ПОСТАНОВА
Іменем України
28 квітня 2020 року
Київ
справа №360/2307/16-а
адміністративне провадження №К/9901/19017/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу №360/2307/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації, Бородянської районної державної адміністрації, Департаменту соціального захисту населення Київської обласної держаної адміністрації, Київської обласної державної адміністрації
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року (ухвалену у складі колегії: головуючого судді Троян Н.М., суддів Бужак Н.П., Твердохліб В.А.),
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
12 грудня 2016 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Бородянського районного суду Київської області з позовом до Управління соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації (далі також - відповідач 1), Бородянської районної державної адміністрації (далі також - відповідач 2), Департаменту соціального захисту населення Київської обласної держаної адміністрації (далі також - відповідач 3), Київської обласної державної адміністрації (далі також - відповідач 4), в якому просила:
- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Бородянської РДА та Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у видачі посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії;
- зобов`язати Управління соціального захисту населення Бородянської РДА прийняти у ОСОБА_1 документи та внести подання до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації для видачі посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії;
- зобов`язати Київську обласну державну адміністрацію надати ОСОБА_1 статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та видати відповідне посвідчення.
Свої вимоги обґрунтувала тим, що у зв`язку із встановленням їй у листопаді 2016 року третьої групи інвалідності, пов`язаної з впливом аварії на ЧАЕС, має право на отримання посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії. Вважає, що відповідачі безпідставно відмовили у видачі такого посвідчення, оскільки ними помилково трактуються норми чинного законодавства.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Бородянського районного суду Київської області від 20 січня 2017 року позов задоволено повністю.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що виключення норм щодо «зони посиленого радіоекологічного контролю» Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII не змінює наслідків шкідливого впливу радіоактивного опромінення, яких особа зазнала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв`язку з чим отримала інвалідність, і саме цей вплив є підставою для віднесення особи до категорії потерпілих, відтак позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року постанову Бородянського районного суду Київської області від 20 січня 2017 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, та відповідно, з правомірності дій відповідачів.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог не звернули увагу на те, що позивач отримала інвалідність саме через захворювання, пов`язане з аварією на ЧАЕС, що підтверджується відповідною довідкою МСЕК. На час розгляду справи вона є потерпілою 4-ї категорії (посвідчення є дійсним), тому наявні достатні та необхідні правові підстави для видачі їй посвідчення 1 категорії як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 360/2307/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Суддя-доповідач ухвалою від 27 квітня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу № 360/2307/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 28 квітня 2020 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 4), що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 , виданої Київською облдержадміністрацією.
З копії експертного висновку №360 від 19 жовтня 2016 року та копії довідки до акту огляду МСЕК вбачається, що ОСОБА_1 визнана інвалідом третьої групи внаслідок захворювання пов`язаного з впливом аварії на ЧАЕС.
29 листопада 2016 року позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації з заявою щодо заміни посвідчення потерпілої від аварії на ЧАЄС з 4 категорії на посвідчення 1 категорії.
Листом №5424/08 від 29 листопада 2016 року Управління соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації відмовило позивачу у прийнятті документів необхідних для оформлення посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, оскільки з 1 січня 2015 року (з дати набрання чинності Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII Департаментом соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації не приймаються подання райдержадміністрації на оформлення громадянам посвідчень постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 з числа осіб потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4.
Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду для захисту порушеного права.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанції доводів учасників справи
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 11 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 № 796-XII (далі - Закон №796-XII) до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років (пункт 4 частини першої).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 цього Закону для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - категорія 1.
Отже, для отримання постраждалими статусу категорії 1 необхідні три умови: 1) інвалідність; 2) статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи; 3) причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою.
Щодо першої та третьої умови спору між сторонами немає.
Ключовим правовим питанням, щодо якого виник спір, є питання збереження у позивача статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи внаслідок зміни закону та виключення з переліку зон радіоактивного забруднення зони посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до статті 65 Закону №796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. При зміні категорії, а також у випадках, передбачених статтею 17 цього Закону, посвідчення підлягає заміні. Посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
На виконання зазначеного Закону постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №51 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що регулює правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок №51).
Відповідно до пункту 10 Порядку №51 інвалідам з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посвідчення видаються на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов`язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.
Конституцій Суд України Рішенням від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.
Конституційний Суд України звернув увагу на засадничий характер обов`язку держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв`язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків.
Встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов`язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов`язку.
Скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов`язку держави, передбаченому у статті 16 Основного Закону України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України (пункт 4 мотивувальної частини).
Крім того, зазначеним Рішенням Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема і підпункт 4 Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII, яким у Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виключено статтю 23, якою було передбачено компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4. Отже, право на компенсації та пільги постраждалих, віднесених до категорії 4, було підтверджено.
Визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій до ухвалення Закону №76-VIII від 28 грудня 2014 року містилося у статті 2 Закону № 796-XII. Відповідно до цієї статті до зон радіоактивного забруднення було віднесено такі зони: (1) зона відчуження, (2) зона безумовного (обов`язкового) відселення, (3) зона гарантованого добровільного відселення та (4) зона посиленого радіоекологічного контролю.
Аналогічне визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося у статті 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».
1 січня 2015 року набув чинності Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII, яким статтю 2 Закону № 796-XII було виключено (підпункт 1 пункту 4). Виключено також абз. 5 частини другої статті 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», який визначав зону посиленого радіоекологічного контролю як одну із зон радіоактивно забруднених територій.
Цим законом не передбачено, що раніше видані посвідчення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, є недійсними.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачка набула статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 4 16 листопада 1993 року, тобто до 1 січня 2015. Цей статус є безстроковий.
Виключення з 1 січня 2015 зони посиленого радіоекологічного контролю не позбавляє позивача статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 4, оскільки такий статус було набуто правомірно, а законні підстави для його припинення відсутні.
Крім того, Закон №796-XII у редакції, чинній після 1 січня 2015 року, передбачає надання особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4, певних пільг та компенсацій. Зокрема, статті 51, 56 вказаного Закону передбачають надання особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4, додаткової пенсії та пільг щодо обчислення стажу роботи (служби).
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що виключення з 1 січня 2015 зони посиленого радіоекологічного контролю із переліку радіоактивно забруднених територій не позбавляє статусу потерпілого осіб, яким раніше, до 31 грудня 2014 року, було встановлено статус і видано посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи. Особа, якій видано безтермінове посвідчення громадянина, який постійно проживав на території зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4), для цілей застосування пункту 1 частини першої статті 14 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII, вважається потерпілим від Чорнобильської катастрофи.
Посвідчення позивачки категорії 4 є чинним та зберігається за нею довічно, а тому на момент звернення із заявою про надання посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 позивачка мала статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Враховуючи викладене та той факт, що ОСОБА_1 встановлена 3 група інвалідності (захворювання пов`язане із впливом аварії на ЧАЕС), остання має право на отримання статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, тому дії відповідача щодо відмови позивачу у наданні статусу громадянина постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та видачі посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, є неправомірними і належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання останнього видати ОСОБА_1 посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Тоді, як суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, невірно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Питання застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах уже вирішувалось Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 березня 2019 року у справі №697/121/17 (ухвалена Верховним Судом у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав), від 17 квітня 2019 року у справі №823/1978/18, від 19 вересня 2019 року у справі №556/1172/17, від 03 жовтня 2019 року у справі №379/298/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №802/1243/17-а, від 25 листопада 2019 року у справі №697/759/17, від 27 листопада 2019 року у справі №360/66/17-19 та від 19 лютого 2020 року у справі №697/2382/16-а і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від висловлених у ній висновків.
Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статі 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).
Згідно з статтями 3 та 4 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифіковано згідно із Законом № 1678-VII від 16 вересня 2014 року) зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго врядування, прав людини та основоположних свобод відносяться до головних ціннісних орієнтирів для взаємовідносин між Сторонами.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Враховуючи викладене вище, суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, тоді як висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими.
У зв`язку із чим суд приходить до висновку, що рішенням суду апеляційної інстанції скасоване рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, тому постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року необхідно скасувати, а постанову Бородянського районного суду Київської області від 20 січня 2017 року - залишити в силі.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Зважаючи на те, що особа, яка подає касаційну скаргу, звільнена від сплати судового збору, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року скасувати.
Постанову Бородянського районного суду Київської області від 20 січня 2017 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
Н.В. Коваленко