ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 липня 2024 року
м. Київ
справа № 360/6493/21
адміністративне провадження № К/990/32152/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Уханенка С.А.,
суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Луганської обласної прокуратури на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2022 року (головуючий суддя - Захарова О.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року (головуючий суддя - Компанієць І.Д., судді - Гайдар А.В., Казначеєва Е.Г.),
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Луганської обласної прокуратури, в якому просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду від 25 листопада 2020 року у справі № 360/2131/20 про поновлення його на роботі за період з 26 листопада 2020 року по 30 вересня 2021 року в розмірі 234813,32 грн.
1.1. Позов обґрунтовано тим, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 360/2131/20 його поновлено на посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях у Луганській області та в умовах збройного конфлікту, Управління нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту Прокуратури Луганської області з 06 травня 2020 року. Указане рішення суду в частині поновлення на посаді підлягало негайному виконанню, проте було виконане відповідачем лише у жовтні 2021 року шляхом прийняття наказу від 01 жовтня 2021 року №1480к про поновлення його на займаній посаді з 06 травня 2020 року. Посилаючись на те, що відповідно до приписів статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) він набув право на отримання компенсації у вигляді середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 26 листопада 2020 року по 30 вересня 2021 року, просив суд стягнути з відповідача на його користь указану суму.
ІІ. Установлені судами обставини справи
2. ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з 18 квітня 2012 року по 05 травня 2020 року.
2.1. Наказом від 13 січня 2020 року № 67к позивача було призначено на посаду прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях у Луганській області та в умовах збройного конфлікту, Управління нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту Прокуратури Луганської області, з якої з 05 травня 2020 року звільнено за наказом Прокуратури Луганської області від 30 квітня 2020 року № 538к на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ через непроходження ним атестації.
2.1. Не погоджуючись із підставами звільнення, позивач оскаржив указаний наказ до суду.
3. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року, позов задоволено частково. Зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Луганської області від 30 квітня 2020 року № 538к про звільнення позивача з посади прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях у Луганській області та в умовах збройного конфлікту, Управління нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, Прокуратури Луганської області з 05 травня 2020 року, поновлено його на цій посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.
3.1. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді.
4. Наказом керівника Луганської обласної прокуратури від 01 жовтня 2021 року № 1480к скасовано наказ прокурора Луганської області від 30 квітня 2020 року № 538к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях у Луганській області та в умовах збройного конфлікту, Управління нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, Прокуратури Луганської області з 05 травня 2020 року та поновлено позивача на цій посаді з 06 травня 2020 року.
5. Також з 14 травня 2020 року по 30 вересня 2021 року ОСОБА_1 працював у Луганській обласній прокуратурі (Прокуратурі Луганської області) на посадах державної служби.
6. У зв`язку з тим, що судове рішення про поновлення на роботі не виконувалося відповідачем протягом тривалого періоду та за відсутності поважних причин, позивач в порядку статті 236 КЗпП України звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 26 листопада 2020 року по 30 вересня 2021 року.
7. Предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
8. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року, позов задоволено. Стягнуто з Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в період з 26 листопада 2020 року по 30 вересня 2021 року включно в сумі 233705,71 грн, з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.
9. Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що судове рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягало негайному виконанню, проте було виконане відповідачем лише у жовтні 2022 року. Тому вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 26 листопада 2020 року по 30 вересня 2021 року є обґрунтованою.
9.1. Водночас судами перевірені та відхилені аргументи відповідача щодо перебування з 14 травня 2020 року ОСОБА_1 на посаді державної служби, як підстави для невиконання судового рішення, з посиланням на правову позицію Верховного Суду, сформовану у постанові від 24 вересня 2021 року в справі № 640/755/19, в якій Суд, з-поміж іншого, зауважив, що судове рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню та жодним чином не може ставитися в залежність від будь-яких обставин, окрім непереборних. Водночас норми законів не містять застережень щодо неможливості поновлення на посаді незаконно звільненого працівника у разі, якщо він перебуває на іншій службі, зокрема, на державній, оскільки питання несумісності посад може бути вирішено після поновлення такого працівника та у випадку неподання ним заяви про звільнення із посади, яку він обіймав на той час.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги та аргументи сторін
10. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Луганська обласна прокуратура подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та відмовити в позові.
10.1. Заявник зазначив, що, вирішуючи спір суди першої та апеляційної інстанцій застосували положення статті 236 КЗпП України усупереч висновкам Верховного Суду, викладеним у справі №240/12764/21 від 30 листопада 2022 року за подібних обставин.
10.2. Так, Луганська обласна прокуратура зазначає, що неодноразово звертала увагу судів про те, що з 14 травня 2020 року позивач працював на посадах державної служби за результатами добору. З останньої посади його звільнено з 30 вересня 2021 року (за угодою сторін) за наказом керівника обласної прокуратури від 27 вересня 2021 року № 1428к, на підставі заяви позивача від 23 вересня 2021 року. Водночас ОСОБА_1 , працюючи за результатами конкурсного відбору на посадах державної служби в обласній прокуратурі, за твердженням відповідача, не виявив бажання поновитись на посаді прокурора відділу та лише 23 вересня 2021 року подав заяву про звільнення із займаної посади державного службовця.
10.3. На думку відповідача, наведене свідчить, що у період, за який позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 360/213/20, він безперервно перебував у трудових відносинах з відповідачем у спірний період, тобто фактично виконував трудові обов`язки.
10.4. У касаційній скарзі Луганська обласна прокуратура указує, що згідно з частиною другою статті 18 Закону України «Про прокуратуру» на прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, визначені Законом України «Про запобігання корупції», відповідно до статті 25 якого особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті З цього Закону, забороняється: займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України. Тому ОСОБА_1 не можна було поновлювати на посаді прокурора до припинення діяльності на посаді державного службовця, у зв`язку з чим позивача невідкладно поновлено на посаді прокурора після звільнення з посади державного службовця, що виключає протиправність дій Луганської обласної прокуратури, як однієї із складових цивільного правопорушення.
10.5. За твердженням відповідача, його дії з приводу виконання судового рішення про поновлення на роботі повністю узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у справі №240/12764/21 від 30 листопада 2022 року, щодо застосування статті 236 КЗпП України у подібних правовідносинах.
11. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Луганської обласної прокуратури та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. Підставою відкриття касаційного провадження стала необхідність перевірки відповідності висновків суду апеляційної інстанції на предмет урахування ним висновків Верховного Суду, сформованих у справі №240/12764/21 від 30 листопада 2022 року, щодо застосування статті 236 КЗпП України за подібних обставин.
11.1. Листом від 03 жовтня 2023 року №360/6493/21/2294/2023 Луганський окружний адміністративний суд повідомив про неможливість роботи суду за його місцезнаходженням у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та одночасно зазначив, що всі документи у цій справі сформовано в електронному вигляді та експортовано в КП «Діловодство спеціалізованого суду».
Верховним Судом витребувано та отримано указані матеріали справі №360/6493/21 в електронній формі.
12. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. Позивач зазначає, що судове рішення у справі № 360/2131/20 щодо поновлення його на посаді прокурора підлягало негайному виконанню і не передбачало жодних обмежень в цій частині. Про такий обов`язок роботодавця неодноразово наголошував і Верховний Суд у подібних справах та за подібних обставин. Зокрема, у справі № 640/19103/19 Суд, з-поміж іншого, зауважив, що відповідальність за невиконання судового рішення не залежить від дій чи ініціативи працівника і середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Водночас приписи статті 236 КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.
13. У січні 2024 року надійшли додаткові пояснення Луганської обласної прокуратури, в яких відповідач, з посиланням на висновки Верховного Суду у справі № 360/4404/21 зокрема, указав на те, що за правилами частини другої статті 235 КЗпП України ОСОБА_1 має право на отримання різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачувальної роботи, а не компенсацію за невиконання судового рішення.
14. Заперечуючи проти додаткових пояснень відповідача, ОСОБА_1 зауважив, що питання щодо застосування у цій справі приписів частини другої статті 235 КЗпП України відповідачем у цій справі не порушувалося та не були зазначені у касаційній скарзі. Крім того, такі аргументи Луганської обласної прокуратури в цій частині суперечать усталеній практиці Верховного Суду, зокрема у справах №№580/1115/19, 2340/3029/18, 2340/3865/18, 580/3388/19, 640/19103/19, 460/4900/21 та 460/600/22, в яких Суд дійшов висновку, що законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за певних обставин.
V. Джерела права й акти їхнього застосування
15. Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. Відповідно до частин першої та шостої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
17. Частина перша статті 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
18. Принцип обов`язковості судових рішень в адміністративному судочинстві було закріплено у статті 14 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), відповідно до частини першої якої судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
18.1. За приписами частин другої, третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
19. Указана норма кореспондує положенням статті 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (зокрема, статтею 236 КЗпП України).
20. За правилами частин першої та сьомої статті 235 КЗпП України (у редакції, чинній на час постановлення судового рішення про поновлення на роботі) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
21. Аналогічне правило щодо негайного виконання рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби також закріплене в пункті 3 частини першої статті 371 КАС України.
22. За умовами статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
23. За правилами частини першої статті 337 КАС України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень.
VI. Позиція Верховного Суду
24. Питанням, яке суд касаційної інстанції має вирішити в межах розгляду цієї справи, є перевірка аргументів Луганської обласної прокуратури про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у його постанові від 30 листопада 2022 року у справі №240/12764/21, щодо застосування статті 236 КЗпП України у подібних правовідносинах.
24.1. З огляду на приписи частини першої статті 337 КАС України Верховний Суд відхиляє додаткові пояснення Луганської обласної прокуратури, з посиланням на висновки Верховного Суду у справі № 360/4404/21, оскільки ці пояснення містять інші аргументи незгоди із судовими рішеннями, тому Суд розцінює їх як доповнення до касаційної скарги. Ураховуючи те, що указані пояснення подано у січні 2024 року, тобто поза межами процесуального строку на касаційне оскарження, підстави для їхнього врахування відсутні.
25. Як убачається з матеріалів справи, відповідач уважає, що судове рішення про поновлення на роботі не могло бути виконано негайно, оскільки у період, коли позивач підлягав поновленню на посаді прокурора за рішенням суду, останній працював на посаді державної служби, що за твердженням Луганської обласної прокуратури є несумісним з посадою прокурора. Тому, на думку відповідача, суди дійшли безпідставного висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 компенсації за такий період невиконання рішення суду.
26. Перевіряючи мотиви, з яких виходив суд апеляційної інстанції та аналізуючи доводи заявника, наведені ним на спростування цих мотивів, Верховний Суд дійшов висновку про відповідність висновків суду апеляційної інстанції усталеній практиці Верховного Суду (яку ним і було застосовано) щодо застосування статті 236 КЗпП України, з огляду на таке.
27. Прийняття судом відповідного рішення, яким остаточно здійснюється судовий захист прав і законних інтересів суб`єктів адміністративного права є завершальним етапом у розгляді адміністративної справи. Саме цей судовий акт урегульовує публічно-правові спори і забезпечує правову визначеність у певній сфері правовідносин. Обов`язковості судові рішення набувають після набрання ними законної сили, завдяки чому рішення суду є максимально недоторканим, що надає йому рис стабільності, незмінності та остаточності. Водночас складовою принципу обов`язковості судових рішень є також юридичні заходи впливу за їхнє невиконання, різновидом якої є відповідальність, установлена статтею 236 КЗпП України.
28. З метою забезпечення належного захисту прав та інтересів незаконно звільненого працівника та стимулу роботодавців виконувати вимоги КАС України у частині негайного виконання судових рішень про поновлення на роботі, Верховним Судом сформовано сталу і послідовну практику застосування статті 236 КЗпП України у правовідносинах, пов`язаних із поновленням на роботі публічних службовців, у тому числі і на посадах прокурорів і, як наслідок, невиконання роботодавцем такого обов`язку як стягнення компенсації за весь час невиконання судового рішення.
28.1. Так, у справі №640/19103/19 Верховний Суд, зокрема, указав, що за наведеного правового регулювання, відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно із якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
28.2. Водночас у справі №640/10445/21 Верховний Суд зауважив, що з аналізу указаних положень КАС України та КЗпП України висновується, що звільнений без законної підстави працівник підлягає поновленню на попередній роботі. Роботодавець зобов`язаний виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі добровільно і негайно шляхом видання про це наказу. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивості обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно - з дати його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав працівника, гарантованих Конституцією України. У разі невиконання рішення суду в добровільному порядку воно підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою.
29. Повертаючись до спірних правовідносин у цій справі, Верховний Суд констатує, що особливістю цього спору є те, що у спірний період ОСОБА_1 працював на посаді державної служби, тому, за твердженням Луганської обласної прокуратури, поновлення його на посаді прокурора було б порушенням вимог Закону України «Про запобігання корупції». Тому судом апеляційної інстанції було застосовано висновки Верховного Суду, сформовані у справі №640/755/19 за подібних обставин, щодо застосування норм статті 236 КЗпП України у випадку працевлаштування звільненого працівника.
30. У постанові Верховного Суду від 24 вересня 2021 року у справі №640/755/19 Суд також указав, що добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. У таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
31. В аспекті дослідження питання з приводу відповідальності роботодавця у трудових спорах через постійно існуючу проблему в Україні щодо невиконання судових рішень, Верховний Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово указував на порушення норм Конвенції, які ЄСПЛ найчастіше виявляв у справах проти України, так як більше ніж половина рішень, винесених Судом у таких справах, стосувалися саме питання тривалого невиконання остаточних судових рішень, відповідальність за що несуть органи влади України.
31.1. Такий стан справ породжував питання відповідальності держави за виконання судового рішення, а тому ЄСПЛ неодноразово повторював, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. У таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання.
32. Повертаючись до порушеного у цій справі питання з приводу відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, Верховний Суд також уважає за необхідне звернути увагу на висновки суду касаційної інстанції, висловлені у справі № 420/10861/21, в якій Суд, з-поміж іншого, дійшов висновку, що у випадку затримки виконання рішення про поновлення на роботі факт подальшого скасування цього рішення в касаційному порядку не позбавляє особу права на отримання середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення та, відповідно, не звільняє роботодавця від обов`язку здійснити таку виплату.
Інакше застосування статті 236 КЗпП України може атакувати принцип обов`язковості судового рішення та здатне нівелювати процесуальний інститут звернення рішення суду до негайного виконання.
33. Отже, аналіз положень статті 236 КЗпП України свідчить про те, що цією нормою закону установлено фінансову санкцію у вигляді виплати середнього заробітку за невиконання рішення про поновлення на роботі через бездіяльність роботодавця. При цьому законодавець, з огляду на імперативний припис щодо негайного виконання судового рішення, установлений статтею 235 КЗпП України і одночасно закріплений у статті 371 КАС України, виходив з того, що будь-яка бездіяльність з боку роботодавця є підставою для здійснення таких виплат незаконно звільненому працівнику, незалежно від причин невиконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі.
34. Таким чином, за встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи, ОСОБА_1 має право на отримання компенсації, установленою статтею 236 КЗпП України, за весь період невиконання рішення суду про поновлення на посаді.
35. Крім того, працевлаштування позивача у період невиконання відповідачем обов`язку щодо виконання рішення суду про поновлення її на попередній роботі не може бути трансльоване на користь відповідача задля уникнення чи зменшення встановленої законом відповідальності.
Таку правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 05 жовтня 2023 року у справі №340/693/22.
36. За таких обставин, Верховний Суд погоджується з аргументами позивача, з посиланням на сталу судову практику у такій категорії справ, викладеними у відзиві, та з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що відповідають усталеній практиці Верховного Суду щодо застосування приписів статті 236 КАС України у подібній категорії справ, у зв`язку з чим підстави для скасування судових рішень відсутні.
37. Верховний Суд відхиляє посилання заявника касаційної скарги на висновки Верховного Суду, викладені у справі № 240/12764/21, оскільки нормативне регулювання трудових відносин позивачки до і після звільнення та до поновлення на посаді було однаковим, що і є основною відмінністю цієї справи від справи, що розглядається. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність правовідносин у цих справах.
38. Інші мотиви та аргументи Луганської обласної прокуратури зводяться до тлумачення норм законодавства, з посиланням на власну оцінку обставин справи та переоцінку доказів, а тому не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
39. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
40. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
41. Ураховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2023 року було зупинено виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2022 року та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року до закінчення касаційного провадження, виконання зазначених судових рішень за результатами їх касаційного перегляду підлягають поновленню відповідно до вимог частини третьої статті 375 КАС України.
VІI. Судові витрати
42. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасником справи, на користь якого ухвалено судове рішення, у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Луганської обласної прокуратури залишити без задоволення.
2. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2022 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року залишити без змін.
3. Поновити виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2022 року та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року у справі № 360/6493/21.
4. Судові витрати не розподіляються.
5. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий: С.А. Уханенко
Судді: О.В. Кашпур
О.Р. Радишевська