ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 360/5184/19

адміністративне провадження № К/9901/14244/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Стародуба О.П., Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2021 (головуючий суддя: Сіваченко І.В., судді: Блохін А.А., Гаврищук Т.Г.) у справі № 360/5184/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Лугансьуого окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі - УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області або відповідач), в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непоновлення позивачу пенсії;

визнати протиправними і скасувати рішення відповідача про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 від 07.10.2019 та 10.10.2019;

зобов`язати УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області провести поновлення виплати пенсії позивачу з 07.10.2009 відповідно до норм Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV), з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Луганський окружний адміністративний суд рішенням від 11.12.2020 у задоволенні позову відмовив.

Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 06.04.2021 скасував рішення суду першої інстанції і ухвалив нову постанову про часткове задоволення позову:

зобов`язав УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області провести позивачу поновлення і виплату пенсії за віком з 07.10.2009 відповідно до Закону № 1058-IV, у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з компенсацією втрати частини доходів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить касаційний суд скасувати оскаржувану постанову і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 24.05.2021 відкрито касаційне провадження у справі.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22.11.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся через уповноваженого представника за нотаріально посвідченою довіреністю до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області із апостильованою заявою від 13.08.2019 про поновлення виплати пенсії з 07.10.2009.

Рішенням УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 07.10.2020 №3811/21/2020 відмовлено ОСОБА_1 у розгляді заяви від 13.08.2019 у зв`язку із тим, що згідно із доданими до заяви документами ОСОБА_1 є громадянином держави Ізраїль та постійно там проживає; заявник (його представник) не звернулись до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області згідно із встановленим законодавством Порядком (Порядок 22-1 та Положення 13-1); особу представника заявника не було встановлено, оригінали довіреності та паспорту представника до управління не надавались.

Згодом представник позивача звернувся до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області із заявою від 01.10.2019, у якій просив поновити ОСОБА_1 виплату пенсії.

Рішенням УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 10.10.2019 №7187/22/2019 відмовлено у розгляді заяви від 01.10.2019 з аналогічних підстав, викладених у попередньому рішенні від 07.10.2020 № 3811/21/2020.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.

ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН

На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач стверджує, що є громадянином України, проте виїхав на постійне місце проживання до країни Ізраїль. Зазначає, що через свого представника звернувся у встановленому законом порядку до пенсійного органу за поновленням виплати пенсії, однак у поновленні пенсії протиправно відмовлено. Просить поновити йому виплату пенсії з дня ухвалення Конституційним судом України рішення у справі №1-32/2009, тобто з 07.10.2009 з одночасним проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Відповідач позов не визнав, зазначив, що підставою для поновлення пенсії є відповідна заява особи із необхідними документами поданими до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку. Водночас позивач не надав документів щодо його приналежність до українського громадянства. У контексті наведених аргументів відповідач наголосив, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон, виданий на ім`я ОСОБА_1 , на момент розгляду пенсійного питання був недійсний, оскільки останній був виданий із строком до 02.12.2018.

Також відповідач наголосив, що у заяві позивач зазначив, що до виїзду на кордон мешкав за адресою: АДРЕСА_1 .

З цих підстав відповідач стверджує, що позивач на обліку в УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області, як отримувач пенсії, не перебуває та ніколи не перебував; пенсійна справа ОСОБА_1 в Управлінні відсутня.

За таких обставин, відповідач не володіє інформацією щодо пенсійного забезпечення позивача, оскільки матеріали архівної пенсійної справи ОСОБА_1 органами праці та соціального захисту населення пенсійному органу не передавалися.

Окремо відповідач просив врахувати, що Управління фактично не приймало рішення про відмову у поновленні виплати позивачу пенсії оскільки в межах приписів Порядку №22-1 лише здійснив розгляд питання прийняття поданих документів.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для вчинення дій, спрямованих на поновлення виплати пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду України в установленому порядку.

Проте, при зверненні із заявою про поновлення виплати пенсії позивачем не дотримано вимог пунктів 2.9, 2.23 Порядку № 22-1, зокрема не додано паспорту громадянина України та/або паспорту громадянина України для виїду за кордон.

Долучений представником позивача паспорт громадянина України ОСОБА_1 для виїзду за кордон № НОМЕР_1 від 02.12.1998 є недійсним, оскільки сплинув строк його дії.

У контексті встановлених вище обставин, суд першої інстанції визнав помилковими посилання позивача на лист Управлінням Державної міграційної служби України у Луганській області від 09.09.2019 про відсутність відомостей щодо припинення громадянства України ОСОБА_1 , як підтвердження громадянства України у позивача, оскільки у цьому випадку Порядком № 22-1 чітко передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт або інший документ, що засвідчує цю особу, при цьому, перелік таких документів визначений Законом України «Про громадянство України» та Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», що представником не було дотримано

Натомість, подання позивачем до пенсійного органу разом із заявою про призначення пенсії копії посвідчення особи № НОМЕР_2 , виданого 13.01.2004 МВС Держави Ізраїль, не є наданням належного документу, що посвідчує особу у розумінні законодавства України.

Судом першої інстанції не заперечується, що позивач має право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії, яке гарантовано Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами України. Проте, враховуючи вищенаведені недоліки заяви про поновлення виплати пенсії, відповідач не мав можливості розглянути по суті подану заяву та прийняти законне та обґрунтоване рішення. А саме, питання щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 не може бути розглянуто без надання ним (або уповноваженим представником) документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Одночасно суд першої інстанції констатував, що законодавцем передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою. Тому визнав твердження відповідача щодо неналежного способу звернення за поновленням пенсії (поштою) необґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку.

Здійснивши системний аналіз норм законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що закінчення терміну дії паспорту для виїзду за кордон не свідчить про припинення взаємних прав та обов`язків між позивачем та державою Україна та лише свідчить про неможливість використання цього документа за призначенням, а саме посвідчувати особу громадянина України під час перетинання ним державного кордону України та перебування за кордоном. Те саме стосується і паспорту громадянина України.

Апеляційний суд встановив, що позивач є громадянином України. Позивачу було призначено пенсію по інвалідності, яка виплачувалась йому до виїзду за кордон, що підтверджується інформацією, зазначеною у довідці Управління праці та соціального захисту населення № 764 від 12.07.2000. Водночас за висновками суду апеляційної інстанції, та обставина, що у цій довідці не зазначено, яким саме Управлінням виплачувалась пенсія, а з печатки чітко не можливо встановити цей орган, не може бути підставою для заперечення цього факту, з огляду на наявність довідки ЛТЕК м. Стаханова про встановлення ОСОБА_1 другої групи інвалідності з 4.10.1994.

Також суд апеляційної інстанції погодився із позицією позивача з приводу того, що посвідчення особи № НОМЕР_2 , видане 13.01.2004 МВС Держави Ізраїль, є документом, який посвідчує особу у розумінні норм законодавства України, зокрема пункту 2.9 Порядку № 22-1. У контексті наведених висновків, суд апеляційної інстанції зазначив, що саме на підставі цього посвідчення була веріфікована особа позивача ізраїльським нотаріусом в момент підписання довіреності та заяви про призначення пенсії. Своєю чергою, довіреність та заява завірені печаткою апостиль, що у відповідності до Гаазької конвенції є єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису особи, що підписала документ, законності, автентичності відбитку печатки або штампа, якими скріплений цей документ.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції констатував, що позивачем засвідчено документально свою особу, місце проживання (реєстрації) та вік).

Суд апеляційної інстанції наголосив, що право громадян України, які постійно проживають за кордоном, на отримання ними пенсійних виплат однозначно встановлено рішенням Конституційного суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009. Таким чином, за наявності у ОСОБА_1 права на отримання пенсії, це право не може бути нівельованим недосконалим законодавством.

Відтак, враховуючи неправомірність поведінки відповідача, суд апеляційної інстанції із посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду України у справі № 815/1226/18, дійшов висновку, що пенсія позивача повинна бути виплачена з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом зобов`язання відповідача провести позивачу поновлення та виплату пенсії за віком з 07.10.2009 відповідно до Закону № 1058-IV, в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі, з компенсацією втрати частини доходів.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Касаційна скарга відповідача обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до помилкового скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції. Скаржник стверджує, що позивачем при зверненні із заявами від 13.08.2019 та від 01.10.2019 не подано усіх необхідних документів для поновлення пенсії у зв`язку із чим пенсійний орган двічі письмово повідомив про відмову у розгляді заяв. Зокрема позивач не надав жодних документів, які б вказували на його приналежність до українського громадянства. У контексті наведених аргументів відповідач наголосив, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон, виданий на ім`я ОСОБА_1 , на момент розгляду пенсійного питання був недійсний (строк його дії закінчився 03.12.2018). Натомість посвідчення особи, видане МВС Держави Ізраїль, не є належним документом, що посвідчує особу у розумінні норм законодавства України.

Одночасно скаржник наполягає, що ним не приймалось рішень по суті, натомість здійснено лише розгляд наявних документів, з прийняттям відповідного рішення за його наслідками.

Також скаржник наполягає, що позивач на обліку в УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області, як отримувач пенсії, не перебуває та ніколи не перебував; пенсійна справа ОСОБА_1 в Управлінні відсутня. Таким чином, відповідач не володіє інформацією щодо пенсійного забезпечення позивача, що унеможливлює поновленні пенсії.

У матеріалах справи міститься суперечлива інформація щодо виду раніше призначеної позивачу пенсії (за віком чи по інвалідності). Зокрема, у позовній заяві позивач стверджує, що пенсія йому призначена за віком. Натомість згідно інформації, зазначеній у довідці Управління праці та соціального захисту населення № 764 від 12.07.2000, позивачу призначена пенсія по інвалідності.

Водночас суд апеляційної інстанції не з`ясував обставин у справі, і не зважаючи на те, що позивач ніколи не перебував в Управлінні як отримувач пенсії і взагалі відсутня пенсійна справа, зобов`язав УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі.

Щодо проведення компенсацій втрати частини доходів відповідач зазначив, що визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, тому основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050 та Порядку №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Проте позивачу пенсія не нараховувалась та не виплачувалась, як наслідок відсутні підстави для здійснення ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати.

Позивач процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсійні правовідносини регулюються Законом № 1058-ІV, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно із приписами статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною п`ятою статті 45 Закону № 1058-IV визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Згідно із положеннями пункту 2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання.

Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що особа яка звертається до пенсійного органу із заявою про поновлення пенсії повинна пред`явити чинні паспорт або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік. Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації; при цьому документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представником позивача при зверненні до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області із заявами від 13.08.2019 та від 01.10.2019 про поновлення виплати пенсії не було надано документів в підтвердження громадянства України, зокрема: паспорту громадянина України та/або паспорту громадянина України для виїду за кордон.

Натомість, представником позивача до заяв про поновлення виплати пенсії було надано копію посвідчення особи держави Ізраїль № 323267377 від 13.01.2004, виданого відділенням МВС у м. Холон.

Водночас спірним у межах цієї справи, враховуючи протилежні висновки судів попередніх інстанцій з цього питання, є те, чи посвідчення особи, видане МВС Держави Ізраїль, документом, який посвідчує особу у розумінні норм законодавства України, зокрема пункту 2.9 Порядку № 22-1.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України від 20.11.2012 № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус (далі Закон №5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України; 2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус: а) посвідчення водія; б) посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; в) посвідка на постійне проживання; г) посвідка на тимчасове проживання; ґ) картка мігранта; д) посвідчення біженця; е) проїзний документ біженця; є) посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; ж) проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.

Пунктом 2.22 Порядку № 22-1 передбачено, що за документ, який засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

Згідно із пунктом 2.23 Порядку № 22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Зі змісту наведеного нормативного врегулювання слідує, що при зверненні до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати пенсії, заявник подає відповідну заяву разом із переліком документів, який передбачений Порядком №22-1. Особа, яка звертається за пенсією, повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.

Водночас подане представником позивача посвідчення, видане МВС Держави Ізраїль, посвідчує особу виключно на території Держави Ізраїль та не є посвідченням особи у розумінні пункту 1 частини першої статті 13 Закону №5492-VI, пункту 2.9 Порядку № 22-1, а положення Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої наказом Міністерства закордонних справ України від 04.06.2002 № 113, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки відповідно до пункту 1.4 цієї Інструкції, легалізації не підлягають оригінали, копії та фотокопії паспортів, військових квитків, трудових книжок, документів, що мають характер листування, дозволів на носіння зброї, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (технічних паспортів), посвідчення водія, посвідчення особи, нормативно-правові акти та роз`яснення щодо їх застосування.

Аналогічний висновок щодо тлумачення норм Закону № 1058-IV та Порядку №22-1 викладений у постановах Верховного Суду від 21.09.2018 у справі № 805/465/18-а, від 01.10.2021 у справі № 280/5116/19, від 21.12.2021 у справі № 540/1588/19 від 05.05.2022 у справі № 520/9776/19 та від 31.01.2023 у справі № 200/11358/19-а.

Колегія суддів звертає увагу, що зазначена практика Верховного Суду є релевантною до спірних правовідносин. Відступ від правової позиції, викладеної Верховним Судом у зазначених постановах, не здійснювався.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що заявником не було дотримано встановленого порядку звернення за поновленням пенсії, оскільки заява була подана без дотримання вимог Закону №1058-IV та Порядку № 22-1 щодо необхідного пакету документів, а відтак територіальний орган Пенсійного фонду України правильно констатував факт некомплектності документів для розгляду питання про призначення пенсії за віком.

Суд першої інстанції також слушно зауважив, що відповідач фактично не приймав рішення про відмову у поновленні виплати позивачу пенсії, а у межах вимог Порядку № 22-1 лише здійснив розгляд питання прийняття поданих документів.

Одночасно судами досліджено копію долученого до матеріалів справи паспорту громадянина України ОСОБА_1 для виїзду за кордон № НОМЕР_1 від 02.12.1998, та встановлено, що такий був дійсний до 02.12.2018. В подальшому його дію не продовжено, про що свідчить відсутність будь-яких відповідних відміток.

Відповідно до частини першої розділу V Перехідні положення Закону № 5492-VI документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, видані до дня набрання чинності цим Законом, є чинними до закінчення строку їх дії та не підлягають обов`язковій заміні.

Згідно із підпунктом 2 пункту 89 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 № 152, паспорт для виїзду за кордон визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується у разі: закінчення строку його дії або прийняття рішення про його обмін до закінчення строку його дії.

З наведеного слідує, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон є належним документом, що засвідчує особу, виключно протягом дії такого паспорта та втрачає чинність після закінчення строку його дії.

Таким чином, на дату звернення представника позивача до відповідача із заявами від 13.08.2019 та від 01.10.2019, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, у якості документу, що посвідчував особу позивача, був недійсним.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що відповідач діяв відповідно до закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняв дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримувався встановленої законом процедури.

Одночасно із цим, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 , як громадянин України, що виїхав за кордон на постійне місце проживання, має право на поновлення виплати пенсії, проте за умов звернення до управління ПФУ із відповідною заявою з дотриманням положень Закону №1058-IV та Порядку №22-1, якими врегульовано питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Водночас відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленою у постанові від 28.05.2020 у справі № 826/17201/17, суб`єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність рішення, що оскаржується, іншими обставинами, ніж ті, що зазначені безпосередньо в документі, що оскаржується. За іншого підходу суб`єкт владних повноважень міг би самостійно та довільно змінювати (доповнювати) обґрунтування своїх дій (рішень) після їх вчинення (ухвалення), що не сумісне з принципами правової визначеності та належного урядування. У зв`язку з цим адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання» свого рішення).

Отже у межах спірних правовідносин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про те, що в УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області відсутня пенсійна справа позивача, і останній не володіє інформацією щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_1 , позаяк такі обставини не слугували підставою для відмови у розгляді поданих для поновлення пенсії документів, згідно оскаржуваних у цій справі рішень.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, натомість суд апеляційної інстанції помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

За правилами статті 352 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

ІХ. СУДОВИЙ ЗБІР

Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб`єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 345 349 352 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області задовольнити.

Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2021 у справі №360/5184/19 скасувати.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11.12.2020 у справі №360/5184/19 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

О. П. Стародуб

В. М. Шарапа