ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 липня 2025 року
м. Київ
справа № 360/152/24
адміністративне провадження № К/990/2758/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Білак М.В., Желєзного І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року (суддя: Секірська А.Г.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2025 року (судді: Казначеєв Е.Г., Блохін А.А., Гайдар А.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_3 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1, військова частина НОМЕР_1 ), військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 2, військова частина НОМЕР_2 ), військової частини НОМЕР_3 (далі - відповідач 3, військова частина НОМЕР_3 ), в якому просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_3 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 31 березня 2022 року по 18 листопада 2023 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2022, 2023 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік, одноразової грошової допомоги по звільненню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460 у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за дев`ятнадцять повних календарних місяців служби, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет на перше січня 2022 року та перше січня 2023 року відповідно;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 , військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 31 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 , військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01 січня 2023 року по 10 квітня 2023 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 , військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» за період з 31 березня 2022 року по дату фактичної виплати грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 11 квітня 2023 року по 18 листопада 2023 року, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2023 рік, грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, одноразової грошової допомоги по звільненню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460 у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за дев`ятнадцять повних календарних місяців служби, з урахуванням посадових окладів та окладів за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» за період з 11 квітня 2023 року по дату фактичної виплати грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначив, що під час проходження військової служби з 31 березня 2022 року по 18 листопада 2023 року відповідачі нараховували йому грошове забезпечення у заниженому розмірі, а саме виплачували грошове забезпечення за вказаний період, грошову допомогу для оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2022, 2023 роки, грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік, одноразову грошову допомогу по звільненню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460 у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за дев`ятнадцять повних календарних місяців служби без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року). У зв`язку з цим, позивач вважає, що має право на компенсацію втрати частини доходів з огляду на несвоєчасну виплату грошового забезпечення. Крім того, позивач наголошує, що разом із виплатою грошового забезпечення йому підлягає виплата компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 31 березня 2022 року по 10 квітня 2023 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 31 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01 січня 2023 року по 10 квітня 2023 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_3 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 11 квітня 2023 року по 19 травня 2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» станом 01 січня 2023 року.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 11 квітня 2023 року по 19 травня 2023 року, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог до військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_3 , та у задоволенні позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 відмовлено.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з урахуванням правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 15 березня 2023 року у справі №420/6572/22 та інших, дійшов висновку, що починаючи з 29 січня 2020 року, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, у позивача виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року.
Суд установив, що у період з 31 березня 2022 року по 10 квітня 2023 року позивач проходив у військовій частині НОМЕР_1 , яка перебувала на повному фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 - розпорядника бюджетних коштів. З 11 квітня 2023 року позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_3 .
Водночас військова частина НОМЕР_2 не здійснила обрахунку грошового забезпечення з 31 березня 2022 року по 10 квітня 2023 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік позивачу, а військова частина НОМЕР_3 не здійснила обрахунку грошового забезпечення з 11 квітня 2023 року по 19 травня 2023 року позивачу, - виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року та множення на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704. З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що відповідачі 2 та 3 діяли не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому суд урахував, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481, яка набула чинності 20 травня 2023 року, абзац 1 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 викладено у новій редакції. Відповідно до цієї редакції, для обрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, застосовується інший базовий показник, відмінний від прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня календарного року.
У зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги (заявлені до військової частини НОМЕР_3 ) щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 18 листопада 2023 року (дата звільнення позивача з військової служби), виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, задоволенню не підлягають, оскільки з цієї дати діє нова редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, яка передбачає іншу розрахункову величину для визначення розміру відповідних виплат.
Принагідно суд першої інстанції зауважив, що грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік, компенсація за невикористані відпустки, компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік та одноразова грошова допомога при звільненні були нараховані позивачу у листопаді 2023 року, тобто відповідно до вимог пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481. Ураховуючи це, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов`язання військової частини НОМЕР_3 здійснити перерахунок таких допомог також не належать до задоволення.
Крім того, суд відмовив в задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Суд першої інстанції зазначив, що на час виникнення спірних правовідносин право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати ще не було порушене відповідачами, оскільки відповідні виплати ще не здійснені, а отже звернення до суду з вимогою про зобов`язання виплатити спірну компенсацію є передчасним.
З тих самих підстав суд відмовив в задоволенні вимог щодо нарахування та виплати позивачу компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44. Як зазначив суд першої інстанції, виплата вказаної грошової компенсації передбачена лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки. Натомість, суд застосував обраний позивачем спосіб захисту його прав у вигляді зобов`язання відповідача здійснити перерахунок певних видів грошового забезпечення, розміри яких відповідачі повинні обчислити самостійно, а тому за відсутності фактичних виплат підстави для нарахування такої компенсації відсутні.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2025 року скасовано рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року в частині відмови у задоволені позовних вимог щодо проведення виплати грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 та прийнято в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, при проведенні перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 31 березня 2022 року по 10 квітня 2023 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_3 , здійснити ОСОБА_1 компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, при проведенні перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 11 квітня 2023 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що грошове забезпечення позивача (зокрема, щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 31 березня 2022 по 19 травня 2023 року має визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та підтвердив обґрунтованість позовних вимог у вказаній частині.
Суд апеляційної інстанції також підтвердив правильність висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, що стосуються перерахунку і виплати грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 18 листопада 2023 рок, звернувши увагу, що з 20 травня 2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481, яка змінила порядок визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, установивши сталий показник 1762 гривні, а не розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Доводи позивача про необхідність застосування пункту 3 розділу II Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», на переконання суду апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції вважав безпідставним, оскільки зазначена норма регулює питання застосування прожиткового мінімуму як розрахункової величини замість мінімальної заробітної плати, однак постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481, чинна з 20 травня 2023 року, не містить посилань на обрахунок посадових окладів виходячи з розміру прожиткового мінімуму або заробітної плати.
Окрім того, суд апеляційної інстанції підтримав висновки суду першої інстанції щодо передчасності позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», оскільки така компенсація підлягає виплаті у день фактичного отримання основної суми доходу (заборгованості), а до моменту виплати сум, присуджених судом, відсутні підстави вважати дії відповідача протиправними щодо ненарахування та невиплати відповідних компенсацій.
Водночас, суд апеляційної інстанції не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, передбаченої пунктом 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27 липня 2023 року у справі №380/813/22, від 27 вересня 2023 року у справі №420/23176/21, від 31 січня 2024 року у справі №320/6441/22, від 18 квітня 2024 року у справі №160/10789/22, від 30 квітня 2024 року у справі №360/700/23, від 27 червня 2024 року у справі №580/602/22, від 10 жовтня 2024 року у справі №500/8015/23, суд апеляційної інстанції зазначив, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, які утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, що нараховуються, зокрема, військовослужбовцям, виплачується з метою відшкодування фактично утриманих сум податку з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які набуте військовослужбовцями у зв`язку з виконанням службових обов`язків. Така компенсація має виплачуватися одночасно з грошовим забезпеченням за місцем його отримання у розмірі, що відповідає утриманому податку. З огляду на це, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачі 2 та 3 повинні здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Посилання позивача на неправомірність відмови у задоволенні позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 суд апеляційної інстанції відхилив, зазначивши, що у період проходження позивачем служби у військовій частині НОМЕР_1 з 31 березня 2022 року по 10 квітня 2023 року ця військова частина перебувала на повному фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 , тому суд першої інстанції обґрунтовано поклав обов`язок щодо здійснення перерахунку грошового забезпечення саме на військову частину НОМЕР_2 .
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій він посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції від 23 грудня 2024 року та постанову суду апеляційної інстанцій від 15 квітня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог, заявлених до військової частини НОМЕР_3 , щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 18 листопада 2023 року, та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційну скаргу подано на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 3 розділу II Закону України № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481) щодо розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців із врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року.
Скаржник зазначає, що положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481) суперечать нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а отже, відповідно до частини третьої статті 7 КАС України мають застосовуватися норми закону як акта вищої юридичної сили.
У постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 200/3774/20-а, зазначено, що оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774- VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, відсутні правові підстави для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Ураховуючи вказаний правовий висновок Верховного Суду, скаржник вказує, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями позивача повинні визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Крім того, скаржник зазначає, що прийнятими змінами Кабінет Міністрів України звузив зміст та обсяг існуючих прав військовослужбовців, оскільки унеможливив щорічний перерахунок грошового забезпечення зі зміною розміру прожиткового мінімуму, який визначається щорічно законом України про державний бюджет на відповідний рік.
При цьому Кабінет Міністрів України не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів (окладів за військове (спеціальне) звання) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
Крім того, Конституційний Суд України у своїх Рішеннях від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 та від 06 квітня 2022 року №1-р(11)/2022 підкреслював обов`язок держави забезпечувати належний соціальний захист громадян, які проходять службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.
За наведених міркувань скаржник наполягає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо грошового забезпечення (у тому числі додаткових видів) у період з 20 травня 2023 року по 18 листопада 2023 року, тим самим неправильно вирішили спір у цій частині.
Позиція інших учасників справи
Військова частина НОМЕР_3 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2025 року в частині відмовлених позовних вимог - без змін.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року (судді: Загороднюк А.Г., Білак М.В., Желєзний І.В.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2025 року у справі №360/152/24.
Указаною ухвалою витребувано з Луганського окружного адміністративного суду справу №360/152/24.
На виконання вимог ухвали на адресу Верховного Суду надійшли матеріали адміністративної справи №360/152/24.
Суд також витребував електронні матеріали справи №360/152/24 з Центральної бази даних.
Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 02 липня 2025 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_4 від 27 червня 2017 року № 116/14/3/2294 у зв`язку з проведенням організаційних заходів, з 01 червня 2017 року військову частину НОМЕР_1 та 108 розрахунково - аналітичну станцію знято з фінансового забезпечення військової частини НОМЕР_5 та зараховано на відповідне забезпечення до військової частини НОМЕР_2 .
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31 березня 2022 року № 61 солдат ОСОБА_1 , на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», призначено на посаду радіотелеграфіста приймального радіовузла взводу управління та зв`язку 10 командного пункту протиповітряної оборони, який стоїть на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 , зараховано до списків особового складу, та на всі види забезпечення з 31 березня 2022 року.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10 квітня 2023 року № 103 солдат ОСОБА_1 10 квітня 2023 року здав справи та посаду і вибув до нового місця служби, в АДРЕСА_1 , військової частини НОМЕР_3 . З цієї дати виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Знятий з котлового забезпечення у пункті постійної дислокації при військовій частині НОМЕР_2 з 11 квітня 2023 року та отримав продовольчий атестат. Вислуга років у Збройних Силах станом на 10 квітня 2023 року становить: календарна 01 рік 00 місяців 10 днів, пільгова 00 років 00 місяців 00 днів, загальна 01 рік 00 місяців 10 днів. Щорічна основна відпустка за 2023 рік використана в кількості 10 діб. Виплачено щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 544% від посадового окладу з 01 по 10 квітня 2023 року. Виплачено надбавку за особливості проходження військової служби в розмірі 65% від посадового окладу, окладу за військове звання, та надбавка за вислугу років з 01 по 10 квітня 2023 року. Матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністра оборони України 07 червня 2018 року № 260, за 2023 рік не отримав. Грошову допомогу на оздоровлення згідно з наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 за 2023 рік не отримав.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 11 квітня 2023 року № 104 солдат ОСОБА_1 прибув до пункту постійної дислокації військової частини та приступив до виконання службових обов`язків, залучався до виконання бойових завдань, ведення воєнних (бойових) дій у складі штатних підрозділів, та знов сформованих, в тому числі позаштатних, та до здійснення завдань із всебічного забезпечення підрозділів військової частини, та підрозділів, які передані в оперативне підпорядкування безпосередньо в районах ведення бойових дій під час забезпечення здійснення заходів із національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії. З 11 квітня 2023 року зарахований до списків особового складу військової частини, на всі види забезпечення.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 13 квітня 2023 року № 106 (по стройовій частині) у зв`язку зі службовою необхідністю солдат ОСОБА_1 від займаних посад та призначити на посади і 13.04.2023 приступив до виконання службових обов`язків за посадою стрільця - помічника гранатометника 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 15 стрілецької роти НОМЕР_6 стрілецького батальйону - солдата резерву 4 запасної роти.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 17 квітня 2023 року № 111 у зв`язку зі службовою необхідністю та великим обсягом роботи, солдата ОСОБА_1 , солдата резерву 4 запасної роти, з 17 квітня 2023 року прикомандировано до юридичної служби.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 20 квітня 2023 року № 115 солдат ОСОБА_1 , солдат резерву 4 запасної роти, вибув із пункту постійної дислокації військової частини на виконання службових (бойових) завдань в оперативно - тактичному угрупованні « ІНФОРМАЦІЯ_2 » 20 квітня 2023 року.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 21 квітня 2023 року № 116 солдат ОСОБА_1 , солдата резерву 4 запасної роти, прибув до оперативно - тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та приступив до виконання службових обов`язків, залучався до виконання бойових завдань, ведення воєнних (бойових) дій у складі штатних підрозділів, та знов сформованих, в тому числі позаштатних, та до здійснення завдань із всебічного забезпечення підрозділів військової частини, та підрозділів які передані в оперативне підпорядкування безпосередньо в районах ведення бойових дій під час забезпечення здійснення заходів із національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації - з пункту постійної дислокації військової частини 21 квітня 2023 року.
Згідно із витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 25 травня 2023 року № 150 внесено зміни до пункту 8 наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 17 квітня 2023 року № 111, стосовно прикомандирування солдата ОСОБА_1 , викладено у наступній редакції: « 8. У зв`язку зі службовою необхідністю та великим обсягом роботи, солдата ОСОБА_1 , солдата резерву 4 запасної роти, з 17 квітня 2023 року прикомандирувано до юридичної служби».
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 01 липня 2023 року № 187 солдат ОСОБА_1 , солдат резерву 4 запасної роти з 01 липня 2023 року приступив до виконання службових обов`язків начальника радіостанції 2 радіостанції взводу зв`язку батальйону матеріального забезпечення.
Згідно з витягом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 13 липня 2023 року № 201 молодший сержант ОСОБА_1 з 13 липня 2023 року приступиd до виконання службових обов`язків начальника радіостанції 2 радіостанції взводу зв`язку батальйону матеріального забезпечення - сержантом резерву 4 запасної роти.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 27 липня 2023 року № 215 молодший сержант ОСОБА_1 , сержант резерву 4 запасної роти вибув із тактичної групи « ІНФОРМАЦІЯ_3 » оперативно - тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_2 » до пункту постійної дислокації АДРЕСА_1 27 липня 2023 року.
Згідно з витягом з наказу командиру військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 28 липня 2023 року № 216 молодший сержант ОСОБА_1 , сержант резерву 4 запасної роти прибув до пункту постійної дислокації військової частини та приступив до виконання службових обов`язків, залучався до виконання бойових завдань, ведення воєнних (бойових) дій у складі штатних підрозділів, та знов сформованих, в тому числі позаштатних, та до здійснення завдань із всебічного забезпечення підрозділів військової частини, та підрозділів які передані в оперативне підпорядкування безпосередньо в районах ведення бойових дій під час забезпечення здійснення заходів із національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії - із тактичної групи « ІНФОРМАЦІЯ_3 » оперативно - тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_2 » 28 липня 2023 року.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 16 серпня 2023 року № 235 молодшого сержанта ОСОБА_1 , сержанта резерву 4 запасної роти військової частини НОМЕР_3 , допущено до тимчасового виконання службових обов`язків за вакантною посадою офіцера юридичної служби військової частини НОМЕР_3 , з 12 серпня 2023 роки.
Відповідно до витягу з наказу командира ІНФОРМАЦІЯ_4 походу від 18 листопада 2023 року № 220-РС молодшого сержанта ОСОБА_1 , сержанта резерву запасної роти НОМЕР_7 окремої механізованої бригади відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г»
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 18 листопада 2023 року № 333 молодший сержант ОСОБА_1 , сержант резерву 4 запасної роти, вибув із оперативно - тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_2 », з 18 листопада 2023 року був виключений зі списків особового складу військової частини, з 19 листопада 2023 рокуз усіх видив забезпечення військової частини. Вислуга років у Збройних Силах становить: календарна 01 рік 07 місяців. Виплачено одноразову грошову допомогу по звільненню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460 в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за дев`ятнадцять повних календарних місяців служби. Щорічна основна відпустка за 2022 рік не надавалась. Щорічна основна відпустка за 2023 рік використана тривалістю 25 діб. Виплачено грошову компенсацію за 23 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік. Відпустка за сімейними обставинами за 2023 рік не надавалась. Виплачено грошову компенсацію за 14 діб невикористаної додаткової відпустки (як учаснику бойових дій) за 2023 рік. Виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік згідно із наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, у сумі 21049 грн 25 коп. Матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань за 2023 рік за наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 не виплачувалась.
Листом від 22 лютого 2024 року № 0666/35/1302 військовою частиною НОМЕР_3 надано позивачеві відповідь на заяву за вих. № 2 від 28 січня 2024 року з питань перерахування та виплати за період з 11 квітня 2023 року по 18 листопада 2023 року грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2022 - 2023 роки, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік, грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, одноразової грошової допомоги по звільненню. У відповіді з посиланням на постанову Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 200/3774/20-а зазначено, що згідно з постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, а саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Також відповідно до абзацу 3 пункту 242 Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Також позивач 28 січня 2024 року звертався із заявою № 1 про перерахунок грошового забезпечення до військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 .
Вказуючи на те, що в період проходження служби нарахування та виплата його грошового забезпечення з 31 березня 2022 року по 18 листопада 2023 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2022, 2023 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік, одноразової грошової допомоги по звільненню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460 у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за дев`ятнадцять повних календарних місяців служби, здійснювалися відповідачами без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
За приписами абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, яка передбачала з 01 березня 2018 року збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Пунктом 2 Постанови № 704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103).
Пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до Постанови № 704, внаслідок яких пункт 4 цієї Постанови викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» . Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Тобто з 01 січня 2018 року пункт 4 Постанови 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704.
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30 липня 2018 року), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно частини статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже з 29 січня 2020 року діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018».
12 травня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» (далі - Постанова № 481), пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Пунктом 3 Постанови № 481 установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Отже з дня набрання чинності Постановою № 481 (20 травня 2023 року) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд нагадує, що згідно з положеннями статті 341 КАС України як суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
На стадії касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій у цій справі спірним є питання правомірності обрахунку грошового забезпечення військовослужбовця за період з 20 травня 2023 року по 18 листопада 2024 року виходячи з розрахункової величини для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у вказаному періоді відсутні підстави застосовувати для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців розрахункову величину «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», оскільки Кабінет Міністрів України, зокрема пунктом 2 Постановою № 481, цю розрахункову величину замінив на сталу розрахункову величину - 1762 грн.
Позивач не погоджується позицією судів попередніх інстанцій, наполягаючи на тому, що пункт 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481 суперечить нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та звужує зміст та обсяг існуючих прав військовослужбовців, а отже не підлягає застосуванню. Посилаючись на статтю 7 КАС України, він зазначає, що необхідно застосовувати норму закону, зокрема пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». На підтвердження своєї позиції позивач посилається на постанову Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 200/3774/20-а. Крім того, позивач наголошує, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину, яка не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, з огляду на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 3 розділу II Закону України № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481 щодо розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців із врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року.
Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та судовим рішенням судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, зазначає таке.
Суд констатує, що висновки Верховного Суду у справі № 200/3774/20-а, на яку посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження, сформовані касаційним судом у контексті спору щодо незастосування протягом 2018, 2019 років під час обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 Постанови № 704.
У цій справі Верховний Суд надав правову оцінку пункту 4 Постанови К№ 704 у поєднанні з відповідними Примітками до Додатків 1, 14 до цієї Постанови для цілей визначення розрахункової величини для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням.
У цьому зв`язку, Верховний Суд у наведеній справі виснував, що згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Такі висновки не можуть бути застосовані до спірних правовідносин в частині відмовлених позовних вимог за період з 20 травня 2023 року по 17 січня 2024 року, правове регулювання змінилося, набрала чинності Постанова № 481, пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, запровадивши замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» сталу розрахункову величину для визначення посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.
Як можна зрозуміти із доводів касаційної скарги, скаржник по суті не згоден із Постановою №481, при цьому у межах цього судового провадження він не ставив питання про скасування означеного нормативно-правового акта.
У цій справі позивач визначив предметом оскарження «протиправність дій частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_3 щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 31 березня 2022 року по 18 листопада 2023 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2022, 2023 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік, одноразової грошової допомоги по звільненню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460 у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за дев`ятнадцять повних календарних місяців служби, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року».
Верховний Суд у постановах від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі № 160/21190/21, від 15 лютого 2024 року у справі № 520/27906/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 300/3779/23 та багатьох інших, неодноразово наголошував, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 29 травня 2018 року у справі № 800/341/17 та від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 зазначила, що вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, якою визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23 Велика Палата Верховного Суду нагадала усталені підходи, сформовані судовою практикою, що за змістом зазначеної норми це право [вийти за межі позовних вимог] суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов`язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Відхилення від такого правила є можливим лише задля ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі № 160/21190/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 300/3779/23, від 15 лютого 2024 року у справі № 520/27906/21 та інші).
Застосовуючи наведені підходи до обставин цієї справи Верховний Суд враховує таке.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині, що стосується періоду з 20 травня 2023 по 18 листопада 2023 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з 20 травня 2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704», якою скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривень та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Отже з 20 травня 2023 року пункт 4 Постанови № 704 передбачає сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року.
На підставі наведеного суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв відповідно до чинного нормативно-правового акту, а тому не допускав порушень законодавства та, як наслідок, порушень прав та інтересів позивача.
Верховний Суд неодноразово підкреслював, що принцип законності, закріплений у статті 19 Конституції України, вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.
Аналіз приписів статті 19 Конституції України дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Органи публічної влади повинні діяти відповідно до закону і в межах норм, що визначають їхні повноваження. Вони не повинні діяти свавільно. Якщо дії органу публічної влади виходять за межі його повноважень, такі дії будуть незаконними.
Спеціальним Законом № 2011-ХІІ встановлені основні засади визначення грошового забезпечення, яке за своєю природою є сукупністю гарантованих державою виплат, які надаються військовослужбовцям за виконання ними військових обов`язків, та визначено його складові такі як основні виплати (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років), додаткові виплати (підвищення посадового окладу, різноманітні надбавки, доплати та винагороди постійного характеру, а також премія) та одноразові виплати (винагороди та допомоги, які надаються за певних обставин).
Водночас визначення розміру такого грошового забезпечення цим Законом делеговано Кабінету Міністрів України (частина четверта статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
За доводами касаційної скарги, суть незгоди скаржника із оскаржуваними діями військової частини НОМЕР_3 щодо розрахунку грошового забезпечення військовослужбовця за період з 20 травня 2023 року по 18 листопада 2024 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2023 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік, одноразової грошової допомоги по звільненню полягає саме у застосуванні ним розрахункової величини, встановленої Кабінетом Міністрів України.
Із змісту оскаржуваних судових рішень слідує, що суди попередніх інстанцій оцінювали оскаржувані дії відповідача з огляду на чинність нормативно-правових актів, застосованих відповідачем у заявлені позивачем періоди.
При цьому підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, скасування чи внесення змін до такого акту суб`єктом нормотворення або визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства.
Отже, у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України на виконання приписів Закону № 2011-ХІІ, належним та ефективним способом захисту буде оскарження відповідного нормативно-правового акту.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень Верховним Судом встановлено, що Постанова № 481 є предметом оскарження, зокрема, у судових провадженнях № 320/29450/24, № 320/41449/23, № 320/35573/23.
Отже внесені Постановою № 481 зміни до пункту 4 Постанови № 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704.
Такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень, який діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту.
Аналогічного висновку при вирішення подібних правовідносин дійшов Верховний Суд у постанові від 24 червня 2025 року у справі № 420/5584/24.
В указаній постанові Верховний Суду звернув увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог за вказаний період.
Наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що ними неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права при постановленні судових рішень в оскаржуваній частині.
Верховний Суд відхиляє послання в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №913/204/18 та від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19, адже правові висновки, викладені у них, сформовані за зовсім іншого правового регулювання спірних правовідносин, предметом яких були інші фактичні обставини.
Зокрема, у справі №160/1088/19 предметом судового розгляду було скасування податкового повідомлення-рішення, а у справі №913/204/18 - визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, які жодним чином не є подібними правовідносинами з тими, які сформувались у межах цієї справи, зважаючи на різницю предметів оскарження, суб`єктного складу учасників процесу, самої суті спірних правовідносин та їхнього правового регулювання.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, з огляду на приписи частини першої статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції від 22 квітня 2024 року та постанову суду апеляційної інстанцій від 15 січня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 18 листопада 2024 року - без змін.
В іншій частині вимог судові рішення судів попередніх інстанцій не оскаржені, тому в межах цього касаційного провадження Суд не перевіряє й не надає оцінки висновкам судів попередніх інстанцій в указаній частині. Відповідно до правил статті 350 КАС України у цій частині оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.
Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк М.В. Білак І.В. Желєзний