`язання між банком та ОСОБА_2 18 вересня 2007 року укладений іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку передано житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,1000 га, за тією ж адресою. У 2010 році ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання кредитного договору, договорів іпотеки та поруки недійсними. 25 січня 2011 року на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2010 року про часткове задоволення позову та заяви ОСОБА_2 нотаріус зняв заборону на відчуження нерухомого майна, яке було предметом іпотеки, та вилучив відповідний запис з Державного реєстру іпотек. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 06 грудня 2011 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 , зустрічну позовну заяву задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 228 840,92 грн. У грудні 2011 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернувся до суду із заявою про поворот виконання рішення суду, яку було задоволено 29 серпня 2012 року.

З урахуванням наведеного банк просив у рахунок часткового погашення кредитної заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 18 вересня 2007 року № 18-07-Ип/40 у розмірі 21 313 414,05 грн звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 278,2 кв. м, житловою площею 110,2 кв. м, позначений за планом літерою «А», з господарськими та побутовими будівлями та спорудами; земельну ділянку, площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210300000:04:024:0003, цільове призначення - обслуговування житлового будинку та господарських споруд, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною, визначеною у порядку частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року № 898-IV (далі - Закон № 898-IV) на рівні 1 522 040 грн.

04 липня 2014 року ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області замінено відповідача ОСОБА_2 на належного відповідача - ОСОБА_1 , з тих підстав, що останній 25 січня 2011 року набув спірний будинок та земельну ділянку у власність на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу у Київській області Кушнір Н. Б. ОСОБА_2 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, який надалі уточнив. Просив суд визнати недійсним іпотечний договір від 18 вересня 2007 року, зареєстрований в реєстрі за № 5016; зобов`язати ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» надати приватному нотаріусу Білоцерківського міського нотаріального округу Губенко Т. А. письмове повідомлення щодо виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження іпотекою спірного нерухомого майна.

На обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2012 року у справі № 1003/10406/12 встановлено, що кредитний договір № 18-07-Ип/40 є неукладеним, тому таке зобов`язання не може забезпечуватись договором іпотеки (т. 3, а. с. 2-3).

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 червня 2015 року до спільного розгляду з первісною позовною заявою прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу у Київській області Губенко Т. А., ОСОБА_2 , про визнання недійсним іпотечного договору та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2018 року первісний позов задоволено. У рахунок часткового погашення кредитної заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за кредитним договором від 18 вересня 2007 року № 18-07-Ип/40 у розмірі 21 313 414,05 грн, що складається з: суми строкової заборгованості за кредитом - 95 153,67 дол. США, що в еквіваленті - 2 078 933,84 грн; суми простроченої заборгованості за кредитом - 88 790,63 дол. США, що в еквіваленті - 1 939 913,05 грн; суми строкової заборгованості за відсотками - 2 350,40 дол. США, що в еквіваленті - 51 351,95 грн; суми простроченої заборгованості за відсотками 137 570,73 дол. США, що в еквіваленті - 3 005 669,11 грн; суми строкової та простроченої заборгованості з комісії - 1 919 грн та 125 992 грн; пені за прострочення заборгованості за основним боргом кредиту, відсотках та комісії - 14 108 635,10 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 278,2 кв. м, житловою площею 110,2 кв. м, позначений за планом літерою «А», з господарськими та побутовими будівлями та спорудами; земельну ділянку, площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210300000:04:024:0003, цільове призначення - обслуговування житлового будинку та господарських споруд, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною, визначеною у порядку частини шостої статті 38 Закону № 898-IV на рівні 1 522 040 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заборгованість за кредитним договором становить 21 313 414,05 грн. Зазначений розрахунок не спростований, альтернативний розрахунок не надано. Матеріали справи не містять доказів погашення суми заборгованості, що об`єктивно вказує на право банку реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки. Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності правових підстав у банку задовольняти свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, яке набуто ОСОБА_1 у власність, суд виходив із положень статті 23 Закону № 898-IV, якими законодавець передбачив, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Таким чином, навіть якщо предмет іпотеки було реалізовано під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на це майно, однак надалі підстави для такого виключення з реєстру було скасовано, то іпотека поновлюється. Отже, права позивача порушені відповідачем, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним іпотечного договору від 18 вересня 2007 року, суд вважав, що договір є таким, що укладений відповідно до чинного законодавства України та відповідає положенням статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). У зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 16 травня 2018 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення первісного позову. Щодо вирішення зустрічної позовної вимоги, то суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог, оскільки іпотечний договір укладений відповідно до норм чинного законодавства та відсутні підстави для визнання його недійсним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, яку надалі виклав у новій редакції, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції позбавив відповідача права на участь у судовому засіданні, оскільки не повідомив його про час та дату апеляційного розгляду справи, призначеного на 16 травня 2018 року, що є безумовною підставою для скасування рішення суду та передачі справи на новий розгляд. Справу розглянуто неповноважним складом суду. Після заміни двох суддів у складі суду не було постановлено відповідної ухвали. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що відповідач звертався до суду з клопотанням про зупинення провадження до вирішення справи № 357/14534/17, однак суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні зазначеного клопотання. Суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили інформації щодо продажу банком права вимоги за кредитним договором № 18-07-Ип/40, хоча ці обставини мають суттєве значення для правильного вирішення справи. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову банку з тих підстав, що заяву банку про поворот виконання рішення суду задоволено та зобов`язано приватного нотаріуса Губенко Т. А. внести спірне нерухоме майно до Державного реєстру іпотек, однак суд не врахував, що надалі, за наслідками нового розгляду заяви, ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2016 року № 2-1652/10 у задоволенні заяви про поворот виконання рішення відмовлено. Також суди попередніх інстанцій не врахували, що у спірному будинку проживає малолітній син заявника, а договір іпотеки грубо порушує права його сина на користування жилим приміщенням та земельною ділянкою, а також його право на житло. Зазначає, що він придбав спірне майно за власні кошти, в той час, коли майно не перебувало під обтяженням, він є добросовісним набувачем, а тому не має відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_2 . Крім того, заявник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування єдиної судової практики.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали та зупинено виконання рішення суду першої інстанції до закінчення перегляду судових рішень у касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2020 року задоволено заяву ТОВ «Росвен Інвест Україна» про залучення його до участі у справі як правонаступника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2018 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 18 вересня 2007 року між ВАТ Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 18-07-Ип/40, відповідно до умов якого позичальник отримав кредитні кошти у сумі 200 000 дол. США.

На забезпечення виконання зобов`язання між банком та ОСОБА_2 18 вересня 2007 року укладений іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку передано житловий будинок на АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,1000 га, за тією ж адресою.

У 2010 році ОСОБА_2 звертався до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом про визнання кредитного договору, договорів іпотеки та поруки недійсними (справа №2-1652/10). ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подало зустрічну позовну заяву про стягнення заборгованості. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2010 року первісний позов задоволено частково, визнано недійсними договори поруки та іпотеки, договір поруки розірвано, приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т. А. зобов`язано виключити з реєстру іпотек та заборон записи про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна згідно з договором іпотеки від 18 вересня 2007 року № 18-07-Ип/40. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 06 грудня 2011 року апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит`задоволено, зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_2 . Позовні вимоги за зустрічним позовом задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 2 228 840,92 грн заборгованості за кредитним договором. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

25 січня 2011 року приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т. А. на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2010 року вилучила з Єдиного реєстру заборони відчуження нерухомого майна запис 5678472 про обтяження спірного майна.

25 січня 2011 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу у Київській області Кушнір Н. Б.,набув у власність спірний будинок та земельну ділянку, які є предметом іпотеки.

У грудні 2011 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду із заявою про поворот виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2010 року.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 серпня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 листопада 2012 року, заяву про поворот виконання рішення задоволено, зобов`язано приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Губенко Т. А. вчинити нотаріальні дії, а саме включити записи до реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна, яке є предметом іпотеки на підставі договору іпотеки від 18 вересня 2007 року № 18-07-Ип/40.

Щодо вимог первісного позову про звернення стягнення на предмет іпотеки

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України)

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом № 898-IV (абзац третій статті 1 Закону (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Відповідно до частини п`ятої статті 3 Закону № 898-IV іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії договору іпотеки. Закінчення строку дії кредитного договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань (частина четверта статті 631 ЦК України).

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Якщо вимога за основним зобов`язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов`язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання (частини перша та друга статті 7 Закону № 898-IV).

За частинами першою, третьою статті 33 Закону № 898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 38 Закону № 898-IV, якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Статтею 23 Закону № 898-IV визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

За змістом цієї норми на особу, до якої перейшло право власності на майно, обтяжене іпотекою, навіть у випадках, коли до неї не було доведено інформації про обтяження майна іпотекою, переходять всі права та обов`язки іпотекодавця.

Отже, в разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності.

Встановивши факт переходу до ОСОБА_1 права власності на спірний житловий будинок та земельну ділянку, які були передані в іпотеку банку, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про застосування до спірних правовідносин норм статті 23 Закону № 898-IV, а також про те, що іпотека поширює свою дію на спірне майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 .

Висновки щодо застосування до спірних правовідносин норм статті 23 Закону № 898-IV та поширення її дії на особу, щодо якої встановлено факт переходу права власності на майно під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на це майно, викладені у постановах Верховного Суду України: від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15 та від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-1582цс16), у постановах Верховного Суду: від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц (провадження № 61-4453св18), від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц (провадження № 61-18566св18), від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц (провадження

№ 61-5447зпв18). У постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження №14-203цс19) Велика Палата Верховного Суду не вбачала правових підстав для відступу від них.

Щодо вимог зустрічного позову про визнання недійсним договору іпотеки

Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що договір іпотеки укладений відповідно до норм чинного законодавства та відповідає статті 203 ЦК України, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки підстав для визнання недійсним договору іпотеки немає.

Посилання заявника на те, що ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2016 року відмовлено у задоволенні заяви про поворот виконання рішення суд не бере до уваги, оскільки гарантії ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» як іпотекодержателя щодо спірного майна визначені частиною другою статті 23 Закону № 898-IV, згідно з якою особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Факт набуття спірного нерухомого майна у період відсутності у Державному реєстрі іпотек запису про обтяження на це майно, не вливає на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

У постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі

№ 6-1193цс15 зроблено висновок, що, якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек. Тому ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов`язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек. Ураховуючи сутність іпотеки та зміст правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин, ефективним відновленням прав кредитора у зв`язку зі скасуванням незаконного рішення є застосування передбаченої угодою сторін процедури звернення стягнення на іпотечне майно, як однієї з умов надання (отримання) кредиту.

Аргументи заявника про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи колегією суддів відхиляються з огляду на таке.

У пункті шостому частини першої статті 251 ЦПК України передбачено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2018 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про зупинення провадження у справі, оскільки зупинення провадження у цивільній справі, виходячи з мотивів наявності іншої справи, може мати місце тільки у випадку, коли у цій справі можуть бути вирішенні питання, що стосуються підстав заявлених позовних вимог або умов, від яких залежить їх розгляд. Тобто суд першої інстанції правильно вважав, що відсутня об`єктивна неможливість розгляду справи, тому що зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Доводи касаційної скарги щодо проживання у спірному будинку малолітнього сина заявника, та те, що договір іпотеки укладений без згоди органу опіки та піклування, а тому зазначений договір порушує права дитини, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до статей 17, 18 закону «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання; держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Передбачене статтею 177 Сімейного кодексу України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору.

Оскільки згідно зі статтею 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону, нотаріуси для встановлення факту користування нерухомим майном витребовують довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану житлово-експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань реєстрації. Коли з поданих документів нотаріусом установлено, що така дитина не проживає за адресою майна, що відчужується (передається в іпотеку), а також те, що така дитина не має права власності на це майно (його частину), нотаріус має право не витребовувати згоду органів опіки та піклування на посвідчення такого правочину.

Тобто право користування майном члена сім`ї власника житла пов`язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи, про що робиться відповідний запис до будинкової книги.

Таким чином, згода органів опіки та піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником), або має право на користування жилим приміщенням, що відчужується (передається в іпотеку).

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 520/258/16-ц (провадження

№ 61-5653св18).

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що договір іпотеки не порушує права дитини, оскільки на час укладення договору іпотеки малолітній син не був власником спірного будинку та не мав права користування ним.

Аргументи касаційної скарги про те, що відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину щодо нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним, не заслуговують на увагу, оскільки на час укладення оспорюваного договору ОСОБА_1 та його малолітній син не мали ні права власності, ні права користування на переданий в іпотеку будинок.

Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції не повідомив його про дату, час та місце розгляду справи та позбавив його права на участь у судовому засіданні, яке було призначене на 16 травня 2018 року, спростовуються матеріалами справи, зокрема рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Зазначене повідомлення було направлене за належною поштовою адресою: АДРЕСА_1 , та одержане 26 квітня 2018 року ОСОБА_1 , про що є відмітка у такому повідомленні (т. 5, а. с. 231). Крім того, в матеріалах справи наявна заява про відвід судді, в якій представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 зазначив, що розгляд справи у суді апеляційної інстанції призначений на 16 травня 2018 року о 10.00 (т. 5, а. с. 224).

Доводи касаційної скарги стосовно ухвалення рішення судом апеляційної інстанції неналежним складом суду Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 33 ЦПК України визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених у частині другій статті 14 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ. Справа, розгляд якої відповідно до цього Кодексу здійснюється колегією суддів в обов`язковому порядку, розглядається постійною колегією суддів відповідного суду, до складу якої входить визначений Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою суддя-доповідач. Персональний склад постійних колегій суддів визначається зборами суддів відповідного суду.

Для кожної постійної колегії суддів збори суддів відповідного суду визначають резервних суддів строком на один рік.

Якщо зі складу колегії суддів не може продовжувати розгляд справи суддя, який не є суддею-доповідачем у такій справі, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом, заміна такого судді з ініціативи судді-доповідача за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою з числа резервних суддів.

Якщо замінити суддю, який вибув, з числа резервних суддів неможливо, його заміна здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою у порядку, передбаченому частиною першою цієї статті.

Суддя, визначений на заміну вибулого судді, розглядає у складі колегії суддів усі невирішені справи, що розглядає така колегія суддів, та які у зв`язку з відсутністю вибулого судді неможливо розглянути в строки, встановлені цим Кодексом.

Результати автоматизованого розподілу (повторного розподілу) справи оформлюються протоколом.

Встановлено, що протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 лютого 2018 року визначено склад суду: Сушко Л. П., Ігнатченко Н. В., Кулішенко Ю. М. (т. 4, а. с. 148).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 травня 2018 року визначено склад суду: Сушко Л. П., Ігнатченко Н. В., Кашперська Т. Ц. Підстави проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи - перебування судді Кулішенко Ю. М. у відпустці (т. 4, а. с. 222).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 травня 2018 року визначено склад суду: Сушко Л. П., Кашперська Т. Ц., Фінагеєв В. О. Підстави проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи - суддя Ігнатченко Н. В. тимчасово відсторонена від здійснення правосуддя.

З урахуванням наведеного заміна складу суддів відбулась відповідно до вимог ЦПК України. На час вирішення справи склад колегії суддів апеляційного суду був таким, що визначений відповідно до закону.

Посилання заявника на те, що у матеріалах справи відсутні ухвали про заміну складу суду є безпідставними, оскільки відповідно до частини чотирнадцятої статті 33 ЦПК України результати автоматизованого розподілу (повторного розподілу) справи оформлюються протоколом.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання його представника ОСОБА_3 про відвід судді Ігнатченко Н. В., суд не бере до уваги, оскільки протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 травня 2018 року суддю Ігнатченко Н. В. замінено на суддю Фінагеєва В. О. Отже, Ігнатченко Н. В. не входила до складу суду, що розглядав справу по суті, тому зазначене клопотання не підлягало розгляду.

Посилання заявника на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, в яких ЄСПЛ зазначає про необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини, суд не бере до уваги, оскільки вони стосуються інших правовідносин.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, які надали належну оцінку всім обставинам справи та перевірили аргументи учасників справи, а зводяться до власного тлумачення норм матеріального права та необхідності переоцінки доказів, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені заявником аргументи у розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему, а тому у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення суду першої інстанції було зупинене ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2018 року, то у зв`язку із завершенням касаційного провадження виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2018 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 401 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 16 травня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко