ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 361/10420/23

провадження № 61-14477св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

заявник - приватний виконавець виконавчого округу м. Київ Фесик Марія Олексіївна,

заінтересовані особи: ОСОБА_1 (боржник), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (стягувач),

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2024 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Немировської О. В., ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2024 року у складі судді Писанець Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада

2024 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року приватний виконавець виконавчого округу м. Київ (далі - приватний виконавець) Фесик М. О. звернулась до суду із поданням про визначення частки майна боржника.

Подання мотивовано тим, що у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 відносно боржника ОСОБА_1 виконавцю під час здійснення заходів з розшуку майна боржника стало відомо, що у 2004 році зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 . Зазначений шлюб не розірвано.

Під час перебування у шлюбі з боржником його дружина ОСОБА_2

09 вересня 2013 року набула у власність земельну ділянку.

Забезпечуючи право стягувача, приватний виконавець просила визначити частку майна боржника у земельній ділянці, яка є спільним майном подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2023 року подання залишено без розгляду.

Роз?яснено приватному виконавцю, що вона має право подати позов до суду на загальних підставах.

Ухвалу мотивовано тим, що у цій справі виник спір щодо визначення частки майна боржника, яке належить боржнику та його дружині на праві спільної сумісної власності, а стаття 443 ЦПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. Суд вказав, що такий висновок висловлений

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі

№ 916/2813/18.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 26 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня

2023 року скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка не

є релевантною до спірних правовідносин. Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність спору про право.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2024 року подання задоволено.

Визначено, що частка боржника ОСОБА_1 у майні - земельна ділянка за адресою: Київська область, Броварський район, с. Пухівка, кадастровий номер 3221286801:01:037:0066, площа 0,1574 га - становить 1/2 частки цього майна.

Врахувавши, що частки земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності боржника ОСОБА_1 і його дружини ОСОБА_2 , не визначені, виходячи з презумпції рівності часток у праві спільної сумісної власності подружжя, з огляду на те, що рішення суду залишається не виконаним

і протягом тривалого часу з моменту набрання ним законної сили боржник його не виконує і кошти не повертає, іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, немає, з метою виконання судового рішення суд вважав, що частки співвласників є рівними і одному із співвласників земельної ділянки, а саме боржнику ОСОБА_1 належить 1/2 частка земельної ділянки.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 червня

2024 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційні скарги без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

30 жовтня 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від

26 березня 2024 року та залишити в силі ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2023 року.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що в постанові апеляційного суду немає висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, самостійного аналізу апеляційний суд також не зробив. Вказує, що вимога приватного виконавця про виділення частки майна боржника у спільному майні подружжя є спором про право, звертає увагу на те, що

у справі № 755/19453/17 не доведено, що заборгованість виникла в інтересах сім?ї.

30 грудня 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року і ухвалити нове судове рішення, яким

в задоволенні подання приватного виконавця відмовити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що в оскаржуваних судових рішеннях немає висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Суди неправильно застосували норми матеріального права, чим порушили норми процесуального права. Вказує, що приватний виконавець свідомо намагається домогтися від суду ухвали про звернення стягнення без попереднього визначення частки, ці дії приватного виконавця є зловживанням правом. Суди не встановили правовий статус майна, не визначили та не оцінили можливість виділення частки боржника для задоволення вимог кредитора - стягувача у виконавчому провадженні.

Доводи інших учасників справи

10 лютого 2025 року приватний виконавець Фесик М. О. подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційні скарги залишити без задоволення,

а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що суди ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення з повним та об?єктивним дослідженням всіх обставин справи,

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

21 лютого 2025 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить в задоволенні касаційних скарг ОСОБА_2 відмовити.

Відзив мотивовано тим, що оскаржуваними рішеннями суди законно

і обґрунтовано визначили частку боржника у спільному майні, і таке рішення не порушує прав ОСОБА_2 на майно, набуте у шлюбі.

22 лютого 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить скасувати ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від

28 листопада 2024 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити

в задоволенні подання приватного виконавця.

Відзив мотивовано тим, що інформація, подана приватним виконавцем, не могла бути отримана законним шляхом.

25 березня 2025 року приватний виконавець Фесик М. О. подала до Верховного Суду заперечення на відзив ОСОБА_1 , у якому просить касаційні скарги ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2025 року ОСОБА_2 поновлено строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від

26 березня 2024 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Броварського міськрайонного суду Київської області.

03 лютого 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційних скарг, урахувавши аргументи, наведені

у відзивах на касаційні скарги та у запереченні на відзив, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

На виконанні у приватного виконавця Фесик М. О. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 755/19453/17, виданого 27 вересня 2019 року Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суми боргу за договором позики від 01 квітня 2014 року у розмірі 57 785,73 дол. США, що станом на

13 грудня 2017 року еквівалентно 1 461 358,28 грн, що складається із: заборгованості за договором позики у розмірі 43 200,00 дол. США, відсотків за користування грошовими коштами, нарахованими за 2014 рік, у розмірі

3 740,00 дол. США, відсотків за користування грошовими коштами, нарахованими за 2015 рік, у розмірі 4 320,00 дол. США, 3 % річних за період

з 01 січня 2016 року до 01 грудня 2017 року у розмірі 2 525,73 дол. США, а також витрат зі сплати судового збору у розмірі 8 000,00 грн.

Згідно із заявою стягувача про відкриття виконавчого провадження сума заборгованості до стягнення становить 1 450 899,90 грн.

Постанову про відкриття виконавчого провадження направлено боржнику рекомендованим листом 23 вересня 2023 року.

Виконавцем зроблено відповідні запити, згідно з якими:

- у боржника немає відкритих розрахункових рахунків в банках та інших фінансових установах;

- на ім`я боржника немає зареєстрованих транспортних засобів;

- боржнику на праві власності нерухомість не належить, земельні ділянки не зареєстровані;

- боржник відсутній на обліку ДФС України;

- згідно з відповіддю ДПС України у боржника немає доходів.

Боржник жодного разу не з`являвся до виконавця, не брав участі у виконавчому проваджені через представника, кошти для погашення боргу не надходили.

Відповідно до відомостей із Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб боржник ОСОБА_1 перебуває

у шлюбі з ОСОБА_2 з 28 жовтня 2004 року, який не розірвано.

У період шлюбу за дружиною боржника ОСОБА_2 відповідно до відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно зареєстровано право власності на земельну ділянку за адресою: Київська область, Броварський район, с. Пухівка, кадастровий номер 3221286801:01:037:0066, площа 0,1574 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка належить

ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Броварської міської державної нотаріальної контори

Журавською В. В. 30 липня 2008 року.

Доказів того, що між боржником та іншим співвласником були домовленості щодо іншого розподілу часток в праві спільної сумісної власності немає.

Станом на день подачі подання заборгованість є непогашеною. Спору про поділ спірної земельної ділянки між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 немає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

За статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).

Порядок розгляду подання про визначення частки майна боржника у спільному майні передбачений статтею 443 ЦПК України, згідно з якою питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні

з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не

є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника

у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Порядок вирішення процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах, спрямований на розв`язання суто процесуальних суперечок та здійснення судового контролю за ключовими аспектами виконавчого провадження, при цьому спір, що існував між боржником та стягувачем, вже вирішений судовим рішенням, що виконується.

Частиною першою статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно

і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що за наявності спору про право цивільне держава повинна забезпечити учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання до суду своїх доказів та аргументів. На досягнення цієї мети спрямовані правила процесуального закону, що регламентують позовне провадження.

Розгляд подання державного чи приватного виконавця за правилами статті 443 ЦПК України не забезпечує учасникам судового провадження дієвої, реальної можливості надання до суду своїх доказів та аргументів, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції за наявності спору про право.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року у справі

№ 2-591/11 (провадження № 14-31цс21) дійшла висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема про те, що стаття 443 ЦПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. При цьому Велика Палата Верховного Суду вказала, що виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким позовом у порядку позовного провадження.

Отже, якщо наявний спір щодо визначення частки боржника у спільному майні, то звернення виконавця до суду завжди за своєю суттю має характер позовної заяви (незалежно від її назви), оскільки вона звернена до суду з метою вирішення матеріального спору. При цьому позовна заява має подаватися

в порядку позовного провадження, а не в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України (постанова Верховного Суду від

31 серпня 2022 року у справі № 2-9881/02 (провадження № 61-8539св21)).

У справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що необхідно розмежовувати випадки, коли щодо вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, існує спір про право, і коли такого спору немає. Стаття 443 ЦПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право.

За наявності спору щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, його вирішення судом не є вирішенням процесуального питання, а є вирішенням матеріального спору.

Такий спір може виникати, зокрема тоді, коли відповідно до частини першої статті 368 ЦК України майно належить двом або більше особам на праві спільної власності без визначення часток кожного з них у праві власності (право спільної сумісної власності).

У разі якщо майно належить двом або більше особам на праві спільної власності із визначенням часток кожного з них у праві власності, то відповідно до частини першої статті 356 ЦК України майно належить таким особам на праві спільної часткової власності. Якщо розмір часток співвласників відомий, то спір про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно

з іншими особами, не виникає. Водночас може виникнути спір про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї (частина перша статті 366 ЦК України).

Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 367/5663/21 (провадження № 61-4852св23).

У справі, що переглядається, підставою звернення приватного виконавця до суду із поданням стало те, що бездіяльність боржника ускладнює виконання рішення та, на переконання приватного виконавця, є необхідність

у виділенні частки майна боржника, яким він володіє спільно з іншою особою. Таке майно є спільною сумісною власністю боржника та його дружини, набуте ними в шлюбі, частку боржника в цьому майні не визначено.

У справі, що переглядається, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3221286801:01:037:0066, площею 0,1574 га, придбана у період шлюбу та є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . За інформацією уповноважених органів іншого рухомого чи нерухомого майна, яке б належало боржнику і на яке можна було звернути стягнення, не виявлено.

Відповідно до частини другої статті 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Вирішуючи питання щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно керувався положеннями статей 368 370 ЦК України та визначив частку ОСОБА_1 у спірній земельній ділянці у розмірі 1/2.

Визначення частки боржника у майні та подальше звернення стягнення на неї забезпечить виконання рішення суду у справі № 755/19453/17, яке тривалий час не виконується у порядку примусового виконання.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин норми СК України, які регулюють режим спільної сумісної власності подружжя, не спростовують правильних по суті вирішення подання висновків судів, а тому Верховний Суд їх відхиляє.

Доводи у касаційній скарзі про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи у Верховному Суді, а тому відхиляються як безпідставні.

Подібні висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 644/3887/23 (провадження № 61-4892св24) та від 14 серпня

2024 року у справі № 367/5663/17 (провадження № 61-18376св23).

Висновки за результатом розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів залишає касаційні скарги без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2024 року,ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат, понесених заявником, відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 406 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2024 року,ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська