№ 358/433/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

30 липня 2020 року

м. Київ

справа № 358/433/18

провадження № 61-18895св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області,

відповідачі: Богуславська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Богуславського районного суду Київської області від 19 лютого 2019 року у складі судді Тітова М. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г. у справі за позовом заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до Богуславської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсними та скасування розпоряджень, визнання недійсними договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

Заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури звернувся до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі позивача Головного управління Держгеокадастру у Київській області до Богуславської районної державної адміністрації Київської області та ОСОБА_2 , в якій просить суд визнати незаконними та скасувати розпорядження Богуславської районної державної адміністрації від 22 квітня 2011 року № 296 про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду та розпорядження від 09 серпня 2011 року № 559 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення в оренду ОСОБА_2 земельної ділянки площею 45 га для ведення особистого селянського господарства на території Дмитренківської сільської ради строком на 49 років; визнати недійсним укладений 16 вересня 2011 року між Богуславською районною державною адміністрацією та ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки площею 45 га з кадастровим номером 3220681100:01:001:0004 для ведення особистого селянського господарства на території Дмитренківської сільської ради Богуславського району Київської області.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що оскаржувані розпорядження Богуславської районної державної адміністрації від 22 квітня 2011 року № 296 та від 09 серпня 2011 року № 559 суперечать вимогам законодавства, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки ОСОБА_2 отримала земельну ділянку в оренду для ведення особистого селянського господарства у розмірі, що значно перевищує встановлений законом граничний розмір, так як згідно положень частини першої статті 5 Закону України «Про особисте селянське господарство» передбачено, що для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Крім того, обов`язковою вимогою при укладанні договору оренди земельної ділянки є проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, але на порушення вимог статей 13, 15, 21, 23 Закону України «Про оцінку земель», статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» технічна документація з нормативної грошової оцінки земельної ділянки розташованої за межами населеного пункту не була виготовлена, не пройшла державну експертизу та не була затверджена районною радою.

В порушення вищезазначених вимог, в пункті 5 договору оренди землі вказано розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, наданої в оренду, проте розмір орендної плати за вказаним договором визначено необґрунтовано, що є порушенням істотних умов договору оренди землі.

У зв`язку з тим, що укладенню спірного договору оренди землі передувало прийняття незаконних розпоряджень Богуславською райдержадміністрацією, не була проведена нормативна грошова оцінка наданої в оренду земельної ділянки, укладений на підставі незаконних розпоряджень органу державної влади оскаржуваний договір оренди земельної ділянки теж є незаконними та підлягає визнанню недійсним на підставі статті 215 та частини першої статті 203 Цивільного кодексу України.

Прокурор зазначив в своєму позові, що про порушення вимог закону при передачі в оренду спірної земельної ділянки Кагарлицькій місцевій прокуратурі стало відомо 17 травня 2017 при внесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про реєстрацію кримінального провадження № 42017111190000064.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 19 лютого 2019 року позов задоволено.

Визнано незаконними та скасовано розпорядження Богуславської районної державної адміністрації від 22 квітня 2011 року № 296 про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду та від 09 серпня 2011 року № 559 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення в оренду ОСОБА_2 земельної ділянки площею 45 га для ведення особистого селянського господарства на території Дмитренківської сільської ради строком на 49 років. Визнано недійсним укладений 16 вересня 2011 року між Богуславською районною державною адміністрацією Київської області та ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки площею 45 га з кадастровим номером 3220681100:01:001:0004 для ведення особистого селянського господарства на території Дмитренківської сільської ради Богуславського району Київської області. Проведено розподіл судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Богуславського районного суду Київської області від 19 лютого 2019 року без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд виходив із того, що розпорядження Богуславської районної державної адміністрації від 22 квітня 2011 року № 296 про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду та від 09 серпня 2011 року № 559 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення в оренду ОСОБА_2 земельної ділянки прийняті всупереч вимогам статті 19 Конституції України, статті 5 Закону України «Про особисте селянське господарство». Судом також зазначено, що розмір орендної плати за договором оренди визначено неправильно, що є порушенням істотних умов договору оренди землі.

Оскільки укладенню спірних договорів оренди землі передувало прийняття незаконних розпоряджень Богуславською райдержадміністрацією, не була проведена нормативна грошова оцінка, наданої в оренду земельної ділянки, та у зв`язку з визнанням незаконними та скасування розпоряджень районної державної адміністрації, укладений на їх підставі оскаржуваний договір оренди земельної ділянки теж є незаконним та підлягає визнанню недійсними на підставі статті 215 та частини першої статті 203 Цивільного кодексу України.

Відхиляючи посилання ОСОБА_2 про пропуск позивачем строку позовної давності, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд виходив із того, що відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 910-р погоджено можливість забезпечення здійснення покладених на Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15 «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру» функцій і повноважень Державної інспекції сільського господарства, що припиняється, із здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. Тому саме з моменту прийняття КМУ вказаного розпорядження слід вважати, що Держгеокадастр отримав всі функції та повноваження із здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, які раніше здійснювала Держсільгоспінспекція. Таким чином, функції з контролю за додержанням вимог земельного законодавства органи Держгеокадастру здійснюють з 30 листопада 2016 року і по даний час.

Суди вказували, що прокурор звернувся до суду з цим позовом в інтересах держави в особі позивача Головного управління Держгеокадастру у Київській області, а тому строк позовної давності буде рахуватися з 30 листопада 2016 року, тобто з часу, з якого передано контрольні функції органам Держгеокадастру, а тому в даному випадку строки позовної давності не пропущені, оскільки прокурор пред`явив вказаний позов 30 березня 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Аронович Ф. М.. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Богуславського районного суду Київської області від 19 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі представник заявника вказує, що розпорядження Богуславської районної державної адміністрації Київської області є актом індивідуальної дії, а відтак застосовуються одноразово, та на момент звернення позивачів вичерпали свою дію.

Укладений між сторонами договір оренди повністю відповідає вимогам законодавства, адже в пункті 5 вказано розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, крім того в пункті 9 договору вказано, що орендар сплачує орендодавцю орендну плату виключно у грошовій формі у розмірі 3 % від її нормативної грошової оцінки, що становить: 533 057,25 грн*3 % =15 991,72 грн. Одночасно пунктами 10 та 13 договору передбачено, що обчислення розміру орендної плати на землю здійснюється з урахуванням індексу інфляції. Розмір орендної плати переглядається один раз на два роки. Представник заявника вказував, що у разі, якщо єдиною підставою для визнання договору недійсним є відсутність проведення нормативної грошової оцінки землі, то він вважає за можливе її проведення та внесення відповідних змін до договору оренди земельної ділянки щодо розміру орендної плати.

Судами попередніх інстанцій неправомірно не застосовано строк позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідне клопотання у суді першої інстанції, що в силу вимог статті 267 ЦК України є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог прокурора, оскільки державному органу, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру України в Київській області, було відомо під час передачі повноважень, а не з моменту внесення відомостей до ЄРДР про кримінальне правопорушення № 42017111190000064. Посилання прокурора на ту обставину, що раніше функцію контролю за додержанням земельного законодавства покладалися на Державну інспекцію сільського господарства не змінюють факт того, що прокуратура і на той момент мала повноваження контролювати такі правовідносини та подати зазначений позов могла значно раніше - в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства. Крім того прокурор взагалі не мав права звертатися до суду із цим позовом, адже Державна інспекція сільського господарства мала можливість самостійно звернутися із вказаним позовом.

Доводом касаційної скарги є також те, що суди не надали належної уваги тій обставині, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_3 . На час розгляду цієї справи у провадженні суду перебуває справа № 358/432/18 за позовом прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , про визнання недійсним та скасування рішення про реєстрацію земельної ділянки та витребування земельної ділянки. Суд першої інстанції не залучив до участі у розгляді справи власника спірної земельної ділянки.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Богуславського районного суду Київської області.

12 листопада 2019 року справа № 296/3894/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 22 квітня 2011 року Богуславською районною державною адміністрацією Київської області видано розпорядження № 296, яким надано ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду загальною площею 45 га для ведення особистого селянського господарства на території Дмитренківської сільської ради Богуславського району Київської області.

Розпорядженням Богуславської районної державної адміністрації Київської області № 559 від 09 серпня 2011 року затверджено розроблений приватним підприємством «Континент-Плюс» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитренківської сільської ради Богуславського району, та надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку площею 45 га для ведення особистого селянського господарства на території Дмитренківської сільської ради строком на 49 років в адміністративних межах Дмитренківської сільської ради Богуславського району та встановлено орендну плату в розмірі 3 % від нормативно-грошової оцінки.

16 вересня 2011 року між Богуславською районною державною адміністрацією та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки площею 45,00 га з кадастровим номером 3220681100:01:001:0004 для ведення особистого селянського господарства на території Дмитренківської сільської ради строком на 49 років.

19 жовтня 2011 року договір оренди зареєстровано в Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі уповноваженим працівником Управління Держкомзему у Богуславському районі за № 322060004002640.

Згідно з інформацією від 12 березня 2018 року № 10-10-0.222-3786/2-18, наданою Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, технічна документація з нормативної грошової оцінки вказаної у оспорюваному договорі оренди земельної ділянки не розроблялася та у місцевому фонді документації із землеустрою відсутня.

Із оглянутої в судовому засіданні Поземельної книги на земельну ділянку з кадастровим номером 3220681100:01:001:0004 місцевим судом встановлено, що вказану Поземельну книгу відкрито 22 грудня 2015 року, власником земельної ділянки зазначено Богуславську районну державну адміністрацію Київської області, форма власності - державна, площа земельної ділянки - 45 га, орендарем значиться ОСОБА_2 , дата державної реєстрації речового права (оренда земельної ділянки) - 19 жовтня 2011 року.

Аналогічна інформація про земельну ділянку з кадастровим номером 3220681100:01:001:0004 щодо державної форми власності підтверджується витягом з Державного земельного кадастру НВ - 3212359832018 з датою формування 29 серпня 2018 року.

Місцевий суд вказував, що інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна з датою формування 18 грудня 2018 року, свідчить про те, що спірна земельна ділянка площею 45 га з кадастровим номером 3220681100:01:001:0004 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на території Дмитренківської сільської ради знаходиться в приватній власності ОСОБА_3 . Державна реєстрація проведена 31 серпня 2016 року на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії КМ № 081178, виданого 16 листопада 2005 року управлінням земельних ресурсів у Богуславському районі.

Головне управління Держгеокадастру у Київській області листом від 30 січня 2019 року повідомило про те, що за інформацією Відділу у Богуславському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області другий примірник державного акту на право власності на земельну ділянку серії КМ № 081178 в архіві Відділу у Богуславському районі не обліковується.

Відповідно до наявних Книг записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку відсутні записи про реєстрацію та видачу державного акту на право власності на земельну ділянку серії КМ № 081178.

Місцевий суд встановив, що державна реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220681100:01:001:0004 була здійснена на підставі правовстановлюючого документа, відомості про який відсутні в державному органі, який зберігає актуальну інформацію про видані державні акти на право власності на земельні ділянки.

Вказаний факт в судовому засіданні підтвердила державний кадастровий реєстратор Відділу у Богуславському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області Шевченко О. Б., яка також повідомила суду, що Поземельна книга на земельну ділянку з кадастровим номером 3220681100:01:001:0004 містить повні відомості про дану земельну ділянку, яка перебуває у державній власності та орендарем значиться ОСОБА_2 .

Місцевий суд вказував, що він не знайшов підстав для визнання факту, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 3220681100:01:001:0004 є ОСОБА_3 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом частини першої, третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з частини четвертої статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 ЦПК України.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (частина 5 статті 56 ЦПК України).

Як вбачається зі змісту позовної заяви заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Антонюка Д., повноваження державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечую реалізацію державної політики у сфері нагляду а агропромисловому комплексі, яким на день подання позову було Головне управління Держгеокадастру в області.

Відповідно до підпункту 30 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 333 від 29 вересня 2016 року, Головне управління здійснює державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі, зокрема і в частині дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Положенням про Головне управління Держгеокадастру не передбачено повноважень щодо звернення до суду з позовом про визнання незаконними рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельними ділянками державної чи комунальної власності, а тому прокурор пред`явив позов в інтересах держави як позивач про що зазначив в позовній заяві.

Виходячи з викладеного, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про дотримання прокурором положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури, звертаючись з позовами, належним чином обґрунтував в чому полягає порушення інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, необхідність їх захисту, підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже вищенаведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно того, що прокурор взагалі не мав права звертатися до суду із цим позовом, адже Державна інспекція сільського господарства мала можливість самостійно звернутися до суду.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

За змістом частини першої статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) cільськогосподарським підприємствам- для ведення товарногосільськогосподарського виробництва (частина третя статті 22 ЗК України).

Положеннями частини першої статті 5 Закону України «Про особисте селянське господарство» передбачено, що для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектари, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами особистого селянського господарства відповідно до закону (частина друга статті 5 Закону України «Про особисте селянське господарство»).

За змістом частин першої, шостої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначено статтею 123 ЗК України.

Згідно зі статтею 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до статті 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та постановам Верховної Ради України, прийнятим відповідно до Конституції та законів України, актам Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або суду.

Заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури просив визнати незаконними та скасувати розпорядження Богуславської районної державної адміністрації від 22 квітня 2011 року № 296 та від 09 серпня 2011 року № 559.

Як було встановлено судами, відповідач - ОСОБА_2 отримала на підставі оскаржуваних розпоряджень земельну ділянку в оренду для ведення особистого селянського господарства у розмірі 45 га, що значно перевищує встановлений законом граничний розмір.

Отже, правильним є висновок судів про те, що оскаржувані розпорядження Богуславської районної державної адміністрації прийняті всупереч вимогам статті 19 Конституції України, статті 5 Закону України «Про особисте селянське господарство», статті 123 ЗК України, статті 50 Закону України «Про землеустрій», у зв`язку з чим підлягають визнанню незаконними та скасуванню судом в порядку, передбаченому статтями 16 21 393 ЦК України, статтею 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації».

За змістом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З огляду на те, що укладенню спірних договорів оренди землі передувало прийняття незаконних розпоряджень Богуславською районною державною адміністрацією, не була проведена нормативна грошова оцінка наданої в оренду земельної ділянки, земельна ділянка передана в оренду фізичній особі у розмірі 45 га, що значно перевищує встановлений законом граничний розмір, суди першої й апеляційної інстанцій обґрунтовано вважали, що оскаржуваний договір оренди земельної ділянки, укладений всупереч вищенаведеним вимогам законодавства, підлягає визнанню недійсним на підставі статті 215 та частини першої статті 203 ЦК України.

Судами встановлено, що згідно з інформацією від 12 березня 2018 року № 10-10-0.222-3786/2-18, наданою Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, технічна документація з нормативної грошової оцінки вказаної у оспорюваному договорі оренди земельної ділянки не розроблялася та у місцевому фонді документації із землеустрою відсутня.

Внаслідок чого апеляційний суд дійшов висновку, що в договорі оренди земельної ділянки безпідставно вказано розмір нормативної грошової оцінки наданої в оренду земельної ділянки 533 057,25 грн.

Разом із тим колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що обов`язковою вимогою при укладанні договору оренди земельної ділянки є проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, але на порушення вимог статей 13, 15, 21, 23 Закону України «Про оцінку земель», статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» технічна документація з нормативної грошової оцінки земельної ділянки розташованої за межами населеного пункту не була виготовлена, не пройшла державну експертизу та не була затверджена районною радою. Розмір орендної плати за договором оренди визначено необґрунтовано, що є порушенням істотних умов договору оренди землі.

Вищенаведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно того, що укладений між сторонами договір оренди повністю відповідає вимогам законодавства, адже в пункті 5 вказано розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, крім того в пункті 9 договору вказано, що орендар сплачує орендодавцю орендну плату виключно у грошовій формі у розмірі 3 % від її нормативної грошової оцінки, що становить: 533 057,25 грн*3 % =15 991,72 грн.

Разом із тим колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги стосовно того що розпорядження Богуславської районної державної адміністрації Київської області є актом індивідуальної дії, а відтак застосовуються одноразово, та на момент звернення позивачів вичерпали свою дію з огляду на те, що статтею 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Звертаючись до суду із позовними вимогами заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області в обґрунтування своїх вимог зазначав про те, що Богуславська районна державна адміністрація Київської області вирішила питання щодо передачі ОСОБА_2 земельної ділянки сільськогосподарського призначення у розмірі, що значно перевищує встановлений законом граничний розмір.

Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Оскільки оскаржуваним розпорядженням спірну земельну ділянку передано ОСОБА_2 з порушенням права позивача та порядку встановленого статтею 123 ЗК України, порушене право підлягає судовому захисту шляхом визнання незаконним та скасування вказаного розпорядження районної державної адміністрації.

Аналогічний висновок про застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у подібній справі № 707/958/17 (провадження № 61-10649св18).

Згідно з положеннями статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог.

Відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 та від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

З матеріалів справи вбачається, що заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури звернувся з даними позовами в інтересах держави Україна, а саме Головного управління Держгеокадастру України в Київській області.

Суд апеляційної інстанції вказував, що про наявність незаконних розпоряджень та договору оренди прокурору стало відомо 17 травня 2017 року, під час внесення до ЄРДР відомостей про реєстрацію кримінального провадження № 42017111190000064, а з позовом він звернувся в березні 2018 року, тобто в межах трирічного строку. Будь-яких інших документів, з яких би вбачалось, що прокурору про наявність розпоряджень стало відомо раніше, матеріали справи не містять.

Також суди правильно зазначали, що суду не надано об`єктивних доказів, що з 2011 року прокурору було відомо про наявність оспорюваних розпоряджень Богуславської районної державної адміністрації Київської області та (або) вищевказаного договору оренди земельної ділянки, укладеного із ОСОБА_2 тому, колегія суддів суду апеляційної інстанції обґрунтовано відхилила відповідні доводи апелянта.

Отже, вимоги заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури заявлені з дотриманням позовної давності, чим спростовуються доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій неправомірно не застосовали наслідки пропуску позовної давності.

Одночасно колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги стосовно того, що суди не надали належної уваги тій обставині, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_3 . На час розгляду цієї справи у провадженні суду перебуває справа № 358/432/18 за позовом прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , про визнання недійсним та скасування рішення про реєстрацію земельної ділянки та витребування земельної ділянки, суд першої інстанції не залучив до участі у розгляді справи власника спірної земельної ділянки з огляду на таке.

Судом першої інстанції було встановлено, що із оглянутої в судовому засіданні Поземельної книги на земельну ділянку з кадастровим номером 3220681100:01:001:0004 вбачається, що вказану Поземельну книгу відкрито 22 грудня 2015 року, власником земельної ділянки зазначено Богуславську районну державну адміністрацію Київської області, форма власності - державна, площа земельної ділянки - 45 га, орендарем значиться ОСОБА_2 , дата державної реєстрації речового права (оренда земельної ділянки) - 19 жовтня 2011 року.

Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна з датою формування 18 грудня 2018 року, свідчить про те, що спірна земельна ділянка площею 45 га з кадастровим номером 3220681100:01:001:0004 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на території Дмитренківської сільської ради знаходиться в приватній власності ОСОБА_3 . Державна реєстрація проведена 31 серпня 2016 року на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії КМ № 081178, виданого 16 листопада 2005 року управлінням земельних ресурсів у Богуславському районі.

На підставі вищевикладеного місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що вищенаведене свідчить про те, що державна реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220681100:01:001:0004 була здійснена на підставі правовстановлюючого документа, відомості про який відсутні в державному органі, який зберігає актуальну інформацію про видані державні акти на право власності на земельні ділянки.

Місцевим судом було встановлено, що вказаний факт в судовому засіданні підтвердила державний кадастровий реєстратор Відділу у Богуславському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області Шевченко О. Б., яка також повідомила суду, що Поземельна книга на земельну ділянку з кадастровим номером 3220681100:01:001:0004 містить повні відомості про дану земельну ділянку, яка перебуває у державній власності та орендарем значиться ОСОБА_2 .

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 06 березня 2018 року № 10-10-0222-3546/2-18 земельна ділянка з кадастровим номером 3220681100:01:001:0004 була внесена до Національної кадастрової системи - Державного земельного кадастру 22 грудня 2015 року та обліковується, як земля державної власності, та перебуває в оренді ОСОБА_2 за договором оренди земельної ділянки.

З огляду на вищенаведене суд першої інстанції не знайшов підстав для визнання факту, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 3220681100:01:001:0004 є ОСОБА_3 . Вказаний висновок узгоджується із матеріалами справи та не суперечить зібраним у справі доказам.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що згідно з частиною першою статті 411 ЦПК судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направлення справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Однак вказані обставини не свідчать про порушення прав особи, яка звернулась із касаційною скаргою.

Вищевикладене свідчить про те, що суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір, правильно застосували норми матеріального права і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Богуславського районного суду Київської області від 19 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська