Постанова

Іменем України

28 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 357/7268/17

провадження № 61-35487св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Фурсівська сільська рада Білоцерківського району Київської області,

відповідачі: ОСОБА_1 , Білоцерківська районна державна адміністрація Київської області,

третя особа - Відділ у місті Білій Церкві міськрайонного управління у Білоцерківському районі та місті Білій Церкві Головного управління Держгеокадастру у Київській області,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області на постанову Апеляційного суду Київської області від 03 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Кулішенка Ю. М., Сержанюка А. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2017 року Фурсівська сільська рада Білоцерківського району Київської області (далі - Фурсівська сільська рада) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області (далі - Білоцерківська РДА), третя особа - Відділ у місті Білій Церкві міськрайонного управління у Білоцерківському районі та місті Білій Церкві Головного управління Держгеокадастру у Київській області, про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, посилаючись на те, що розпорядженням Білоцерківської РДА від 11 листопада 2008 року № 746 ОСОБА_1 було виділено у власність земельну ділянку площею 1,4000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу в адміністративних межах Фурсівської сільської ради. На підставі вказаного розпорядження 01 грудня 2008 року ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на землю серії ЯЗ № 444774, кадастровий номер земельної ділянки 3220488300:01:003:0024. Однакспірна земельна ділянка з 1999 року віднесена до земель запасу Фурсівської сільської ради та була розподілена між мешканцями села під городництво. Білоцерківська РДА незаконно розпорядилася землями комунальної власності, чим порушила права територіальної громади села Фурси Білоцерківського району Київської області, а ОСОБА_1 одержав земельну ділянку неправомірно - з порушенням установленого порядку її відведення. Враховуючи викладене, Фурсівська сільська рада просила: визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 444774, виданий на ім`я ОСОБА_1 на підставі розпорядження Білоцерківської РДА від 11 листопада 2008 року № 746 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010237200367; скасувати запис про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3220488300:01:003:0024, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 1,4000 га за ОСОБА_1 .

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 пояснив, що передана йому у власність земельна ділянка знаходилася поза межами населеного пункту, а тому, приймаючи вищевказане розпорядження, Білоцерківська РДА діяла в межах своїх повноважень і ніяким чином не порушила права позивача. Крім того, звернувшись до суду з цим позовом у 2017 році, Фурсівська сільська рада пропустила трирічну позовну давність, перебіг якої слід обчислювати з часу набуття ним у власність спірної землі.

Заперечуючи проти позову, Білоцерківська РДА зазначила, що згідно з пунктом 12 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснювали відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Адміністрація не порушувала будь-яких прав територіальної громади, оскільки на час винесення розпорядження спірна земельна ділянка знаходилася поза межами села Фурси.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2018 року у складі судді Кошель Б. І. позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 444774, виданий на ім`я ОСОБА_1 на підставі розпорядження Білоцерківської РДА від 11 листопада 2008 року № 746 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010237200367. Скасовано запис про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3220488300:01:003:0024, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 1,4000 га за ОСОБА_1 .

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що у зв`язку з реорганізацією Колективного сільськогосподарського підприємства «Раставиця» (далі - КСП «Раставиця») рішенням Фурсівської сільської ради від 30 серпня 2000 року земельну ділянку площею 6 га в районі АДРЕСА_1 біля лісгоспу зараховано до земель запасу сільської ради для надання громадянам для городництва. Отже, на момент передачі Білоцерківською РДА спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 вона належала до земель запасу Фурсівської сільської ради, тобто в силу положень статті 7 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» перебувала в комунальній власності територіальної громади села Фурси Білоцерківського району, а тому розпоряджатися нею могла виключно сільська рада. Таким чином, оскільки розпорядження Білоцерківської РДА від 11 листопада 2008 року № 746 є протиправним, то виданий на його підставі державний акт на право власності на землю підлягає визнанню недійсним і скасуванню. Крім того, технічна документація щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку площею 1,4000 га, розташовану в адміністративних межах Фурсівської сільської ради, не є проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тобто мало місце порушення визначеної законом процедури отримання земельної ділянки у власність. Фурсівська сільська рада не пропустила позовну давність, оскільки вона дізналася про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 у квітні 2015 року, коли депутатською комісією здійснювалося упорядкування та інвентаризація земель комунальної власності.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 03 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що згідно з пунктом 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. З огляду на непроведення розмежування земель державної і комунальної власності в межах села Фурси, суд першої інстанції повинен був встановити, чи входила спірна земельна ділянка до меж села станом на день передачі її у власність ОСОБА_1 , оскільки від перебування землі у межах населеного пункту залежить наявність у Фурсівської сільської ради права розпорядження нею. В матеріалах справи є рішення Фурсівської сільської ради від 04 березня 2014 року № 35-741 про затвердження Генерального плану сіл Фурси та Чмирівка і розпорядження Білоцерківської РДА від 20 березня 2014 року № 147, яким зазначений Генеральний план було погоджено. Межі села Фурси внесені до даних Національної кадастрової системи лише 25 грудня 2015 року на підставі документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж в натурі на місцевості адміністративно-територіальної одиниці. Вказані обставини свідчать про те, що на час передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 вона не знаходилася в межах села Фурси, у зв`язку з чим в позивача було відсутнє право розпорядження нею. Включення у 2015 році спірної ділянки в межі села Фурси не може бути підставою для припинення набутого ОСОБА_1 у 2008 році права власності на землю, оскільки це прямо передбачено частиною третьої статті 173 ЗК України, згідно з якою включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до цього Кодексу. Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Отже, відсутність порушеного або оспорюваного права Фурсівської сільської ради є підставою для відмови в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У червні 2018 року Фурсівська сільська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Апеляційного суду Київської області від 03 квітня 2018 року, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2018 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд розглянув справу з першого разу без участі позивача, що є порушенням вимог процесуального законодавства. Суд не взяв до уваги наданих сільською радою доказів, які підтверджують факт належності спірної земельної ділянки до земель комунальної власності. На підставі рішення Фурсівської сільської ради від 04 березня 2014 року № 35-741 «Про затвердження генерального плану с. Фурси та Чмерівка» передана відповідачу у власність земельна ділянка увійшла в межі населеного пункту, проте й до прийняття цього рішення вказана ділянка відносилася до комунальної власності та перебувала в землях запасу. Технічна документація щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку площею 1,4000 га, розташовану в адміністративних межах Фурсівської сільської ради, не є проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Недодержання вимог законодавства та процедури надання земельних ділянок є підставою для визнання державного акта недійсним.

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками. В матеріалах справи відсутні докази проведення розмежування земель державної і комунальної власності, в результаті якого спірну земельну ділянку було б включено до земель територіальної громади села Фурси. Позивачем не надано державного акта, що посвідчує право комунальної власності на землю. Сам по собі факт перебування землі в запасі, без проведення відповідного розмежування, не свідчить, що вона є комунальною власністю територіальної громади. В тексті розпорядження Білоцерківської РДА від 11 листопада 2008 року № 746 відсутні будь-які згадки про вид власності на земельну ділянку, а лише зазначено про її знаходження в адміністративних межах Фурсівської сільської ради, що не є тотожним перебуванню землі в комунальній власності або в межах села. Спірна земельна ділянка увійшла в межі села Фурси лише у 2015 році, що не заперечується позивачем в касаційній скарзі.

У жовтні 2018 року Білоцерківська РДА такожподала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Землі запасу включаються до складу комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст не автоматично, а виключно за наслідками їх розмежування, що потребувало вчинення дій, передбачених статтями 10, 14 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», та завершувалося встановленням меж і видачею відповідного державного акта. Наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що на час передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 вона не знаходилася в межах села Фурси, у зв`язку з чим в позивача було відсутнє право розпорядження нею.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

10 жовтня 2018 року справа № 357/7268/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Судами встановлено, що розпорядженням Білоцерківської РДА від 14 травня 1999 року № 152 затверджено технічну документацію та грошову оцінку земель в межах села Фурси Білоцерківського району. До розпорядження додана таблиця складу земельних угідь по землекористувачам в межах Фурсівської сільської ради, серед яких землі запасу становили 112 га.

Розпорядженням Білоцерківської РДА від 25 червня 2008 року № 420 громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку технічної документації із складання державних актів на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фурсівської сільської ради.

Розпорядженням Білоцерківської РДА від 11 листопада 2008 року № 746 затверджено розроблену Приватним підприємством «Горизонт» технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки та надано у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 земельні ділянки площею по 1,4000 га кожному для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу в адміністративних межах Фурсівської сільської ради, з подальшим виготовленням державного акта на право власності на землю.

На підставі вказаного розпорядження 01 грудня 2008 року ОСОБА_1 одержав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 444774, яким посвідчується право власності на земельну ділянку площею 1,4000 га, кадастровий номер 3220488300:01:003:0024, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Фурсівської сільської ради.

Рішенням Фурсівської сільської ради від 04 березня 2014 року № 35-741 затверджено проект Генерального плану с. Фурси та Чмирівка, який надіслано до Білоцерківської РДА для погодження.

Розпорядженням Білоцерківської РДА від 20 березня 2014 року № 147 погоджено Генеральний план с. Фурси та Чмирівка Фурсівської сільської ради, розроблений Державним підприємством «Український науково-дослідний і проектний інститут цивільного будівництва» на замовлення Фурсівської сільської ради.

У квітні 2015 року постійною депутатською комісією з питань агропромислового комплексу, земельних відносин, екології, комунальної служби та законності Фурсівської сільської ради щодо проведення інвентаризації земель було складено акт, в якому зазначено, що згідно з виготовленим та затвердженим в березні 2015 року Генеральним планом в межі села Фурси увійшли землі запасу сільськогосподарського призначення, зокрема в районі вулиці Б. Хмельницького, але, як з`ясувалося, на земельну ділянку загальною площею 2,8 га виготовлено два державних акти на невідомих осіб. Однак сесією сільської ради не приймалося погодження на передачу вказаних ділянок у власність. Таким чином, у громади села Фурси незаконно відчужили 2,8 га земель запасу, які жителі села використовували як городи.

В матеріалах справи також містяться рішення Фурсівської сільської ради, а саме: від 16 травня 1996 року про надання земельних ділянок із земель запасу в тимчасове користування; від 30 серпня 2000 року, яким у зв`язку з реорганізацією КСП «Раставиця» та зверненням громадян про виділення земельних ділянок для городництва зараховано до земель запасу сільської ради ділянку площею 6 га в районі АДРЕСА_1 біля лісгоспу; від 12 грудня 2000 року про виділення земельних ділянок працівникам соціальної сфери та пенсіонерам з їх числа для ведення особистих підсобних господарств; від 22 лютого 2001 року про безоплатне виділення ветеранській організації земельної ділянки площею 2 га із земель запасу для вирощування сільськогосподарської продукції; від 22 березня 2002 року про надання та вилучення земельних ділянок.

Відповіддю міськрайонного управління Держгеокадастру у Білоцерківському районі та місті Білій Церкві від 29 березня 2017 року, наданою на запит Фурсівської сільської ради, підтверджується, що в архіві відділу та управління відсутня технічна документація із землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3220488300:01:003:0024 для ведення особистого селянського господарства, яка знаходяться в адміністративних межах Фурсівської сільської ради.

Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 08 листопада 2017 року в архіві відділу відсутня документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж в натурі на місцевості адміністративно-територіальної одиниці села Фурси, яка б чітко відображала, чи перебувала до 2015 року земельна ділянка з кадастровим номером 3220488300:01:003:0024 в межах населеного пункту.

Витягом з Державного земельного кадастру про землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць підтверджується, що 25 грудня 2015 року до цього кадастру були внесені відомості про межі села Фурси, площа земель в межах території адміністративно-територіальної одиниці складає 1040,7 га.

Апеляційним судом також встановлено, що матеріали справи не містять доказів проведення до 2008 року розмежування земель державної і комунальної власності, в результаті яких спірну земельну ділянку було б включено до земель територіальної громади села Фурси. Позивачем не надано державного акта, що посвідчує право комунальної власності на землю.

Відповідно до частини першої статті 4, частини першої статті 13 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 83 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону (частини перша, друга статті 84 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частинами першою, третьою статті 122 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Пунктом 12 розділу X «Перехідні положення» ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до частин другої, третьої статті 173 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів. Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до цього Кодексу.

У постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 6-2686цс16 зроблено висновок про те, що «сільська, селищна, міська рада має повноваження щодо розпорядження земельними ділянками, які віднесено до земель комунальної власності та у межах населеного пункту ( села, селища, міста). Межі населеного пункту встановлюються, змінюються відповідними компетентними органами у відповідності до положень земельного законодавства та законодавства про містобудівну діяльність, яке діяло на час утворення населеного пункту або зміни його меж. Межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками, які відповідно до розроблених проектів щодо встановлення меж відповідної сільської, селищної, міської ради включаються до їх територій, після встановлення (винесення) меж території населеного пункту в натуру (на місцевість), закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру (АС ДЗК), якщо межі населеного пункті не були встановлені/змінені у іншому порядку передбаченому законодавством, яке діяло на час утворення населеного пункту його розбудови та/ або зміни меж. Ухвалюючи рішення про задоволення позову прокурора, саме з такої правової позиції виходив суд першої інстанції, врахувавши при цьому доводи сторін у справі та відсутність будь яких об`єктів на території села Тернова Балка, яке входить до території Мар`ївської сільської ради та відсутність будь яких доказів про межі цього села та належність земель до комунальної власності».

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши вищенаведені норми матеріального права та встановивши фактичні обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що на час передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 вона не знаходилася в межах села Фурси, у зв`язку з чим у Фурсівської сільської ради було відсутнє право розпорядження нею. Сам по собі факт включення у 2015 році спірної ділянки в межі населеного пункту не тягне за собою припиненнянабутого відповідачем у 2008 році права власності на землю.

При цьому суд правильно виходив з того, що за відсутності доказів наявності у Фурсівської сільської ради права розпорядження спірною земельною ділянкою дотримання чи недотримання під час надання її у власність вимог законодавства щодо складання проектів землеустрою не стосується прав та законних інтересів позивача.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, висловленим Верховним Судом у постанові від 21 жовтня 2019 року у справі № 357/7270/17 (провадження № 61-35124св18) за позовом Фурсівської сільської ради до ОСОБА_2 , Білоцерківської РДА про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінкузгідно зі статтями 76-78 81 89 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що технічна документація щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку площею 1,4000 га, розташовану в адміністративних межах Фурсівської сільської ради, не є проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок, а недодержання вимог законодавства та процедури надання землі у власність слугує підставою для визнання державного акта недійсним, не заслуговують на увагу, оскільки відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для відмови в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Посилання заявника на те, що апеляційний суд розглянув справу з першого разу без його участі, що є порушенням вимог процесуального законодавства, є неспроможними з огляду на таке.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право має бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

З матеріалів справи встановлено, що ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14 березня 2018 року розгляд справи призначено на 03 квітня 2018 року, про що сторін було належним чином повідомлено.

02 квітня 2018 року Фурсівська сільська рада подала до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю сільського голови в іншій судовій справі.

Проте викладені у клопотанні обставини щодо неможливості участі у розгляді справи не були підтверджені відповідними доказами.

Суд апеляційної інстанції розглянув вищевказане клопотання відповідно до вимог ЦПК України та відмовив в його задоволені.

За правилами частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Неявка позивача в судове засідання 03 квітня 2018 року не може бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення апеляційного суду, оскільки вказана справа перебувала на розгляді з 27 червня 2017 року і в сільської ради було достатньо часу для надання всіх пояснень і доказів, які вона вважала за доцільне надати суду.

Крім того, відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка в суд апеляційної інстанції сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не взяв до уваги та не дав оцінки наданим позивачем доказам, які підтверджують факт належності спірної земельної ділянки до земель комунальної власності, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються змістом оскаржуваної постанови, в якій суд зазначив, що за недоведеності проведення розмежування земель державної та комунальної власності, документація з грошової оцінки земель села Фурси, рішення про зарахування до земель запасу ділянки площею 2,8 га в АДРЕСА_2 та надання її фізичним особам під городництво не є належними та допустимими доказами перебування спірної земельної ділянки у комунальній власності територіальної громади села.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 03 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов