№ 361/3446/21 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

17 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 361/3446/21

провадження № 61-19445св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - Акціонерне товариство «Мегабанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мазур Ірини Олександрівни на постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Ігнатченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що 12 березня 2020 року між ним та відповідачем було укладено договір про завдаток, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язався у строк до 05 червня 2020 року укласти договір купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки, які розташовані в селі Княжичі Броварського району Київської області, а він - купити вказане майно за 310 000 доларів США. На підтвердження наміру придбати будинок і земельну ділянку та з метою забезпечення оформлення основного договору він сплатив відповідачу завдаток в загальному розмірі 115 000 доларів США. Однак договір купівлі-продажу не був укладений у визначений сторонами строк, оскільки вищезгадане майно, як в подальшому з`ясувалося, перебуває в іпотеці Акціонерного товариства «Мегабанк» (далі - АТ «Мегабанк»). Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь 115 000 доларів США.

Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на належне відповідачу майно, а саме: грошові кошти на банківських рахунках; земельну ділянку площею 1,4 га, кадастровий номер 6120488500:01:010:0033, яка розташована на території Тростянецької сільської ради Бережанського району Тернопільської області; земельну ділянку площею 0,0117 га, кадастровий номер 3223110100:01:002:0206, яка розташована по АДРЕСА_1 ; житловий будинок загальною площею 121,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку площею 0,1807 га, кадастровий номер 3221284001:01:058:0019, яка розташована по АДРЕСА_3 ; домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 ; однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 ; домоволодіння за адресою: АДРЕСА_6 , а також - заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо відчуження вищезгаданого нерухомого майна.

Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що предметом спору є стягнення грошових коштів у розмірі 115 000 доларів США. Відтак існують підстави для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на всіх банківських рахунках та інше майно, що належить ОСОБА_2 на праві власності. За умовами попереднього договору він сплатив відповідачу завдаток у розмірі 20 000 доларів США, тоді як решту грошових коштів (95 000 доларів США) - передав представнику ОСОБА_2 за довіреністю - ОСОБА_3 . Однак, посилаючись на те, що довіреність вже давно скасована, відповідач заперечує факт отримання 95 000 доларів США. Вважає, що дії ОСОБА_2 , який відмовляється в добровільному порядку повернути сплачені ним кошти, свідчать про відсутність наміру виконувати можливе рішення суду про задоволення позовних вимог.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2021 року у складі судді Сердинського В. С. заяву ОСОБА_1 задоволено. Вжито заходів забезпечення позову в цій справі шляхом накладення арешту на належне ОСОБА_2 майно, а саме:

- земельну ділянку площею 1,4 га, кадастровий номер 6120488500:01:010:0033, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Тростянецької сільської ради Бережанського району Тернопільської області;

- земельну ділянку площею 0,0117 га, кадастровий номер 3223110100:01:002:0206, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована по АДРЕСА_1 ;

- житловий будинок загальною площею 121,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 ;

- земельну ділянку площею 0,1807 га, кадастровий номер 3221284001:01:058:0019, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована по АДРЕСА_3 ;

- домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 ;

- однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 ;

- домоволодіння за адресою: АДРЕСА_6 (право власності відповідача у майні складає 1/3 частку);

- грошові кошти на будь-яких банківських рахунках в межах суми позовних вимог у розмірі 115 000 доларів США, що еквівалентно 3 220 000 грн.

Заборонено ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо відчуження вищезгаданого нерухомого майна.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що між сторонами дійсно існує спір, предметом позову, з яким звернувся ОСОБА_1 , є матеріально-правова вимога до відповідача про стягнення грошових коштів у розмірі 115 000 доларів США, що еквівалентно 3 220 000 грн. Накладення арешту на належне відповідачу майно є співмірним із заявленими вимогами та гарантуватиме реальне виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позову. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, а тому накладення арешту на нерухоме майно до ухвалення рішення у справі не порушує законні права та інтереси власника.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та особи, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - АТ «Мегабанк» задоволено. Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2021 року скасовано. В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що вирішуючи питання про забезпечення позову, місцевий суд не з`ясував вартості нерухомого майна, про арешт якого просив позивач, а також не обґрунтував необхідності вжиття таких заходів, формально пославшись на норми процесуального законодавства та доводи заявника. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. У справі, яка переглядається, позивачем не наведено достатнього обґрунтування та належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Та обставина, що частина належного ОСОБА_2 нерухомого майна з 2018 року перебуває в іпотеці АТ «Мегабанк», у зв`язку з чим банк має першочергове право на звернення стягнення на майно, не може бути оцінена як ухилення відповідача від виконання зобов`язання. Крім того, наклавши арешт на іпотечне майно, суд першої інстанції фактично вирішив питання про права, обов`язки та інтереси особи, яка не була залучена до участі у справі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У листопаді 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мазур І. О. подаладо Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року, а ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2021 року залишити в силі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених абзацом 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника вказала, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Вжитий місцевим судом захід забезпечення позову в цій справі є співмірним з вимогами щодо захисту прав заявника, спрямований на недопущення відчуження відповідачем як особою, за якою зареєстроване право власності, наявного в нього майна, за рахунок якого можуть бути задоволені позовні вимоги про стягнення грошових коштів у розмірі 115 000 доларів США, тобто значної суми. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, а тому накладення арешту на нерухоме майно до ухвалення рішення у справі не порушує законні права та інтереси власника. Зважаючи на наявність іпотеки, розумним є забезпечити позов на все нерухоме майно ОСОБА_2 , оскільки частина такого майна могла вибути з власності відповідача без можливості задовольнити вимоги позивача в порядку черговості. Суд апеляційної інстанції не навів достатніх аргументів того, яким чином накладення арешту на іпотечне майно впливає на права, обов`язки та інтереси АТ «Мегабанк» як іпотекодержателя. Більше того, апеляційний суд скасував усі заходи забезпечення позову, зокрема щодо накладення арешту на грошові кошти відповідача на банківських рахунках у межах суми вимог, чим фактично позбавив позивача можливості захистити свої права та інтереси шляхом забезпечення належного виконання рішення суду в разі задоволення позову.

У січні 2022 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення такої заяви.

У червні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мазур І. О. подала відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якій просила відхилити його у зв`язку з необґрунтованістю.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Ткачука О. С. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В. від 09 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Броварського міськрайонного суду Київської області.

29 грудня 2021 року справа № 361/3446/21 надійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 20 червня 2022 року у зв`язку з обранням судді Ткачука О. С. до Великої Палати Верховного Суду призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 червня 2022 року справу № 361/3446/21 передано судді-доповідачу Стрільчуку В. А., судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Карпенко С. О.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. від 09 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 3 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник майновий спір, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення 115 000 доларів США, що еквівалентно 3 220 000 грн.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що частина нерухомого майна, на яке ОСОБА_1 просив накласти арешт, є предметом іпотеки за іпотечним договором від 15 листопада 2018 року № 10-26/2018- МК-UAH-З-З, укладеним між ОСОБА_2 та АТ «Мегабанк» в забезпечення виконання умов кредитних договорів між АТ «Мегабанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тендертрейбуд».

Так, відповідачем в іпотеку АТ «Мегабанк» було передано:

- однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 ;

- житловий будинок загальною площею 121,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 ;

- земельну ділянку площею 0,0117 га, кадастровий номер 3223110100:01:002:0206, яка розташована по АДРЕСА_1 ;

- домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 ;

- земельну ділянку площею 0,1807 га, кадастровий номер 3221284001:01:058:0019, яка розташована по АДРЕСА_3 .

Право власності відповідача у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_6 , становить 1/3 частку.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої, частиною третьою статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) вказано, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

В постанові Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20 зазначено, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів. Сума підданих арешту грошових коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору (подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 січня 2019 року у справі № 915/870/18 та від 05 вересня 2019 року у справі № 911/527/19). Таким чином особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Заходи забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. Суд зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що, зрештою, дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу. Предметом позову у цій справі є вимоги позивача про стягнення коштів, які компенсують частину вартості предметів лізингу, в сумі 77 021 588,33 грн. Виконання в майбутньому судового рішення у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів. З огляду на викладене суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках відповідача безпосередньо пов`язано із предметом позову. Суд апеляційної інстанції у цій справі, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, на відміну від суду першої інстанції, не надав оцінки доводам позивача, викладеним у заяві про забезпечення позову, та доказам, наданим заявником на підтвердження цих доводів у їх сукупності, пославшись на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення позову до суду, а відтак самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідачів від виконання судового рішення у разі задоволення позову без надання відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову. Верховний Суд звертає увагу на те, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що наявні у матеріалах справи документи підтверджують, що вжиття заходів забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав позивача та такі заходи забезпечення позову є обґрунтованими, адекватними та співмірними заявленим позовним вимогам. Так, місцевим судом було враховано таке: відповідачем не вживалися дії щодо повернення грошових коштів, сплачених позивачем як вартості предмету лізингу; поведінку відповідача щодо ухилення від виконання взятих на себе зобов`язань; наявність відкритої кримінальної справи щодо ухилення від сплати податків; відсутність власного нерухомого майна; наявність великого обсягу кредиторських зобов`язань. Отже, суд апеляційної інстанції, розглядаючи відповідну заяву про забезпечення позову, припустився неправильного застосування норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Натомість ухвала суду першої інстанції є такою, що відповідає нормам чинного процесуального законодавства.

В постанові Верховного Суду від 30 липня 2019 року у справі № 903/825/18 вказано, що метою забезпечувального зобов`язання, такого як застава (іпотека), є набуття кредитором (заставодержателем) переважного перед іншими кредиторами боржника (заставодавця) права задоволення своїх вимог за рахунок переданого в забезпечення зобов`язання майна боржника (предмета застави (іпотеки), що прямо випливає зі змісту статті 1 Закону України «Про заставу», статей 1, 3 Закону України «Про іпотеку». Особливістю таких правовідносин є те, що заставодавець хоча і залишається власником переданого в заставу майна, проте на період забезпечення позбавлений правомочності розпорядження цим майном, а заставодержатель у свою чергу, у випадку порушення боржником забезпеченого зобов`язання, має право у будь-який момент переважно перед іншими кредиторами такого боржника задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на заставлене майно. У зв`язку з чим заставодержатель має власний пріоритетний майновий інтерес до отриманого в заставу майна боржника, який може бути реалізований ним у будь-який момент у разі порушення забезпеченого зобов`язання. За таких обставин висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, оскільки не зважаючи на те, що скаржник формально не є учасником спірних правовідносин, які випливають з договору позики, проте винесена з метою забезпечення даного позову ухвала суду про накладення арешту на заставлене майно боржника очевидно та безпосередньо впливає на майновий інтерес заставодержателя цього майна, який у такому випадку позбавляється можливості реалізувати набуте за договорами застави та іпотеки пріоритетне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна у встановленому законом порядку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За встановлених в цій справі обставин накладення місцевим судом арешту на передане відповідачем в іпотеку АТ «Мегабанк» нерухоме майно, що безпосередньо впливає на майновий інтерес іпотекодержателя, який у такому випадку позбавляється можливості реалізувати набуте за договорами іпотеки пріоритетне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна у встановленому законом порядку, а також на домоволодіння по АДРЕСА_6 , яке належить ОСОБА_2 лише на праві спільної часткової власності, що обмежує охоронювані законом інтереси інших співвласників цього майна, з врахуванням того, що арешт має стосуватися майна, належного до предмета спору, суд апеляційної інстанції дійшов правильного по суті висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на нерухоме майно відповідача з огляду на те, що цей конкретний захід є неспівмірним з позовними вимогамита фактично порушує права осіб, які не є учасниками справи.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення питання про забезпечення позову в цій справі шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача відповідає вимогам закону й підстави для її скасування відсутні.

Разом з тим, скасовуючи ухвалу місцевого суду в частині накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах суми, про стягнення якої подано позов, апеляційний суд залишив поза увагою те, що предметом позову є стягнення грошових коштів і що сума арештованих судом першої інстанції коштів обмежується розміром позовних вимог.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову в означеній частині, місцевий суд правильно виходив з того, що накладення арешту на грошові кошти відповідача є співмірним з позовними вимогами, сприятиме позивачу в можливості захистити свої права та інтереси шляхом забезпечення належного виконання рішення в разі задоволення позову.

Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах суми, про стягнення якої подано позов, оскільки такий захід забезпечення позову є обґрунтованим, адекватним і співмірним із заявленими позовними вимогами, та дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову і, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції не повністю спростував обставини, встановлені місцевим судом, у зв`язку з чим скасував судове рішення в частині накладення арешту на грошові кошти відповідача, яке відповідало вимогам статей 149 150 ЦПК України.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи, що постанова апеляційного суду в частині вирішення питання про забезпечення позову в цій справі шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, вона підлягає скасуванню із залишенням в силі судового рішення суду першої інстанції в означеній частині з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За змістом наведених правових норм, а також статті 142 ЦПК України (якою врегульовано питання розподілу судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду), судові витрати підлягають розподілу між сторонами під час ухвалення судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті.Якщо судом касаційної інстанції переглядається судове рішення, яким не закінчено розгляд справи по суті, то цей суд не може вирішувати питання про розподіл судових витрат, в тому числі пов`язаних з розглядом апеляційної та/або касаційної скарги, а розподіл таких витрат здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи по суті згідно із загальними правилами статті 141 ЦПК України, тобто в залежності від задоволення чи відмови в задоволенні позову.

Судовим рішенням щодо забезпечення позову розгляд справи по суті не закінчується, а тому в даному випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв`язку з розглядом апеляційної та касаційної скарг мають бути розподілені судом першої інстанції за загальними правилами розподілу судових витрат в залежності від задоволення чи відмови в задоволенні позову.

Керуючись статтями 141, 400, 409 410 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мазур Ірини Олександрівни задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року в частині вирішення питаннящодо накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_2 на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах суми, про стягнення якої подано позов, скасувати, а ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2021 року в означеній частині залишити в силі.

В решті постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук