Постанова
Іменем України
19 січня 2022 року
м. Київ
справа № 359/8163/17
провадження № 61-2639св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач (за первісним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідачі (за первісним позовом): ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Бориспільська міська державна нотаріальна контора,
позивачі (за зустрічними позовами) - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідач (за зустрічними позовами) - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Сушко Л. П., Сліпченка О. І., та на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Сушко Л. П., Сліпченка О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Бориспільська міська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на частку майна.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 54 років помер ОСОБА_4 .
Після його смерті відкрилась спадщина, право на яку заявили його дочка ОСОБА_2 та батько померлого - ОСОБА_3 .
ОСОБА_1 проживала однією сім`єю з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу, починаючи з серпня 2008 року. З цього часу між ними започаткувались дружні та теплі стосунки, почуття поваги та довіри один до одного, бажання проживати разом, мати дітей, вести спільне господарство, побут, докладати трудові зусилля з метою одержання доходу для створення та наповнення спільного сімейного бюджету, набуття спільного майна у майбутньому.
19 серпня 2004 року ОСОБА_4 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210500000:11:004:0014, площею 0,087 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
З 21 квітня 2009 року на зазначеній земельній ділянці розпочалось будівництво житлового будинку.
ОСОБА_1 вважає, що земельна ділянка та незавершений будівництвом житловий будинок є об`єктами спільної сумісної власності її та ОСОБА_4 .
Наприкінці 2008 року ОСОБА_4 почав важко хворіти, йому було встановлено сахарний діабет, тип 2, важка форма, стадія декомпенсації, діабетична гіпертонічна енцефалопатія 2 стадії, діабетична полінейропатія, гіпертонічна хвороба 2 стадії, хронічний вірусний гепатит «С».
У зв`язку з цим, з початку 2014 року по день смерті ОСОБА_4 сім`я існувала за грошові кошти, отримані саме позивачем.
За період проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 також придбали транспортні засоби: марки «Man», реєстраційний номер НОМЕР_1 , марки «ГАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд:
- встановити факт її спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 у період з серпня 2008 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати право спільної сумісної власності на:
будівельні матеріали та конструктивні елементи, які були використані в процесі будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 ;
земельну ділянку площею 0,087 га з кадастровим номером 3210500000:11:004:0014, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку на АДРЕСА_1 ;
вантажний транспортний засіб марки «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
вантажний бортовий малотоннажний транспортний засіб марки «ГАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_2 :
-у порядку виділу із спільної сумісної власності подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на:
1/2 частку в будівельних матеріалах та конструктивних елементах, які були використані в процесі будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 ;
1/2 частку земельної ділянки площею 0,087 га з кадастровим номером 3210500000:11:004:0014, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку на АДРЕСА_1 ;
1/2 частку вантажного транспортного засобу марки «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
1/2 частку вантажного бортового малотоннажного транспортного засобу марки «ГАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_2 .
У січні 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пред`явили зустрічні позови до ОСОБА_1 , які обґрунтували тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 - батько ОСОБА_5 та син ОСОБА_3 .
За життя ОСОБА_4 не склав заповіту як особистого розпорядження на випадок своєї смерті, тому спадкування після його смерті здійснюється за законом.
Спадкоємцями першої черги за законом є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які у встановленому законом порядку прийняли спадщину.
Крім них, заяву про прийняття спадщини також подала ОСОБА_1 , як спадкоємець четвертої черги за законом.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, яка складається з рухомого та нерухомого майна: земельної ділянки площею 0,087 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку з кадастровим номером 3210500000:11:004:0014 в АДРЕСА_1 ; об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку АДРЕСА_1 ; автомобіля марки «Man», модель - L 200, тип - загальний вантажний бортовий-тентований, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; автомобіля марки «ГАЗ», модель - 3302, тип - вантажний бортовий малотоннажний - В, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Зазначене майно є предметом спору за первісним позовом.
Також 06 липня 2017 року ОСОБА_1 здійснила перереєстрацію автомобіля марки «Volkswagen», модель - Golf Plus, реєстраційний номер НОМЕР_3 , на користь третьої особи.
Зазначений автомобіль належав ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, тому вона розпорядилась автомобілем на власний розсуд.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили суд стягнути із ОСОБА_1 на свою користь грошову компенсацію вартості автомобіля марки «Volkswagen», модель - Golf Plus, реєстраційний номер НОМЕР_3 , у розмірі по 78 085,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Бориспільський міськрайонний суд Київської області рішенням від 15 серпня 2019 року частково задовольнив первісні позовні вимоги ОСОБА_1 .
Встановив факт проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_1 однією сім`єю без укладення шлюбу в період часу з серпня 2008 року до 11 травня 2017 року.
Визнав за ОСОБА_1 право спільної сумісної власності з ОСОБА_4 на вантажний транспортний засіб марки «МАN», модель L2000, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; вантажний бортовий малотонажний транспортний засіб марки «ГАЗ», модель 3302, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Визнав за ОСОБА_1 у порядку виділу із спільної сумісної власності подружжя право власності на 1/2 частку вантажного транспортного засобу марки «МАN», модель L2000, реєстраційний номер НОМЕР_1 та 1/2 частку вантажного бортового малотоннажного транспортного засобу марки «ГАЗ», модель 3302, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
У задоволенні решти первісних позовних вимог - відмовив.
Задоволив зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 78 085,00 грн кожному грошової компенсації за 1/4 частину відчуженого нею об`єкту спадкового майна - автомобіля марки «Volkswagen», модель - Golf Plus, реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що ОСОБА_1 доведено факт проживання з ОСОБА_6 однією сім`єю без укладення шлюбу в період часу з серпня 2008 року до 11 травня 2017 року.
Врахувавши положення статті 74 СК України місцевий суд визнав за ОСОБА_1 право спільної сумісної власності з ОСОБА_4 на вантажний транспортний засіб марки «МАN», модель L2000, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на вантажний бортовий малотонажний транспортний засіб марки «ГАЗ», модель 3302, реєстраційний номер НОМЕР_2 , та визнав за ОСОБА_1 , у порядку поділу спільної сумісної власності подружжя, право власності на 1/2 частку цих транспортних засобів.
Місцевим судом встановлено, що спірний житловий будинок є об`єктом незавершеного будівництва.
При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 1/2 частку у будівельних матеріалах та конструктивних елементах, які були використані в процесі будівництва спірного житлового будинку, однак останньою не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження переліку (кількості, вартості, часу придбання, джерела коштів для придбання) та самого факту придбання будівельних матеріалів та конструктивних елементів, які були використані під час будівництва спірного об`єкта незавершеного будівництва.
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не набула право власності на частку в нерухомому майні, яке розташовується на спірній земельній ділянці, вказана обставина свідчить про те, що до неї не перейшло право власності на 1/2 частку земельної ділянки, на якій розташований спірний будинок.
Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що у період з 05 листопада 2011 року ОСОБА_1 належав автомобіль марки «Volkswagen», модель - Golf Plus, реєстраційний номер НОМЕР_3 , а 06 липня 2017 року даний автомобіль був перереєстрований на іншого власника на підставі договору купівлі-продажу.
Враховуючи, що вказаний транспортний засіб був об`єктом права спільної сумісної власності, а його продаж здійснено після смерті ОСОБА_4 , то дії щодо його відчуження є порушенням спадкових прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які полягали у зменшенні спадкової маси.
ОСОБА_1 не довела факту того, що автомобіль марки «Volkswagen» реєстраційний номер НОМЕР_3 є її особистою власністю та придбаний за її особисті кошти.
Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції
Рішення місцевого суду оскаржила у апеляційному порядку ОСОБА_1 у частині первісних позовних вимог, які були залишені без задоволення, та у частині вирішення зустрічних позовних вимог.
Київський апеляційний суд постановою від 24 грудня 2019 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2019 року скасував у частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та ухвалив у цій частині нове рішення, яким у порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів, які були використані в процесі будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 .
У решті рішення місцевого суду залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд необґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні вимог про визнання права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, оскільки в даному випадку позивач довела свої вимоги належними та допустимими доказами, які свідчать про придбання будівельних матеріалів.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року у справі ухвалено додаткове судове рішення, яким визнано за ОСОБА_1 у порядку виділу із спільної сумісної власності подружжя право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,087 га з кадастровим номером 3210500000:11:004:0014, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 .
Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що за загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 120 ЗК України, до особи, яка набула право власності на будівлі чи споруди, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Оскільки попереднім землекористувачем на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯБ № 014721 від 19 серпня 2004 року був ОСОБА_4 , внаслідок набуття у встановленому порядку права власності на об`єкт незавершеного будівництва позивачка згідно із положеннями частини другої статті 120 ЗК України отримала право власності на земельну ділянку, на якій це майно розташоване у відповідній частці, тобто її 1/2 частини.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У лютому 2020 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Постанова Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року оскаржується лише в частині задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів.
У березні 2020 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати додаткову постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
Касаційні скарги ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року мотивовані тим, що апеляційний суд повно і всебічно не з`ясував обставини справи.
Вважає, що ухвалюючи нове рішення у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та земельної ділянки, площею 0,087 га з кадастровим номером 3210500000:11:004:0014, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про наявність правових підстав для задоволення цих позовних вимог.
На думку особи, яка подала касаційні скарги, рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15 та в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року у справі № 296/499/15-ц.
Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.
Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.
Проте, суд апеляційної інстанції визнаючи за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів у своєму рішенні, не вказав матеріали та конструктивні елементи будинку.
Крім того, докази, на підставі яких апеляційним судом ухвалено нове рішення, місцевим судом не досліджувались, так як подані до місцевого суду поза межами строків визначених ЦПК України.
Відповідно до частини другої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності житлового будинку, будівлі або споруди.
У мотивувальній частині додаткової постанови від 11 лютого 2020 року суд апеляційної інстанції зазначив, що за наявності у позивача права на 1/2 частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів будинку, в силу статті 120 ЗК України до неї також переходить 1/2 частина земельної ділянки, на якій цей будинок знаходиться.
ОСОБА_2 вважає таке трактування статті 120 ЗК України судом апеляційної інстанції хибним з огляду на те, що будівельні матеріали та конструктивні елементи будинку не є поняттям тотожним поняттю «житловий будинок, будівля або споруда», яким є об`єкт, право власності на який зареєстроване у встановленому законом порядку.
У справі відсутні докази на підтвердження реєстрації права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна у встановленому законом порядку. Тому, спірний житловий будинок є об`єктом незавершеного будівництва.
Позивач не набула права власності на частку в нерухомому майні, яке розташовується на спірній земельній ділянці, отже до неї не може перейти також і право власності на 1/2 спірної земельної ділянки.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 12 березня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Касаційне провадження у справі відкрито за частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, яка діяла до внесення змін Законом України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року).
Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 та пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України (у редакції Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року).
У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 (т. 1 а. с. 11).
Встановлено, що спадкоємцями другої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є його дочка ОСОБА_2 та батько ОСОБА_3 .
З копії спадкової справи № 176/2017, заведеної Бориспільською міською державною нотаріальною конторою, вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у встановленому законом порядку прийняли спадщину, що підтверджується відповідними заявами, поданими до нотаріальної контори (т. 1 а. с. 137,142).
Крім цього, із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до нотаріальної контори також звернулась ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 144).
З доводів ОСОБА_1 вбачається, що починаючи з серпня 2008 року вона та ОСОБА_4 почали проживати разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 підтвердили доводи ОСОБА_1 відносно спільного проживання разом із ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу у спірний період.
Факт проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_4 також не заперечувався й ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Встановлено, що 19 серпня 2004 року ОСОБА_4 набув право власності на земельну ділянку площею 0,087 га з кадастровим номером з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку на АДРЕСА_1 , що підтверджується копією державного акту серії ЯБ №014721, виданого на його ім`я (т. 1 а. с. 13).
Відповідно до витягу з рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 09 серпня 2005 року № 452 про надання дозволу ОСОБА_4 на виготовлення технічної документації на будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 14), рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 24 березня 2009 року № 289 «Про надання дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку та господарчих споруд гр. ОСОБА_4 на АДРЕСА_1 » (т. 1 а. с. 15), повідомлення про початок виконання будівельних робіт, на які не вимагається дозвіл (т. 1 а. с. 16), копії будівельного паспорту на будівництво житлового будинку та господарчих споруд на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 17-33), проекту індивідуального житлового будинку АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 34-42), на даній земельній ділянці розташовується домоволодіння.
У справі відсутні докази на підтвердження реєстрації права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна у встановленому законом порядку. Тому спірний житловий будинок є об`єктом незавершеного будівництва.
При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частку в будівельних матеріалах та конструктивних елементах, які були використані в процесі будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 .
За період проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю (2015-2016 роки) придбані транспортні засоби: автомобіль марки «Man», модель - L 200, тип - загальний вантажний бортовий-тентований, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та автомобіль марки «ГАЗ», модель - 3302, тип - вантажний бортовий малотоннажний - В, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Вказана обставина підтверджуються копіями свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів (т. 1 а. с. 63-63 зворот, а. с. 64 - 64 зворот).
З довідки територіального сервісного центру № 3241 МВС України в Київській області від 12 грудня 2018 року, наданої у відповідь на адвокатський запит, вбачається, що у період з 05 листопада 2011 року ОСОБА_1 належав автомобіль Volkswagen», модель - Golf Plus, реєстраційний номер НОМЕР_3 . 06 липня 2017 року даний автомобіль перереєстрований на іншого власника на підставі договору купівлі-продажу (т. 2 а. с. 9).
Зі звіту автотоварознавчого дослідження, колісного транспортного засобу автомобіля марки «Volkswagen Golf Plus», реєстраційний номер НОМЕР_3 , ринкова вартість автомобіля станом на 06 липня 2017 року, тобто на час його відчуження ОСОБА_1 , становить 312 340,00 грн (т. 2 а. с. 12-40).
Під час апеляційного перегляду справи, судом прийнято до уваги: договір підряду від 04 лютого 2010 року на будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1 (т. 2 а. с. 116-118), смета по будівництву житлового будинку на АДРЕСА_1 (т. 2 а. с. 119-123), яка містить кількість виконаних робіт та їх вартість, акт № 1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т. 2 а. с. 124), щодо виконання будівельно-монтажних робіт на суму 467 890,10 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Враховуючи, що касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року подала 03 лютого 2020 року то розгляд даної справи (у межах цієї касаційної скарги) має відбуватись у порядку та за правилами, що діяли до 08 лютого 2020 року.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року подано у березні 2020 року, тому її розгляд відбуватиметься за правилами нині діючого ЦПК України.
Так, відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження додаткової постанови Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Касаційні скарги на постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року та на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року підлягають задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції виходив з того, що місцевий суд необґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні вимог про визнання права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, оскільки позивач довела свої вимоги належними та допустимими доказами (т. 2 а. с. 119-123), які свідчать про придбання будівельних матеріалів. За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 120 ЗК України, до особи, яка набула право власності на будівлі чи споруди, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Проте, з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна виходячи з наступного.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Право власності виникає за наявності певних юридичних фактів, які передбачено цивільним законодавством. Це можуть бути будь-які підстави, які не заборонено законом. У цивільному праві закріплено презумпцію правомірності набуття права власності. Усі підстави набуття права власності поділяються на первісні (право власності у суб`єкта виникає вперше) та похідні способи набуття права власності (зміна власника).
Із комплексного аналізу ЦК України, Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про основи містобудування», «Про регулювання містобудівної діяльності» випливає, що особа стає власником новоствореного об`єкта нерухомості після завершення його будівництва, прийняття нерухомого майна до експлуатації та державної реєстрації. Таким чином, право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту державної реєстрації права.
Державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття речових прав на нерухоме майно (постанова Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18).
До реєстрації права власності на новозбудоване нерухоме майно особа є власником лише матеріалів, обладнання та іншого майна, що було використано в процесі будівництва, однак це правило застосовується лише при наявності усієї дозвільної документації, тобто документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об`єкта незавершеного будівництва (постанова Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 909/175/18 ).
У постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15 міститься правовий висновок про те, що до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно, як об`єкт цивільного обороту не виникає.
У такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.
Від зазначеного висновку Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду не відступала.
Під час розгляду цієї справи судами ступінь готовності спірного будинку, на час відкриття спадщини, встановлено не було.
ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 1/2 частку будівельних матеріалах та конструктивних елементах, які були використані в процесі будівництва спірного житлового будинку, без зазначення їх найменування, кількості, вартості, тощо.
Визнаючи за ОСОБА_1 у порядку виділу спільної сумісної власності подружжя право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів, які були використані в процесі будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 , апеляційний суд не зазначив назву цих матеріалів чи обладнання, їх вартість та не врахував, що позивач повинен був конкретно вказати на яке майно претендує.
З огляду на статтю 367 ЦПК України (у редакції на час розгляду справи) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (допустимість доказів).
Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону.
Одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.
Зазначаючи, що ОСОБА_1 довела свої вимоги належними та допустимими доказами та посилаючись на документи, що розміщені на а. с. 119-123 у другому томі справи, апеляційний суд не врахував, що ухвалами Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 липня 2019 року та від 15 серпня 2019 року залишено без розгляду клопотання ОСОБА_1 про долучення саме цих доказів у справі, у зв`язку з тим, що їх подано після завершення підготовчого провадження (т. 2 а. с. 134-135, 143).
Отже, суд апеляційної інстанції, без будь-якого мотивування, обґрунтував своє рішення на доказах у приєднанні яких було відмовлено місцевим судом, а тому вони є недопустимими в розумінні статтей 77 367 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги про те, що докази, на підставі яких судом апеляційної інстанції ухвалено нове рішення у справі місцевим судом не досліджувались, оскільки повернуті позивачу за первісним позовом - ОСОБА_1 є обґрунтованими.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Під час розгляду справи встановлено факт проживання ОСОБА_4 із ОСОБА_1 однією сім`єю без укладення шлюбу з серпня 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_4 19 серпня 2004 року набув право власності на земельну ділянку площею 0,087 га з кадастровим номером з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку на АДРЕСА_1 , що підтверджується копією державного акту серії ЯБ №014721, виданого на його ім`я (т. 1 а. с. 13).
Визнаючи за ОСОБА_1 в порядку виділу спільної сумісної власності подружжя право власності на 1/2 частку земельної ділянки на якій розташований спірний будинок, суд апеляційної інстанції не врахував, що спірна земельно ділянка не може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки право власності на неї ОСОБА_4 набув до фактичних шлюбних відносин з ОСОБА_1 .
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність скасування рішення місцевого суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частку в будівельних матеріалах та конструктивних елементах, які були використані в процесі будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 та 1/2 частку спірної земельної ділянки, яке є законним та обґрунтованим.
Наведене не позбавляє ОСОБА_1 права звернутися до суду з позовом про поділ незакінченого будівництвом будинку.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, скасувати постанову та додаткову постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частку в будівельних матеріалах та конструктивних елементах, які були використані в процесі будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 та 1/2 частку спірної земельної ділянки, яке є законним та обґрунтованим.
Керуючись статтями 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року задовольнити.
Постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року скасувати.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2019 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частку в будівельних матеріалах та конструктивних елементах, які були використані в процесі будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 та 1/2 частку спірної земельної ділянки, залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук