ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 359/7113/16-а

адміністративне провадження № К/9901/30706/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Коваленко Н.В., Кравчук В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23.01.2017 (суддя - Борець Є.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 (судді - Федотов І.В., Губська Л.В., Ісаєнко Ю.А.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Борисполі та Бориспільському районі Київської області про визнання протиправним та скасування рішення про утримання частини пенсії за віком

встановив:

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про утримання частини пенсії за віком;

- зобов`язання виплачувати позивачу пенсію за віком в повному розмірі за період часу з січня 2016 року;

- стягнути з відповідача недоотриману пенсію за віком за період часу з січня 2016 року по січень 2017 року в розмірі 7403 гривень 74 копійок.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з січня 2016 року позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується копією протоколу Бориспільського об`єднаного УПФУ Київської області №112 від 12.01.2016.

Відповідно до довідки Бориспільського об`єднання УПФУ Київської області від 17.01.2017, в січні 2016 року позивачу була нарахована пенсія за віком в розмірі 2518,26 грн. Відповідач відрахував з неї грошові кошти в розмірі 377,74 грн. та виплатив позивачу пенсію за віком в розмірі 2140,52 грн.

В період часу з лютого 2016 року по січень 2017 року щомісячно відповідач нараховував позивачу пенсію за віком в розмірі 3903,30 грн. з якої відраховував грошові кошти в розмірі 585,50 грн. та виплачував позивачу пенсію за віком в розмірі 3317,80 грн.

19.05.2016 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою в якій просив роз`яснити підстави утримання з пенсії сум, належних для виплати із посиланням на рішення, прийняті органами ПФУ.

Листом від 26.05.2016 № 5316/04 відповідач повідомив позивача про те, що з 01.01.2016 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VIII від 24.12.2015, яким продовжено особливий порядок виплати пенсії працюючим пенсіонерам, а тому тимчасово, з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, у період роботи розмір пенсії яких перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеного розміру але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Не погоджуючись з діями відповідача, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що при нарахуванні та виплаті пенсії відповідачем протиправно утримано з належної йому до виплати суми зазначені вище суми. Вважає, що такі дії відповідача обмежують його право на отримання пенсії у розмірі, в якому вона була призначена, і є неправомірними.

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23.01.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що після призначення пенсії за віком позивач продовжує займатися адвокатською діяльністю, тобто є самозайнятою особою. Оскільки позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є самозайнятою особою (період роботи на інших посадах/роботах), на нього поширюються, встановлені ст. 47 зазначеного Закону в редакції, яка діє з 01.01.2016, тимчасові обмеження у виплаті призначеної пенсії в розмірі 85%.

Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що здійснюючи відрахування пенсії позивача в розмірі 15% відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

З ухваленими судовими рішеннями не погодився позивач, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права просив скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обгрунтування касаційної скарги посилається на те, що відповідачем грубо порушено його конституційні права, оскільки відповідно до ст. 41 Конституції України власність громадян є непорушною. Водночас, судами до спірних правовідносин застосовано норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а не норми Конституції України, які мають вищу юридичну силу.

Заперечуючи проти касаційної скарги відповідач просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону №911-VІІІ) «Тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року: особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

У період роботи на інших посадах/роботах пенсія (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

В подальшому, Законом України №1774-УІІІ від 06.12.2016 у статтю 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» внесені зміни, зокрема, в абзаці другому слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".

Під час розгляду справи судами попередніх інстанції встановлено, що позивач є пенсіонером і з січня 2016 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму. Після призначення пенсії позивач продовжує займатись адвокатською діяльністю.

Враховуючи що після призначення пенсії за віком позивач продовжує займатись адвокатською діяльністю, тобто є самозайнятою особою, а тому суди попередніх інстанцій обгрунтовано дійшли висновку, що відповідачем правомірно здійснюється виплата пенсії позивачу у розмірі 85% від загального розміру у відповідності до положень Законів №911-VІІІ, №1774-VІІІ та прийняли рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а їх зміст зводиться до переоцінки доказів, що, в силу положень частини другої статті 341 КАС України, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Покликання позивача в обгрунтування касаційної скарги на те, що відповідач у такий спосіб обмежив гарантоване йому Конституцією України право на володіння майном є безпідставним, оскільки обмеження на виплату пенсії було встановлено законом і відповідач, реалізуючи свої повноваження, діяв на підставі і в межах закону.

Крім того, у рішенні №1-42/2011 від 26.12.2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, гарантоване статтю 48 Конституції України.

На залежність розмірів соціальних виплат особі від економічних чинників Конституційний Суд України вказав і у рішенні від 19.06.2001 №9-рп/2001, зазначивши, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов`язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів.

Крім того, у рішенні від 08.10.2008 №20-рп/2008 Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим (…) встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував також положення актів міжнародного права.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Подібних висновків щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постановах від 02.08.2018 у справі 560/1395/16а, від 18.10.2018 у справі №345/1000/17, від 31.03.2020 у справі №569/14896/16а, від 07.04.2020 у справі №287/21/15.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, оскільки при ухваленні рішень суди порушень норм матеріального та процесуального права не допустили, тому суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Керуючись ст. 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23.01.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

Н.В. Коваленко

В.М. Кравчук