Постанова

Іменем України

15 червня 2022 року

м. Київ

справа № 358/304/21

провадження № 61-595св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач: Богуславська міська рада Київської області,

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Костенка Вадима Павловича на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 рокуу складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Богуславської міської ради Київської області про визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_3 , якій на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 .

У визначені законом строки ОСОБА_1 звернувся до державного нотаріуса Богуславської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте постановою від 23 лютого 2021 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю підпису та печатки на правовстановлюючому документі, хоча згідно даних КП Київської обласної ради «Південне бюро технічної інвентаризації» право власності зареєстровано за дружиною.

Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 17 травня 2021 року позовні вимоги задоволено, визнано в порядку спадкування за ОСОБА_1 право власності на спадкове нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 58,60 кв.м, житлову площу 35,70 кв.м, підсобну площу 22,90 кв.м.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, представником ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, у якій просив рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 участі у справі не приймала, проте ухваленим рішенням вирішено питання про її права та інтереси. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які є батьками заявника, 25 липня 2012 року складено заповіт подружжя, згідно із яким майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, має перейти у спадок ОСОБА_2 . Спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Після смерті матері ОСОБА_2 звернулася із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Білик М. В., яким, у відповідності до частини четвертої статті 1243 ЦК України накладено заборону відчуження на вказану квартиру, про що внесено відомості до Спадкового реєстру. В серпні-вересні 2021 року ОСОБА_2 перебувала у батька в гостях та виявила витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, яким засвідчується належність квартири батькові.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_2 зазначала, що є спадкоємицею за заповітом, про наявність якого позивач не повідомив суд, а суд відповідно не встановив фактичних обставин справи, тому вважає рішення суду незаконним.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_4 , на рішення Богуславського районного суду Київської області від 17 травня 2021 року.

Судове рішення обґрунтовано тим, що оскаржуваним рішенням місцевого суду не було вирішено питання про права, обов`язки, свободи та законні інтереси ОСОБА_2 , оскільки відповідно до положень частини другої та четвертої статті 1243 ЦК України визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру в порядку спадкування не впливає на право ОСОБА_2 реалізувати у майбутньому свої права за заповітом подружжя.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Костенка В. П.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - адвоката Костенка В. П. про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Костенко В. П., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати судове рішення та передати справу на новий апеляційний розгляд.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилив клопотання про допит свідка (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом неправильно застосовано положення статтей 15 16 1243 ЦК України, оскільки подача позовної заяви про визнання права власності в порядку спадкування свідчить про невизнання права спадкоємця за заповітом подружжя, відтак рішення про задоволення вказаних позовних вимог порушує права ОСОБА_2 як спадкоємця за заповітом.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 09 вересня 1969 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Відповідно до свідоцтва про право особистої приватної власності на будівлі від 18 липня 1997 року, виданого Богуславським ККП, ОСОБА_3 на підставі рішення виконкому Богуславської міської Ради народних депутатів від 31 січня 1997 року № 22 належить квартира АДРЕСА_1 . З копії убачається наявність ознак круглої печатки.

25 липня 2012 року подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 склали спільний заповіт подружжя, яким на випадок смерті зробили розпорядження, у відповідності до якого все їхнє майно, де б воно не було, і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде їм належати на день смерті, і на що вони за законом матимуть право, заповіли ОСОБА_2 . Заповіт посвідчено державним нотаріусом Богуславської районної державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за № 1?1677.

Згідно з свідоцтвом про смерть серії від 03 липня 2018 року НОМЕР_1 ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

28 серпня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Богуславського районного нотаріального округу Білик М.В. із заявою про прийняття спадщини.

26 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Богуславського районного нотаріального округу Білик М.В. у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 та на підставі статті 1243 ЦК України на заповіті вчинено заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до даних витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження від 26 жовтня 2018 року №142859881 внесено запис про реєстрацію обтяження. Особа, в інтересах якої встановлено, - ОСОБА_1

23 лютого 2021 року державним нотаріусом Богуславської районної державної нотаріальної контори прийнято постанову № 02-31/16, відповідно до якої ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом у зв`язку із тим, що у свідоцтві про право особистої власності від 18 липня 1997 року відсутній підпис та печатка уповноваженої особи.

Відповідно до даних витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 липня 2021 року №264825449 внесено запис про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_1 на підставі рішення суду у цій справі.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтував свої вимоги неможливістю отримання в нотаріальному порядку свідоцтво про право на спадкове майно з огляду на недоліки у правовстановлюючому документі. При цьому він вважав, що набув право власності на квартиру в порядку спадкування за законом.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 посилалася на те, що 25 липня 2012 року подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 склали спільний заповіт подружжя, яким на випадок смерті зробили розпорядження, у відповідності до якого все їхнє майно, де б воно не було, і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде їм належати на день смерті, і на що вони за законом матимуть право, заповіли ОСОБА_2 , тому визнання права власності на спірну квартиру за ОСОБА_6 в порядку спадкування за законом порушує її права як спадкоємця за заповітом.

Апеляційний суд, відхиляючи доводи ОСОБА_2 , виходив з того, що рішенням суду першої інстанції не вирішено і не обмежено ОСОБА_2 у правах та інтересах, оскільки такі мають ознаки лише права очікування. Визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру в порядку спадкування не суперечить статті 1243 ЦК України та не впливає на право ОСОБА_2 в майбутньому реалізувати свої права за заповітом подружжя. З вказаним висновком колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Суб`єктний склад у справах про визнання права власності в порядку спадкування

У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 759/19779/18, провадження № 61-4523св21, сформульовано висновок, відповідно до якого у справах про визнання у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_6 було пред`явлено позов про визнання права власності у порядку спадкування за законом на квартиру до Богуславської міської ради Київської області. Разом з тим, як було встановлено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , тобто як і позивач є спадкоємцем першої черги за законом, на користь якої складено заповіт подружжя і яка прийняла спадщину, подавши до нотаріуса відповідну заяву. Таким чином, належним відповідачем у справі, що переглядається, є не Богуславська міська рада Київської області, а ОСОБА_2 .

Щодо можливості визнання права власності в порядку спадкування за наявності заповіту подружжя

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до статті 1243 ЦК України подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.

У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.

За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.

У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.

З наведеної норми вбачається, що закон визначає право подружжя на складення спільного розпорядження щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, на випадок їх смерті, яке за своєю природою є одностороннім правочином.

Особливість заповіту подружжя як одностороннього правочину полягає у тому, що сторона вказаного правочину поєднує у собі двох осіб - членів подружжя, що у свою чергу впливає на початок відносин спадкування.

Смерть одного з подружжя є підставою для припинення режиму спільної сумісної власності майна подружжя, стосовно якого складено заповіт, але не породжує виникнення спадкових правовідносин до моменту смерті іншого з подружжя.

Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, (далі - Порядок) спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини, про відмову від спадщини, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, заяви спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), заяви про видачу свідоцтва виконавцю заповіту, заяви виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень, заяви другого з подружжя про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, претензії кредиторів.

Згідно з підпунктом 1.2 пункту 1 глави 15 Розділу ІІ Порядку накладання заборони при одержанні повідомлення про смерть особи, що за життя склала спільний заповіт подружжя, провадиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до пункту 2 глави 15 Розділу ІІ Порядку заборона відчуження майна накладається, зокрема, при одержанні повідомлення про смерть одного з подружжя, які за життя склали спільний заповіт подружжя.

Згідно з підпунктом 3.3 пункту 3 глави 15 Розділу ІІ Порядку накладання заборони щодо відчуження майна при одержанні повідомлення про смерть особи, яка за життя склала спільний заповіт подружжя, вчинюється нотаріусом, яким заведено спадкову справу, на примірнику поданого нотаріусу заповіту, про що надсилається повідомлення нотаріусу, який посвідчив заповіт.

Визнання за ОСОБА_6 права власності на квартиру в порядку спадкування за законом змінило правовий режим спірного майна, перетворивши його з майна, обтяженого заповітом подружжя, щодо якого відносини спадкування можуть виникати лише після смерті ОСОБА_6 , на майно, що включено до спадкової маси після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , щодо якого можуть бути заявлені вимоги інших спадкоємців останньої за їх наявності. Наведене може призвести до зміни у складі спадкового майна, тим самим порушивши права ОСОБА_2 на спадкування за заповітом подружжя і спотворивши волю померлої ОСОБА_3 .

Вказане не було враховано судом апеляційної інстанції, який не надав належної правової оцінки доводам апеляційної скарги, не дослідив наявні у матеріалах справи докази, якими заявник обґрунтовував право на апеляційне оскарження судового рішення, що призвело до помилкового висновку про те, що рішенням суду першої інстанції права, свободи та інтереси ОСОБА_2 не порушено та закриття апеляційного провадження.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Ураховуючи викладене, оскаржувана ухвала Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року про закриття апеляційного провадження не може вважатися законною й обґрунтованою та підлягає скасуванню, а справа - направленню на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц, провадження № 61-39028св18, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

У зв`язку з тим, що за результатом касаційного перегляду оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 406 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Костенка Вадима Павловича задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року скасувати, справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович