ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27березня 2020 року

м. Київ

справа № 359/4992/17

провадження № 61-695ск17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення Бориспільського районного суду Київської області від 17 жовтня 2017 року, ухвалене у складі судді Борця Є. О., та ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 листопада 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення боргу за договором безвідсоткової цільової позики, штрафу та трьох процентів річних від простроченої суми.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 27 грудня 2016 року сторонами укладений договір безвідсоткової цільової позики № 11-14/1-68, згідно з яким позивач зобов`язувався передати відповідачу грошові кошти в розмірі 500 000 грн на термін до листопада 2032 року, а відповідач зобов`язувався не пізніше двох місяців з дати отримання використати ці кошти для придбання житла і впродовж десяти днів надати позивачу підтвердні документи та повернути позику в установлений термін. У разі невиконання цих обов`язків відповідач зобов`язався сплатити позивачу штраф у розмірі 10 % від суми позики, а підприємство має право достроково розірвати договір і вимагати повернення позики у повному обсязі. Відповідач не виконав обумовлених договором зобов`язань: не надав позивачу підтвердних документів, чим порушив пункти 3.3 та 3.4 договору, згідно з яким мав у двомісячний термін придбати житло і надати про це підтвердні документи протягом десяти днів з дати використання позики за її цільовим призначенням. Достроково повернути суму позики відповідач відмовляється. В період із січня до 31 травня 2017 року із заробітної плати відповідача за умовами договору щомісяця утримувалися грошові кошти в розмірі 2 618 грн, а всього утримано 13 090 грн. Залишок позики становить 489 910 грн.

Просить стягнути з відповідача борг за договором безвідсоткової цільової позики в розмірі 537 190,14 грн, з яких: 486 910 грн - сума позики, 50 000 грн - штраф, 280,14 грн - три проценти річних від простроченої суми.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Бориспільського районного суду Київської області від 17 жовтня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач виконав умови договору: витратив кошти безпосередньо на придбання житла в обумовлений двомісячний термін, протягом десяти днів надав позивачу підтвердні документи про це. У зв`язку із цим вимоги позивача про необхідність дострокового повернення суми позики з підстав порушення відповідачем умов договору є безпідставними.

Вирішено питання судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 23 листопада 2017 року апеляційна скарга залишена без задоволення, а судове рішення без змін. Апеляційний суд визнав, що рішення суду від 17 жовтня 2017 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, є законним та обґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2017 року позивач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Бориспільського районного суду Київської області від 17 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 листопада 2017 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм процесуального права, суди неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи. Попередній договір не є основним договором, є таким, що створює підстави для його укладення в майбутньому, і не є підставою для виникнення права власності у відповідача. Попередній договір не підтверджує цільового використання коштів, а саме придбання житла. Постановляючи рішення, суди підмінили поняття правової природи попереднього та основного договору.

Позиція інших учасників справи

У лютому 2018 року відповідач ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому посилався на безпідставність її доводів, стверджуючи, що грошові кошти за позикою використав за цільовим призначенням та у визначений термін надав підтвердні документи позивачу. Просив у задоволенні позову відмовити.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 2 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 27 грудня 2016 року сторонами укладено договір безвідсоткової цільової позики № 11-14/1-68. За умовами цього договору позивач надав відповідачу позику в розмірі 500 000 грн з метою поліпшення житлових умов, а саме придбання житла після введення його в експлуатацію (п. 3.1, п. 5.1), терміном до 2032 року включно.

Відповідач зобов`язаний був протягом двох місяців з дати перерахування грошових коштів використати ці кошти для придбання житла, протягом десяти днів надати позивачу підтвердні документи про це та повернути позику у встановлений термін. Повернення позики здійснюється шляхом відрахувань із заробітної плати відповідача щомісячних платежів у розмірі 2617,80 грн.

28 грудня 2016 року грошові кошти у розмірі 500 000 грн перераховані на розрахунковий рахунок позивача в АБ « Укргазбанк».

25 січня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено попередній договір, який є нотаріально посвідченим. За умовами попереднього договору ОСОБА_2 зобов`язалася продати ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 зобов`язався купити квартиру у строк до 20 червня 2017 року. За умовами попереднього договору (п. 4) ОСОБА_1 до підписання цього договору передав продавцю квартири ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 500 000 грн.

30 січня 2017 року ОСОБА_1 подав в.о. генерального директора Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - ДП «МА`Бориспіль») заяву, де зазначив про укладення попереднього договору, надав його копію та довідку з АБ « Укргазбанк» про закриття рахунка.

12 червня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким він придбав квартиру АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу нотаріально посвідчений.

Право власності ОСОБА_1 на зазначену квартиру зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 червня 2017 року.

Відповідно до п. 2.1. договору купівлі-продажу від 12 червня 2017 року продаж квартири вчинено за 500 000 грн, які покупець сплатив як авансовий платіж згідно з умовами попереднього договору від 25 січня 2017 року.

Обставин, які свідчили б про те, що відповідач використав позику не за цільовим призначенням та порушив встановлений термін, суди попередніх інстанцій не встановили.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. Так, відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Одностороння відмова від зобов`язання не допускається (стаття 525 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, оцінив обставини справи, надані сторонами докази і дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_1 , уклавши у двомісячний строк попередній договір і сплативши за ним кошти у розмірі 500 000 грн, дотримався умов договору позики, оскільки витратив кошти за цільовим призначенням: для придбання житла і у встановлений строк.

Встановивши таку обставину, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про безпідставність посилань позивача на порушення умов договору і необхідність дострокового повернення суми позики.

Стосовно доводів заявника про те, що попередній договір не є підставою виникнення права власності на квартиру і не підтверджує цільового використання коштів, а саме на придбання житла, касаційний суд зазначає таке.

Інститут попереднього договору є правовим інструментом, який дозволяє ефективно досягати відповідної мети у цивільно-правових відносинах.

Відповідно до статті 635 ЦК України суть попереднього договору полягає в тому, що його сторони зобов`язуються в майбутньому укласти основний договір. При цьому попередній договір визначає умови, на яких сторони зобов`язуються в певний строк укласти основний договір, тобто за попереднім договором виникає лише двостороннє зобов`язання сторін укласти основний договір у майбутньому, оскільки укладенням попереднього договору лише обумовлюються наступні дії його сторін, а не відбувається фактичне вибуття із власності продавця предмета продажу, а покупець не набуває права власності на це майно.

Касаційний суд погоджується з доводами заявника, що попередній договір не може вважатися самостійною підставою для переходу права власності на майно.

Разом з тим права і обов`язки сторін у спірних правовідносинах врегульовані укладеним між сторонами договором безвідсоткової цільової позики № 11-14/1-68 від 27 грудня 2016 року.

Відповідно до пункту 3.1 договору позика надається позичальнику з метою поліпшення житлових умов для придбання житла після введення його в експлуатацію.

Згідно з пунктом 3.3 договору позики позичальник зобов`язаний використати позику за цільовим призначенням відповідно до пункту 3.1 договору не пізніше двох місяців з дати перерахування позики на рахунок позичальника.

Тобто умови договору безвідсоткової цільової позики № 11-14/1-68 від 27 грудня 2017 року не зобов`язують позичальника ОСОБА_1 укладати договір купівлі-продажу квартири (житлового будинку) чи на інших підставах, що не заборонені законом, набувати право власності на житло, а також зареєструвати право власності на об`єкт нерухомого майна, оскільки відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону, а тільки зобов`язують позичальника використати позику за цільовим призначенням: на придбання житла.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена законом.

Позичальник ОСОБА_1 , укладаючи 25 січня 2017 року попередній договір на придбання квартири, діяв правомірно та використовував позику за цільовим призначенням: для придбання житла, обумовлюючи наступні дії його сторін щодо укладення основного договору. 12 червня 2017 року сторони уклали договір купівлі-продажу квартири у строки та умовах, визначених попереднім договором від 25 січня 2017 року, нотаріально посвідчили цей договір і ОСОБА_1 зареєстрував нерухоме майно (квартиру) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Доводи заявника, що попередній договір не підтверджує цільового використання коштів, а саме придбання житла, є безпідставними і касаційний суд відхиляє їх, оскільки суди попередніх інстанцій встановили, що позичальник ОСОБА_1 використав позику за цільовим призначенням: на придбання житла, і укладення попереднього договору є правомірним та узгоджується з вимогами статті 328 ЦК України щодо підстав набуття права власності.

Доводи заявника про те, що, постановляючи рішення, суди підмінили поняття правової природи попереднього та основного договору, касаційний суд відхиляє.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи спір, повно і всебічно дослідили та оцінили обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначили юридичну природу спірних правовідносин і норми матеріального права, які їх регулюють, постановили законні та обґрунтовані рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського районного суду Київської області від 17 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов