№ 359/11696/14-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 359/11696/14-ц

провадження № 61-19649св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги представника ОСОБА_3 - адвоката Бойка Сергія Олександровича, представника ОСОБА_2 - адвоката Кравченко Ксенії Миколаївни на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від

12 березня 2015 року у складі судді Журавського В. В. та рішення апеляційного суду Київської області від 13 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Волохова О. М., Данілова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору відчуження автомобіля та визнання права власності на 1/2 частину автомобіля.

Позовна заява мотивована тим, що в період шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_2 ними було придбано автомобіль марки «Mercedes Benz Sprinter», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . На підставі довідки-рахунку від 07 серпня 2013 року без її згоди ОСОБА_2 відчужив автомобіль ОСОБА_3 . У зв`язку з наведеним позивач просила визнати недійсним договір відчуження вказаного автомобіля та поділити спільне майно, визнавши за нею право власності на 1/2 частину зазначеного автомобіля.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від

12 березня 2015 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля «Mercedes Benz Sprinter», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на користь

ОСОБА_1 пропорційно задоволеним позовним вимогам судовий збір у розмірі 253,00 грн.

Частково задовольняючи позов та визнаючи за позивачем право власності на 1/2 частину спірного автомобіля виходив з того, що оскільки автомобіль було придбано під час шлюбу і за спільні кошти подружжя, то в силу вимог статей 60 61 63 СК України таке майно має правовий режим спільного сумісного майна подружжя, право на 1/2 частину якого має позивач. Відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним договору відчуження спірного автомобіля, суд виходив із того, що позивач не зазначила підстави визнання вказаного правочину недійсним.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням апеляційного суду Київської області від 13 квітня

2017 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від

12 березня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним договір про відчуження автомобіля марки «Mercedes Benz Sprinter», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , укладений між ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 .

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір по 253,00 грн з кожного.

Визнаючи недійсним спірний правочин, апеляційний суд виходив із того, що такий був укладений без згоди позивача, а тому є підстави для визнання його недійсним. Визнаючи право власності на 1/2 частину спірного автомобіля, апеляційний суд виходив із того, що спірний автомобіль було придбано за час перебування сторін у шлюбі, а тому він є об?єктом права спільної часткової власності, право на 1/2 частину якого має позивач.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг:

03 травня 2017 року представник ОСОБА_3 - адвокат Бойко С. О. через засоби поштового зв?язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області від 13 квітня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Бойка С. О. мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не перевірено вказівок Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо необхідності захисту прав позивача саме шляхом визнання за нею права власності на 1/2 частину автомобіля та чи діяв ОСОБА_2 недобросовісно при укладенні договору щодо відчуження спірного майна разом з ОСОБА_3 , контрагентом за спірним договором.

ОСОБА_1 не була стороною спірного правочину, а тому до вказаних правовідносин не може бути застосовано статі 215 216 ЦК України.

Суд дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог про визнання за позивачем права власності на спірний автомобіль, так як позивач вважає себе власником спірного майна, однак права такої особи не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статями 215 216 ЦК України.

03 травня 2017 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кравченко К. М. через засоби поштового зв?язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області від 13 квітня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Кравченко К. М. мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не було взято до уваги те, що вимог стосовно визнання вказаного автомобіля спільним сумісним майном подружжя та його поділ між ними в рівних частках, позивачем не заявлено та судом таке питання не вирішувалось. Вимога про визнання за позивачем права власності на 1/2 частку автомобіля, є вже наслідком розгляду та задоволення вимог про визнання автомобіля спільним сумісним майном подружжя та його поділ в рівних частках між подружжям.

Оскільки автомобіль є неподільним майном, та на час розгляду справи вже не є власністю подружжя, суди попередніх інстанцій могли лише визнати ідеальні частки у цьому майні кожного з подружжя та за наявності позовних вимог про стягнення компенсації вирішити питання про стягнення такої компенсації.

Судом не враховано, що позивач не є стороною спірного правочину та норми недійсності правочину статі 215 216 ЦК України, у вказаних правовідносинах не можуть бути застосовані.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційних скарг та матеріалів справи:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Бойка С. О. на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області від 13 квітня 2017 року у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Кравченко К. М. на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області від 13 квітня 2017 року у даній справі.

У липні 2017 року матеріали справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційні скарги разом з матеріалами справи передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Короткий зміст фактичних обставин справи:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 08 серпня 2009 року, який розірвано рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2013 року.

Перебуваючи у шлюбі, подружжя 07 жовтня 2011 року придбало автомобіль «Mercedes Benz Sprinter», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , який був зареєстрований на ім`я ОСОБА_2

Після розірвання шлюбу, 07 серпня 2013 року транспортний засіб реалізований ОСОБА_2 через ТОВ «Автотрейд-РС» на підставі довідки-рахунку ДПІ 917216 відповідачу ОСОБА_3 , без дозволу на це іншого співвласника майна - ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

щодо позовних вимог про визнання договору відчуження автомобіля недійсним:

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у

статтях 316 317 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено правило, за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і частина третя статті 368 ЦК України.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) відступила від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року (справа № 6-1912цс15), відповідно до якого укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що такий висновок суду суперечить принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток. Відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України та статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності.

Апеляційний суд встановивши, що спірний правочин щодо відчуження автомобіля, який був придбаний за час перебування сторін у шлюбі, а отже є спільною сумісною власністю подружжя, вчинено без згоди ОСОБА_1 ., дійшов обґрунтованого висновку про визнання його недійсним, оскільки відсутність згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України та статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. Вказане повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від

21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), підстав для відступу від вказаної правової позиції колегією суддів не встановлено.

щодо позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частку автомобіля:

Частиною першою статті 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно зі статтею 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружина та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічне правило закріплено і в частині другій статті 372 ЦК України, за яким у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Установивши, що спірний автомобіль було придбано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за час перебування їх у зареєстрованому шлюбі, визначивши форму власності спірного автомобіля, яка є спільною сумісною власністю подружжя, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку спірного автомобіля.

В оцінці доводів касаційних скарг Верховним Судом також враховано, що право колишнього подружжя на майно, яке було об`єктом спільної сумісної власності, може бути захищено двома способами: шляхом визнання недійсним договору, за яким спірне майно відчужене на користь іншої особи, та шляхом отримання грошової компенсації вартості належної одному з подружжя частини майна.

Право вибору способу захисту належить особі, чиї права порушено та залежить від її намірів: отримати спірний об`єкт у володіння і користування чи отримати грошову компенсацію за частку у цьому об`єкті. Обидва способи захисту є належними та ефективними.

Інші доводи касаційних скарг не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг:

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду Київської області від 13 квітня 2017 року - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_3 - адвоката Бойка Сергія Олександровича, представника ОСОБА_2 - адвоката Кравченко Ксенії Миколаївнизалишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Київської області від 13 квітня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун В. П. Курило