ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 361/1869/16-а

адміністративне провадження № К/9901/25897/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №361/1869/16-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал Бровари" до Броварської міської ради Київської області про визнання незаконним та нечинним рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Броварської міської ради Київської області на постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 20.09.2016 (суддя Сердинський В. С.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2016 (головуючий суддя Мєзєнцев Є.І., суддів: Чаку Є.В., Шелест С.Б.),

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Термінал Бровари" звернулося з позовом до Броварської міської ради Київської області про визнання незаконним та нечинним рішення Броварської міської ради Київської області від 29.01.2016 №115-07-07 "Про встановлення місцевих податків і зборів, ставок земельного та акцизного податків на території м. Бровари на 2016 рік".

Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 20.09.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2016, позов задоволено.

Броварська міська рада звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 20.09.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2016.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.12.2016 відкрито касаційне провадження у справі №361/1869/16-а.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали справи №361/1869/16-а згідно правил підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього Кодексу.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.

Ухвалою Верховного Суду від 17.12.2021 справу прийнято до провадження, касаційний розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 21.12.2021.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує, що оскаржувані судові рішення прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права. Як зазначає відповідач, приписи Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» чітко визначають процедуру прийняття рішень радами щодо встановлення місцевих податків та зборів. Відповідач наголошує, що судами не враховано обставини щодо процедури оприлюднення оскаржуваного рішення. Як стверджує відповідач, спірне рішення не є регуляторним актом, офіційне його оприлюднення в друкованих засобах масової інформації чинним законодавством не вимагається. Відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» розпорядник інформації може оприлюднити інформацію, крім обов`язкової форми оприлюднення, також у будь-якій іншій формі, що сприятиме її доведенню до відома громадськості чи конкретних груп осіб. Відповідач зауважує, що рішення Ради оприлюднено на офіційному веб-сайті Броварської міської ради. Крім того, відповідач звертає увагу, що як передбачено законом про внесення змін до Податкового кодексу України, в 2016 році до прийняття рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. На підставі викладеного, відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У свою чергу, позивач проти доводів касаційної скарги заперечив, посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій повно встановлено обставини справи, детально досліджено докази та правильно застосовано норми матеріального права. Позивач вказує, що оспорюване рішення є регуляторним актом за визначенням Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", отже вимоги Закону поширюються на прийняття рішення. При цьому, відповідно до цього Закону регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу, проект регуляторного акта не був оприлюднений. Позивач констатує, що рішення, прийняте без дотримання вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" є незаконним. Також, позивач відзначає, що на думку останнього, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» прийнятий всупереч вимогам статті 19 Конституції України та положенням Податкового кодексу України; та обставина, що Закон не був предметом перевірки Конституційним Судом України не може обмежувати права позивача та можливості суду в застосуванні вимог Конституції України, базових правових принципів для захисту інтересів позивача. Зважаючи на зазначене, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Суд вбачає підстави для задоволення касаційної скарги часткового, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 29.01.2016 Броварська міська рада Київської області прийняла рішення №115-07-07 «Про встановлення місцевих податків і зборів, ставок земельного та акцизного податків на території м.Бровари на 2016 рік», яким було встановлено місцеві податки на території м.Бровари (а.с.19-22).

Згідно з підпунктом 2.3.2 пункту 2.3 частини другої рішення Броварської міської ради Київської області №115-07-07 від 29.01.2016, ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у розмірі 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м. бази оподаткування.

Оскільки ТОВ «Термінал Бровари» є власником нежитлової нерухомості, а саме: складський комплекс «Логістичний парк» склад №1 на 6 секцій з вбудованим адміністративно-побутовим корпусом, А-1, загальна площа 48988,0кв.м.; контрольно-пропускний пункт, Б, загальна площа 34,3кв.м.; трансформаторна підстанція, В, загальна площа 47,7кв.м.; прохідна, Г, загальна площа 33,2кв.м.; трансформаторна підстанція з РП, Д, загальна площа 131,4 кв.м.; гараж з навісом, Е, загальна площа 240,1кв.м.; насосна протипожежного водопроводу, Ж, загальна площа 152,8кв.м.; майданчик для тимчасової стоянки вантажних автомобілів Т; майданчик для тимчасової стоянки легкових автомобілів, Т1; майданчик для сміттєзбірників, Т2; майданчик для відпочинку, Т3; огорожа, N, - що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 29.09.2010 та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29.09.2010, позивач вважав, що спірне рішення Броварської міської ради Київської області впливає на його права (а.с.25-28).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство звернулось з позовом до суду про його скасування.

Задовольняючи позов, суди посилались на те, що спірне рішення відповідача про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2016 році не відповідає вимогам підпункту 4.1.9 статті 4 Податкового кодексу України, якими встановлено принцип стабільності податкового законодавства. Приписи Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» в частині перегляду органам місцевого самоврядування прийнятих на 2016 рік рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів мають рекомендаційний, а не імперативний характер. Виходячи з принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, спірне рішення не відповідає правовим актам вищої юридичної сили. Суди дійшли висновку, що оскаржуване рішення прийнято всупереч діючого законодавства, зокрема Податкового кодексу України, а тому є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Переглядаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, з направленням справи на новий розгляд, з огляду на наступне.

Відповідно до Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5). В Основному Законі України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140).

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В Конституції України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59).

Відповідно до статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно зі статтею 10 Кодексу до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок, а до місцевих зборів: збір за місця для паркування транспортних засобів і туристичний збір.

Місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Підпунктом 12.1.2 пункту 12.1. статті 12 Податкового кодексу України визначено, що Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Як передбачено пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким статтю 266 Податкового кодексу України щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, викладено в новій редакції.

У відповідності до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Згідно з пунктом 7 "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24 грудня 2015 року №909-VІІІ (далі - Закон №909-VІІІ), який набув чинності з 01 січня 2016 року, рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2016 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2016 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Пунктом 4 Прикінцевих положень цього Закону передбачено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Пунктом 72 Закону №909-VІІІ змінено також правове регулювання у статті 266 Податкового кодексу України, зокрема зміни стосувались об`єктів, які не підлягають оподаткуванню цим податком (підпункт 266.2.2), порядку встановлення пільг (підпункт 266.4.2), ставки податку (підпункт 266.5.1), обчислення суми податку (266.7.2), порядку сплати податку (підпункт 266.5.9).

Прийняття Закону №909-VІІІ мало на меті створити умови для збільшення надходжень до бюджету та забезпечення збалансованості бюджету 2016 року, а також покращення адміністрування податків.

Суд вважає, що цей Закон в тому числі і в частині порядку прийняття та оприлюднення органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів (незастосування підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України) спрямований на захист суспільних (публічних) інтересів та з урахуванням ситуації, яка виникла в Україні у той період часу та особливостей правової природи податкових правовідносин, мав на меті усунути об`єктивні (технічні) недоліки законодавчого регулювання конкретного аспекту оподаткування.

У межах спірних правовідносин прийняте міською радою рішення є нормативно-правовим актом, приписи якого зокрема змінюють для позивача права та обов`язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб`єктом владних повноважень у відповідності до комплексного правового регулювання в межах розсуду цього органу, з урахуванням інтересів членів територіальної громади та кожного члена цієї громади, а також згідно з приписами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України.

У справі, що розглядається, міською радою прийнято рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Зазначене рішення прийнято на виконання в тому числі Закону №909-VІІІ, з метою поповнення доходної частини місцевого бюджету.

Як слідує з матеріалів справи, доводи позивача про наявність підстав для скасування рішення органу місцевого самоврядування, серед іншого, полягають у тому, що це рішення є регуляторним актом, а тому під час його прийняття відповідач, на думку позивача, зобов`язаний був дотриматися регуляторної процедури, передбаченої Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Натомість, відповідач у відзиві на позов та касаційній скарзі вказує, що спірне рішення не є регуляторним актом, офіційне його оприлюднення в друкованих засобах масової інформації чинним законодавством не вимагається.

Касаційний суд констатує, що цим доводам сторін судами першої та апеляційної інстанції правової оцінки не надано.

У справі №0940/2301/18 за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" до Пнівської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області про визнання протиправним і скасування рішення колегія суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10.12.2021, надаючи оцінку доводам Товариства про регуляторний характер оскаржуваного акту, виходила з такого.

Оскаржуване рішення сільської ради, як це випливає з його змісту, виконує, насамперед, функцію наповнення місцевого бюджету й не змінює порядок адміністрування місцевих податків та зборів, компетенцію контролюючих органів тощо, не формулює власні регулятивні механізми, а тому й не має регуляторного впливу, оскільки лише на підставі, за правилами та на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України, закріплених у його статті 12, визначає елементи податку, зокрема, об`єкт оподаткування, платника податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Тобто встановлення ставок місцевих податків та зборів є законодавчо закріпленим у Податковому кодексі України обов`язком відповідної ради, яка згідно із статтею 76 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" несе відповідальність у разі порушення нею Конституції або законів України.

Що ж стосується рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів, які є нормативно - правовим актом, то стосовно таких рішень як у Податковому кодексі України, так і у Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні", або буд-якому іншому акті законодавства, відсутня конкретизація способу їх оприлюднення, а також не регламентовано обов`язок опубліковувати ці рішення у офіційних друкованих виданнях та/або у друкованих засобах масової інформації відповідних рад, у місцевих друкованих засобах масової інформації.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає, що на відносини, пов`язані із порядком та способом офіційного оприлюднення нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування, зокрема й з питань оподаткування місцевими податками та зборами, які не можуть залишатись неврегульованими, можливо поширити дію частини п`ятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" і статті 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації", якою встановлено обов`язковість опублікування нормативно - правових актів органів місцевого самоврядування на офіційному веб-сайті (у разі наявності такого інформаційного ресурсу).

Необхідно врахувати, що Верховним Судом у вищезазначеній постанові відступлено від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №357/14346/17 стосовно того, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є регуляторним актом і на таке рішення поширюються положення Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Колегією суддів сформульовано такі висновки щодо застосування норм права.

Рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України і оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку.

Вказані рішення не належать до регуляторних актів у розумінні Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", у зв`язку з чим цей Закон не поширює свою дію на такі рішення загалом та, зокрема, у 2017, 2018 роках.

Крім того, касаційний суд звертає увагу, що Верховним Судом у складі суддів палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів у постанові від 15.05.2019 (справа №825/1496/17) викладена правова позиція щодо застосування принципу стабільності, співвідношення приватних і публічних інтересів, висновки стосовно порядку оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків чи зборів або внесення змін до них. Зокрема, зазначено, що згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 Податкового кодексу України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування.

Беручи до уваги викладене, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у даній справі, суд касаційної інстанції вважає необхідним передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції для прийняття обґрунтованого і законного рішення, з урахуванням викладених Верховним Судом висновків.

Суд касаційної інстанції зазначає, що під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладені висновки, повно та об`єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Керуючись статтями 345 349 353 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Броварської міської ради Київської області задовольнити частково.

Постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 20.09.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2016 у справі №361/1869/16-а скасувати.

Справу №361/1869/16-а передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду