ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 червня 2024 року
м. Київ
справа № 359/1644/23
провадження № 61-3728 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Бориспільської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області у складі судді Борця Є. О. від 02 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П. від 22 лютого 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин та усунення перешкод у спілкуванні з онукою, її вихованні.
Позов обґрунтовано тим, що протягом 2012-2013 років її син - ОСОБА_3 перебував у близьких відносинах із ОСОБА_2 , приводив її до неї додому, представляв своєю дівчиною. Приблизно три з половиною роки тому їй стало відомо про те, що вона є бабусею ОСОБА_4 , яка народилася
ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір`ю якої є ОСОБА_2 , а її батьком був записаний ОСОБА_5 . Відомості про батька дитини були записані в порядку, передбаченому частиною першою статті 135 СК України. Сумнів у кровному спорідненні її та дитини був остаточно усунутий аналізами ДНК на спорідненість «Бабуся-Дитина», в яких зазначено, що ймовірність родинного зв`язку між нею та дитиною становить 99,99999 %.
Оскільки ОСОБА_2 категорично заперечує проти безперешкодного спілкування з онукою до юридичного оформлення родинних відносин, тому вона просила суд встановити факт, що вона є бабусею ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , і зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати їй спілкуватись з онукою ОСОБА_4 та брати участь у її вихованні.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 22 лютого 2024 року за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , позов
ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_1 є бабусею ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зобов`язано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 спілкуватись з онукою ОСОБА_4 та брати участь в її вихованні.
Судові рішення мотивовані тим, що позовні вимоги є обґрунтованими.
Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_3 не надав доказів наявності підстав для відводу судді суду першої інстанції у справі, його заява була належним чином розглянута та вмотивовано відхилена. При цьому суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для висновку про упередженість суду першої інстанції при вирішенні справи та сумніви в об`єктивності суду першої інстанції обставин, що стосуються ОСОБА_2 .
Крім того, ОСОБА_3 ставить під сумнів аналіз ДНК на спорідненість «Бабуся-Дитина» № 32875 від 08 жовтня 2021 року, проте він не заявляв клопотань про призначення у справі відповідної судової експертизи на спростування такого доказу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області
від 02 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу № 359/1644/23 із Бориспільського міськрайонного суду Київської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Вказує, що позивач, заявивши вимогу про встановлення факту, що вона є бабусею ОСОБА_1 , використовує цивільне судочинство не для захисту своїх порушених прав, свобод чи інтересів, афактично просить вирішити питання його батьківства. При цьому, вказує, що у суді першої інстанції перебуває справа
№ 359/1071/24 за його позовною заявою про встановлення факту батьківства, в якій він просив призначати генетичну експертизу для визнання, чи є він біологічним батьком ОСОБА_1 .
Зазначає, що ним було подано клопотання про зупинення провадження у цій справі до розгляду справи № 359/1071/24, проте суд апеляційної інстанції безпідставно проігнорував та не задовольнив вказане клопотання.
Суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 399/1029/15-ц (провадження
№ 61-14438 св 18), в якому вказано, що для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо.
Вказує, що суди безпідставно взяли до уваги аналіз ДНК на спорідненість «Бабуся-Онука», оскільки вказаний аналіз зроблено без його участі, у незаконний спосіб та порядок, не внаслідок призначеної судом експертизи, не атестованим судовим експертом, внесеним до Реєстру атестованих судових експертів.
Зазначає, що у нього є сумніви щодо неупередженості суддів при розгляді даної справи, оскільки ОСОБА_2 працює секретарем в суді першої інстанції, де і розглядалася справа. У багатьох справах, які розглядалися суддею Борцем Є. О., вона була секретарем, тобто особисто знайома з ним та перебуває в службових відносинах, тому неможливо сподіватися на неупереджений, об`єктивний безсторонній розгляд справи даним суддею. При цьому він заявляв відвід судді Борцю Є. О. та подав до Вищої ради правосуддя на нього скаргу.
Також вказує, що він заявляв відвід колегії суддів апеляційної інстанції, яка розглядала справу: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та подав на них скаргу до Вищої ради правосуддя, оскільки вказана колегія розглядала справу
№ 359/2456/22 за аналогічним позовом ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин і зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 спілкуватись з онукою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та брати участь у її вихованні. Постанова апеляційного суду з процесуальних підстав була скасована Верховним Судом і позивач пред`явила знову такий самий позов. Тобто ця колегія суддів вже висловлювала свою правову позицію і думку щодо спірних правовідносин, задовольнила попередній позов.
При цьому вказана колегія суддів порушила право його адвоката Іванюка О. О. на ознайомлення з матеріалами справи та заборонила йому у реалізації права на надання ефективної правничої допомоги в повному обсязі.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу та відповідь на відзив
У квітні 2024 до Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому, зазначає, що доводи касаційної скарги безпідставні, суди ухвалили судові рішення з додержанням норм права. При цьому вказує, що касаційна скарга не відповідає вимогам ЦПК України, так як ОСОБА_3 належним чином не конкретизував підстави касаційного оскарження, посилання на постанову Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 359/2456/22 є безпідставним, тому просить закрити касаційне провадження або залишити касаційну скаргу без задоволення.
У квітні 2024 до Верховного Суду надійшла відповідь на відзив від ОСОБА_3 ,
в якому вказує, що доводи відзиву ОСОБА_1 є необґрунтованими, зводяться до власного тлумачення норм права, не спростовує доводи його касаційної скарги.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) Застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) В ухваленні судових рішень брали участь судді, яким було заявлено відвід; 3) Суди не дослідили зібрані
у справі докази; 4) Суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом.
Згідно з частиною другою статті 36 ЦПК України суддя підлягає відводу (самовідводу) за наявності обставин встановлених статтею 37 цього Кодексу.
У статті 37 ЦПК України закріплено принцип недопустимості повторної участі судді в розгляді справи.
Відповідно до частини третьої статті 37 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції.
Згідно з частиною першою статті 39 ЦПК України з підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя зобов`язаний заявити самовідвід.
Така підстава для відводу (самовідводу) судді як недопустимість повторної участі судді у розгляді справи спрямована на запобігання можливій необ`єктивності та упередженості судді та має процесуально-правовий характер.
Недопустимість повторної участі судді у відповідній справі відповідає принципам побудови системи судового контролю. Заборона повторної участі судді в розгляді тієї самої справи забезпечує неможливість розгляду справи між тими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав тим самим судом двічі.
Самовідвід - це обов`язок суду. Належне виконання цього обов`язку гарантує неупередженість та об`єктивність правосуддя, попереджає можливість скасування судового рішення з підстави його ухвалення незаконним складом суду.
Відвід (самовідвід) є однією з найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Він дозволяє виключити найменшу підозру в зацікавленості судді в результатах розгляду конкретної справи, навіть якщо насправді такої зацікавленості немає, оскільки пріоритетною тут є суспільна довіра до суду.
Головною метою відводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 03 травня 2007 року у справі «Бочан проти України» закріпив, що ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі.
У справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» (Castillo Algaro v. Spain; постанова від 28 жовтня 1998 року) ЄСПЛ зазначив, що дійсно навіть припущення про факти, які ставлять під сумнів безсторонність суду, можуть мати певне значення; йдеться про довіру, яку суди в демократичному суспільстві повинні викликати в людей.
У рішеннях від 09 листопада 2006 року у справі «Білуга проти України» ЄСПЛ наголосив, що важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов`язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри в недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений.
У рішенні від 01 жовтня 1982 року у справі «П`єрсак проти Бельгії» (Piersack v. Belgium) ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості або, навпаки, її наявність може бути перевірено різноманітними способами, провів розмежування між суб`єктивним підходом, який відображає особисте переконання громадянина в конкретній справі, та об`єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу.
У вказаному рішенні, встановивши порушення положень частини першої
статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), ЄСПЛ наголосив на тому, що будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є законні сумніви, повинен вийти зі складу суду.
У деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб`єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об`єктивної безсторонності (рішення від 10 червня 1996 року у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» (Pullar v. the United Kingdom)). У цьому сенсі навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення
від 26 жовтня 1984 року у справі «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium)). ЄСПЛ зазначив у рішеннях у справах «Делкурт проти Бельгії» (Delcourt v. Belgium), «П`єрсак проти Бельгії» (Piersack v. Belgium) і «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium), що будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є обґрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід.
Вимога «безсторонності», згідно з судовою практикою ЄСПЛ (рішення у справах «Білуха проти України», «Салов проти України», «Мироненко проти України», «Фельдман проти України») характеризується двома критеріями: перший полягає у намаганні визначити особисте переконання судді у конкретній справі, а другий - у з`ясуванні того, чи забезпечив суддя достатні гарантії для виключення будь-якого розумного сумніву з цього приводу у сторін.
У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (рішення у справі «Мироненко і Мартиненко проти України»).
У своєму рішенні від 08 квітня 2010 року у справі «Фельдман проти України» (заяви № 76556/01 та 38779/04) ЄСПЛ визнав порушенням статті 6 Конвенції незабезпечення суддею достатніх гарантій для виключення будь-якого розумного сумніву з приводу його безсторонності.
У пункті 25 розділу «Критерії неспроможності» Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя встановлено, що суддя не може слухати судову справу, якщо є об`єктивні побоювання, що він не зможе розглядати справу неупереджено або його участь у цій справі може спровокувати конфлікт інтересів, що несумісний з виконанням ним судових функцій.
Пунктом 12 Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів передбачено, що незалежність судової влади означає повну неупередженість з боку суддів. При винесенні судових рішень щодо сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зав`язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього і в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.
У пункті 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, схвалених Резолюцією Економічної та соціальної ради ООН № 2006/23 від 27 липня 2006 року, зазначається, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
У згаданих Бангалорських принципах поведінки суддів, одним з основних принципів етичної поведінки суддів є незалежність. Так, суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою; дотримуватись незалежної позиції як щодо суспільства в цілому, так і щодо конкретних сторін судової справи, у якій він повинен винести рішення; виключати будь-які взаємовідносини, що не відповідають посаді, чи втручання з боку органів законодавчої та виконавчої влади. Водночас він має робити це так, щоб це було зрозуміло навіть сторонньому спостерігачу (пункти 1.1-1.3).
У пункті 66 рішення ЄСПЛ від 10 грудня 2009 року у справі «Мироненко і Мартенко проти України» (заява № 4785/02) зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду наявність безсторонності має визначатися для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. Так, за суб`єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді.
Відповідно до об`єктивного критерію необхідно визначити, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (рішення у справах «Фей проти Австрії», рішення від 24 лютого 1993 року «Веттштайн проти Швейцарії»).
Необхідність судді заявити самовідвід від участі в розгляді справи у будь-якому випадку, коли у стороннього спостерігача лише могли б виникнути сумніви в неупередженості судді та про задоволення такої заяви підтвердила і Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 04 лютого 2020 року у справі № 908/137/18 (провадження № 12-106гс19), в якій виснувала, що хоч поведінка судді-доповідача й не дає жодних об`єктивних підстав вважати, що вона не є безсторонньою або що їй бракує неупередженості під час розгляду справи, однак, враховуючи значення, яке має вирішення справи № 908/137/18 для правової системи України, а також для того, щоб за суб`єктивним критерієм з боку стороннього спостерігача не виникали сумніви в неупередженості судді-доповідача під час вирішення справи, клопотання про відвід судді-доповідача необхідно задовольнити.
Тобто розгляд питання про відвід є виконанням вимог статті 6 Конвенції щодо забезпечення принципу неупередженості і має бути максимально безстороннім та об`єктивним з метою усунути будь-які сумніви в забезпеченні незалежною державою принципу справедливості судочинства.
Отже, зазначені обставини за суб`єктивними та об`єктивними критеріями з боку стороннього спостерігача можуть викликати сумнів у неупередженості або об`єктивності при розгляді справи.
Установлено, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 червня 2022 року у справі № 359/2456/22, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П. від 04 жовтня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_1 є бабусею ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зобов`язано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 спілкуватись з онукою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та брати участь у її вихованні.
Постановою Верховного Суду від 25 січня 2023 року касаційну скаргу
ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року скасовано й ухвалено нове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про встановлення факту, усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини відмовлено (провадження № 61-10896 св 22). Зазначена постанова Верховного Суду мотивована тим, що позивач пред`явила позов, не залучивши ОСОБА_3 співвідповідачем, а рішення суду стосується його прав та обов`язків.
З урахуванням таких мотивів Верховного Суду Каращук К. Л. повторно пред`явила до суду аналогічний позов, з тих саме підстав, який вирішувався апеляційним судом у постанові від 04 жовтня 2022 року, лише залучивши ОСОБА_3 відповідачем.
У справі, яка переглядається, рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П. від 22 лютого 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_1 є бабусею ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зобов`язано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 спілкуватись з онукою ОСОБА_4 та брати участь в її вихованні.
При цьому, Верховним Судом встановлено, що ОСОБА_3 перед розглядом апеляційної скарги подавав до суду апеляційної інстанції заяви про відвід колегії суддів апеляційної інстанції, а саме щодо суддів Журби С. О., Писаної Т. О.,
Приходька К. П.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 червня 2023 року заяву
ОСОБА_3 про відвід визнано необґрунтованою та передано для автоматизованого розподілу судді в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 червня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про відвід колегії суддів Київського апеляційного суду у складі:
Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П., у цій справі відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2023 року заяву
ОСОБА_3 про відвід колегії суддів у складі:Журби С. О., Писаної Т. О.,
Приходька К. П. залишено без розгляду. Попереджено ОСОБА_3 про неприпустимість подальшого зловживання процесуальними правами.
Отже, колегія суддів у складі: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П. брала участь у вирішенні справи № 359/2456/22, після скасування їх постанови в касаційному порядку, повторно брала участь при ухваленні судового рішення по суті спору в справі, яка переглядається.
При цьому, Верховний Суд зазначає, що предмет, підстав та мотиви обох позовів є аналогічними і колегія суддів у складі: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П. вже висловлювала свій правовий висновок по суті спору, незважаючи на те, що наразі нею вирішувався спір в іншій справі. Самовідвід колегія суддів також не заявила.
За таких обставин склад апеляційного суду не відповідав вимогам «незалежного та неупередженого суду, встановленого законом» й, відповідно, не може вирішувати жодне питання, зокрема щодо вирішення справи по суті спору, оскільки є неповноважним складом суду.
Отже, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги в частині порушення судом апеляційної інстанції принципу недопустимості повторної участі колегії суддів в розгляді справи та, як наслідок, ухвалення оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції неповноважним складом суду, що є обов`язковою підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Щодо клопотання про закриття касаційного провадження
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить закрити касаційне провадження у справі, так як ОСОБА_3 належним чином не конкретизував підстави для відкриття касаційного оскарження.
Перевіривши доводи вказаного клопотання та дослідивши матеріали касаційного провадження, Верховний Суд не знаходить для цього правових підстав. Підстави касаційного оскарження чітко зазначені в ухвалі суду касаційної інстанції
від 21 березня 2024 року про відкриття касаційного провадження.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тому розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 141 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у справі відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець