Постанова

Іменем України

19 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 359/4932/21

провадження № 61-19061св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Гайдай Романом Петровичем , на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2021 року у складі судді Борця Є. О. та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису.

Заява мотивована тим, що у неї з ОСОБА_2 є спільний син ОСОБА_4

2018 року народження, який проживає з нею. З 2017 року вона є власником садового будинку та земельної ділянки в АДРЕСА_1 , також вона є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 певний час користувався її довірою, в подальшому після народження дитини став агресивним, не бажаючи утримувати її фінансово, почав застосовувати образи та фізичне насильство. З кінця 2019 року

ОСОБА_2 , з метою її відмови від власного майна в свою користь, почав створювати нестерпні умови для проживання, зловживати спиртними напоями, демонструвати зброю, що в лютому 2020 року змусило її тимчасово залишити вказаний будинок, в якому він потім змінив вхідні замки. За заявою

ОСОБА_2 ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2020 року забезпечено його позов шляхом накладення арешту на будинок і квартиру за вказаною адресою.

Малолітню дитину вона утримує самостійно, перебуваючи в декретній відпустці, за рахунок надання в оренду квартири на

АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 позбавив її можливості проживати в будинку, що в свою чергу змушує її витрачати додаткові заощадження та кошти її батьків.

Після отримання ухвали суду про забезпечення позову, ОСОБА_2 виселив з квартири орендарів, після чого постійно стежить за квартирою та перешкоджає передачі її в оренду, чим завдає економічного насилля.

В червні, липні, серпні 2020 року вона робила спроби потрапити до свого будинку, однак ОСОБА_2 застосував до неї фізичну силу та не допустив до подвір`я. В зв`язку з погіршенням фінансового становища та відсутності грошових коштів в черговий раз 03 березня 2021 року вона була змушена вмовляти ОСОБА_2 допустити її до будинку, щоб забрати документи для працевлаштування, в чому їй було відмовлено. Тому вона була вимушена потрапити до будинку, розбивши вікно, але зазнала при цьому різаної рани, що потребувало хірургічного втручання та унеможливило повернення на роботу.

16 березня 2021 року ОСОБА_2 забрав з будинку її речі та речі компанії, в якій вона працює, в тому числі ті, які вона просила віддати, та відправив поштою до ПрАТ «МАУ», де наразі вирішується питання, що з ними робити.

З боку ОСОБА_2 наявне психологічне насильство відносно ОСОБА_1 , яке полягає у залякуванні, погрозах, приниженні, нецензурних висловлюваннях в її бік, постійній демонстрації вогнепальної зброї, погрози нацькувати собаку бійцівської породи. Проте вона не надавала дозвіл на зберігання в будинку зброї та проживання собаки, на прохання прибрати їх з будинку ОСОБА_2 не реагував.

18 травня 2021 року рішенням Бориспільського міського суду Київської області видано обмежувальний припис строком на 6 місяців відносно ОСОБА_2 , заборонивши йому чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні будинком, цим же рішенням ОСОБА_2 був визнаний кривдником. Однак 25 травня 2021 року ОСОБА_2 продовжив перешкоджати ОСОБА_1 користуватися будинком, змінивши замки, і лише після виклику та прибуття працівників поліції він надав їй ключі. Крім цього, ОСОБА_2 вчинив повторно домашнє насильство шляхом заборони пропуску до домоволодіння її адвокатів.

Крім неправомірних дій 25 травня 2021 року, прибувши до будинку 30 травня 2021 року вона знову не змогла потрапити в будинок, оскільки кривдник ОСОБА_2 віддав розпорядження своєму батькові не допускати її та поліцейських, що прибули на виклик до будинку, в результаті чого вона залишається позбавлена можливості користуватись своїм житлом.

Вказувала, що всі дії ОСОБА_2 в сукупності є проявами економічного, фізичного та психологічного насильства, завдають їй страждань, крім того, вона побоюється за своє здоров`я та здоров`я матері і сина, оскільки поведінка ОСОБА_2 зумовлена бажанням отримати від неї відмову від майна.

З урахуванням наведеного просила суд видати обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , поклавши на нього строком 6 місяців такий обов`язок:

заборони наближатись на відстань 300 м. до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресами: садовий будинок та земельна ділянка - АДРЕСА_1 ; квартира - АДРЕСА_2 ;

заборони чинити перешкоди у користуванні майном (здачі в оренду третім особам), а саме житлового будинку та квартири за вказаними адресами;

заборони особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

заборони вести листування, телефонні переговори, смс та іншу переписку шляхом стільникового зв`язку з ОСОБА_1 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб;

заборони використання та розповсюдження особистих даних

ОСОБА_1 до ПрАТ «МАУ»;

заборони звертатись до ПрАТ «МАУ» з метою психологічного та економічного тиску та з будь-яких приводів, що стосується ОСОБА_1 ;

заборони/зобов`язати утримувати в квартирі та будинку за вказаними адресами собаку породи «Фила бразилейро» (або іншу собаку бійцівської породи), вогнепальної зброї: рушниць та револьверу;

зобов`язати повернути речі та документи, що належить ОСОБА_1 , та протиправно надіслані ним на адресу ПрАТ «МАУ», до будинку, що розташований за вказаною адресою.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2021 року, залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від

20 жовтня 2021 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показала, що в травні 2021 року на території садового будинку АДРЕСА_3 вона бачила, як ОСОБА_1 безперешкодно потрапила на територію домоволодіння та в приміщення садового будинку. Крім того, в її присутності ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 ключі від хвіртки та вхідних дверей садового будинку. Показання свідка ОСОБА_5 узгоджуються з відеозаписами, що містяться в матеріалах цивільної справи, зі змісту яких вбачається, що ОСОБА_1 вільно пересувається по території спірного домоволодіння та має можливість безперешкодно користуватись садовим будинком. ОСОБА_2 чинить перешкоди виключно у доступі адвокатів Гайдая Р. П. та Ульянова О. В. до території домоволодіння. Однак ця обставина не є підставою для видачі чергового обмежувального припису відносно ОСОБА_2 . Всупереч частини першої статті 81 ЦПК України ОСОБА_1 , її представники Гайдай Р. П. та Ульянов О. В. не подали жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_2 нацьковує собаку на заявника. У випадку, якщо ОСОБА_1 , її представники Гайдай Р. П. та Ульянов О. В. вважають, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду від 18 травня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року, вони мають право звернути вказані судові рішення до примусового виконання в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Повторно звертаючись до суду з ідентичною заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_1 прагне переглянути рішення Бориспільського міськрайонного суду від 18 травня 2021 року, яким їй було відмовлено у задоволенні заяви в частині вимоги про вжиття до ОСОБА_2 інших заходів тимчасового обмеження. Такі дії суперечать принципу юридичної визначеності, запровадженого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З огляду на це суд вважав, що підстави для повторної видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_2 відсутні.

Апеляційний суд зазначив, що в березні 2021 року та в квітні 2021 року ОСОБА_1 вже зверталася з аналогічних підстав до суду з заявами про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 , які були частково задоволені, тому суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, принцип res judicata та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 в частині заборони ОСОБА_2 чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні будинком за адресою: АДРЕСА_1 , апеляційний суд в постанові від 27 травня 2021 року у справі

№ 753/5130/21 дійшов висновку, що інших доказів психологічного, фізичного, економічного насильства щодо заявника та її дитини матеріали заяви не містять (а. с. 21). Так, до заяви про видачу обмежувального припису ОСОБА_1 надано в тому числі копію висновку експертного дослідження № 043-172-2021, складеного Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи

09 березня 2021 року за заявою ОСОБА_1 . Вказаний доказ разом з іншими був предметом оцінки Дарницького районного суду м. Києва в рішенні від 17 березня 2021 року та Київського апеляційного суду від 27 травня

2021 року і апеляційним судом зроблено висновок, що з даного висновку зафіксовано факт легких тілесних ушкоджень, при цьому доказів їх заподіяння саме ОСОБА_2 суду не надано (а. с. 20).

Апеляційний суд врахував, що в заяві про видачу обмежувального припису, поданою в червні 2021 року, ОСОБА_1 зазначено нові обставини, якими вона не обґрунтовувала вимоги попередніх заяв, поданих в березні та в квітні 2021 року, а саме те, що 16 березня 2021 року ОСОБА_2 зібрав частково її особисті речі та речі компанії, в якій вона працює, та разом з листом з описом неправдивих даних направив їх засобами поштового зв`язку до ПрАТ «МАУ», та в зв`язку з цим заявлено нові вимоги про заборону ОСОБА_2 використання та розповсюдження особистих даних ОСОБА_1 (фото, відео, телефонні контакти, речі та документи) до ПрАТ «МАУ», заборону ОСОБА_2 звертатись до ПрАТ «МАУ», з метою психологічного та економічного тиску (та з будь-яких приводів), що стосується ОСОБА_1 (листи, фото, відео, телефонні контакти, речі та документи).

Разом із тим, заява у цій частині ґрунтується виключно на поясненнях позивача, не підтверджених будь-якими доказами, відтак у суду першої інстанції не було підстав для її задоволення в цій частині. Інші обставини, якими ОСОБА_1 обґрунтовувала свої вимоги, а також самі ці вимоги, вже були предметом розгляду судів та їм було надано належної оцінки.

Повно та всебічно дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, заслухавши пояснення сторін та покази свідка ОСОБА_5 , суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що заявником не доведено факту чинення перешкод ОСОБА_2 заявнику ОСОБА_1 в користуванні будинком у діях, які проявляються в недопуску адвокатів ОСОБА_1 до будинку, а також не надано жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_2 нацьковує собаку на заявника.

Апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції проігноровано факт позбавлення ОСОБА_1 житла, перешкоджання їй у вільному користуванні своїм майном, оскільки судом першої інстанції з даного приводу зроблено обґрунтований висновок, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2021 року та постановою Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року відносно ОСОБА_2 видано обмежувальний припис, яким заінтересовану особу зобов`язано не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні будинком за адресою АДРЕСА_1 , заборонено спілкуватися з ОСОБА_1 , вести з нею листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв`язку, і у випадку ухилення ОСОБА_2 від виконання цього рішення ОСОБА_1 має право звернути вказане судове рішення до примусового виконання в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», однак зазначені обставини не є підставою для звернення до суду з ідентичною заявою про видачу обмежувального припису. Разом із тим, з матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 звертала судові рішення до примусового виконання, а надані заявником та заінтересованою особою відеозаписи дають підстави лише для висновку, що ОСОБА_1 намагалася вирішити питання усунення перешкод в користуванні будинком як до, так і після ухвалення зазначених судових рішень виключно в позасудовому порядку за допомогою органів поліції, що не є належним способом виконання рішення, передбаченим законом.

Доводи апеляційної скарги, що на момент звернення до суду з новою заявою про видачу обмежувального припису попередні судові рішення не набрали законної сили, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи, оскільки самим заявником до заяви про видачу обмежувального припису додана постанова Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року, яка набрала законної сили з моменту її проголошення. Не ґрунтуються на вимогах закону та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що судові рішення з таких підстав не можуть бути предметом примусового виконання судового рішення, з огляду на те, що статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження» регулюється порядок виконання судових рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

За наведених обставин у суду першої інстанції не було підстав повторно встановлювати ознаки домашнього насильства за аналогічними доводами заявника, оскільки такі обставини вже були встановлені рішеннями судів двох інстанцій, відтак доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 з посиланням на правові висновки Верховного Суду в постанові від 12 травня 2021 року в справі № 522/19426/20 та докази у вигляді відеофайлів в цій частині є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом. Із відеофайлу від

03 березня 2021 року та роздрукованих з цього відео скріншотів вбачається, що ОСОБА_2 , не допускаючи ОСОБА_1 до подвір`я будинку, притискає її хвірткою. Разом із тим, хронологічно дані події відбулися до ухвалення постанови Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року та рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2021 року про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 , цим доказам вже надавалася оцінка судами першої та апеляційної інстанцій, а отже ці докази не можуть бути оцінені судом при розгляді нової заяви про видачу обмежувального припису як докази продовження вчинення домашнього насильства.

З урахуванням викладеного доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не надав оцінки факту продовження вчинення домашнього насильства (наказ ОСОБА_2 своєму батьку не допускати ОСОБА_1 до будинку) є неспроможними.

Таким чином, судом не встановлено випадків домашнього насильства у вигляді фізичного, психологічного та економічного насильства відносно заявника, зазначених нею в заяві, а також і ризиків настання насильства у майбутньому. Натомість із обставин справи вбачається наявність між сторонами неприязних відносин та спору щодо поділу майна, що не може саме по собі розцінюватись як насильство в сім`ї, і розглядається в порядку позовного провадження. Під час розгляду апеляційної скарги учасниками справи не заперечувалось, що в провадженні суду першої інстанції розглядається спір щодо поділу майна, а саме будинку та квартири за вказаними адресами. Спір між сторонами про поділ майна подружжя не може бути вирішений шляхом застосування заходів обмежувального припису. До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19 (провадження № 61-15016св19), аналогічний правовий висновок зроблено в постанові Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18 (провадження № 61-3848св19).

Аргументи учасників справи

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 через свого представника Гайдай Р. П. подаладо Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове про задоволення заяви.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди проігнорували її доводи, не дослідили та не надали належну оцінку подіям, що відбулися 03 березня

2021 року, 25 травня 2021 року та 30 травня 2021 року біля будинку ОСОБА_1 ; факт позбавлення ОСОБА_1 власного житла, перешкоджання їй у вільному користуванні своїм майном ОСОБА_2 , не з`ясовано підстави проживання останнього в будинку, власницею якого є ОСОБА_1 , повністю проігноровано поняття економічного та психологічного насилля відносно неї, яке чітко передбачено законом. Не взято до уваги фізичний стан здоров`я ОСОБА_1 .?

Суд першої інстанції безпідставно послався на те, що ОСОБА_1 прагне переглянути рішення Бориспільського міськрайонного суду від 18 травня

2021 року, що суперечать принципу res judicata, оскільки зазначене рішення на момент звернення із заявою в цій справі ще не набрало законної сили.

Доказами вказаних обставин є відеоматеріали за серпень 2020 року та від

03 березня 2021 року, 25 травня 2021 року, 30 травня 2021 року, а також висновок експертного дослідження № 043-172-2021 від 09 березня 2021 року, яким встановлено наявність легких тілесних ушкоджень, однак жодним чином не були оцінені судом в своєму рішенні.

Крім того підставами для скасування оскаржуваного рішення є також пункти 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Крім того, погрози ОСОБА_2 також стосувались і заборони проживати матері заявника, що хоче їй допомагати при її працевлаштуванні, а також застосування вогнепальної зброї (постійна ЇЇ демонстрація та натяки на випадковий постріл). Погрози застосування (цькування) собаки бійцівської породи, що виконує лише його команди та спеціально навчається ним,

03 березня 2021 року він повідомляв поліцейських про можливість нападу собаки при спробі потрапити до будинку. На зберігання зброї та проживання собаки бійцівської породи ОСОБА_1 не надавались дозволи, її прохання з приводу необхідності прибрати з будинку зброю та небезпечного собаку не мали успіху. Надана заявником відповідь з правоохоронних органів від 10 вересня 2020 року свідчить про наявність у заінтересованої особи зброї, яка поставлена на облік.

Крім того, суд першої інстанції проігнорував та не надав жодної оцінки доводам, щодо економічного насилля, які викладені в заяві.

18 травня 2021 року суддею Бориспільського міськрайонного суду Київської області з метою припинення негативної поведінки ОСОБА_2 та запобігання вчинення ним фізичного насильства ухвалено видати обмежувальний припис строком на шість місяців та вжити такі заходи тимчасового обмеження його прав: заборонити ОСОБА_2 чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні садовим будинком АДРЕСА_3 на території Головурівської сільської ради Бориспільського району та земельною ділянкою площею з кадастровим номером 3220882903:03:038:0058 з цільовим призначенням для ведення садівництва, розташованою за цією адресою. Цим же рішенням ОСОБА_2 визнаний кривдником. Однак 25 травня 2021 року ОСОБА_2 продовжив перешкоджання в користуванні будинком ОСОБА_1 шляхом зміни замків. Крім неправомірних дій ОСОБА_2 щодо зміни замків він також вчинив повторно домашнє насилля шляхом заборони пропуску до домоволодіння її представників адвокатів Ульянова О. В. та Гайдай Р. П. з метою правової допомоги та перевірки безпечності мого перебування за вказаною адресою, що надали всі необхідні документи (повноваження) як поліцейським, так і ОСОБА_2 , що виражались в брутальній формі, також в черговий раз ОСОБА_2 повідомив, що він не допустить до проживання її матір.

ОСОБА_2 завдав їй травму руки, у зв`язку з чим їй тепер необхідна стороння допомога.

27 травня 2021 року постановою Київського апеляційного суду рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 березня 2021 року у справі

№ 753/5130/21 скасовано та ОСОБА_2 повторно визнаний кривдником та повторно було вказано на неприпустимість чинення ним перешкод в користуванні будинком та територією.

Однак 30 травня 2021 року, прибувши до вказаного будинку, вона вкотре не змогла потрапити до себе в будинок, а ОСОБА_2 віддав розпорядження своєму батькові про не допуск її та поліцейських, що прибули на виклик до будинку. В результаті чого вона залишилася позбавлена можливості користуватись своїм житлом та змушена ночувати «просто неба».

В порушення вимог частини першої статті 382 ЦПК України, апеляційний суд не навів в оскаржуваній постанові мотиви відхилення аргументів, викладених в клопотання відповідача. Крім того, апеляційний суд в оскаржуваному рішенні застосував норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 753/23624/18, у якій міститься правовий висновок щодо обставин, які підлягають установленню судом, для видачі обмежувального припису.

У лютому 2022 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржене судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Зазначає, що апеляційний суд правильно врахував, що спір між сторонами про поділ майна подружжя не може бути вирішений шляхом застосування заходів обмежувального припису (правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого

2020 року у справі № 753/8626/19). Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не ґрунтуються на доказах і не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції, а направлені на введення суду в оману.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 753/23624/18, від 12 березня 2020 року у справі № 159/4550/19).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 серпня 2017 року ОСОБА_1 придбано земельну ділянку за адресою: Київська область, Бориспільський район, Головурівська сільська рада, СТ «Парус»; разом з продажем земельної ділянки сторонами здійснився одночасно продаж розташованого на ній садового будинку з господарчими, побутовими будівлями та спорудами за № 185, який знаходиться в СТ «Парус», Головурівська сільська рада, Бориспільський район Київської області.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року у справі

№ 753/5130/21 за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, заінтересована особа ОСОБА_2 , рішення Дарницького районного суду

м. Києва від 17 березня 2021 року в частині відмови у задоволенні вимог щодо заборони ОСОБА_2 чинити перешкоди у користуванні будинком скасовано з ухваленням рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 в цій частині; заборонено ОСОБА_2 чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні будинком за адресою АДРЕСА_1 . Апеляційним судом встановлено, що садовий будинок за вказаною адресою та квартира за адресою: АДРЕСА_2 , є предметом спору у суді між сторонами щодо поділу майна; в даний час у будинку проживає ОСОБА_2 , і доводи ОСОБА_1 , що вона позбавлена можливості вільно користуватися будинком, підтверджуються наданими нею доказами та частково поясненнями самого ОСОБА_2 ; враховуючи обмеження користування ОСОБА_1 будинком і це пов`язано із знаходженням у будинку ОСОБА_2 , а також що вказаний будинок в даний час є предметом спору між сторонами, суд вважав за можливе застосувати до ОСОБА_2 заходи щодо протидії домашньому насильству у вигляді усунення перешкод ОСОБА_1 у користуванні цим будинком; інших доказів психологічного, фізичного, економічного насильства щодо заявника та її дитини матеріали заяви не містять.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа

ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису, видано обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 строком на 6 місяців та вжито до нього заходи тимчасового обмеження його прав у виді заборони ОСОБА_2 чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні садовим будинком АДРЕСА_3 на території Головурівської сільської ради Бориспільського району та земельною ділянкою за цією адресою; заборони ОСОБА_2 спілкуватись з ОСОБА_1 , вести з нею листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв`язку; у задоволенні заяви в частині інших вимог відмовлено.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2021 року у справі № 359/4313/21 за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, яким заяву ОСОБА_2 задоволено частково, видано обмежувальний припис щодо ОСОБА_1 строком на 6 місяців та вжито щодо неї заходи тимчасового обмеження її прав у виді заборони ОСОБА_1 спілкуватись

з ОСОБА_2 вести з ним листування, телефонні переговори або контактувати з ним через інші засоби зв`язку особисто, в задоволенні інших вимог відмовлено.

Згідно роздруківок з відеозапису від 03 березня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 намагається увійти до подвір`я будинку АДРЕСА_3 в присутності співробітників поліції, а ОСОБА_2 , стоячи у хвіртці, не допускає її.

У висновку експертного дослідження № 043-172-2021, складеним Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи 09 березня 2021 року за заявою ОСОБА_1 , зазначено, що при проведенні судово-медичного обстеження виявлені тілесні ушкодження у вигляді синців; характер та морфологічні властивості виявлених ушкоджень свідчать про те, що вони утворилися від травмуючої дії тупого (тупих) предмету (предметів), характерні властивості якого (яких) в ушкодженнях не відобразились, за давністю може відповідати терміну (03 березня 2021 року) та обставинам, вказаним освідуваною особою, не були небезпечними для життя та відносяться до легких тілесних ушкоджень.

На а. с. 39 у конверті знаходиться оптичний диск із відеозаписами за 03 березня 2021 року, 10 березня 2021 року, 13 квітня 2021 року, 30 травня 2021 року,

25 червня 2021 року, з яких вбачається, що 03 березня 2021 року та 10 березня 2021 року ОСОБА_1 намагається увійти до подвір`я будинку АДРЕСА_3 в присутності співробітників поліції та інших осіб, а ОСОБА_2 , стоячи у хвіртці, не допускає її; 13 квітня 2021 року ОСОБА_1 у присутності поліцейських та інших осіб ходить по подвір`ю будинку, стукаючи у вікна, однак будинок ніхто не відчиняє; 30 травня 2021 року батько ОСОБА_2 спілкується з ним по телефону і ОСОБА_2 надає йому вказівку не допускати ОСОБА_1 до будинку; 25 червня 2021 року ОСОБА_1 з вулиці через паркан просить ОСОБА_2 , який ходить по подвір`ю, прибрати собаку, після чого

ОСОБА_2 через деякий час відчиняє хвіртку і надає ОСОБА_1 можливість увійти на подвір`я, однак не допускає інших осіб (представників), які її супроводжували.

На а. с. 50 у конверті знаходиться оптичний диск та флеш-накопичувач з відеозаписами від 28 травня 2021 року та 29 травня 2021 року, на яких ОСОБА_1 безперешкодно пересувається по подвір`ю будинку та заходить у будинок.

На а. с. 58 у конверті міститься оптичний диск з відеозаписами від 25 травня 2021 року, на якому ОСОБА_1 допущена ОСОБА_2 до подвір`я будинку і до самого будинку його батьком; від 30 травня 2021 року, на якому ОСОБА_1 намагається відімкнути ключем хвіртку, яка не відмикається, ОСОБА_1 коментує це вголос «замок был сменён»; від 30 травня

2021 року, на якому зафіксовано вид з вулиці на подвір`я без людей на ньому і на якому знаходиться собака; від 25 червня 2021 року, на якому ОСОБА_2 , стоячи у хвіртці, у присутності працівника поліції повідомляє, що увійти до подвір`я та будинку може тільки ОСОБА_1 , оскільки рішення суду поширюється тільки на неї; адвокатів ОСОБА_1 він до подвір`я не допускає.

Судом першої інстанції була допитана як свідок ОСОБА_5 , яка пояснила, що в травні 2021 року на території садового будинку АДРЕСА_3 вона бачила, як ОСОБА_1 безперешкодно потрапила на територію домоволодіння та в приміщення садового будинку, крім того, в її присутності ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 ключі від хвіртки та вхідних дверей садового будинку.

Позиція Верховного Суду

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від

07 грудня 2017 року № 2229-VIII (далі - Закон № 2229-VIII)визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 4 та 14 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIIIдомашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

У пункті 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Основними засадами запобігання та протидії домашньому насильству, зокрема, є гарантування постраждалим особам безпеки та основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на життя, свободу та особисту недоторканість, на повагу до приватного та сімейного життя, на справедливий суд; належна увага до кожного факту домашнього насильства під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; врахування непропорційного впливу домашнього насильства на жінок і чоловіків, дітей та дорослих; визнання суспільної небезпеки домашнього насильства та забезпечення нетерпимого ставлення до будь-яких проявів домашнього насильства; забезпечення пріоритетності прав, законних інтересів та безпеки постраждалих осіб під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству (стаття 4 цього Закону).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 цього Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

За змістом Закону № 2229-VIII обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. При вирішенні питання щодо застосування заходів тимчасового обмеження прав кривдника суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року у справі

№ 753/23624/18 (провадження № 61-9012св19), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Суд апеляційної інстанції, надавши належну оцінку доведеності факту вчинення ОСОБА_2 у жовтні 2018 року факту психологічного насильства щодо ОСОБА_1 , що підтверджується постановою Дарницького районного суду міста Києва від 05 листопада 2018 року у справі № 753/21528/18, а також заподіяння у жовтні 2018 року ОСОБА_2 тілесних ушкоджень ОСОБА_1 , що станом на момент розгляду справи апеляційним судом підтверджувалось витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, а станом на сьогоднішній день підтверджується вироком Дарницького районного суду міста Києва від

24 вересня 2019 року у справі № 753/22395/18, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 122 КК України (заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості ОСОБА_1), дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування обмежувального припису щодо ОСОБА_2. Встановлені обставини підтверджують факт вчинення ОСОБА_2 по відношенню до колишньої дружини ОСОБА_1 психологічного та фізичного насильства протягом жовтня 2018 року. Встановивши, що відносини учасників цієї справи не покращились, ОСОБА_2 не надає належної оцінки агресивності своїх дій, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність загрози здоров`ю заявника та існування ризику продовження чи повторного вчинення домашнього насильства».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2020 року у справі № 159/4550/19 (провадження № 61-884св20), на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. Аналіз матеріалів справи свідчить, що: у суді першої інстанції ОСОБА_1 заявляла клопотання про надання доказів шляхом дослідження повідомлень, які містяться у телефоні ОСОБА_1, що підтверджується технічним записом судового засідання від 07 жовтня

2019 року, і у задоволенні якого судом першої інстанції відмовлено; до суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 надано роздруківка смс-повідомлень (а. с. 52-70), та диск із записом смс-повідомлень та телефонних розмов (а. с. 74).

Апеляційний суд пославшись на те, що судом не встановлено, що заінтересована особа як кривдник систематично вчиняє домашнє насильство по відношенню до заявниці як своєї колишньої співмешканки та постраждалої, суд апеляційної інстанції: не врахував, що: домашнє насильство може проявлятися у тому числі й формі психологічного насильства, не надав будь-якої оцінки ризикам відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»; не надав оцінки наявним у матеріалах справи смс-повідомленням, які надходили на телефон ОСОБА_1 ; не врахував, що електронні докази є одним із доказів згідно глави 5 «Докази та доказування» ЦПК України. За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції».

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суди встановили, що в березні 2021 року та в квітні 2021 року ОСОБА_1 зверталася з аналогічних підстав до суду з заявами про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 , які були частково задоволені; надані заявником докази та обставини були предметом розгляду судів та їм було надано належної оцінки у наведених справах; нові обставини, якими заявник обґрунтовує вимоги заяви, зокрема направлення її речей з листом до ПрАТ «МАУ», що ОСОБА_2 нацьковує собаку на заявника, не підтверджені будь-якими доказами, а недопуск адвокатів ОСОБА_1 до будинку не свідчить про насильство щодо заявника; інших доказів психологічного, фізичного, економічного насильства щодо заявника, а також і ризиків настання насильства у майбутньому, матеріали заяви не містять.

За таких обставин, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, у тому числі надані заявником електронні докази, заслухавши пояснення сторін та пояснення свідка ОСОБА_5 , встановивши наявність між сторонами неприязних відносин та спору щодо поділу майна - вказаного будинку та квартири, що не може саме по собі розцінюватись як насильство в сім`ї, суди зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав задоволення заяви

ОСОБА_1 .

Ураховуючи фактичні обставини справи висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у постановахВерховного Суду від 27 листопада

2019 року у справі № 753/23624/18, від 12 березня 2020 року у справі № 159/4550/19.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції неправильно послався на принцип res judicata щодо фактичного перегляду рішення Бориспільського міськрайонного суду від 18 травня 2021 року, яке на момент звернення із заявою в цій справі ще не набрало законної сили, оскільки зазначене посилання не призвело до неправильного вирішення справи, а згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що оскаржені рішення судів прийняті без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

В. І. Крат