Постанова

Іменем України

19 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 361/2146/19

провадження № 61-12171св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2020 року в складі судді Дутчака І. М. та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року в складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк») та просив визнати недійсним пункт 3.11 договору № 93401063000 про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку від 07 червня 2016 року і додаток №1 до цього договору, укладений між ним і АТ «УкрСиббанк», та стягнути на його користь із АТ «УкрСиббанк» сплачену ним щомісячну комісію в розмірі 21 831, 58 грн.

На обґрунтування позову зазначав, що 07 червня 2016 року між ним і ПАТ «УкрСиббанк» був укладений договір № 93401063000 про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку, за умовами якого банк надав йому кредит на споживчі цілі у розмірі 20 304,57 грн.

У пункті 3.11 цього кредитного договору встановлено, що відповідно до умов даного договору та додатку №1 до договору, який є його невід`ємною частиною, він повинен сплачувати на користь банку щомісячну комісію.

На виконання вказаного пункту договору він сплатив на користь банку комісію в загальному розмірі 21 831, 58 грн.

Встановлена пунктом 3.11 кредитного договору та додатком №1 до договору комісія за управління кредитом порушує його права як споживача послуг, оскільки фактично є платою за обслуговування банком кредиту, ці положення кредитного договору суперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», тому підлягають визнанню недійсними, а сплачені ним кошти (щомісячна комісія) в загальному розмірі 21 831, 58 грн підлягає поверненню на його користь на підставі статті 216 ЦК України.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним пункт 3.11 договору № 93401063000 про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку від 07 червня 2016 року, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1 , та додаток № 1 до цього договору в частині сплати позичальником на користь банку щомісячної комісії за управління кредитом.

Стягнуто з АТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 сплачену ним щомісячну комісію за управління кредитом у розмірі 21 831, 58 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що щомісячна комісія за управління кредитом по своїй суті є фактично платою за обслуговування кредитної заборгованості, визначення умовами договору обов`язку сплати позичальником такої комісії суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів».

Комісія в сумі 21 831, 58 грн, нарахована банком та сплачена на його користь позичальником, є більшою, ніж сума отриманого ним споживчого кредиту в розмірі 20 304, 57 грн, що є несправедливим по відношенню до ОСОБА_1 як споживача послуг, суперечить принципу добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків сторін.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг

У серпні 2020 року АТ «УкрСиббанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

На обґрунтування касаційної скарги заявник вказував на застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17, від 09 жовтня 2918 року в справі № 204/1646/16.

Зазначав, що комісія за управління кредитом є складовою плати за кредит та, відповідно, істотною умовою кредитного договору.

Комісія за управління кредитом в оспорюваному договору не є компенсацією за невиконання умов договору, а включена до ануїтетного платежу, є складовою плати за видані позичальнику кредитні ресурси.

Задовольняючи позов, суди фактично змінили істотну умову договору, а саме зменшили винагороду банку - ціну договору без згоди сторони після його виконання, що суперечить частині третій статті 632 ЦК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Броварського міськрайонного суду Київської області.

21 вересня 2020 року справа № 361/2146/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 07 червня 2016 року ПАТ «УкрСиббанк» (після перейменування - АТ «УкрСиббанк») і ОСОБА_1 уклали договір № 93401063000 про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку, за умовами якого банк надав позичальнику кредит для особистих потреб у розмірі 20 304, 57 грн, з яких: 20 000 грн - на споживчі цілі шляхом перерахування в безготівковій формі на картковий рахунок, 304, 57 грн - на оплату страхового платежу відповідно до умов договору добровільного страхування від нещасного випадку.

Процентна ставка за цим договором встановлена в розмірі 28 % річних. Позичальник зобов`язується повертати кредит, плату за кредит, інші платежі шляхом внесення ануїтетних платежів відповідно до графіка, викладеного у додатку №1 до договору, але у будь-якому випадку кредит повинен бути повернутий не пізніше 07 червня 2018 року.

Відповідно до пункту 3.11 кредитного договору позичальник сплачує банку комісії відповідно до умов цього договору та додатку №1 до договору, який є його невід`ємною частиною.

У додатку №1 до кредитного договору № 93401063000 від 07 червня 2016 року встановлено щомісячну комісію за управління кредитом у розмірі 3,15% або 4,80% від суми кредиту залежно від умов сплати страхового платежу, яка включається до суми ануїтетного платежу, сплачується позичальником за рахунок власних коштів, та відповідно становить 639,69/974,62 грн.

ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором № 93401063000 про надання споживчого кредиту виконав належним чином у повному обсязі, отримані в борг грошові кошти повернув.

Відповідно до довідки № 79-10-33/363 про стан кредитної заборгованості ОСОБА_1 від 05 вересня 2018 року, виданої АТ «УкрСиббанк», позичальником на виконання умов договору на користь банку фактично було сплачено: суму основного боргу в розмірі 20 304, 57 грн, проценти за користування кредитом у розмірі 6 360, 81 грн, комісію в розмірі 21 831, 58 грн та пеню в розмірі 3, 89 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Цивільний кодекс прямо не визначає будь-яких істотних умов кредитного договору, але зі змісту статті 1054 ЦК України вбачається, що істотними умовами кредитного договору є сума кредиту, проценти за його використання та обов`язок позичальника повернути суму кредиту, що повинен бути виконаний у певний час.

Правове значення для вирішення питання про визнання кредитного договору недійсним має додержання його сторонами вимог закону саме при його укладенні, а не при його виконанні.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

За змістом частин першої-третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчинила правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року в справі № 363/1834/17 зауважила, що практику застосування приписів ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів» під час вирішення питання про недійсність (оспорюваність, нікчемність) умови про плату (комісію) за управління кредитом (за обслуговування кредиту), інші подібні платежі у договорах про споживчий кредит треба формувати на підставі сукупного аналізу законодавства, чинного на момент укладення відповідного договору з урахуванням його неодноразової зміни.

Частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції на час укладення спірного кредитного договору) передбачено, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частин першої-третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як щомісячна комісія за управління кредитом не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Така операція відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Виходячи з принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Отже, умови пункту 3.11 кредитного договору від 07 червня 2016 року та додатку № 1 до нього про щомісячну сплату комісії за управління кредитом, є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою за послуги, що супроводжують кредит, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Водночас, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 сформувала висновки про те, що визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним у силу закону з моменту його укладення.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновком судів апеляційної інстанції про те, що умови пункту 3.11 кредитного договору та додатку № 1 до нього суперечать вимогам законодавства, проте немає підстав визнавати їх недійсними з огляду на їх нікчемність.

Судові рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_1 з АТ «УкрСиббанк» сплаченої ним комісії на виконання умов кредитного договору, які є нікчемними, підлягають залишенню без змін з огляду на необхідність застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі частини п`ятої статті 216 ЦК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, однак судами порушено норми процесуального права і неправильно застосовано норми матеріального права в частині вирішення вимог про визнання недійсним пункту 3.11 кредитного договору та додатку № 1 до нього, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову. В решті оскаржувані рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання недійсним пункту 3.11 договору № 93401063000 про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку від 07 червня 2016 року і додатку № 1 до цього договору скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог.

В іншій частині рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов